Постанова

від 01.12.2022 по справі 705/3381/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1571/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/3381/22 Категорія: на ухвалу Єщенко О. І. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: :

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

За участі секретаря Ярошенка Б.М.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач Міжнародний Благодійний Фонд імені Рабі Нахмана з Бреславу;

особа, яка подає апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2022 року, постановлену під головуванням судді Єщенко О.І. у приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області 15.09.2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Міжнародного Благодійного Фонду імені Рабі Нахмана з Бреславу про відшкодування за втрачене майно, -

в с т а н о в и в :

01.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міжнародного Благодійного Фонду імені Рабі Нахмана з Бреславу про відшкодування за втрачене майно, посилаючись, що він є власником частини житлового будинку по АДРЕСА_1 в рівних долях на праві спільної сумісної власності.

ОСОБА_1 вказує у позовній заяві, що 05.07. 2017 року представники фонду з приватною охороною і паломниками хасидами Держави Ізраїль порушили недоторканість його житла з метою протиправно заволодіти ним. В результаті фізичного насильства над позивачем, його скалічення наступила часткова сліпота.

Позивач ОСОБА_1 просив суд першої інстанції в позовній заяві про стягнення з відповідача на його користь відшкодування шкоди в розмірі 106180 грн. , а також він для задоволення заявлених вимог позовної заяви просить про накладення арешту на майно відповідача, яку суд першої інстанції вважав вимогою саме, як заяви про забезпечення позову, оскільки інших вимог щодо витребування доказів позивач суду не подавав, такі заяви чи клопотання відсутні в матеріалах справи.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2022 року у задоволенні заяви про накладення арешту на майно - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив ухвалу в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що у позові одночасно з іншими вимогами, ним було заявлено про арешт майна відповідача у вигляді клопотання про витребування доказів згідно ст. 84 ЦПК України, з представлення при необхідності відповідних заяв у підготовчому провадженні. Однак, суд сприйняв вимогу про арешт майна, як заяву про забезпечення позову і відмовив позивачу, що не відповідає конкретним обставинам справи і не сумісно з заявленим позовом ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_1 звертає увагу на те, що ухвала суду першої інстанції відноситься до процедурних питань, тому він вважає, що суд неправомірно постановив її іменем України відповідно до ст. ст. 258, 259 ЦПК України.

ОСОБА_1 заперечує оскаржувану ухвалу, оскільки він вважає, що порушені норми процесуального права.

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, скаржник ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2022 року, а вимогу про арешт майна залишити без розгляду. Вилучити з оскаржуваної ухвали вислів іменем України, а судовий збір за апеляційний розгляд стягнути з відповідача.

Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Сторони в судове засідання не з`явились, хоча завчасно таналежним чином були повідомлені апеляційним судом про місце, дату і час судового засідання, що підтверджується даними судових повісток рекомендованим листом, які повернулись на адресу суду.

Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи наполягання сторін на участі у розгляді справи в суді апеляційної інстанції на адресу суду не надходило.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи та вимог позиача в сукупності.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про накладення арешту на майно, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів належності відповідачу Міжнародному Благодійному Фонду імені Рабі Нахмана з Бреславу на праві приватної власності будь-якого нерухомого чи рухомого майна та не зазначено доказів ризику невиконання рішення суду. Крім того, позивачем не обґрунтовані доводи, які б дали суду підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, також не надано доказів, які б підтверджували наміри відповідача здійснити відчуження рухомого чи нерухомого майна.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку вимогам та доводам позивача, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення вимоги позивача, та постановлена у справі законна ухвала, підстав для скасування якої, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однієюз основнихзасад судочинства,визначених п.8ч.3ст.129Конституції Україниє забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції у провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Міжнародного Благодійного Фонду імені Рабі Нахмана з Бреславу про відшкодування шкоди за втрачене майно у розмірі 106180 гривень.

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 крім вимоги про стягнення відшкодування завданої позивачу відповідачем шкоди, просив суд для виконання його вимог накласти арешт на майно відповідача, яку суд розцінив, як заяву про забезпечення позову, та розглянувши вказану вимогу позивача, сул першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред?явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.

Згідно ст. 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Позов забезпечується, зокрема, і накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У відповідності до п. 4постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснено, що , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з?ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв?язку із застосуванням відповідних заходів.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення, в разі задоволення позову.

Схожий за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб?єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов?язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно до ч. 5 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Із аналізу статей 150- 153 ЦПК України слід дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливими виконання рішення у разі задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів належності відповідачу, Міжнародному Благодійному Фонду імені Рабі Нахмана з Бреславу на праві приватної власності будь-якого нерухомого чи рухомого майна.

Також позивачем у цій справі не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду саме у вказаній позовній заяві.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції вірно врахував всі обставини, перевірив доводи позивача, тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача не відповідатиме змісту порушеного права та буде неспівмірним із заявленими вимогами в даній справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв?язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку та погоджується з судом першої інстанції, що вимога позивача у позовній заяві про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову не допустив жодного порушення норм процесуального права та постановив законну ухвалу, підстави для скасування якої відсутні.

Позивач ОСОБА_1 не навів жодного можливого випадку настання негативних наслідків для вирішення вимог клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що клопотання про арешт майна відповідача, як вважає позивач, є клопотанням про витребування доказів з представленням при необхідності відповідних заяв у підготовчому судовому засіданні, оцінуються апеляційним судом критично, оскільки процесуальним законом не передбачено витребування доказів шляхом накладення арешту на майно, як помилково просить позивач.

За таких встановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи скаржника, як безпідставні та необгрунтовані, оскільки ЦПК України прямо визначає, не даючи підстав для подвійного трактування, те, що накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб є одним з видів забезпечення позову відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Також колегія суддів апеляційного суду звертає увагу скаржника на безпідставність його вимоги щодо залишення без розгляду вимоги про накладення арешту на майно, оскільки така заява могла бути подана позивачем в суд першої інстанції про залишення без розгляду однієї із вимог позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично,оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законної ухвали суду першої інстанції про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та не підлягає скасуванню, оскільки ухвалена з дотриманням норм процесуального законодавства, а тому ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі вимог закону, так як є інвалідом 2 групи, то колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для покладення судових витрат на відповідача, так як залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, судовий збір за подання апеляційної скарги позивачем, звільненим від сплати судового збору компенсується за рахунок Держави.

Керуючись ст. ст.141, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 02 грудня 2022 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді Б.Б. Вініченко

О.М. Новіков