Ухвала

від 22.11.2022 по справі 902/750/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 902/750/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

відповідачів - Огородника В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2022 (судді: Бучинська Г. Б. - головуючий, Філіпова Т. Л., Василишин А. Р.) у справі

за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької районної державної адміністрації

до Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1", Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний експертний центр"

про скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької районної державної адміністрації (далі - Вінницька РДА) з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1" (далі - ПрАТ "Трест Київміськбуд-1"), Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - Стрижавська селищна рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний експертний центр" (далі - ТОВ "Земельний експертний центр") про: 1) визнання незаконним і скасування рішення Стрижавської селищної ради від 22.03.2006 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення Закритому акціонерному товариству "Трест Київміськбуд-1" (далі - ЗАТ "Трест Київміськбуд-1")" (далі - рішення від 22.03.2006, спірне рішення); 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 05.05.2006, укладеного між Стрижавською селищною радою та ЗАТ "Трест Київміськбуд-1", посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т. П. 05.05.2006, реєстровий номер 2863 (далі - договір від 05.05.2006, оспорюваний договір); 3) витребування у ТОВ "Земельний експертний центр" на користь держави в особі Вінницької РДА земельної ділянки площею 10,6282 га, кадастровий номер 0520655900:02:010:0283, та земельної ділянки площею 1,815 га, кадастровий номер 0520655900:02:010:0284.

Позов обґрунтовано обставинами незаконного вибуття з власності держави спірних земельних ділянок. Зокрема, як зазначив прокурор, рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 у справі № 902/405/17 встановлено обставини незаконного відчуження Вінницьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" і набуття у власність ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" (наразі - ПрАТ "Трест Київміськбуд-1") нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках, про витребування яких заявлено позов у цій справі, і такі обставини є преюдиціальними, а отже, спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог законодавства, а саме без дотримання конкурсної процедури, та з порушенням прав держави, тому воно підлягає визнанню недійсним. У зв`язку із незаконністю рішення від 22.03.2006, на підставі якого укладено оспорюваний договір, прокурор вважав наявними підстави для визнання недійсним і такого договору. Крім того, оскільки спірні земельні ділянки наразі перебувають у власності ТОВ "Земельний експертний центр", то, зважаючи на наведені обставини, вони підлягають поверненню державі в особі позивача. Поза тим, прокурор вважав, що позовну давність при зверненні з цим позовом не пропущено, оскільки Вінницька РДА (визначна прокурором як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) набула повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками лише з 27.05.2021.

Стрижавська селищна рада у відзиві на позов заперечила проти його задоволення, посилаючись, зокрема на відповідність спірного рішення та оспорюваного договору вимогам закону до них та зазначаючи про обізнаність позивача про прийняття селищною радою такого рішення та укладення договору, оскільки за відсутності відповідних висновків та погоджень від структурних підрозділів позивача - Вінницької РДА спірне рішення не було б прийняте.

ТОВ "Земельний експертний центр" у відзиві на позов вважало позовні вимоги прокурора незаконними, необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню; наголошувало, зокрема, на тому, що за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 16.09.2021, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 6643, ТОВ "Земельний експертний центр" як переможець електронного аукціону без умов 11А-Р8-2021 -07-18-000002-2 придбало нерухоме майно - комплекс нежитлових будівель загальною площею 6868,5 м2, розташоване за адресою: Вінницька обл., смт Стрижавка, вул. Туристична, 4. Водночас відповідач вважав, що провадження у цій справі слід закрити на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предмет і підстави позову, є тотожними предмету і підставам позову, розглянутого в межах справи № 902/194/18, а зміна норми закону не поновлює право повторного звернення до суду за вирішенням спору про той самий предмет і між тими ж сторонами. Крім того, відповідач заявив про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.12.2021 (суддя Нешик О. С.) позов задоволено.

Місцевий господарський суд виходив із преюдиціальності обставин щодо незаконного оформлення права власності на державне нерухоме майно, розташоване на спірних земельних ділянках, та його подальшого неправомірного вибуття із власності держави, як таких, що встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 у справі № 902/405/17, та дійшов висновку про незаконність спірного рішення та оспорюваного договору. Водночас місцевий господарський суд зазначив, що оскільки позивач - Вінницька РДА набув повноваження розпорядника спірних земельних ділянок державної власності, які (повноваження) належали Кабінету Міністрів України, лише з 27.05.2021, то строк позовної давності не пропущено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2022 (судді: Бучинська Г. Б. - головуючий, Філіпова Т. Л., Василишин А. Р.) рішення Господарського суду Вінницької області від 02.12.2021 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ТОВ "Земельний експертний центр" 34 807,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що обрані прокурором у наведеному випадку способи захисту порушених прав як-то визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору не є належними та ефективними, оскільки вони в практичному аспекті не забезпечать позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможні надати ефективний захист прав; задоволення позову у цій частині не призведе до відновлення володіння спірними земельними ділянками без необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Оскільки прокурор обґрунтовував позовні вимоги у цій справі, зокрема незаконним вибуттям із власності держави земельних ділянок, то належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у наведеному випадку має бути звернення з віндикаційним позовом і така вимога заявлена прокурором. Надавши оцінку оскаржуваному рішенню та оспорюваному договору під час розгляду позовної вимоги про витребування земельних ділянок, суд апеляційної інстанції не установив невідповідності такого акта вимогам закону та прийняття його з перевищенням компетенції відповідного органу. Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України, для витребування земельних ділянок у добросовісного набувача, яким у цьому випадку, як установив суд, є ТОВ "Земельний експертний центр". Оскільки, за висновком суду, позов є необґрунтованим, то немає підстав для застосування позовної давності, сплив якої може стати самостійною підставою для відмови у позові про захист порушеного права.

Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2022 і залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 02.12.2021.

Скаржник вважає оскаржену постанову суду апеляційної інстанції ухваленою без належної оцінки всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 4, 84, 122, 127, 134, 135, 149, пункту 12 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)), та з порушенням норм процесуального права -статей 13, 45, 53, 75, 76, 123, 129, 236, 237, 238, 269 Господарського процесуального кодексу України. Підставою касаційного оскарження є положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 5002-23/2784-2011 щодо права державної власності на майно і земельні ділянки підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № № 359/3373/16-ц (пункти 134- 138), від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (пункт 32) щодо преюдиціальності обставин, встановлених судом у судовому рішенні; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 125.8- 125.10) щодо набуття та реалізації права власності на нерухомість при поверненні власнику спірної земельної ділянки; у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 902/194/18 (пункти 5.6- 5.20) стосовно виключної компетенції Кабінету Міністрів України щодо вилучення, передачі у власність чи користування спірної земельної ділянки державної власності рекреаційного призначення; у постановах Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 922/2030/20 (пункт 64), від 12.01.2021 у справі № 908/730/19, від 15.01.2019 № 908/799/17, від 13.02.2020 № 911/2686/18 щодо стягнення з прокуратури витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідачів не надійшло.

Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2022 у справі № 902/750/21 із здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 16.08.2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2022 було зупинено провадження у справі № 902/750/21 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 923/199/21.

Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 поновлено провадження у справі № 902/750/21 із визначенням дати судового засідання - 22.11.2022.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2022 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т.Б. - головуючий суддя, Берднік І. С., Багай Н. О.

З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 31.10.2002 виконавчим комітетом Стрижавської селищної ради прийнято рішення № 190 "Про видачу свідоцтва про право колективної власності на пансіонат з лікуванням "Ластівка" Вінницькому обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" щодо нерухомого майна на вул. Туристичній №№ 2, 4 у смт Стрижавка Вінницького р-ну.

На підставі цього рішення 05.11.2002 Вінницькому обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно пансіонату - 66 об`єктів загальною площею 10 494,8 м2.

18.11.2002 Комунальне підприємство "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації") видало Вінницькому обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" реєстраційне посвідчення про реєстрацію зазначених об`єктів нерухомого майна.

У подальшому частину майна Вінницьке обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" продало ЗАТ "Трест Київміськбуд-1".

Згідно з реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, виданого КП "Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації", 47/50 частин будинковолодіння на вул. Туристичній, 2, 4 у смт Стрижавка Вінницького р-ну загальною площею 9086,9 м2 зареєстровано на праві приватної власності за ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2004.

За змістом пункту 1.1 вказаного договору купівлі-продажу продавець (Вінницьке обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист") передало у власність (продав), а покупець (ЗАТ "Трест Київміськбуд-1") набув у власність (купив) частину будівель та споруд пансіонату з лікуванням "Ластівка" на вул. Туристичній, №№ 2, 4, смт Стрижавка Вінницького р-ну, що становить 47/50 частин будинковолодіння загальною площею 9086,9 м2.

Відповідно до пункту 1.3 цього договору земельна ділянка, на якій розташовані частина будівель та споруд пансіонату з лікуванням "Ластівка", що відчужуються за цим договором, знаходиться у продавця в користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею, виданого 09.03.2000 на підставі рішення Стрижавської селищної ради народних депутатів 10 сесії 23 скликання 22.07.1999 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 13.09.2004 за № 28.

В травні 2017 року заступником прокурора Вінницької області подано до Господарського суду Вінницької області позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Стрижавської селищної ради, Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Стрижавської селищної ради від 31.10.2002 № 190, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності від 05.11.2002, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.12.2004 та визнання права власності на пансіонат з лікуванням "Ластівка" за державою.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 у справі № 902/405/17, яке набрало законної сили, позов задоволено. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Стрижавської селищної ради від 31.10.2002 № 190 "Про видачу свідоцтва на право власності на пансіонат з лікуванням "Ластівка" та скасовано свідоцтво про право власності на пансіонат з лікуванням "Ластівка" від 05.11.2002 в частині оформлення права власності на спальний корпус з адмінкорпусом літ. "2" площею 3593,9 м2; будиночок № 40 літ. "22" площею 146,0 м2; будиночок № 41 літ. "21" площею 139,1 м2; будиночок № 42 літ. "19" площею 75,6 м2; будиночок № 43 літ. "20" площею 157,2 м2; будиночок № 44 літ. "23" площею 161,4 м2; їдальню з господарським корпусом літ. "16" площею 1141,8 м2; прохідну з прибудовами літ. "1" площею 20,8 м2; бар-сауну літ. "28" площею 294,3 м2; свинарники літ. "30", літ. "41", літ. "42"; котельню з прибудовами літ. "35" площею 394,5 м2; склад літ. "33" площею 206,3 м2; склад літ. "40" площею 338,4 м2; столярну майстерню літ. "44" площею 136,4 м2; огорожу ж/б № 48-51; пожежну ємність літ. "47"; свердловину літ. "46-1"; водонапірну башту літ. "46", які розташовані у смт Стрижавка на вул. Туристичній, №№ 2, 4, видані Стрижавською селищною радою. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Вінницьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" і ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" від 15.12.2004, в частині купівлі-продажу спального корпусу з адмінкорпусом літ. "2" площею 3593,9 м2; будиночок № 40 літ. "22" площею 146,0 м2; будиночок № 41 літ. "21" площею 139,1 м2; будиночок № 42 літ. "19" площею 75,6 м2; будиночок № 43 літ. "20" площею 157,2 м2; будиночок № 44 літ. "23" площею 161,4 м2; їдальню з господарським корпусом літ. "16" площею 1141,8 м2; прохідну з прибудовами літ. "1" площею 20,8 м2; бар-сауну літ. "28" площею 294,3 м2; свинарники літ. "30", літ. "41", літ. "42"; котельню з прибудовами літ. "35" площею 394,5 м2; склад літ. "33" площею 206,3 м2; склад літ. "40" площею 338,4 м2; столярну майстерню літ. "44" площею 136,4 м2; огорожу ж/б № 48-51; пожежну ємність літ. "47"; свердловину літ. "46-1"; водонапірну башту літ. "46". Визнано право власності держави Україна на будівлі пансіонату з лікуванням "Ластівка", які розташовані у смт Стрижавка Вінницького р-у на вул. Туристичній № 2, 4, зокрема на спальний корпус з адмінкорпусом літ. "2" площею 3593,9 м2; будиночок № 40 літ. "22" площею 146,0 м2; будиночок № 41 літ. "21" площею 139,1 м2; будиночок № 42 літ. "19" площею 75,6 м2; будиночок № 43 літ. "20" площею 157,2 м2; будиночок № 44 літ. "23" площею 161,4 м2; їдальню з господарським корпусом літ. "16" площею 1141,8 м2; прохідну з прибудовами літ. "1" площею 20,8 м2; бар-сауну літ. "28" площею 294,3 м2; свинарники літ. "30", літ. "41", літ. "42"; котельню з прибудовами літ. "35" площею 394,5 м2; склад літ. "33" площею 206,3 м2; склад літ. "40" площею 338,4 м2; столярну майстерню літ. "44" площею 136,4 м2; огорожу ж/б № 48-51; пожежну ємність літ. "47"; свердловину літ. "46-1"; водонапірну башту літ. "46".

Поряд із цим, рішенням 25 сесії 4 скликання від 20.01.2005 Стрижавської селищної ради "Про погодження надання у власність ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" земельної ділянки шляхом викупу на території селищної ради" погоджено надання дозволу ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" на виготовлення проекту землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку шляхом викупу загальною площею 12,2868 га на вул. Туристичній 2/4 для реконструкції готельного комплексу за рахунок земель Вінницького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" - пансіонату з лікування "Ластівка" в межах населеного пункту. Включено земельну ділянку площею 12,2868 на вул. Туристичній, 2/4 до переліку земельних ділянок, що підлягають продажу в 2005 році.

Рішенням виконавчого комітету Стрижавської селищної ради від 24.11.2005 № 404 "Про присвоєння поштової адреси ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" було присвоєно поштову адресу ЗАТ "Трест Київміськбуд-1": вул. Туристична, 4, смт Стрижавка.

Рішенням 32 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради від 21.12.2005 № 29 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з подальшим правом викупу ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" з подальшим правом викупу загальною площею 12,4432 га, в т. ч.: 0,8695 га - під будівлями; 1,73 га - під проїздами, проходами та площадками; 9,4656 га - під зеленими насадженнями загального користування; 0,3778 га - під спортивними майданчиками, за рахунок земель Вінницького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" вказаного пансіонату для реконструкції та будівництва туристично-готельного комплексу на вул. Туристичній, 4, в межах населеного пункту. Включено земельну ділянку загальною площею 12,4432 на вул. Туристичній, 4 до переліку земельних ділянок що підлягають продажу в 2006 році та надано дозвіл ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" на проведення експертної оцінки даної земельної ділянки для подальшого оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки в межах населеного пункту.

Рішенням 36 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради від 22.03.2006 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що розташована на вул. Туристичній, 4 в смт Стрижавка Вінницького р-ну Вінницької обл. Затверджено вартість земельної ділянки в розмірі 1 244 320,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок землевпорядної експертизи від 02.02.2006 № 143-06). Вирішено продати ЗАТ "Трест Київмісьбуд-1" земельну ділянку загальною площею 12,4432 га за 1 244 320,00 грн для рекреаційного використання обслуговування пансіонату з лікування "Ластівка", що розташована за адресою: вул. Туристична, 4 в смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області, в межах населеного пункту.

На підставі зазначеного рішення 05.05.2006 між Стрижавською селищною радою (продавець) і ЗАТ "Трест Київмісьбуд-1" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 12,4432 га несільськогосподарського призначення, з яких під будівлями - 0,8695 га; під проїздами, площадками, проходами - 1,7303 га; під зеленими насадженнями - 9,4645 га; під спортивними майданчиками - 0,3778 га. Кадастровий номер земельної ділянки 0520655900:02:010:0067.

Місцерозташування земельної ділянки - смт Стрижавка, вул. Туристична, 4, територія Стрижавської селищної ради в межах населеного пункту (пункт 1.2 вказаного договору).

У пункті 1.5 договору передбачено, що право власності на земельну ділянку виникає у покупця після одержання ним державного акта на право власності на земельну ділянку.

На земельній ділянці розташовані будівлі та споруди пансіонату з лікуванням "Ластівка", які належать покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Надольською Т. П. 15.12.2004 в реєстрі за № 7047, та зареєстрованого у КП "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" 31.01.2005 за реєстровим номером 24 реєстрової справи № 50 (пункт 1.6 договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору продаж земельної ділянки здійснюється за 1 244 320,00 грн, які покупець повністю сплатив продавцеві до підписання цього договору.

ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" оформив право власності на земельну ділянку, площею 12,4432 га, що розташована в смт Стрижавка, на вул. Туристичній, 4, кадастровий номер 0520655900:02:010:0067, що посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080444 від 12.07.2006.

Суди також встановили, що у 2011 році проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" та змінено організаційно-правову форму товариства з ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" на ПрАТ "Трест Київміськбуд-1".

У подальшому за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку, кадастровий номер 0520655900:02:010:0067, площею 12,4432 га поділено на дві земельні ділянки, а саме земельну ділянку, кадастровий номер 0520655900:02:010:0283, площею 10,6282 га та земельну ділянку, кадастровий номер 0520655900:02:010:0284 площею 1,815 га, відповідно.

За даними Державного реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка, кадастровий номер 0520655900:02:010:0283, площею 10,6282 га та земельна ділянка, кадастровий номер 0520655900:02:010:0284, площею 1,815 га зареєстровані за ТОВ "Земельний експертний центр" на праві приватної власності. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договори купівлі-продажу від 10.07.2020 № 1562 і № 1563.

Водночас суд апеляційної інстанції установив і це підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "Земельний експертний центр" згідно з договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 16.09.2021, укладеного за результатами електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації, придбало нерухоме майно, яке розташоване на вказаних спірних земельних ділянках.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Вінницької РДА, про визнання незаконним і скасування рішення від 22.03.2006, визнання недійсним договору від 05.05.2006, укладеного між Стрижавською селищною радою та ЗАТ "Трест Київміськбуд-1", та витребування у ТОВ "Земельний експертний центр" на користь держави в особі Вінницької РДА спірних земельних ділянок.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх повністю. Натомість суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов протилежного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову.

Скасовуючи судове рішення та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що у статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу). Аналогічні за змістом положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). Також в цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю наведено у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52) зазначила, що належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911 /3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.01.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або із протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, звернув увагу на необхідність дослідження та перевірки того, чи зможуть обрані позивачем способи захисту в практичному аспекті забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже, чи спроможні надати особі ефективний захист її прав, тобто чи призведе задоволення вимог заявленого позову до відновлення володіння земельною ділянкою без необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Так, урахувавши зазначену судову практику та наведені положення законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що такі обрані прокурором у наведеному випадку способи захисту порушених прав як визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не є належними та ефективними, оскільки вони в практичному аспекті не забезпечать позивачеві відновлення порушеного права, задоволення таких вимог не призведе до відновлення володіння спірними земельними ділянками, тому у позові у цій частині слід відмовити. Оскільки у цьому випадку прокурор обґрунтовував позовні вимоги у справі, зокрема, незаконним вибуттям спірних земельних ділянок з власності держави, а отже, як констатував суд апеляційної інстанції, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача має бути звернення з віндикаційним позовом, що прокурором, у тому числі, і було заявлено, то, як зазначив суд, оцінка оскаржуваному рішенню селищної ради та спірному договору купівлі-продажу буде надана під час розгляду позовної вимоги про витребування земельних ділянок.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування в судовому порядку.

За змістом частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Разом із тим за змістом статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Перший протокол, Конвенція відповідно), а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції під час розгляду позовної вимоги про витребування земельних ділянок надав оцінку спірному рішенню органу місцевого самоврядування та оспорюваному договору, урахував окрім зазначених положень законодавства, зокрема і положення статей 12, 78, 84, 120, 127, 128 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у відповідній редакції), статті 1 Першого протоколу до Конвенції та установив, що спірне рішення було прийнято органом місцевого самоврядування в межах його повноважень і це рішення є законним, а отже, за висновком суду апеляційної інстанції, відсутні правові підстави для визнання недійсним як вказаного рішення, так і оспорюваного договору як укладеного на підставі такого рішення; інших підстав та мотивів для визнання недійсним договору прокурор не навів. Водночас апеляційний господарський суд установив, що за вказаних обставин правомірного розпорядження спірною земельною ділянкою органом місцевого самоврядування ТОВ "Земельний експертний центр" є добросовісним набувачем, тому підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України для витребування земельних ділянок у добросовісного набувача у наведеному випадку немає; вказане товариство є власником нерухомого майна, розташованого на спірних земельних ділянках, яке він набув на підставі договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 16.09.2021; звернення прокурора із зазначеним позовом за таких встановлених обставин не є пропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як уже зазначалося, прокурор звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду у цій справі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Водночас посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.209 у справі № 487/10128/14-ц, оскільки правовідносини у цій справі пов`язані з вибуттям земельної ділянки водного фонду у приватну власність, натомість правовідносини у справі, в якій подано касаційну скаргу, не стосуються земель такої категорії; зміст зазначеної постанови у цивільній справі свідчить, що вона ухвалена за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, судове рішення у якій переглядається в касаційному порядку, тобто справа, на яку посилається скаржник, і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

З цих же підстав - через неподібність правовідносин (інші фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, інші докази, подані сторонами на їх підтвердження та оцінені судами) колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 5002-23/2784-2011.

Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 902/194/18, то колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи вказану постанову, виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин того, що прокурор звернувся до суду за захистом прав неналежної особи та погодився з мотивами та висновками судів стосовно помилкового визначення прокурором органу, в інтересах якого подано позов з метою захисту інтересів держави; висновків щодо правомірності/неправомірності відчуження спірної земельної ділянки суд касаційної інстанції не робив. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Стосовно посилань скаржника у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 щодо преюдиціального значення обставин, встановлених в іншій справі, то колегія суддів зазначає, що дійсно преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення; преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи; господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Як свідчить зміст оскарженої постанови у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції виходив не лише виключно з обставин, встановлених судом у справі № 902/194/18, а й з дослідження та оцінки доказів, наявних у справі, в якій подано касаційну скаргу, за результатом чого судом і були встановлені відповідні фактичні обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, та ухвалено у справі судове рішення про відмову у позові.

Стосовно посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженої у справі постанови висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 922/2030/20, від 12.01.2021 у справі № 908/730/19, від 15.01.2019 № 908/799/17, від 13.02.2020 № 911/2686/18 щодо покладення судових витрат зі сплати судового збору не на прокурора, а на орган, в інтересах якого прокурором подано позов, то колегія суддів їх також не бере до уваги, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, відступила від висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, стосовно застосування норм Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави.

Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала (пункти 9.1 - 9.3 вказаної постанови), що положення статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом. За змістом статей 42, 46, 53, 56 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обв`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові у справі № 902/750/21 щодо стягнення з прокуратури витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у зв`язку з відмовою в задоволенні позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, наведеним Великою Палатою Верховного Суду у цій постанові висновкам не суперечать, а навпаки відповідають їм. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2022 у справі № 902/750/21.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2022 у справі № 902/750/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік