Постанова

від 30.11.2022 по справі 910/14123/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2022 р. Справа№ 910/14123/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.11.2022 у справі №910/14123/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022, повний текст якого складений 30.03.2022

у справі №910/14123/21 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна»

про стягнення 895 662,00 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс»

про стягнення 260 128,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов заявлено про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 895 662,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом послався на те, що:

- під час здійснення внутрішнього аудиту, він виявив, що ним відповідачу за первісним позовом з посиланням на договори про надання поворотної фінансової допомоги №1/03/2020 від 10.03.2020 та №1/07/2020 від 17.07.2020 перераховано 960 000,00 грн., в той час як відповідачем за первісним позовом було повернуто лише 65 000,00 грн.;

- з огляду на вказані обставини та враховуючи відсутність у нього відповідних договорів, позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з відповідною вимогою про надання примірників таких договорів або повернення коштів в сумі 895 000,00 грн. (960 000,00-65 000,00), проте відповідач за первісним позовом вказану вимогу не виконав;

- отже, вказані кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті.

Крім того позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідача за первісним позовом 3 % річних в сумі 662,00 грн.

Також у первісному позові позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, відповідно до якого позивач за первісним позовом просив суд витребувати у відповідача за первісним позовом спірні договори про надання поворотної фінансової допомоги №1/03/2020 від 10.03.2020 та №1/07/2020 від 17.07.2020.

Крім того у первісному позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який становить 53 434,93 грн. та складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 13 434,93 грн. та заявив, що остаточний розрахунок судових витрат та докази їх фактичного понесення будуть надані після ухвалення рішення суду.

Зустрічний позов заявлено про стягнення з відповідача за зустрічним позовом грошових коштів у сумі 260 128,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом послався на те, що ним від відповідача за зустрічним позовом отримано позику за договором №1/5/2018 від 05.05.2018 та договором №1/02/2019 від 22.02.2019 у загальному розмірі 1 250 000,00 грн., проте повернуто відповідачу з посиланням на вказані договори грошові кошти у загальній сумі 1 510 000,00 грн., тобто на 260 000,00 грн. більше, ніж було отримано, а відтак, вказані кошти підлягають поверненню позивачу за зустрічним позовом як безпідставно набуті. Крім того позивач за зустрічним позовом просив стягнути з відповідача за зустрічним позовом 3 % річних в сумі 128,22 грн.

Також у зустрічному позові позивач за зустрічним позовом, з посиланням на відсутність у нього договорів №1/5/2018 від 05.05.2018 та №1/02/2019 від 22.02.2019, просив витребувати у відповідача за зустрічним вказані договори.

Крім того, у зустрічному позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат який становить 32 301,92 грн. та складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29 400,00 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 3 901,92 грн. та заявив, що остаточний розрахунок судових витрат та докази їх фактичного понесення будуть надані після ухвалення рішення суду.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач за первісним позовом повідомив про відсутність у нього договорів про надання поворотної фінансової допомоги №1/03/2020 від 10.03.2020 та №1/07/2020 від 17.07.2020, а відповідач за зустрічним позовом - про відсутність у нього договорів №1/5/2018 від 05.05.2018 та №1/02/2019 від 22.02.2019.

Також позивач за первісним позовом у письмових поясненнях від 17.12.12021 просив провести зустріне зарахування сум, стягнутих за первісним та зустрічним позовом та, з огляду на вказане, стягнути на користь позивача за первісним позовом 645 066,79 грн. ((895 662,00+13 434,93)-(260 128,22+3 901,92)).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21 відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

При розгляді первісного та зустрічного позовів суд першої інстанції виходив з того, що ані позивачем за первісним позовом (Товариством з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс»), ані позивачем за зустрічним позовом (Товариством з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна») не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для стягнення з відповідачів заявлених сум грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, так як:

- зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

- позивачем за первісним позовом не доведено перерахування ним грошових коштів відповідачу за відсутності договірних відносин між сторонами та не доведено утримання заявлених до стягнення грошових коштів відповідачем без достатньої правової підстави (якої не існувала або яка відпала) адже за змісту первісної позовної заяви слідує, що позивач за первісним позовом не вказує на те, що договір №1/03/2020 від 10.03.2020 та договір №1/07/2020 від 17.07.2020 не укладались, а зазначає, що у нього відсутні примірники вказаних договорів, що «не виключає їх наявність в цілому», а відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву зазначає, що отримання ним грошових коштів відбулось саме на підставі укладених договорів, проте примірників вказаних договорів у нього немає, оскільки вони не були йому повернуті ФОП Єфімовим С.А., який здійснював бухгалтерський супровід Товариству з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна». Тобто, з наведених обставин не вбачається, що перерахування позивачем за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом грошових коштів у загальному розмірі 960 000,00 грн. відбулось поза межами договірних відносин.

- сторони не вказують про неукладення договорів №1/5/2018 від 05.05.2018 та №1/02/2019 від 22.02.2019, проте їх примірників до матеріалів справи не долучено. Водночас за змістом положень ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Суд вважає необгрунтованими та недоведеними доводи позивача за зустрічним позовом про наявність підстав для стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України грошових коштів у розмірі 260 000,00 грн. (по суті - переплата позики), оскільки за користування позикою позичальник може сплачувати відсотки. Крім того, умовами договору позики сторони можуть встановити та передбачити інші платежі (наприклад, комісія, штрафні санкції, тощо), які повинен сплатити позичальник. Таким чином, сама по собі та обставина, що позивачем за первісним позовом було сплачено на користь кредитора більшу суму грошових коштів, ніж була отримана в якості позики, не може однозначно свідчити про здійснену позичальником переплату (з огляду на ненадання сторонами примірників договорів позики).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач за первісним позовом звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21 в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права в частині встановлення фактичних обставин, а також неправильно застосовано положення ст. 1212 ЦК України, зокрема, без врахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 14.07.2021 по справі № 925/594/18.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом грошових коштів апелянт наводив дві підстави, а саме, положення договорів про надання поворотної фінансової допомоги у випадку їх надання відповідачем за первісним позовом та положення ст. 1212 у випадку відсутності таких договорів;

- апелянт виконав всі залежні від нього дії з метою встановлення обставин укладення та умов таких договорів, а відтак належним чином виконав всі обов`язки щодо доведення, а ненадання відповідачем за первісним позовом таких договорів і підтверджує факт перерахування спірних коштів без правової підстави;

- при цьому в жодному процесуальному документі або усному поясненні апелянт не підтверджував факт укладення таких договорів, а висновок суду першої інстанції про їх укладення не відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на припущенні;

- так як суду не були надані оригінали або копії договорів про надання поворотної фінансової допомоги №1/03/2020 від 10.03.2020 та №1/07/2020 від 17.07.2020 та/або інші документи, які стали підставою для отримання відповідачем за первісним позовом грошових коштів від апелянта у розмірі 895 000,00 грн. (як різниця між перерахованими та повернутими), останні мали б бути кваліфіковані які такі, що були отримані відповідачем за первісним позовом без достатньої правової підстави.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

Також у апеляційній скарзі апелянт навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 40 152,40 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 20 152,40 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2022, справу №910/14123/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14123/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/14123/21.

31.08.2022 від скаржника надійшла заява, до якої додані докази сплати судового збору (платіжне доручення № 3 від 30.08.2022) та докази направлення апеляційної скарги відповідачу за первісним позовом (накладна №0103331843664 та лист з описом вкладення).

14.09.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження по даній справі.

З 20.09.2022 по 22.09.2022 суддя Куксов В.В. перебував у відпустці, у зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2828/22 від 21.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14123/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21, апелянту поновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.10.2022 на 14:15 год.

19.10.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з оголошеною у місті Києві повітряною тривогою, з огляду на що ухвалою від 20.10.2022 розгляд апеляційної скарги призначено на 30.11.2022 об 11:30 год.

21.10.2022 до суду від позивача за первісним позовом надійшла заява про забезпечення позову в якій заявник просить накласти арешт на грошові кошти в сумі 958 662,00 грн., що належать відповідачу за первісним позовом та обліковуються на рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, виявлених в ході виконання ухвали суду, до набрання законної сили рішенням по справі № 910/14123/21. Аналогічна за змістом заява надійшла до суду 24.10.2022. Вказану заяву задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022.

Станом на 30.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Учасники судового процесу представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників учасників судового процесу за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.

10.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» (далі Товариство 1) перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна» (далі Товариство 2 ) грошові кошти в сумі 730 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №369 від 10.03.2020 та банківською випискою з рахунку платника (призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/03/2020 від 10.03.2020).

Також, 17.07.2020 Товариство 1 перерахувало Товариству 2 грошові кошти в сумі 230 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №419 від 17.07.2020 та банківською випискою з рахунку платника (призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/07/2020 від 17.07.2020).

В подальшому, у період з 17.09.2020 по 01.04.2021 Товариство 2 повернуло Товариству 1 грошові кошти у загальній сумі 65 000,00 грн. з призначенням платежу - повернення поворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/03/2020 від 10.03.2020, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача Товариства 1.

Звертаючись до суду з первісним позовом Товариство 1:

- вказує на те, що Товариство 1 та Товариство 2 тривалий час вели спільну діяльність, зокрема, надавали один одному фінансову допомогу на вигідних умовах, проте, у зв`язку з погіршенням та припиненням взаємних відносин між товариствами, Товариством 1 було проведено внутрішній аудит, в ході якого було виявлено здійснення вищевказаних платежів (10.03.2020 на суму 730 000,00 грн. та 17.07.2020 на суму 230 000,00 грн.) на користь Товариства 2 та повернення останнім грошових коштів у загальному розмірі 65 000,00 грн.;

- зазначає про те, що у нього відсутні примірники договорів, на підставі яких фінансова допомога надавалась Товариству 2, а саме, Договору №1/03/2020 від 10.03.2020 та Договору №1/07/2020 від 17.07.2020, хоча Товариство 1 не виключає їх наявність в цілому.

За обставин, що склались, Товариство 1 звернулось до Товариства 2 з претензією-вимогою від 10.08.2021 в якій просило останнього надати оригінали Договору №1/03/2020 від 10.03.2020 та Договору №1/07/2020 від 17.07.2020 або повернути Товариству 1 грошові кошти у сумі 895 000,00 грн. як такі, що були отримані Товариством 2 без достатньої правової підстави. На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи долучено належним чином засвідчену копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрих кодовим ідентифікатором 0103330319775 з якого слідує, що вказане відправлення було Товариством 2 отримано 13.08.2021.

Товариство 2 на вказану претензію не відповіло, оригіналів Договору №1/03/2020 від 10.03.2020 та Договору №1/07/2020 від 17.07.2020 не надало, кошти не повернуло, з огляду на що Товариство 1 звернулось до суду з первісним позовом у якому просить стягнути з Товариства 2 на підставі ст. 1212 ЦК України грошові кошти у розмірі 895 000,00 грн., а також 3% річних у сумі 662,00 грн.

Також, 05.05.2018 Товариство 1 перерахувало Товариству 2 грошові кошти в сумі 400 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку Товариства 2 від 05.05.2018 (призначення платежу - надання зворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/05/2018 від 05.05.2018).

При цьому, Товариство 2, з посиланням на повернення поворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/5/2018 від 05.05.2018, перерахувало Товариству 1 грошові кошти у загальній сумі 438 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 307 від 10.05.2018, № 324 від 01.06.2018, № 334 від 18.07.2018, № 359 від 06.08.2018, № 370 від 22.08.2018, № 443 від 03.10.2018, № 457 від 18.10.2018, № 594 від 03.12.2018, № 636 від 28.12.2018, № 663 від 22.01.2019, № 703 від 21.02.2019, № 879 від 10.07.2019 та № 894 від 15.07.2019.

Також 25.02.2019 Товариство 1 перерахувало Товариству 2 грошові кошти в сумі 850 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку Товариства 2 від 25.02.2019 (призначення платежу - надання зворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/02/2019 від 22.02.2019), а Товариство 2, з посиланням на повернення поворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/02/2019 від 22.02.2019, перерахувало Товариству 1 грошові кошти у загальній сумі 1 072 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 981 від 30.08.2019, №988 від 03.09.2019, № 1001 від 10.09.2019, № 1027 від 19.09.2019, № 1061 від 03.10.2019, № 1109 від 31.10.2019, № 1151 від 02.12.2019, № 1187 від 18.12.2019, № 1351 від 20.03.2020.

Звертаючись із зустрічною позовною заявою, Товариство 2 вказує на те, що оскільки ним було отримано від Товариства 1 позику за Договором №1/5/2018 від 05.05.2018 у сумі 400 000,00 грн., а повернуто грошові кошти у сумі 438 000,00 грн., а за Договором №1/02/2019 від 22.02.2019 отримано - 850 000,00 грн., а повернуто - 1 072 000,00 грн., загалом ним було переплачено на користь Товариства кошти у загальній сумі 260 000,00 грн. ((438 000,00-400 000,00)+(1 072 000,00-850 000,00), а відтак, вказані кошти мають бути повернуті Товариству 2 на підставі ст. 1212 ЦК України. Крім того, Товариство 2 просить стягнути з Товариства 1 3 % річних в сумі 128,22 грн.

Суд першої інстанції у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовив пославшись на те, що ані Товариством 1, ані Товариством 2 не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для стягнення заявлених сум грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається з апеляційної скарги у цій справі, рішення суду першої інстанції Товариством 1 оскаржується лише в частині відмови у задоволенні первісного позову, тобто, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 269 ГПК України свідчить про відсутність підстав для його перегляду в апеляційному порядку.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в тому числі і у частині, яка апелянтом не оскаржується, будуть наявні правові підстави для зміни рішення і у вказаній вище частині, тобто в частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

З матеріалів справи слідує, що Товариство 1 та Товариство 2 не заперечують обставини перерахування однин одному коштів у встановлених вище сумах.

Водночас сторони не змогли надати суду ані оригіналів, ані будь-яких копій всіх договорів з посиланням на які Товариство 1 перераховувало Товариству 2, а останнє повертало Товариству 1 грошові коштів, тобто Договору №1/03/2020 від 10.03.2020, Договору №1/07/2020 від 17.07.2020, Договору №1/5/2018 від 05.05.2018 та Договору №1/02/2019.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Окремих вимог до договору про надання поворотної фінансової допомоги на сьогодні немає, тому враховуючи його цивільно-правову природу, прийнято застосовувати норми цивільного законодавства. За своєю суттю поворотну фінансову допомогу вважають позикою, а правовою підставою для її надання є договір позики.

За змістом положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Частина 1 ст. 1048 ЦК України встановлює, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України:

- позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1);

- позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором (ч. 2);

- позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, відповідно до положень ЦК України та ГК України договір позики має бути укладений у письмовій формі (в тому числі і шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони), проте при укладенні договору сторони мають досягти згоди щодо всіх істотних умов договору.

Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства факт укладення між сторонами договору позики має бути підтверджений відповідним договором у якому сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов такого договору. При чому укладення договору допускається і шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Водночас істотними умовами договору позики, в будь-якому випадку є умови про предмет договору, тобто суму позики, строки її повернення, а також сплату відсотків.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів які б свідчили про погодження сторонами істотних умов Договору №1/03/2020 від 10.03.2020, Договору №1/07/2020 від 17.07.2020, Договору №1/5/2018 від 05.05.2018 та Договору №1/02/2019, в той час як факт перерахування коштів з призначенням платежу за вказаними договорами не може бути визнаним достатнім доказом погодження сторонами істотних умов таких договорів.

Слід окремо зауважити на тому, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, проте перерахування коштів таким вимогам не відповідає.

За змістом положень ГПК України:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73);

- ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73);

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77).

Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується факт укладення Договору №1/03/2020 від 10.03.2020, Договору №1/07/2020 від 17.07.2020, Договору №1/5/2018 від 05.05.2018 та Договору №1/02/2019.

Колегія суддів зауважує на тому, що сам лише факт того, що сторони не заперечують можливість укладення спірних договорів не може вважатися належним доказом їх наявності, так як вказані дії сторін дії не надають суду можливості встановити дійсне волевиявлення сторін щодо істотних умов таких договорів.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що всі договори з посиланням на які Товариство 1 перераховувало Товариству 2, а останнє повертало Товариству 1 грошові коштів, тобто Договору №1/03/2020 від 10.03.2020, Договору №1/07/2020 від 17.07.2020, Договору №1/5/2018 від 05.05.2018 та Договору №1/02/2019 є неукладеними, тобто такими, що не відбулись, а наслідки спірних правовідносин сторін з приводу перерахування одна одній коштів слід визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту ст. 1212 ЦК України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. Наприклад, продавець надав покупцеві здачу в більшому розмірі, ніж потрібно, або передав неоплачений товар;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов`язково має бути наявною відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК).

Отже, вимоги про повернення коштів на підставі статті 1212 ЦК України можуть висуватися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Враховуючи, що заявлені до стягнення як Товариством 1, так і Товариством 2 грошові кошти, з огляду на встановлення судом факту неукладеності правочинів з посиланням на які такі кошти перераховувались одна одній, фактично були сторонами набуті без відповідної правової підстави, такі кошти підлягають поверненню їх платникам на підставі приписів ст. 1212 ЦК України.

Отже, позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення 895 000,00 грн. та позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення 260 000,00 грн. підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог - скасуванню.

Щодо позовних вимог за первісним та зустрічним позовами в частині стягнення 3 % річних в сумі 662,00 грн. та 128,22 грн. відповідно, колегія суддів зазначає про таке.

За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі № 910/21812/17, від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17, від 12.03.2019 у справі № 904/8223/16, від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Так як обов`язок щодо повернення позивачами за первісним та зустрічним позовами спірних грошових коштів виражений в грошових одиницях України та передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, вказане зобов`язання є грошовим.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Враховуючи те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових коштів є грошовим, у випадку його прострочення Товариство 1 та Товариство 2, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, мають право нарахувати 3 % річних за весь період у якій отримало прострочення вказаного обов`язку та звернутися за їх стягнення до суду.

За таких обставин, позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення 3 % річних в сумі 662,00 грн. та позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення 3 % річних в сумі 128,22 грн. підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог - скасуванню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з первісним позовом в сумі 13 434,93 грн. покладаються на Товариство 2, а витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з зустрічним позовом в сумі 3 901,92 грн. - на Товариство 1.

Щодо судових витрат Товариства 1 та Товариства 2 на правову допомогу, колегія суддів зазначає про таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву

З матеріалів справи слідує, що:

- у первісному позові Товариство 1 навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який становить 53 434,93 грн. та складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 13 434,93 грн. та заявило, що остаточний розрахунок судових витрат та докази їх фактичного понесення будуть надані після ухвалення рішення суду;

- 10.02.2022 до суду першої інстанції від Товариства 1 надійшла заява про надання доказів понесення судових витрат в якій Товариство 1 просило стягнути з Товариства 2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн. До вказаної заяви Товариством 1 додані належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським бюро «Архіпова» договору про надання правової допомоги № 01-08/21 від 05.08.2021 та додаткової угоди № 1 від 05.08.2021, рахунків № 1 від 05.08.2021, № 2 від 31.08.2021, № 3 від 09.02.2022, платіжних доручень № 480 від 10.08.2021, № 482 від 03.09.2021, № 487 від 09.02.2022 та акту про надання правової допомоги від 09.02.2022;

- у зустрічному позові Товариство 2 навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат який становить 32 301,92 грн. та складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29 400,00 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 3 901,92 грн. та заявило, що остаточний розрахунок судових витрат та докази їх фактичного понесення будуть надані після ухвалення рішення суду;

- у апеляційній скарзі Товариство 1 навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат в суді апеляційної інстанції, який становить 40 152,40 грн. та складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 20 152,40 грн. та заявило, що остаточний розрахунок судових витрат та докази їх фактичного понесення будуть надані після ухвалення постанови суду;

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання Товариством 1 як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, так і строків для подання доказів понесення таких витрат, з огляду на що вказані витрати мають бути розподілені колегією суддів.

Враховуючи, що Товариством 2 докази понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції не були подані протягом п`яти днів з для постановлення судом першої інстанції рішення у справі, такі витрати розподілу не підлягають.

Так як Товариством 1 у апеляційній скарзі зазначено про те, що остаточний розрахунок судових витрат в суді апеляційної інстанції та докази їх фактичного понесення будуть надані після ухвалення постанови суду, розгляд заяви Товариства 1 про розподіл судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції на даний час є передчасним.

Отже, на даний час колегією суддів розглядається заява Товариства 1 про стягнення з Товариства 2 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 40 000,00 грн.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення Товариством 1 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного Товариством (клієнтом) з Адвокатським бюро «Архіпова» (адвокатське бюро) договору про надання правової допомоги № 01-08/21 від 05.08.2021 та додаткової угоди № 1 від 05.08.2021, рахунків № 1 від 05.08.2021, № 2 від 31.08.2021, № 3 від 09.02.2022, платіжних доручень № 480 від 10.08.2021, № 482 від 03.09.2021, № 487 від 09.02.2022 та акту про надання правової допомоги від 09.02.2022.

Зі змісту договору про надання правової допомоги № 01-08/21 від 05.08.2021 та додаткової угоди № 1 від 05.08.2021, слідує, що:

- в рамках договору та додаткової угоди адвокатське бюро зобов`язується надавати клієнтові правову допомогу щодо належного представництва інтересів клієнта у Господарському суді м. Києва у справі за позовом клієнта до Товариства 2 про стягнення з останнього грошових коштів в сумі 730 000,00 грн. перерахованих клієнтом 10.03.2020 (призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/03/2020 від 10.03.2020) та грошових коштів в сумі 230 000,00 грн. перерахованих клієнтом 17.07.2020 (призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно з Договором №1/07/2020 від 17.07.2020);

- вартість правової допомоги адвокатського бюро становить 40 000,00 грн.;

- оплата правової допомоги здійснюється у наступному порядку: 10 000,00 грн. сплачуються після підписання додаткової угоди; 10 000,00 грн. - після подання позовної заяви; 20 000,00 грн. - після винесення судом рішення.

З наданого Товариством 1 акту про надання правової допомоги від 09.02.2022 слідує, що Товариству 1 надано наступні послуги:

- вивчення та аналіз наданих клієнтом матеріалів щодо правовідносин з Товариством 2, витрачено часу 2,0 год., дата 05.08.2021;

- підготовка, узгодження з клієнтом та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви, витрачено часу 7,0 год., дата 25.08.2021-30.08.2021;

- ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні Господарського суду міста Києва, витрачено часу 1 год., дата 10.10.2021;

- підготовка та участь у судових засіданнях, витрачено часу 2 год., дата 02.12.2021 та 22.12.2021;

- підготовка та подання до Господарського суду міста Києва пояснень клієнта щодо відсутності витребуваних судом документів та проведення зустрічного зарахування позовних вимог по справі, витрачено часу 1 година, дата 17.12.2021.

З матеріалів справи слідує, що на підставі рахунків № 1 від 05.08.2021, № 2 від 31.08.2021, № 3 від 09.02.2022 платіжними дорученнями № 480 від 10.08.2021, № 482 від 03.09.2021, № 487 від 09.02.2022 Товариство 1 перерахувало Адвокатському бюро «Архіпова» 40 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання Товариству 1 Адвокатським бюро «Архіпова» послуг на суму 40 000,00 грн.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Товариство 2 жодних заперечень про розмір витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції не надало

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір заявлених витрат на правову допомогу в сумі 40 000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і явно не співрозмірні із виконаною роботою у суді під час представництва інтересів Товариства 1 у даній справі в суді першої інстанції, так як:

- з матеріалів справи слідує, що фактично адвокатським бюро Товариству 1 послуги надавались як щодо первісного, так і щодо зустрічного позову який, як встановлено вище, також підлягає задоволенню а відповідні витрати Товариства 1 на правову допомогу пов`язані з розглядом зустрічного позову мають бути покладені саме на Товариство 1;

- у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ця справа викликала публічний інтерес, а її результати можуть вплинути на репутацію Товариства 1;

- справа сторін не є складною та не містить велику кількість документів, які необхідно було б вивчити при здійсненні підготовчої роботи.

З огляду на вказані обставини колегія суддів, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог у даній справі, оцінюючи витрати Товариства 1 з урахуванням всіх аспектів і складності справи, з огляду на те, що заявлений Товариством 1 до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу в суді першоії інстанції не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, керуючись принципом розумності судових витрат, дійшла висновку, що справедливим, співрозмірним та обґрунтованим є стягнення з Товариства 2 на користь Товариства 1 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 20 000,00 грн.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким первісний та зустрічний позови задовольняються повністю.

Відповідно до положень ч. 11 ст. 238 ГПК України у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

У постанові від 13.11.2019 у справі №910/16135/18 Верховний Суд вказав на те, що аналіз ч. 11 ст. 238 ГПК України свідчить про те, що її мета є по суті аналогічною меті ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов`язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов`язання з такої сплати. До того ж, зазначена норма ГПК України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми. Відтак, касаційний суд наголосив на універсальності приписів ч. 11 ст. 238 ГПК України, адже можливість їх застосування судом не ставиться у залежність від тотожності правової природи вимог про стягнення грошових сум за первісним і зустрічним позовами, а їх безспірність презюмується у разі судового вирішення спору.

Загалом за первісним позовом стягненню з Товариства 2 на користь Товариства 1 підлягає 929 096,93 грн. (895 000,00 +662,00+13 434,93+20 000,00), а за зустрічним позовом стягненню з Товариства 1 на користь Товариства 2 - 264 030,14 грн. (260 000,00+128,22+ 3 901,92).

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне провести зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню та стягнути різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму, а саме на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс».

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна».

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» задовольняється частково.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» про забезпечення позову та накладено арешт грошові кошти в сумі 895 662,00 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна» та обліковуються на рахунках в банківських або інших кредитно-фінансових установах, виявлених в ході виконання ухвали суду.

Частиною 1 ст. 145 ГПК України встановлено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч. 7 ст. 145 ГПК України).

Враховуючи, що позовні вимоги за первісним позовом задоволені повністю та відсутність клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна» про скасування заходів забезпечення позову, правові підстави для скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022, відсутні.

Колегія суддів зауважує сторонами на тому, що за змістом положень ч. 8 ст. 145 ГПК України якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/14123/21 скасувати та прийняти нове рішення яким первісний та зустрічний позови задовольнити повністю.

3. Первісний позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» безпідставно набутих коштів в сумі 895 000,00 грн., 3 % річних в сумі 662,00, витрат по сплаті судового збору в сумі 13 434,93 та витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. задовольнити.

4. Зустрічний позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна» безпідставно набутих коштів в сумі 260 000,00 грн., 3 % річних в сумі 128,22 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 3 901,92 грн. задовольнити.

5. Провести зустрічне зарахування та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна» (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 55, ідентифікаційний код 39414877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» (07300, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19/«Карат» промисловий майданчик, 32, ідентифікаційний код 39878608) безпідставно набуті кошти в сумі 635 000 (шістсот тридцять п`ять тисяч) грн. 22 коп., 3 % річних в сумі 533 (п`ятсот тридцять тир) грн. 84 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 9 533 (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять три) грн. 01 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., про що видати наказ.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Енерджі Україна» (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 55, ідентифікаційний код 39414877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріскел Сервіс» (07300, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19/«Карат» промисловий майданчик, 32, ідентифікаційний код 39878608) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 20 152 (двадцять тисяч сто п`ятдесят дві) грн. 40 коп.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/14123/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 30.11.2022.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала