Рішення

від 14.11.2022 по справі 201/13937/18

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №201/13937/18

Провадження №2/932/3467/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2022 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря судового засідання: Дубовик К.В.,

представника позивача: Максименко С.М.,

представника відповідача: Нестерова Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про визнання договору укладеним, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду із позовом, у якому просить визнати укладеним договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра у запропонованій редакції.

Ухвалою суду від 14.05.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28.01.2021 справу прийнято до провадження суддею Цитултьським В.І.

Ухвалою суду від 09.09.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Узагальнені доводи учасників справи.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем здійснено будівництво об`єкта нерухомості, який було здано в експлуатацію. Відповідно у відповідача виник обов`язок укласти з позивачем договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра. Позивачем надсилались позивачу проекти договору, проте останні відмовився їх підписувати. З огляду на наведене позивач звернувся до суду.

Мотиви відзиву зводяться до того, що відповідний договір міг бути укладеним до прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію, а не після цього. Крім того, з 01.01.2020 взагалі не передбачено можливості укладення відповідного договору.

Також відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Третя особа не скористалась право на подання заперечень.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала, надала пояснення, аналогічні фабулі позовної заяви.

Представник позивача просила повернутися до підготовчого провадження у зв`язку із необхідністю змінити предмет позову. Клопотання мотивувала змінами в законодавстві. Представник позивача заперечила пропуск позовної давності, вказала, що позивачу не було раніше відомо про введення об`єкту будівництва в експлуатацію.

Судом відмовлено у клопотанні з огляду на те, що зміни в законодавстві набули чинності з 01.01.2020, правовий висновок із цього приводу Верховним Судом висловлено 14.12.2021, про це вказано у відзиві відповідача, поданому в травні 2022 року та отриманому позивачем в червні 2022 року (зі слів представника). Підготовче засідання закрито 03.08.2022.

За вказаних обставин представник позивач не мав перешкоди для подання заяви про зміну предмета позову після отримання відзиву, впродовж двох місяців та до закриття підготовчого провадження.

Суд наголошує, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.44 ЦПК України). В свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України).

На переконання суду повернення до підготовчого провадження, аналогічно поновленню процесуального строку, можливо виключно для реалізації прав учасників, які не могли бути реалізовані у зв`язку із об`єктивними обставинами. Інше тлумачення знівелює процесуальний закон та приведе судовий процес у хаотичне русло.

Безпідставне повернення до стадії підготовчого провадження порушить права відповідача, який вправі розраховувати на дотримання процесуального закону як позивачем так і судом, додатково навантажить суд, що в свою чергу порушить права учасників інших процесів, розгляд яких буде призначено на пізніші дати у зв`язку із безпідставним відкладення розгляду даної справи.

Оскільки, у даному випадку, позивач не реалізував своїх процесуальних прав виключно з підстав власної недбалості, повернення до підготовчого засідання буде неприпустимим.

Також суд зазначає, що заява позивача про зміну предмету була надана суду не разом із клопотанням про повернення до підготовчого засідання, а лише після вирішення цього питання та після дослідження матеріалів справи. Також позивачем не було надіслано відповідної заяви іншим учасникам справи.

Також суду вважає, що до позивача, як органу місцевого самоврядування, вимоги щодо дотримання ним процесуального закону мають бути вищими, в порівнянні із фізичними особами.

Третя особа явки представника в судове засіданні не забезпечила.

Обставини, встановлені судом.

Із декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області 19.07.2012, вбачається, що ОСОБА_1 був замовником будівництва об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 .

20.02.2018, відповідач отримав пропозицію заступника начальника управління економіки, начальника відділу пайової участі про укладення договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра із двома примірниками відповідних договорів.

27.02.2018 відповідач надав відповідь у якій заперечив проти укладення відповідного договору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 1762 грн.

Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначеніЗаконом №3038-VI.

Застаттею 1Закону № 3038-VIзамовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону № 3038-VI. Відповідно до частини другої статті 40 Закону №3038-VIзамовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ятастатті 40 Закону№ 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змістустатті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду,випливає, що у наведених у цьомуЗаконівипадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положеньзакону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18(провадження № 12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження №14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).

Разом з тим 01.01.2020 набули чинності нормиЗакону України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»від 20 вересня 2019 року № 132-IX, якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього,з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VIпісля втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділуІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплатиучасті в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статтізакону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

Таким чином,замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатитиу вигляді пайового внескуу розвиток інфраструктуринаселеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядуванняна підставі частини першоїстатті 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагуна те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.

Висновки суду.

Обставини здійснення відповідачем будівництва на території м. Дніпра сторони не заперечують та це підтверджують декларацією про готовність об`єкта для експлуатації. При цьому відповідачем не сплачено пайового внескуу розвиток інфраструктуринаселеного пункту.

Після 01.01.2020 належним способом захисту у вказаному випадку є стягнення відповідних коштів на підставі частини першоїстатті 1212 ЦК України.

Заявлений позивачем спосіб захисту про визнання укладеним договору не є належним, що є підставою для відмови у позові.

З огляду на відмову у позові по суті, відсутні підстави для застосування строку позовної давності та аналізу цього питання.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню. Іншими учасниками про відшкодування судових витрат не заявлено.

Керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про визнання договору укладеним відмовити.

Рішення судунабираєзаконноїсили післязакінченнястрокуподання апеляційноїскаргивсімаучасниками справи,якщоапеляційнускаргу небулоподано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено, підписано та проголошено 21.11.2022.

Суддя: В.І. Цитульський