Рішення

від 22.11.2022 по справі 137/426/22

ЛІТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 137/426/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" листопада 2022 р.

Літинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гопкіна П.В.,

за участю секретаря Іванової І.О.,

сторін у справі

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивачки - адвоката Тетевої-Родюк І.О.,

представника відповідача - Собчук Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Літині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Зміст доводів пред`явленого позову та інформація про рух справи

20.12.2019 позивачка звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду із позовними вимогами про скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації за № 28-рк від 31.10.2019 та поновлення на роботі.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що розпорядженням заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області № 28-рк від 31.10.2019 її було звільнено з посади директора, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з ліквідацією Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. На думку позивача, вказане розпорядження про її звільнення прийнято протиправно, оскільки відповідно до ст. 40 та 49-2 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, такому працівникові має бути запропоновано всі наявні вакантні посади в цій установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, чого відповідачем зроблено не було. Натомість як стверджує позивач, їй неправомірно було запропоновано посаду з неповним робочим днем, яка не відповідає її кваліфікації та, відповідно, значно нижча по оплаті. Також не запропоновано всі наявні вакантні посади.

Разом із тим, позивач наголошує, що вона, як особа зі статусом одинокої матері, згідно зі статтею 184 Кодексу законів про працю України не може бути звільнена, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли звільнення допускається з обов`язковим працевлаштуванням (а.с. 3-6 том 1).

30.09.2020 Вінницьким окружним адміністративним судом адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31.10.2019 № 28-рк про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (а.с. 204-208 том 1).

У вказаному рішенні суд прийшов до висновку, що за встановлених у справі обставин, підстава для звільнення позивача дійсно існувала, однак для того, щоб звільнення могло вважатися законним, роботодавцю необхідно дотриматися встановленої процедури. Водночас, докази, які б свідчили про пропозицію рівнозначної посади з якої звільняли позивача та які б підтверджували неможливість або перешкоди запропонувати та призначити позивача на рівнозначну посаду у структурних підрозділах Вінницької районної державної адміністрації, у матеріалах справи відсутні.

Відповідач не погодився із зазначеним рішенням та 23.11.2020 подав апеляційну скаргу (а.с. 215-216 том 1).

15.02.2021 Сьомим апеляційним адміністративним судом скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.09.2020, оскільки суд прийшов до висновку, що відповідачем при звільненні позивача дотримано законодавчо встановлених вимог щодо одночасного попередження працівника про наступне вивільнення та пропозиції всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Разом з цим, зазначені вакантні посади віднесені до посад державної служби, призначення на які здійснюється виключно на підставі результатів конкурсу. Посада позивача, яку вона займала на дату звільнення, не віднесена до посад державної служби (а.с. 13-15 том 2).

Позивач не погодилась із висновками суду апеляційної інстанції та 14.04.2021 представником позивача - адвокатом Тетевою-Родюк І.О. подано касаційну скаргу (а.с. 19-29 том 2).

28.04.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийшов до висновку про необхідність скасування рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №120/4302/19, а провадження у справі закрити, оскільки спір між позивачем і відповідачем у цій справі не може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства оскільки він не має ознак публічно-правового (а.с. 81-87 том 2).

17.05.2022 Верховним Судом справу передано до Літинського районного суду Вінницької області (а.с. 97 том 2).

27.06.2022 представником позивача - адвокатом Тетевою-Родюк І.О. подано заяву про зміну предмету позову, якою вона вважала за необхідне позовні вимоги викласти в наступній редакції:

1. Визнати протиправними та скасувати розпорядження Вінницької районної державної адміністрації за №28-рк від 31.10.2019;

2. Поновити ОСОБА_1 на роботі на займаній посаді;

3. Стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати винесення рішення у справі (а.с. 122-125 том 2).

11.07.2022 зазначене клопотання було задоволено та прийнято позовну заяву (у новій редакції зі зміною предмету позову) ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надалі розгляд справи вирішено проводити з урахуванням позовної заяви у новій редакції зі зміною предмету позову (а.с. 197 том 2).

Судовий розгляд

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Тетева-Родюк І.О. позов підтримала та просила його задовольнити. Зазначали, що за ч.3 ст.49-2 КЗпП України обов`язок роботодавця вважається виконаним лише у разі якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади, які існували на день звільнення. Заперечила факт того, що позивачці було запропоновано всі наявні посади. Натомість позивачці запропоновано посаду, що не відповідає її професійній компетенції та досвіду, адже пропозиція працевлаштувати позивача на значно нижчу її рівня посаду з неповним робочим днем при наявності посад, що відповідали її рівню з повним робочим днем є порушенням її прав. Наголосила на наявності вакантної посади першого заступника голови РДА, яку позивач вже обіймала протягом шести років, а в матеріалах справи наявні погодження ОСОБА_1 на зайняття такої посади, зокрема від Вінницької ОДА та Кабінету Міністрів України, що підтверджує кваліфікаційний рівень позивача. Проте, дана посада не була запропонована ОСОБА_1 ..

Позивачка ОСОБА_1 підтримала позицію свого представника та просила задовольнити свої позовні вимоги, оскільки події, що є предметом звернення, позбавили її засобів до існування та вона змушена була шукати роботу аби забезпечувати свою дитину враховуючи її статус матері-одиначки та ту обставину, що вона виховує дитину саме не прохаючи при цьому допомоги від будь-кого. У судових дебатах повідомила, що після її звільнення звільнили також голову районної державної адміністрації, котрий не погоджував її призначення на посаду заступника голови районної державної адміністрації.

Представник відповідача - Собчук Т.П. у судовому засіданні просила відмовити у задоволені позову оскільки вважає, що позивачку було звільнено правомірно. Вакантні посади, про які згадала представник позивачки віднесені до посад державної служби, призначення на які здійснюється на підставі результатів конкурсу. Посада позивача, яку вона займала на дату звільнення, не віднесена до посад державної служби до яких можна було перевести позивачку без проведення конкурсу. Також зазначила, що позивачка не була позбавлена можливості самостійно дізнатись про вакантні посади та взяти участь у конкурсі на посаду державної служби. Вінницька РДА не проводила конкурсів на заміщення вакантних посад державної служби, навпаки скорочувала посади у зв`язку із децентралізацією. Додатково зазначила, що станом на день проведення судових дебатів у Вінницькій районній військовій адміністрації вакантні посади відсутні, а ліквідація Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді знаходиться на завершальній стадії. Поновлення позивачки на роботі у попередній займаній посаді буде мати негативні наслідки, так як процес ліквідації юридичної особи буде затягуватись. Зауважила про відмінність юридичної особи, яка ліквідується та юридичної особи Вінницької районної військової адміністрації.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, суд прийшов до наступних висновків.

Встановлені обставини

Перевіряючи обставини справи судом встановлено наступне.

Так, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.01.2002 ОСОБА_1 у період з 13.09.2013 по 31.10.2019 працювала на посаді директора у Вінницькому районному центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (а.с. 11-14 том 1).

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області за № 213 від 02.07.2019 юридичну особу «Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (код ЄДРПОУ 25513321)» припинено шляхом ліквідації. Згідно з пунктом 5.3, 5.4 вказаного розпорядження прийнято рішення провести необхідну роботу з попередження працівників про наступне вивільнення їх у зв`язку з ліквідацією та провести необхідну роботу, пов`язану з вивільненням таких працівників (а.с. 19-20 том 1).

Розпорядженням заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31.10.2019 року № 28-рк, відповідно до п. 1 ст. 40, 44, 49-2, 184 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 звільнено з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді у зв`язку з ліквідацією. Також вирішено із ОСОБА_1 , відповідно до чинного законодавства провести розрахунок та компенсації за невикористані дні відпусток, виплатити вихідну допомогу та проводити виплати середньої заробітної плати протягом трьох місяців з дня звільнення. (а.с. 22-23 том 1).

02.07.2019 ОСОБА_1 пропозицією за № 01-55/1408 запропонована робота на вакантній посаді на 0,75 ставки інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької районної державної адміністрації, від якої остання відмовилась зазначивши при цьому причину «в зв`язку з нерівнозначністю запропонованої посади» (а.с. 24 том 1, 66 том 1).

Однак позивачка не погодилась із вказаним звільненням, вважає його протиправним, пропозицію працевлаштування нерівнозначною, відтак звернулась до суду із вказаним позовом.

Оцінка суду

Відповідно до ст. 49-2 КЗпПУ, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 року у справі № 6-40 цс 15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Як на одну із підстав для задоволення позову сторона позивача вказувала, що ОСОБА_1 не було запропоновано у новій структурі посаду заступника голови Вінницької РДА. При цьому, позивач вважає, що вона мала переважне право на зайняття цієї посади враховуючи її трудовий стаж, також погодження її кандидатури Вінницькою обласною державною адміністрацією.

Натомість відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" № 586-XIV від 09.04.1999 року, перший заступник та заступники голови обласної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою обласної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з головою обласної державної адміністрації. Перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.

Окрім того, відповідно до ст. 11 вищевказаного Закону, керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій зі статусом юридичних осіб публічного права здійснюють визначені Законом України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби у цих структурних підрозділах.

Судом встановлено, що юридичну особу де працювала позивач Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) припинено шляхом ліквідації

Так, відповідно до розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 02.07.2019 №213 юридичну особу Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді припинено шляхом ліквідації, що у силу пункту 1 першої статті 40 КЗпП України, є законною підставою для звільнення працівників Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, зокрема і позивача (а.с. 19 том 1).

Вирішуючи питання чи виконав відповідач вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.

Згідно з пропозицією працевлаштування від 02.07.2019 №01-55/1408 (а.с. 66 том 1) позивачці запропонована робота на вакантній посаді на 0,75 ставки інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької районної державної адміністрації. Від даної пропозиції позивачка відмовилась.

Очевидною є обставина та суд погоджується із тим, що посада інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької районної державної адміністрації не є повністю рівнозначною посаді, яку обіймала ОСОБА_1 .. При цьому, у листах структурних підрозділів Вінницької районної державної адміністрації від 03.03.2020 №95, 04.03.2020 №92, від 05.03.2020 №01-14/298, від 04.03.2020 №849 та від 06.03.2020 №04-33/121 відображена інформація про вакантні у Вінницькій районній державній адміністрації Вінницької області посади у період з 02.07.2019 по 31.10.2019 (а.с. 171-174 том 2).

Вакантними зазначені посади віднесені до посад державної служби (а.с. 174 том 1), призначення на які здійснюється виключно на підставі результатів конкурсу. Посада позивача, яку вона займала на дату звільнення, НЕ віднесена до посад державної служби. Посада, яка була запропонована позивачу не скорочувалась і згоду на працевлаштування на неї було надано суб`єктом призначення - фінансовим управлінням РДА (а.с. 175 том 1)

Доречним вважається зауваження, що Вінницька РДА не проводила конкурсів на заміщення вакантних посад державної служби, навпаки скорочувала посади у зв`язку із децентралізацією. Одночасно позивачка не була позбавлена права та можливості приймати участі в конкурсі на зайняття посади державної служби.

Стороною позивача в ході судового розгляду зазначено аргумент, що вона має статус одинокої матері, тому вважає, що її звільнення відбулося з порушенням ст.184 КЗпП України.

Частиною 2 статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Поняття "одинокої матері" визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92 р. № 9 ( v0009700-92 ). Згідно з п. 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама. За цим визначенням для визнання "іншої жінки" одинокою необхідно дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

Відповідно до зазначеного, до категорії одинокої матері відносяться: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

З урахуванням наданих позивачем документів, суд вважає, що позивач підпадає під статус одинокої матері.

Визначення терміна "одинока мати" застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток.

Відповідно до ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Зважаючи на те, що позивачка, яка є одинокою матір`ю при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, було звільнено за виключних обставин - повна ліквідація очолюваного нею «Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді» то таке її звільнення не може бути визнано судом незаконним.

Висновки суду

Таким чином, оскільки під час розгляду даної справи встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано законодавчо встановлених вимог щодо одночасного попередження працівника про наступне вивільнення та пропозиції всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації та статусу, а позивачкою не доведено, що її звільнення було незаконним і роботодавцем порушено процедуру її звільнення, суд приходить до висновку, що роботодавцем було додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Оскільки відповідач не порушував вимоги трудового законодавства при звільненні позивача, підстав для визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на користь останньої середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на посаді суд не вбачає, а тому, відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, суд не вбачає за доцільне надавати відповідь кожному аргументу сторони позивача, оскільки підстави для задоволення позову відсутні.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат є неприпустимим.

Керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 258-265, 268, 354, ЦПК України, ст.ст. 49-2, 184 КЗпП України, ст.ст. 10, 11 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" № 586-XIV від 09.04.1999 року, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя : Гопкін П. В.