Ухвала

від 30.11.2022 по справі 461/8934/13-к

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 461/8934/13-к

Провадження № 1-кс/461/5351/22

УХВАЛА

30.11.2022 року місто Львів

Суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву адвоката ОСОБА_3 про відвід судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_4 ,

встановив:

адвокат ОСОБА_3 звернулася із заявою про відвід судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_4 від участі у розгляді обвинувального акту у кримінальному провадженні №12013150050000804 від 18.03.2013.

В обґрунтування заявленого відводу адвокат, посилюючись на відповідні положення чинного кримінального процесуального законодавства, Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», Кодексу суддівської етики, Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів практику Європейського суду з прав людини, вказує, що заявляє про відвід судді ОСОБА_4 , у зв`язку з обставинами, які викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості.

Зокрема, заявник вказує на відмову головуючого у задоволенні клопотань сторони захисту про надання часу для ознайомлення з матеріалами судового провадження та доказами у справі, ненадання часу на підготовку до допиту обвинуваченого та демонстрацію під час процесу, на думку сторони захисту, обвинувального ухилу.

З огляду на наявність у сторони захисту сумніви щодо об`єктивного розгляду обвинувального акту саме цим складом суду, на підставі доводів наведених у заяві про відвід та п.4 ч.1 ст.75, 81 КПК України, адвокат заявляє про відвід судді ОСОБА_4 і просить його задовольнити та передати справу на розгляд іншому судді.

Учасники провадження в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, зокрема судом були вжиті заходи передбачені ст. 135 КПК України.

Згідно статті22КПК України,кримінальне провадженняздійснюється наоснові змагальності,що передбачаєсамостійне обстоюваннястороною обвинуваченняі стороноюзахисту їхніхправових позицій,прав,свобод ізаконних інтересівзасобами,передбаченими цимКодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень параграфу 6 глави 3 розділу 1 КПК України, неявка учасників процесу на розгляд заяви про відвід не є перешкодою для розгляду заяви про відвід.

З урахуванням наведених положень вважаю, за можливе провести розгляд заяви за відсутності заявника та інших учасників провадження, які не з`явились у судове засідання.

Статтею 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні, зокрема за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Відповідно до положень ч.5 ст. 80 КПК України, відвід повинен бути вмотивованим.

Заява про відвід має містити вказівку на підстави, що зумовлюють його наявність. Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов`язує необхідність усунення слідчого судді, судді від участі у судовому провадженні.

Дослідивши подану заяву, приходжу до наступного висновку, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.

Заявник являється захисником обвинуваченого у кримінальному провадженні в межах якого подано заяву про відвід.

Адвокат ОСОБА_3 вказує на те, що заявляє про відвід судді ОСОБА_4 , у зв`язку з обставинами, які викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості. Зокрема, захисник посилається на відмову головуючого у задоволенні клопотань сторони захисту про надання часу для ознайомлення з матеріалами судового провадження та доказами у справі, ненадання часу на підготовку до допиту обвинуваченого та демонстрацію під час процесу, на думку сторони захисту, обвинувального ухилу, як на підстави які викликають сумнів у неупередженості суду.

Водночас, в ході розгляду заяви про відвід встановлено, що доводи заявника щодо упередженого ставлення судді ґрунтуються виключно на суб`єктивній думці самого заявника, яка фактично пов`язана з її припущеннями та непогодженнями з процесуальними рішеннями суду. Однак, такі доводи не можуть бути беззаперечною підставою для усунення судді від участі у розгляді справи.

Статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мироненко і Мартенко проти України», «Білуха проти України», «Рудніченко проти України» вказав на те, що наявність безсторонності (неупередженості) суду має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Особиста безсторонність суду презюмується поки не надано доказів протилежного.

Неупередженість є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Презумпція неупередженості має значну вагу. Особа, яка заявляє про упередженість, повинна бути здатна довести реальну або очевидну відсутність неупередженості у судді. Але простої заяви недостатньо, необхідно навести достовірні докази. Особиста думка або незгода з рішеннями судді не є доказом упередженості. У будь-якому випадку, припущення щодо упередженості є правовим питанням, яке має бути винесеним на розгляд суду. За виключенням надзвичайних обставин, заява про справжню або можливу упередженість не є питанням поведінки судді.

При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.

У висновку N 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи підкреслюється, що мета, для досягнення якої повноваження надані суддям, - дати їм можливість здійснювати правосуддя шляхом застосуваннязакону, забезпечуючи право кожної людини реалізовувати належні йому права та/або законні інтереси, яких вона була або може бути несправедливо позбавлена.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її справи в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з вищенаведеного, для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Отже, відвід має бути вмотивований, тобто містити відповідні аргументи та докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Непогодження заявника з процесуальними рішеннями ухваленими суддею, з точки зору закону, не може вважатися законною підставою для відведення судді від участі у провадженні (справі). Більше того, з самої заяви та матеріалів судового провадження вбачається, що суд наводив учасникам процесу, зокрема стороні захисту, мотиви відмови в задоволенні відповідних клопотань, які ґрунтувались на відповідних положеннях кримінального процесуального законодавства.

До поданої заяви не долучено жодного належного та допустимого доказу на його обґрунтування.

Аналіз поданої заяви свідчить про те, що наведені мотиви не являються законною підставою для відведення судді від участі у справі, а можуть бути предметом оцінки під час розгляду відповідної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції за результатами розгляду обвинувального акту, у разі непогодження учасників процесу з остаточним рішенням ухваленим у справі судом першої інстанції.

Отже, за відсутності належних та допустимих доказів, заявник на власний розсуд надає оцінку процесуальним рішенням суду, хоча не являється особою яка уповноважена переглядати судові рішення.

При здійсненні правосуддя судді незалежні і керуються верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Передчасна оцінка процесуальним діям судді або переоцінка судового рішення заявником, під час розгляду судової справи може бути розцінена як втручання у здійснення ним правосуддя.

Відповідно до пункту 2 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (1983 рік), судді, як особи, є вільними та зобов`язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

В Україні принцип незалежності суддів і судів закріплено на конституційному рівні (статті 126, 127, 129 Конституції України) і законодавчо унормовано (статті 6, 48, 126 Закону України „Про судоустрій і статус суддів).

Зокрема,статтею 6Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основіКонституціїі законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Основного Закону України; будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу, а конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист.

Незалежність суддів є основною передумовою функціонування самостійної й авторитетної судової влади, здатної забезпечити об`єктивне та безстороннє правосуддя, ефективно захистити права і свободи людини і громадянина. Принцип незалежності суддів означає процесуальну діяльність під час здійснення правосуддя в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Гарантії незалежності суддів це передбачені належні засоби мінімізації та усунення негативних впливів на суддів під час відправлення ними правосуддя, спрямовані на ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Наведені доводи також відповідають мотивам висловленим у рішенні Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 1-24/2020(393/20 (№ 13-р/2020).

Незалежність судової влади, безсумнівно, є суттєвою частиною принципу верховенства права та покликана забезпечувати кожній людині право на справедливий суд, а отже, це не є привілеєм для суддів, а є гарантією поваги до прав та основних свобод людини, що забезпечує довіру до системи правосуддя (абзац сьомий преамбули Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № CM/Rec (2010) 12 (далі Рекомендація).

У свою чергу, незалежність судової влади забезпечує незалежність кожного окремого судді, що є фундаментальним аспектом верховенства права (пункт 4 додатка до Рекомендації).

Зовнішня незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм, що надається для власних інтересів суддів, а в інтересах верховенства права та осіб, які прагнуть та очікують неупередженого правосуддя; незалежність суддів слід розглядати як гарантію свободи, поваги прав людини та неупередженого застосування закону; безсторонність та незалежність суддів є важливими для гарантування рівності сторін перед судами (пункт 11 додатка до Рекомендації).

Відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.

Як зазначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Відповідно до п.46 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», яке набуло статусу остаточного 27.05.2013 року, рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.

Також, слід відзначити наступне.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад судочинства. Учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Виходячи з вищенаведеного, приходу до висновку, що доводи захисника наведені у заяві про відвід ґрунтуються виключно на припущеннях і суб`єктивній думці, яка фактично ґрунтується на непогодженні з процесуальними рішенням судді, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а факти які встановлюють упередженість судді в ході розгляду заяви не знайшли свого підтвердження. Таким чином, такі доводи не можуть бути законною підставою для усунення судді від участі у розгляді справи.

Виходячи з вищенаведених доводів та мотивів, приходжу до висновку, що в обґрунтування відводу заявник не наводить відповідних аргументів та не подає належних, достовірних, достатніх і допустимих доказів, які підтверджують наявність законних підстав для відводу судді. Наведене вказує на відсутність законних підстав для усунення судді від участі у розгляді справи.

Отже, обставин, які передбачені ст. 75 КПК України та які б унеможливлювали участь судді у розгляді обвинувального акту, в ході розгляду заяви не встановлено.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що заявлений відвід задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 8, 75, 80, 81 КПК України,

постановив:

У задоволенні заяви адвоката ОСОБА_3 про відвід судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_4 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1