Рішення

від 15.11.2022 по справі 490/530/22

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/530/22

Провадження № 2/487/1645/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15 листопада 2022 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Горохівського О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявоюОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Вердикт Капітал»,третя особа:приватний нотаріусКиївсько-Святошинськогорайонного нотаріальногоокругу Київськоїобласті ГрисюкОлени Василівнипро визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокатРемешевський Є.А. звернувсядо судуз позовом доТовариства зобмеженою відповідальністю«Вердикт Капітал»,третьої особи приватногонотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріальногоокругу Київської областіГрисюк О.В.про визнання таким,що непідлягає виконаннювиконавчий напис№81166,вчиненого 12.06.2021приватним нотаріусомКиєво -Святошинського районного нотаріальногоокругу Київської областіГрисюк О.Впро стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 149397,74 грн.

Обґрунтовуючи позовнівимоги зазначив,що приватнимвиконавцем виконавчогоокругу Миколаївськоїобласті БаришніковаА.Д.відкрите виконавчепровадження №68054367щодо виконання виконавчогонапису №81166,вчиненого 12.06.2021приватним нотаріусомКиєво-Святошинськогорайонного нотаріального округу Київськоїобласті ГрисюкО.Впро стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 149397,74 грн. по кредитному договору №010/08112/7463 від 23.01. 2008, укладеного між позивачем та АТ «Райффайзен Банк Аваль», право вимоги за яким було відступлено на користь ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», яке відступило право вимоги на користь ТОВ «Кредит-Капітал», яке в свою чергу відступило право вимоги відповідачу, повідомлень про відступлення права вимоги та розмір боргу за кредитним договором позивач не отримувала.

Вважає, що виконавчий напис вчинено на заборгованість яка не є безспірною, так з виконавчого напису нотаріусом стягнута заборгованість за період з 08.04.2021 по 25.05.2021, проте умовами договору кредиту передбачено надання кредиту у виді кредитної лінії максимальний розмір якої становить 41500 грн. та строк дії ліміту кредитування 23.01.2008 по 23.01. 2010 та не може бути автоматично продовжений. Отже відповідач звернувся за вчиненням виконавчого напису після спливу трирічного строку від дня виникнення права вимоги за кредитним договором. Вказане свідчить про порушення приватним нотаріусом ст.87 Закону України «Про нотаріат».

Разом із позовом представник позивача подав до суд заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.01.2022 позовну заяву та заяву про забезпечення позову передано на розгляд за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою від 12.08.2022 вжиті заходи забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №62675497 на підставі виконавчого напису№81166,виданого 12.06.2021приватним нотаріусомКиєво-Святошинськогорайонного нотаріального округу Київськоїобласті ГрисюкО.Впро стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 149397,74 грн.

Ухвалою від 15.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

15.11.2022 представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності його та позивача, позовні вимоги підтримав, надав згоду на ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомила.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено,що виконавчимнаписом приватногонотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. №81166 від 12.06.2021 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 149397,74 грн., яка виникла за кредитним договором №010/08-112/7463 від 23.01.2008, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль», яке відступило право вимоги на користь ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №114/55 від 14.02.2018, яке відступило право вимоги на користь ТОВ « Фінансова компанія «Кредит-Капітал», на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №КП-14022018 від 14.02.2018, яке в свою чергу відступило право вимоги ТОВ «Вердикт Капітал», на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами ВФ/03 від 08.04.2021.

З тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 за №1172.

Крім того, встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. відкрите виконавче провадження №68054367 щодо виконання виконавчого напису №81166, вчиненого 12.06.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 149397,74 грн.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач вважає, що спірний виконавчий напис не відповідає вимогам: вчинено виконавчий напис за договором, який нотаріально не посвідчений.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позову суд враховує, що відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача, з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Отже, підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.

З тексту оспорюваного виконавчого напису встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався зокрема пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за №1172.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24 листопада 2017 року №92.

Тобто на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису п. 2 Переліку, яким керувався приватний нотаріус, був визнаний незаконним та не підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову №662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, вчиняючи виконавчий напис №81166 від 12.06.2021 приватний нотаріус не врахував, що в цей час не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів, не посвідчених нотаріально.

Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17.

Доказів того,що Кредитнийдоговір №010/08-112/7463від 23.01.2008 на підставі якого вчинено виконавчий напис, посвідчений нотаріально відповідачем не надано.

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису №81166 від 12.06.2021 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (Постанова ВП Верховного Суду від 21.09.2021 № 910/10374/17).

З огляду на наведене, даючи оцінку наданим доказам в їх сукупності, позицію відповідача щодо визнання позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі та визнання таким,що непідлягає виконаннювиконавчий напис№81166,вчинений 12.06.2021приватним нотаріусомКиєво-Святошинськогорайонного нотаріального округу Київськоїобласті ГрисюкО.Впро стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 149397,74 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1488,20 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд дійшов таких висновків.

Так, в позовній заяві, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат представником позивача надано, ордер на надання правничої допомоги б/н від 14.01.2022, договір про надання правничої допомоги б/н від 14.01.2022, згідно якого адвокат Ремешевський Є.А. надає юридичну допомогу ОСОБА_1 , згідно п. 4 вказаного Договору, вартість послуг адвоката (гонорару), що надається за цим Договором, погоджена сторонами у фіксованому розмірі 8000 грн. та платіжне доручення №39 від 17.01.2022, за надання правової допомоги за договором від 14.10.2022 б/н.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Керуючись ст. ст. 76, 81 89, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа: приватний нотаріус Київсько-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №81166, вчинений 12.06.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 149397,74 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1488,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ЄДРПОУ 34607057, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кудрявий узвіз, 5-б.

Третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Європейська, 11 кв. 2.

Суддя: С.М. Афоніна

Повний текст рішення складено 25.11.2022.