Постанова

від 23.11.2022 по справі 201/11390/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 201/11390/17

провадження № 61-12448св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Наталія Володимирівна, ОСОБА_6 , товарна біржа «Запорізький торгівельний майданчик»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М.,

Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Наталія Володимирівна, ОСОБА_6 , товарна біржа «Запорізький торгівельний майданчик», про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н. В., ОСОБА_6 , товарна біржа «Запорізький торгівельний майданчик», про витребування майна з чужого незаконного володіннята скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Позов мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі з 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність: квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2013 року; квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого

2013 року; квартиру

АДРЕСА_3 , право власності на яку було зареєстровано за

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири

від 25 квітня 2013 року; квартиру

АДРЕСА_4 , право власності на яку було зареєстровано за

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частці за кожним на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 травня 2006 року.

Крім того, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу

від 11 травня 2006 року, належала квартира

АДРЕСА_5 , 1/2 частку якої 22 червня 2006 року ним було подаровано ОСОБА_4 , а тому із 22 червня 2006 року співвласниками цієї квартири були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У грудні 2016 року позивачам стало відомо зі слів невідомих людей про придбання ними з торгів вищезазначених квартир, у той час як вони жодних дій із відчуження свого майна не вчиняли.

Згодом їм стало відомо, що рішенням Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року за ОСОБА_3 визнано право власності на належні їм квартири. Про існування зазначеного судового спору позивачі нічого не знали. Крім того, позивачам стало відомо, що на підставі вказаного судового рішення невідомою особою від імені ОСОБА_3 належне їм нерухоме майно було продано незнайомому для них ОСОБА_6 , який, у свою чергу, 22 липня

2016 року вніс зазначені об`єкти нерухомості до статутного капіталу

ТОВ «КМ-77», внаслідок чого право власності на належні їм квартири було зареєстровано за цим товариством. Станом на 06 січня 2017 року юридичну особу ТОВ «КМ-77», єдиним засновником та керівником якої був ОСОБА_6 , припинено. Проте 14 грудня 2016 року право власності на належні позивачам квартири перейшло до ОСОБА_5 . Щодо цих подій розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні

№ 42016040000001126 стосовно двох обвинувачених, у тому числі ОСОБА_6 , здійснюється розгляд кримінального провадження у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська, у ньому позивачам надано статус потерпілих.

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 18 квітня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення цього ж суду від 21 червня 2016 року за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 21 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання права власності.

Ураховуючи викладене, позивачі просили витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 та повернути їм: квартиру

АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру

АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_5 , скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на зазначене нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що торги, на підставі яких ОСОБА_5 набув право власності на нерухоме майно, в установленому законом порядку не визнані недійсними, а тому відсутні підстави для витребування цього майна із його володіння та скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ним.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залучено в якості правонаступника ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права та не допустивши порушень норм процесуального права, дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи позов, суди попередніх інстанцій у порушення вимог закону не розглянули спір із підстав заявлених позивачами вимог (на підставі частини першої статті 388 ЦК України, оскільки квартири вибули з власності позивачів на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 21 червня 2016 року, яке в подальшому було скасоване рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року, тобто відчуження спірних квартир відбулося поза їх волею), не дослідили доказів, наданих ними на підтвердження своїх вимог, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Крім того, висновок судів про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 388 ЦК України, яка гарантує захист права власності добросовісного набувача на майно, придбане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, є помилковим, оскільки виконання судових рішень регулюється Законом України «Про виконавче провадження», а постанова господарського суду про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, яке підлягає виконанню в порядку, передбаченому цим законом, оскільки в цьому випадку реалізація майна відбулася на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції при новому розгляді справи

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2021 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі обрали неефективний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки мають можливість відшкодувати шкоду, завдану їм через позбавлення права власності на спірне майно поза їх волею за рахунок винних у цьому осіб у порядку частини першої статті 1166 ЦК України.

Посилаючись на Науково-консультативний висновок експертів у галузі права щодо застосування окремих положень статті 388 ЦК України, суд зробив висновок про те, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення частини другої статті 388 ЦК України, якою передбачено, що майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване. Принцип, закріплений цивільним законодавством, передбачає абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який набув майно в поряду, встановленому для виконання судових рішень.

На думку суду першої інстанції, реалізація майна та придбання майна ОСОБА_5 здійснювалося в ході ліквідаційної процедури підприємства-банкрута ТОВ «КМ-77» на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто відчуження майна відбулося саме на виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , яке виникло на підставі свідоцтва, виданого 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Гузєєвою І. В. за реєстровим номером 229, квартиру АДРЕСА_2 та повернуто вказану квартиру правонаступнику ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора - запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , вчинений за № 18094152 від 14 грудня 2016 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєвою І. В. свідоцтва від 14 грудня 2016 року за реєстровим номером 229.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , яке виникло на підставі свідоцтва, виданого 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Гузєєвою І. В. за реєстровим номером 233, квартиру АДРЕСА_4 та повернуто квартиру ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора - запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_4 , який вчинений за № 18093390 від 14 грудня 2016 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєвою І. В. свідоцтва від 14 грудня 2016 року за реєстровим номером 233.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , яке виникло на підставі свідоцтва, виданого 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Гузєєвою І. В. за реєстровим номером 230, квартиру

АДРЕСА_6 та повернуто квартиру ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора - запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру

АДРЕСА_6 , вчинений за № 18094617 вiд 14 грудня 2016 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєвою І. В. свідоцтва від 14 грудня 2016 року

за реєстровим номером 230.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , яке виникло на підставі свідоцтва, виданого 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Гузєєвою І. В. за реєстровим номером 232, квартиру АДРЕСА_1 та повернуто квартиру ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора - запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , вчинений за № 18095343 вiд 14 грудня 2016 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєвою І. В. свідоцтва від 14 грудня 2016 року за реєстровим номером 232.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , яке виникло на підставі свідоцтва, виданого 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Гузєєвою І. В. за реєстровим номером 234, квартиру АДРЕСА_3 та повернуто квартиру правонаступнику ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора - запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_3 , вчинений за № 18095704 від 14 грудня

2016 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєвою І. В. свідоцтва від 14 грудня 2016 року за реєстровим номером 234.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , яке виникло на підставі свідоцтва, виданого 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Гузєєвою Т. В. за реєстровим номером 231, квартиру

АДРЕСА_5 та повернуто квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Скасовано рішення державного реєстратора - запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру

АДРЕСА_5 , який вчинений за № 18095025 від 14 грудня 2016 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєвою Т. В. свідоцтва від 14 грудня 2016 року за реєстровим номером 231.

Аналізуючи обставини вибуття спірного майна із володіння позивачів, досліджуючи підстави позову, суд апеляційної інстанції вважав, що об`єкти нерухомого майна вибули з власності позивачів на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року, яке в подальшому було скасоване рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року, тобто відчуження спірних квартир відбулося поза волею їх власників. При цьому апеляційний суд посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц.

Оскільки спірні об`єкти нерухомості вибули з володіння власників поза їх волею, апеляційний суд зробив висновок про те, що пред`явлення позову про витребування цього майна на підставі частини першої статті статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону.

Крім того, рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації, а тому, на думку апеляційного суду, позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності також підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_5 засобами поштового подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.

28 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла справа

№ 201/11390/17.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: статті 372 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи, зокрема, за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки визнані поважними. Апеляційний суд у цьому випадку безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, хоча причини (перебування на лікарняному у зв`язку з побутовою травмою руки) є поважними, що свідчить про порушення права на доступ до правосуддя та принципу змагальності. Апеляційний суд також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відвід.

Апеляційним судом порушено норми матеріального права, зокрема, положення статті 388 ЦК України, не враховано, що ОСОБА_5 є особою, яка придбала майно на публічних торгах, а тому в силу закону має імунітет від витребування майна.

Судом не надано належної оцінки доказам у справі, зокрема, Науково-консультативному висновку, відповідно до якого наукова рада Харківського Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого під головуванням професора Гусарова К. В. вважала, що продаж майна боржника під час процедури банкрутства, який здійснюється ліквідатором на підставі постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, за своїм характером є процедурою, яка відбувається на виконання відповідного рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції по суті спору суперечать правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним в ухвалі від 01 вересня 2010 року (провадження № 6-5368св20), постанові від 26 червня 2013 року (провадження № 6-58цс13), постановах Верховного Суду від 29 вересня

2020 року у справі № 638/5388/14-ц, від 27 червня 2018 року у справі

№ 201/15400/16-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 201/12925/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Доводи інших учасників справи

У січні 2022 року представником позивачів ОСОБА_1 ,

ОСОБА_3 - ОСОБА_8 подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись при цьому на безпідставність доводів скарги, які не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Апеляційним судом правомірно враховано те, що ця справа вже перебувала на розгляді Верховного Суду, яким встановлено, що спірне майно, яке є предметом розгляду справи, вибуло з власності позивачів поза їх волею. Зокрема, судове рішення, на підставі якого майно вибуло із власності позивачів, скасовано, а тому всі дії з передачі спірних квартир відбувалися за правочинами, укладеними за результатами прийняття скасованого рішення. Первісне вибуття спірного майна відбулося не в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а останній правочин (продаж майна на аукціоні) є нікчемним, оскільки у продавців у всій ланці перепродажу було відсутнє право на відчуження спірного майна.

Постанови Верховного Суду, на які в касаційній скарзі посилається

ОСОБА_5 , не є релевантними, прийняті у справах з іншими правовідносинами, а тому їх висновки не підлягають застосуванню у контексті розгляду цієї справи.

Крім того, Науково-консультативний висновок, на який посилається ОСОБА_5 , не є доказом у розумінні закону, а має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно із договором купівлі-продажу квартири

від 10 вересня 2013 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. (т. 1 а. с. 21-22).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19 лютого 2013 року ОСОБА_2 придбав квартиру

АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. (т. 1 а. с. 23).

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 25 квітня 2013 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_3 . Цей договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. (т. 1 а. с. 24-25).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 січня 2013 року

ОСОБА_1 придбала квартиру третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок із вбудованими нежитловими приміщеннями)

АДРЕСА_4 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. (т. 1 а. с. 26).

За договором купівлі-продажу від 04 травня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_6 . Цей договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. (т. 1 а. с. 27).

Згідно із договором купівлі-продажу від 11 травня 2006 року

ОСОБА_3 купив квартиру

АДРЕСА_5 . Договір було посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. (т. 1

а. с. 28).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частку цієї квартири на підставі договору дарування від 22 червня 2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Карпухіною Л. Ф. (т. 1 а. с. 29).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року у справі № 201/8000/16 було скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності за нововиявленими обставинами. У задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено (т. 1 а. с. 37-45).

Висновками експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 11-12 квітня 2017 року № 29/1.1-230 та

№ 29/1.1-231 установлено, що підпис від імені ОСОБА_9 у зустрічному позові про визнання права власності та в заяві про розгляд цивільної справи без участі позивача ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою

(т. 1 а. с. 205-220).

Із протоколу проведення ТБ «Запорізький торгівельний майданчик» аукціону з продажу майна встановлено, що 02 грудня 2016 року цією організацією було проведено аукціон із продажу квартири АДРЕСА_3 ; квартири АДРЕСА_4 ; квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_5 ; квартири АДРЕСА_6 ; квартири АДРЕСА_2 . Об`єкт продажу продано учаснику під реєстраційним номером 1 за суму

2 490 800,00 грн. Переможцем торгів визнано ОСОБА_5 ,

ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_7 . У протоколі зазначено, що 02 грудня 2016 року для участі в аукціоні з продажу майна, що належить ТОВ «КМ-77» (ЄДРПОУ - 24906395, м. Запоріжжя,

вул. Сталеварів, буд. 38), зареєстровано два учасника: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 . Учасники були повідомлені, що об`єкт продажу належить ТОВ «КМ-77» (ЄДРПОУ 24906395, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 38), яке знаходиться у стадії ліквідації згідно із постановою Господарського суду Запорізької області від 24 жовтня 2016 року у справі № 908/2594/16 (т. 1 а. с. 137-140). Як убачається із свідоцтв, зареєстрованих у реєстрі за № 229-234 від 14 грудня 2016 року, виданих приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гузєєвою І. В., право власності на указані квартири оформлено за ОСОБА_5 та здійснено державну реєстрацію такого права (т. 1 а. с. 141-158).

Як установлено судом із відкритих джерел Єдиного реєстру судових рішень, у провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа № 908/2594/16 про банкрутство ТОВ «КМ-77». Згідно із постановою Господарського суду Запорізької області від 24 жовтня

2016 року у справі № 908/2594/16 визнано банкрутом ТОВ «КМ-77», відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії. Ліквідатором банкрута 23 грудня 2016 року подано до господарського суду звіт про виконану роботу, ліквідаційний баланс, реєстр вимог кредиторів, документи на підтвердження проведення ліквідаційної процедури. На офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 24 жовтня 2016 року оприлюднено повідомлення № 36643 про визнання боржника ТОВ «КМ-77» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Протягом встановленого законом строку до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника звернулося ТОВ «ЛЕГІОН ДЕВЕЛОПМЕНТ». Грошові вимоги зазначеного підприємства визнані ухвалою суду від 28 листопада 2016 року у розмірі 990 800,00 грн та 2 756,00 грн судового збору. Ліквідатором подано суду на затвердження реєстр вимог кредиторів, до якого включено:

1) ТОВ «ЛЕГІОН ДЕВЕЛОПМЕНТ» із вимогами до боржника в розмірі 990 800,00 грн із четвертою чергою задоволення та 2 756,00 грн судового збору з першою чергою задоволення; 2) ТОВ «СХІДГЕОФІЗИКА» з вимогами до боржника в розмірі 1 900 319,00 грн з шостою чергою задоволення. Ліквідатором визнані і включені до реєстру з шостою чергою погашення вимоги ТОВ «СХІДГЕОФІЗИКА», перед яким у боржника наявна заборгованість за даними бухгалтерського обліку, та яке не зверталося до суду з відповідною заявою. Зазначений кредитор не є конкурсним, а його вимоги погашаються в шосту чергу. У ході проведення інвентаризації майна боржника встановлена наявність нерухомого майна боржника, яке було оцінено та реалізовано з прилюдних торгів на загальну суму 2 490 800,00 грн. За рахунок вказаних грошових коштів було сплачено 20 000,00 грн винагороду організатору проведення аукціону, 120,00 грн комісії банку, повністю погашені вимоги першої та четвертої черг. Частково погашені вимоги шостої черги, а саме: грошові вимоги кредитора

ТОВ «ЛЕГІОН ДЕВЕЛОПМЕНТ» у розмірі 993 556,00 грн погашені в повному обсязі, грошові вимоги ТОВ «СХІДГЕОФІЗИКА» погашені частково у сумі

1 477 124,00 грн. Грошові вимоги у розмірі 423 195,00 грн залишилися непогашеними у зв`язку із відсутністю майна та грошових коштів у підприємства-банкрута.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року у справі № 908/2594/16 про банкрутство ТОВ «КМ-77» затверджено звіт ліквідатора, реєстр вимог кредиторів та ліквідаційний баланс банкрута, банкрута ТОВ «КМ-77», ЄДРПОУ - 24906395, м. Запоріжжя, ліквідовано, провадження у справі припинено, вимоги, що не задоволені за недостатністю майна, визнано вважати погашеними, зобов`язано ліквідатора передати до архіву фінансово-господарську документацію банкрута.

Також встановлено, що Бабушкінським районним судом

м. Дніпропетровська розглядається обвинувальний акт від 31 травня

2017 року у кримінальному провадженні № 42016040000001126

від 27 грудня 2016 відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_11 за частиною четвертою статті 190, частинами третьою-четвертою статті 358 КК України, відповідно до якого ці особи причетні до вибуття спірного майна з володіння позивачів проти їх волі (т. 3 а. с. 3-37).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 та повернути їм: квартиру

АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру

АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_5 , скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на зазначене нерухоме майно. При цьому нормативно-правовим обґрунтуванням заявлених позовних вимог позивачі зазначали положення частини першої статті 388 ЦК України та вказували, що спірне майно вибуло з власності поза їх волею, а саме:

на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила очевидним є висновок, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті

388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Власник, дотримуючись статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно тільки у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що позивачі були законними володільцями цього майна до 02 липня 2016 року - до набрання сили рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі від 21 червня 2016 року № 201/8000/16 на підставі частини першої статті 294 ЦПК України в редакції, чинній на той час. Згідно із цим рішенням право власності на спірні квартири було визнано

за ОСОБА_3 (один із позивачів у справі) та на підставі якого,

у подальшому, невідомою особою від імені останнього квартири були продані третій особі у справі - ОСОБА_6 , у зв`язку з чим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Джурук Н. В. було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Далі вказані квартири було внесено до статутного капіталу ТОВ «КМ-77», директором якого є сам ОСОБА_6

18 квітня 2017 року рішення у справі № 201/8000/16 було скасоване Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська за нововиявленими обставинами, та 25 вересня 2019 року, із винесенням Дніпровським апеляційним судом ухвали про закриття апеляційного провадження, набрало законної сили.

Так, під час перегляду за нововиявленими обставинами справи

№ 201/8000/16 було встановлено, що ОСОБА_3 жодних позовів про визнання за ним права власності на зазначені квартири ніколи не подавав, із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , які були відповідачами за зустрічним позовом, щодо вказаного нерухомого майна ніколи не мав судових спорів. Про судовий спір позивачі не були сповіщені.

У вказаній справі були досліджені висновки експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України

від 11 квітня 2017 року № 29/1.1-230 та від 12 квітня 2017 року

№ 29/1.1-231, за змістом яких підпис від імені ОСОБА_3

у зустрічному позові про визнання права власності від 08 червня

2016 року та в заяві про розгляд справи по зустрічному позову без участі позивача ОСОБА_3 від 21 червня 2016 року, які містяться

в матеріалах справи, та на підставі яких Жовтневим районним судом

м. Дніпропетровська було прийнято рішення від 21 червня 2016 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Наведена правова позиція неодноразово була викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) та у справі

№ 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню.

Щодо застосування до спірних правовідносин у контексті цієї справи положень частини другої статті 388 ЦК України, на яку посилається у касаційній скарзі ОСОБА_5 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

Таким чином, частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У справі, що переглядається, реалізація майна, у результаті якої спірні квартири у власність набув ОСОБА_5 , відбулася на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, а не в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

При вирішенні питання правомірності витребування майна, необхідно встановити правовий механізм та підстави вибуття майна з володіння власників до того моменту, коли спірне майно було реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У контексті цієї справи беззаперечно встановлено, що позивачі були законними володільцями спірних квартир до набрання сили рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/8000/16 (до 02 липня 2016 року), у подальшому це рішення було скасовано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року за нововиявленими обставинами.

Спосіб перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами належить до способів ретракції і свідчить про те, що зі скасуванням рішення суду втрачаються всі наслідки, які з нього випливають, а сторони повертаються у попередній стан. Таким чином, будь-які дії, спрямовані на відчуження спірних квартир (реєстрація за ТОВ «КМ-77», продаж у ході його ліквідаційної процедури, що здійснювалася на підставі постанови господарського суду у справі про банкрутство цього господарюючого суб`єкта для погашення невиконаних зобов`язань товариства), правового значення не мають.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в контексті цієї справи, враховуючи всі її фактичні обставини, положення частини другої статті 388 ЦК України, яка гарантує захист права власності добросовісного набувача на майно придбане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, не підлягають застосуванню. У цьому випадку реалізація майна відбулася на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, який, як встановлено, не був власником спірних квартир, які вибули з власності позивачів поза їх волею.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновки суду апеляційної інстанції по суті спору суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 вересня 2020 року

у справі № 638/5388/14-ц, від 27 червня 2018 року у справі

№ 201/15400/16-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 201/12925/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц, за їх безпідставністю, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

Так, у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, на яку в касаційній скарзі посилається ОСОБА_5 , Велика Палата Верховного Суду вказала, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року у відповідній редакції.

У контексті вказаної справи Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що оскільки ТзОВ «Забудова-Д» придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ «ОМ-АРТ» і ОСОБА_12 та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, а тому висновки судів про неможливість витребування у ТзОВ «Забудова-Д» спірних земельних ділянок є помилковими.

У справі № 201/12925/17 Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги про витребування майна у добросовісного набувача задоволено, та вказав на відсутність винятків для застосування віндикації, передбачених частиною другою статті 388 ЦК України.

У справі № 638/5388/14-ц нерухоме майно вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, яким порушено провадження у справі про банкрутство самого власника майна. Разом із тим, у справі, що переглядається, реалізація майна відбулася на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, який, як встановлено, не був власником спірних квартир, що вибули з власності позивачів поза їх волею.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не надано належної оцінки доказам у справі, а саме: Науково-консультативному висновку Харківського Національного юридичного університету

ім. Ярослава Мудрого під головуванням професора Гусарова К. В., свідчать про помилкове розуміння та тлумачення заявником норм процесуального права в частині доказування, а тому колегією суддів відхиляються.

Главою 5 Розділу I Загальні положення ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказами є дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а не тлумачення чи коментар правової норми, наданий науковцем.

Науково-консультативний висновок експерта в галузі права, на який посилається ОСОБА_5 , не є доказом у розумінні закону, а має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для врахування судом.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та не є безумовною підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення з огляду на таке.

Посилаючись на порушення апеляційним судом вимог статті

372 ЦПК України, ОСОБА_5 вказував, що суд безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та у клопотанні про відвід.

Статтею 372 ЦПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Факт належного повідомлення сторони відповідача про судове засідання не заперечується.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції визнав причини неявки неповажними та не підтвердженими належними і допустимими доказами. Скаржник не навів у клопотанні обставин, які б перешкоджали розглянути скаргу за його відсутності, з урахуванням того, що у судовому засіданні, призначеному на 07 липня 2021 року, був присутній представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13 , що не заперечується стороною та підтверджено записом судового засідання.

Колегія суддів наголошує, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Невмотивоване відкладення судового розгляду свідчитиме про порушення принципу розумності строків розгляду справи та затягування судового процесу. Перевіривши доводи касаційної скарги, спрямовані на порушення норм процесуального права, вивчивши мотивування апеляційного суду в частині відмови у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про відвід, колегія суддів виснує про відсутність обов`язкової підстави для скасування законного судового рішення.

З огляду на викладене Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав стверджувати про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк