Постанова

від 01.12.2022 по справі 640/5001/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/5001/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальна науково - реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня «Україна - реставрація» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціальна науково - реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня «Україна - реставрація» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №00002761402 від 06.03.2019 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 92 146, 00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що податковий кредит за господарськими операціями позивача з ТОВ «Калісто Інтел», ТОВ «Інжекс» сформований відповідно до законодавства та підтверджений всіма первинними, бухгалтерськими, фінансовими документами та договірною документацією, а встановлені під час перевірки фінансово - господарської діяльності і відображені в Акті перевірки №73/26-15-14-02-02/35962266 від 05.02.2019 року порушення, а також нарахування податковим повідомленням - рішенням №00002761402 від 06.03.2019 року грошових зобов`язань не грунтуються на законі та нічим недоведені відповідачем.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві №00002761402 від 06.03.2019 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 92 146, 00 грн.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки під час проведення перевірки не було надано підтверджуючих документів щодо якості товару, товарно-транспортних накладних або іншими підтверджуючими доказами щодо походження такого товару, які є обов`язковими первинними документами.

На думку апелянта, з огляду на наявність вироку відносно директора ТОВ «Калісто Інтел», вказані господарські відносини з таким контрагентом є фіктивними та таке підприємство фактично не здійснювало господарської діяльності.

До того ж, під час вирішення справи судом першої інстанції не було з`ясовано наявність необхідних трудових ресурсів, та наявності власних ресурсів для виконання відповідних робіт контрагентов позивача - ТОВ «Інжекс».

Вказані обставини, як зазначає апелянт, свідчать про правомірність податкового повідомлення-рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими первинними документами, які оформлені належним чином та містять усі необхідні відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій, що підтверджують їх фактичне виконання.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 24.01.2019 № 968 та повідомлення №12221/10/26-15-14-02-02 виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві та відповідно до підпунктів 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня «Україна - реставрація» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ «Калісто Інтел» та ТОВ «Інжекс» за січень 2017 року, що міститься у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2017 року, за результатами якої податковим органом складено Акт від 05 лютого 2019 року № 73/26-15-14-02-02/35962266.

Під час перевірки контролюючим органом встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у загальній 92 146 грн., в тому числі з ТОВ «Калісто Інтел» у сумі 33 413, 00 грн. та з ТОВ «Інжекс» у сумі 58 733,00 грн.

Як наслідок, податковим органом прийято податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2019 року № 00002761402 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 92 146, 00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №00002761402 від 06.03.2019 є безпідставним та неправомірним, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У силу вимог п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Інжекс» та ТОВ «Калісто Інтел».

Так, між ТОВ «Спеціальна науково - реставраційна проектно - будівельно-виробнича майстерня «Україна - Реставрація» та ТОВ «Інжекс» укладено договір субпідряду № 020117/СП, відповідно до якого субпідрядник приймає на себе обов`язок в установлений договором строк виконати роботи по встановленню металевого паркану в будівлі розташованій за адресою: м. Київ, вул. Пітерська 4-а, а підрядник зобов`язується прийняти належно виконанні роботи та сплатити субпідряднику обумовлену ціну.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Інжекс» була виписана податкова накладна №43 від 12.01.2017 останнє виконано роботи по встановленню металевого паркану, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт № 12 за січень 2017 року за формою КБ-2в від 12.01.2017.

У свою чергу, позивач сплатив ТОВ «Інжекс» 352 400,40 грн., за виконані роботи, що підтверджується банківськими виписками від 31.01.2017, 01.02.2017, 02.02.2017.

Таким чином, дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеним контрагентам, колегія суддів зазначає, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме роботи виконувалися, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання робіт у власній господарській діяльності позивача та їх обліку.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження здійснення господарських операцій вказує на те, що позивач здійснював замовлення товару у ТОВ «Інжекс» для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, вказані первинні документи оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

У той же час, податковий орган вказує на те, що звітність ТОВ «Інжекс» з податку на прибуток не подано за 2016-2018 роки, не дозволяє встановити наявність основних засобів у суб`єкта господарювання.

Звіт про суму доходу, нарахованого або сплаченого фізичним особам (форма 1-ДФ) за 1 квартал 2017 року підприємством не надано, що не дозволяє встановити штатну чисельність працівників.

До того, враховуючи, що ТОВ «Інжекс» за період взаємовідносин з ТОВ «Майстерня «Україна-Реставрація» не придбавав послуг щодо виконання загально- будівельних робіт в будівлі по вул. Пітерська 4-А у місті Києві у інших суб`єктів господарської діяльності із залучення стороннього трудового ресурсу за цивільно-правовими договорами в січні 2017 року, та ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №757/9545/18-к у рамках кримінального провадження № 42018101060000040 передбачених частиною другою статті 212 Кримінального кодексу України в ході досудового розслідування встановлено, що підприємства транзитно-конвертаційної групи зокрема ТОВ «Інжекс» (код ЄДРПОУ 40797627), створені з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань, тобто своїми діями у 2016-2017 сприяли умисному ухиленню від сплати податків реальному сектору економіки, вказане свідчить про фіктивність таких господарських операцій.

Разом з тим, висновки про те, що взаємовідносини позивача з вказаним контрагентом є ризиковими, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки інформація про ознаки неможливості здійснення контрагентам фінансово-господарської діяльності одержана відповідачем з його власних інформаційних систем, у той час, як норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

При цьому, відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів та матеріально - технічного забезпечення, що є недостатнім для виконання умов укладених договорів суд апеляційної інстанції оцінює критично, так як така інформація не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

У той же час, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

У даному випадку позивач не може нести відповідальність за можливі невиконання контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Посилання контролюючого органу на те, що ТОВ «Інжекс» є фігурантом кримінального провадження у справі №757/9545/18-к, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що в рамках зазначеного кримінального провадження досліджувалися договірні взаємовідносини з позивачем, або отримано інформацію про вчинення останнім протиправних дій, які мають наслідком безпідставне декларування податкового кредиту, від`ємного значення ПДВ та бюджетного відшкодування.

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які вироки суду щодо посадових осіб контрагентів позивача, ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, та які відповідно приписів до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України були б обов`язковими для адміністративного суду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.12.2019 у справі №440/3732/18.

Крім того, суд позбавлений можливості встановити факт дослідження та оцінки господарських операцій безпосередньо позивача та ТОВ «Інжекс» у такому кримінальному провадженні.

Суд наголошує, що сама по собі наявність кримінального провадження, в рамках якого досліджується діяльність контрагентів позивача, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути безумовною підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій платника податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.

Крім того, у спірному періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Калісто Інтел» згідно укладеного 23 січня 2017 року договору поставки №2.

На виконання умов вказаного договору були виписані: видаткова накладна № 5 від 23.01.2017, податкова накладна №229 від 23.01.2017, рахунок-фактура №5 від 23.01.2017.

При цьому, у маеріалах справи наявна банківська виписка, що підтверджує факт оплати поставлених товарів.

Разом з тим, податковий орган вважає, що оскільки під час перевірки позивачем не надано товарно-транспортні накладні, та згідно єдиного державного реєстру податкових накладних ТОВ «Калісто Інтел» за перевіряємий період не встановлено придбання послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, та послуг по транспортуванню товарно-матеріальних цінностей, вказане свідчить про сумнівність здійснення фінансово-господарських операцій.

До того ж, згідно Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено вирок по справі № 757/33900/17-к від 17.08.2017 вбачається, що засновник ТОВ «Калісто Інтел» ОСОБА_1 обвинувачена у вчинені злочину за частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 КК України.

У відповідності до вироку Печерського районного суду міста Києва затверджено угоду від 06.02.2017 між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Каніковським В.І. та обвинуваченою ОСОБА_1 про визнання винуватості ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 КК України, та призначено їй узгоджене покарання у виді 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн.

Однак, колегія суддів зауважує, що факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає безумовних підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій у їх взаємній сукупності з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

З приводу зазначеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, у відповідності до якої вбачається, що відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

За недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які правомірно враховано на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України.

У даному випадку, усі первинні документи ТОВ «Калісто Інтел» були підписані директором Биковим Олексієм Володимировичем, який з 01.12.2016 є керівником підприємства, стосовно якого відсутні будь-які вироки та порушені кримінальні провадження.

Щодо доводів апелянта про ненадання платником податків сертифікатів якості виробника або інших документів, що свідчать про походження товару, то сертифікати якості та інші документи не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів, а тому навіть їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № К/9901/49632/18.

Твердження апелянта щодо відсутності товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування товару зазначеного у видаткових накладних ТОВ «Калісто Інтел» товару колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Так, товарно-транспортні накладні в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, тому, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

У той же час, документи на перевезення товарно - матеріальних цінностей не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 804/7153/15.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук