Постанова

від 14.02.2023 по справі 137/426/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 137/426/22

Провадження № 22-ц/801/268/2023

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 рокуСправа № 137/426/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідачаКовальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Якименко М. М.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної військової державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 22 листопада 2022 року у смт. Літині суддею цього суду Гопкіним П.В., дата складання його повного тексту не відома,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (далі Вінницької РДА Вінницької області) про визнання протиправним та скасування розпорядження Вінницької РДА Вінницької області № 28-рк від 31 жовтня 2019 року та поновлення на займаній посаді.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Вінницької РДА Вінницької області від 31 жовтня 2019 року № 28-рк позивачку було звільнено з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією цього центру. Вказане розпорядження прийнято протиправно, оскільки позивачка є одинкою матір`ю, яка має дитину віком до чотирнадцяти років. У разі звільнення такого працівника на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України йому мають бути запропоновані всі наявні вакантні посади в цій установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Натомість позивачці не запропоновано всі наявні вакантні посади, а було запропоновано посаду з неповним робочим днем, яка не відповідає її кваліфікації та є значно нижчою по оплаті.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/4302/19 від 30 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Вінницької РДА Вінницької області від 31 жовтня 2019 року № 28-рк про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Поновлено ОСОБА_1 у Вінницькій РДА Вінницької області на посаді, рівнозначній посаді директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з 31 жовтня 2019 року.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позовних вимог відмолено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито, оскільки спір між позивачкою і відповідачем у цій справі не може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства, адже він не має ознак публічно-правового спору.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року вказану справу передано за встановленою юрисдикцією до Літинського районного суду Вінницької області.

Згідно заяви про зміну предмету позову від 27 червня 2022 року представник позивачки, адвокат Тетева-Родюк І.О., просила: визнати протиправним та скасувати розпорядження Вінницької РДА Вінницької області від 31 жовтня 2019 року №28-рк; поновити ОСОБА_1 на займаній посаді; стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення до дня ухвалення рішення у справі.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що факт того, що позивачка є одинкою матір`ю, яка має дитину віком до чотирнадцяти років, відповідачем не оспорюється.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22 січня 2002 року ОСОБА_1 у період з 13 вересня 2013 року по 31 жовтня 2019 року працювала на посаді директора у Вінницькому районному центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (а.с. 11-14, том 1).

Розпорядженням Вінницької РДА Вінницької області за від 02 липня 2019 року № 213 юридичну особу «Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (код ЄДРПОУ 25513321)» припинено шляхом ліквідації. Згідно з п. п. 5.3, 5.4 вказаного розпорядження прийнято рішення провести необхідну роботу з попередження працівників про наступне вивільнення їх у зв`язку з ліквідацією та провести необхідну роботу, пов`язану з вивільненням таких працівників (а.с. 19-20, том 1).

Згідно з пропозицією працевлаштування від 02 липня 2019 року №01-55/1408 відповідачем позивачці була запропонована робота на вакантній посаді 0,75 ставки інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької РДА Вінницької області, від якої остання відмовилась у зв`язку з нерівнозначністю запропонованої їй посади (а.с. 66, том 1).

03 липня 2019 року ОСОБА_1 попереджено про її наступне вивільнення, що підтверджується її підписом у письмовому попередженні про вивільнення (а.с. 48, том 1), а також у протоколі засідання ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді № 1 від 05 липня 2019 року (а.с. 46-47, том 1).

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31 жовтня 2019 року №28-рк відповідно до п. 1 ст. 40, 44, 49-2, КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 звільнено з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді у зв`язку з ліквідацією цього центру. Вінницькому районному центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді доручено провести розрахунок із ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства, виплатити їй компенсацію за невикористані дні відпусток, виплатити їй вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, а також проводити виплату у розмірі середньої заробітної плати протягом трьох місяців з дня звільнення у зв`язку з відмовою останньої від запропонованої посади (а.с. 22-23, том 1).

У листах структурних підрозділів Вінницької РДА Вінницької області від 03 березня 2020 року №95, 04 березня 2020 року №92, від 05 березня 2020 року №01-14/298, від 04 березня 2020 року №849 та від 06 березня 2020 року №04-33/121 відображена інформація про вакантні посади у Вінницькій РДА Вінницької області у період з 02 липня 2019 року по 31 жовтня 2019 року, зокрема наявно було 15 вакантних посад, з яких 11 посад державної служби (а.с. 171-175, том 1).

Положеннями ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Частиною 2 статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Відповідно до ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Поняття «одинокої матері» визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 ( v0009700-92 ). Згідно з п. 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама. За цим визначенням для визнання «іншої жінки» одинокою необхідно дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

При розгляді спорів про звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано роботодавцем або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що роботодавець або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Указом ПрезидентаУкраїни №68/2022«Про утвореннявійськових адміністрацій» на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядкупостановлено утворити на базі існуючих районних державних адміністрацій відповідні районні військові адміністрації. У зв`язку з утворенням районних військових адміністрацій відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій та начальників таких військових адміністрацій.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачку, як одиноку матір, котра має дитину віком до чотирнадцяти років, було звільнено за виключних обставин на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП, тобто у зв`язку з повною ліквідацією Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, а також, що її було персонально попереджено про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до дня звільнення, відповідач обов`язок працевлаштування виконав, запропонувавши позивачці наявну вакантну посаду 0,75 ставки інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької РДА Вінницької області, яку вона може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, від чого ОСОБА_1 відмовилась, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні пред`явленого позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що вакантна посада першого заступника голови Вінницької РДА Вінницької області була наявна, однак не була запропонована позивачці, хоча раніше вона вже визнавалась такою, що здатна займати посаду заступника голови Вінницької РДА Вінницької області апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Посада першого заступника голови районної державної адміністрації передбачає спеціальний порядок обрання та звільнення, визначений Законом України «Про місцеві державні адміністрації». Відповідно до ч. 2 ст. 10 цього Закону перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з головою обласної державної адміністрації.

Таким чином, посада першого заступника голови Вінницької РДА Вінницької області позивачці не могла бути запропонована, адже голова районної державної адміністрації наділений дискреційними повноваженнями, тобто сукупністю прав та обов`язків, які дають йому можливість самостійно на власний розсуд і в межах закону вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень за погодженням з головою обласної державної адміністрації, в даному випадку про прийняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 на посаду першого заступника голови Вінницької РДА Вінницької області.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 грудня 2018 року у справі №816/213/16.

Доводи апеляційної скарги про те, що роботодавець повинен був запропонувати позивачці всі наявні вакантні посади, в тому числі з повідомленням умов щодо необхідності проходження конкурсу на зайняття посади із переліку посад державної служби з метою виконання обов`язку працевлаштування апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки питання зайняття вакантних посад державних службовців має особливу процедуру призначення, визначену Законом України«Про державну службу», тобтоза результатами конкурсу.При цьому позивачка мала можливість прийняти самостійно участь у конкурсі на зайняття тієї, чи іншої посади та бути призначеною за умови перемоги у конкурсі і обов`язок установи щодо пропонування позивачці таких посад для працевлаштування у зв`язку з її повною ліквідацією, законодавством не передбачено. ОСОБА_1 займала посаду, яка не належала до посад державної служби, тому і її переведення на вакантну посаду державної служби також було неможливим без дотримання процедури проведення конкурсу.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2020 року у справі №591/2942/18.

Слід зауважити, що першочерговою та визначальною обставиною, яка підлягає доведенню позивачкою та встановленню судом є протиправність її звільнення відповідачем із займаної посади.

Враховуючи наведене,вірнимиєтакож висновкисудупершоїінстанції проте,що оскільки позовнівимоги про поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похіднимивід позовноївимогипро визнання протиправним та скасування розпорядження, у задоволенні якої відмовлено, то вони також задоволенню не підлягають.

Усі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у задоволенні позову з підстав його недоведеності, а тому апеляційним судом відхиляються, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положеньст. 375 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

М. М. Якименко