Рішення

від 23.11.2022 по справі 922/1508/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2022м. ХарківСправа № 922/1508/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" (вул. Половка, б.64, м. Полтава, Полтавська область, 36034, код ЄДРПОУ 44136918) до Державного підприємства "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України (вул. Наукова, с. Дослідне, Красноградський район, Харківська область, 63308, код ЄДРПОУ 04717924) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

08.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України суму основного боргу у розмірі 300 000,00 грн., пеню у розмірі 69 263,20 грн., 3% річних у розмірі 8 225,72 грн., інфляційні витрати у розмірі 62 442,21 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 598,68 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №25 від 25.08.2021 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.09.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1508/22. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 05 жовтня 2022 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальнького процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку. Вирішено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 підготовче засідання у справі №922/1508/22 відкладено на 26 жовтня 2022 року. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку. Вирішено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23 листопада 2022 року. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПКУкраїни. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку. Учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання 23.11.2022 не з`явився, проте 18.11.2022 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№14357 від 18.11.2022), в якому просить суд проводити розгляд справи по суті у судовому засіданні по справі №922/1508/22 за відсутності позивача та його представника.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 23.11.2022 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався та відзив на позов не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, ухвали суду про відкриття провадження по справі від 12.09.2022, про відкладення підготовчого засідання від 05.10.2022 та про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 26.10.2022 було направлено на адресуДержавного підприємства "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України - вул. Наукова, с. Дослідне, Красноградський район, Харківська область, 63308, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження відповідача.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію представнику відповідача було вручено 07.10.2022 та 07.11.2022.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 23.11.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

25.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" (продавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №25 (надалі - Договір).

Згідно із п.1.1. Договору, постачальник, в порядку та на умовах визначених в даному Договорі, зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець, в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали, а саме: бензин А-76, А-92, А-95, дизельне паливо, абсорбент (компонент дизельного палива), масла та мастила (надалі - товар).

Відповідно до п.2.1 Договору асортимент та кількість товару за даним Договором вказується у товарних накладних та рахунках-фактурах.

Поставка товару здійснюється партіями протягом терміну дії цього Договору. Терміни поставки конкретних партій товару узгоджуються сторонами додатково. Товар повинен бути поставлений покупцю на протязі 4-х календарних днів з моменту отримання постачальником заявки покупця на умовах зазначених у заявці або в інших додаткових угодах, додатках та ін. до даного Договору (п.3.1.Договору).

Перехід права власності на товар та ризиків відбувається в момент передачі. Моментом передачі товару за кількістю та якістю вважається дата підписання видаткових накладних про його отримання покупцем (п.3.2.Договору).

Пунктом 4.1. Договору визначено, то ціна товару за даним Договором вказується постачальником у накладних та рахунках-фактурах.

Загальна сума договору визначається як вартість товару, поставка якого постачальником здійснюється відповідно до видаткових накладних постачальника (п.4.2.Договору).

Розрахунки між покупцем та постачальником здійснюється на умовах та порядку визначених Договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.5.1.Договору).

Оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості конкретної партії товару (згідно з видатковою накладною) не пізніше дати поставки конкретної парти товару (п.5.2.Договору).

Відповідно до п.5.3. Договору датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 6.2. Договору сторони погодили, що в разі затримки платежу від дати, що зазначена в Договорі, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Зміни умов даного Договору відбуваються на підставі додаткової угоди, яка узгоджується сторонами шляхом її підписання (п.8.1.Договору).

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а частині взаєморозрахунків - до їх повного і належного виконання (п.8.2.Договору).

Якщо за 30 днів до закінчення терміну дії жодна із сторін не заявить про припинення дії дійсного Договору, його дія вважається продовженою на кожний наступний календарний рік (п.8.3.Договору).

Згідно видаткової накладної №194 від 07.10.2021 та товаро-транспортної накладної №Р194 від 07.10.2021 позивач передав відповідачу у власність товар (дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО) на суму у розмірі 266 710,08 грн. разом з ПДВ.

Зазначений товар було отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності №2/10 від 07.10.2021.

На підставі вказаної накладної позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №159 від 07.10.2021 на суму у розмірі 266 710,08 грн.

Згідно із платіжними дорученнями №471 від 08 11.2021 на суму 64 857,54 грн., №479 від 12.11.2021 на суму 100 000,00 грн., №481 від 15.11.2021 на суму 50 000,00 грн., №52 від 04.02.2022 на суму 32 143,00 грн. відповідач здійснив оплату товару на підставі рахунок на оплату №159 від 07.10.2021 на загальну суму у розмірі 247 000,54 грн.

Як стверджує позивач, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за видатковою накладною №194 від 07.10.2021 яка складає 19 708,56 грн.

Згідно видаткової накладної №319 від 10.11.2021 та товаро-транспортної накладної №Р319 від 10.11.2021 позивач передав відповідачу у власність товар (дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО та дизельне паливо Energy-ДП-3-Євро5-ВО) на суму у розмірі 178 450,80 грн. разом з ПДВ.

Зазначений товар було отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності №1/11 від 10.11.2021.

На підставі вказаної накладної позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №239 від 10.11.2021 на суму у розмірі 178 450,80 грн.

Проте, як стверджує позивач, відповідач вартість поставленого за видатковою накладною №319 від 10.11.2021 товару не оплатив, внаслідок чого у останнього наявна заборгованість перед позивачем за вказаною поставкою у розмірі 178 450,80 грн.

Згідно видаткової накладної №378 від 29.11.2021 та товаро-транспортної накладної №Р378 від 29.11.2021 позивач передав відповідачу у власність товар (дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО) на суму у розмірі 157 248,00 грн. разом з ПДВ.

Зазначений товар було отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності б/н від 29.11.2021.

На підставі вказаної накладної позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №281 від 29.11.2021 на суму у розмірі 157 248,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням №547 від 16.12.2021 відповідач сплатив позивачу грошові кошти за товар на підставі рахунку на оплату №281 від 29.11.2021 у розмірі 35 407,36 грн.

25.03.2022 міжТовариством з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" та Державним підприємством "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України було складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2022 по 25.03.2022 по договору поставки нафтопродуктів №25 від 25.08.2021, згідно з яким у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 320 000,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням №138 від 06.04.2022 відповідач сплатив позивачу грошові кошти за товар на підставі рахунку на оплату №281 від 29.11.2021 у розмірі 20 000,00 грн.

Як стверджує позивач, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за видатковою накладною №378 від 29.11.2021, яка складає 101 840,64 грн.

29.06.2022 представником позивача на адресу відповідача, було направлено претензію вих.№29/06-02 з вимогою погасити протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання даної претензії існуючу заборгованість за Договором у розмірі 300 000,00 грн.

Відповідно до інформації, наявної на офіційному сайті АТ "Укрпошта" в розділі "Відстежити" направлена представником позивача претензія була вручена відповідачу 02.07.2022.

Однак, як стверджує позивач, відповідач на отриману претензію жодним чином не відреагував та до цього часу існуючу заборгованість за Договором перед позивачем не погасив, у з в`язку із чим останній змушений звернутися з цим позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 25.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" (продавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №25, згідно із п.1.1. якого, постачальник, в порядку та на умовах визначених в даному Договорі, зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець, в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали, а саме: бензин А-76, А-92, А-95, дизельне паливо, абсорбент (компонент дизельного палива), масла та мастила.

Поставка товару здійснюється партіями протягом терміну дії цього Договору. Перехід права власності на товар та ризиків відбувається в момент передачі. Моментом передачі товару за кількістю та якістю вважається дата підписання видаткових накладних про його отримання покупцем (п.3.1.,п.3.2.Договору).

Як свідчать матеріали страви, позивач передав відповідачу у власність товар згідно:

- видаткової накладної №194 від 07.10.2021 та товаро-транспортної накладної №Р194 від 07.10.2021 на суму у розмірі 266 710,08 грн.;

- видаткової накладної №319 від 10.11.2021 та товаро-транспортної накладної №Р319 від 10.11.2021 на суму у розмірі 178 450,80 грн.;

- видаткової накладної №378 від 29.11.2021 та товаро-транспортної накладної №Р378 від 29.11.2021 на суму у розмірі 157 248,00 грн.

Загальна сума товару за видатковими накладними №194 від 07.10.2021, №319 від 10.11.2021 та №378 від 29.11.2021 становить 602 408, 88 грн.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості конкретної партії товару (згідно з видатковою накладною) не пізніше дати поставки конкретної парти товару.

Таким чином остаточний платіж відповідач повинен був здійснити:

- за видаткової накладної №194 від 07.10.2021 у строк до 07.10.2021;

- за видаткової накладної №319 від 10.11.2021 у строк до 10.11.2021;

- за видаткової накладної №378 від 29.11.2021 у строк до 29.11.2021.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач здійснено наступні розрахунки за товар.

Згідно видаткової накладної №194 від 07.10.2021 на суму у розмірі 266 710,08 грн. (рахунок на оплату №159 від 07.10.2021) відповідачем було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 247 000,54 грн. згідно із платіжними дорученнями №471 від 08 11.2021 на суму 64 857,54 грн., №479 від 12.11.2021 на суму 100 000,00 грн., №481 від 15.11.2021 на суму 50 000,00 грн., №52 від 04.02.2022 на суму 32 143,00 грн.

Доказів сплати заборгованість відповідачем за видатковою накладною №194 від 07.10.2021 у розмірі 19 708,56 грн. матеріали справи не містять.

Згідно видаткової накладної №319 від 10.11.2021 на суму у розмірі 178 450,80 грн. (рахунок на оплату №239 від 10.11.2021) відповідачем вартість поставленого товару не оплачено.

Згідно видаткової накладної №378 від 29.11.2021 на суму у розмірі 157 248,00 грн. (рахунок на оплату №281 від 29.11.2021) відповідачем було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 55 407,36 грн. згідно з платіжним дорученням №547 від 16.12.2021 на суму розмірі 35 407,36 грн. та платіжним дорученням №138 від 06.04.2022 на суму 20 000,00 грн.

Доказів сплати заборгованість відповідачем за видатковою накладною №378 від 29.11.2021 у розмірі 101 840,64 грн. матеріали справи не містять.

Отже, позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними №194 від 07.10.2021, №319 від 10.11.2021 та №378 від 29.11.2021 на загальну суму 602 408, 88 грн.

Також, 25.03.2022 сторонами було складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків, згідно з яким у відповідача у період 01.01.2022 по 25.03.2022 існувала заборгованість перед позивачем за договором поставки нафтопродуктів №25 від 25.08.2021 у розмірі 320 000,00 грн.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін та принцип добросовісності, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар отриманий за видатковими накладними №194 від 07.10.2021, №319 від 10.11.2021 та №378 від 29.11.2021, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 300 000,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 69 263,20 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 6.2. Договору.

Так, сторони погодили, що у разі затримки платежу від дати, що зазначена в Договорі, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 8 225,72 грн. та інфляційні витрати у розмірі62 442,21 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Красноградське" Державної установи інституту зернових культур НААН України (вул.Наукова, с.Дослідне, Красноградський район, Харківська область, 63308, код ЄДРПОУ 04717924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіна Оіл" (вул.Половка, б.64, м.Полтава, Полтавська область, 36034, код ЄДРПОУ 44136918) суму основного боргу у розмірі 300000 (триста тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 69263 (шістдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят три) грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 8225 (вісім тисяч двісті двадцять п`ять) грн. 72 коп., інфляційні витрати у розмірі 62442 (шістдесят дві тисячі чотириста сорок дві) грн. 21 коп., а також стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 6598 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн. 68 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "01" грудня 2022 р.

СуддяТ.О. Пономаренко