Постанова

від 15.03.2023 по справі 201/13937/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2785/23 Справа № 201/13937/18 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року та за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2022 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про визнання договору укладеним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про визнання договору укладеним.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем здійснено будівництво об`єкта нерухомості, який було здано в експлуатацію. Відповідно у відповідача виник обов`язок укласти з позивачем договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра. Позивачем надсилались відповідачу проекти договору, проте останній відмовився їх підписувати.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати укладеним договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра у запропонованій редакції.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про визнання договору укладеним відмовлено.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2022 року стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 4550 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду в частині обґрунтування відмови в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за потрібне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що із декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області 19.07.2012, вбачається, що ОСОБА_1 був замовником будівництва об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 .

20.02.2018, відповідач отримав пропозицію заступника начальника управління економіки, начальника відділу пайової участі про укладення договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра із двома примірниками відповідних договорів.

27.02.2018 відповідач надав відповідь у якій заперечив проти укладення відповідного договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частина п`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29 липня 2011 року № 5/14 зазначений Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська викладено в новій редакції: «Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська».

Цим Порядком визначено розмір пайової участі (внеску) замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська з урахуванням соціально-економічного значення об`єктів будівництва (реконструкції), зміни функціонального призначення тощо для міста.

Пайова участь (внесок) замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська (далі пайова участь) є внеском, який замовник (забудовник) має сплатити до бюджету м. Дніпропетровська без урахування ПДВ. Залучені кошти спрямовуються на фінансування об`єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Відповідно до розділу 1 Порядку зазначений порядок застосовується для визначення розмірів пайової участі замовників (забудовників), які мають намір здійснити на території міста: будівництво (реконструкцію) будь-яких об`єктів, незалежно від форми власності; зміну функціонального призначення (перепрофілювання, переобладнання тощо) об`єктів виробничого та невиробничого призначення; зміну функціонального призначення житлових будинків (приміщень) на нежитлові відповідно до встановленого порядку; будівництво, прокладання, влаштування телекомунікаційних мереж.

За приписами пункту 2.6 Порядку договір на пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладається між Дніпропетровською міською радою в особі його фінансово-економічного департаменту та замовником (забудовником) не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації фінансово-економічним департаментом Дніпропетровської міської ради звернення замовника (забудовника) про його укладання.

Згідно доданої Дніпровською міською радою редакції договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра позивач пропонував укласти цей договір, керуючись Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ (зі змінами та доповненнями) та рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 березня 2007 № 6/11 «Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська» (зі змінами та доповненнями).

Укладення договору про пайову участь є обов`язковим для відповідача згідно з вимогами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та вказаного Порядку, визначений частиною дев`ятою статті 40 Закону строк тривалістю у п`ятнадцять робочих днів встановлений для добровільного виконання замовником будівництва обов`язку звернутися до органу місцевого самоврядування з метою укладення договору про пайову участь. Ухилення замовника будівництва від ініціювання укладення цього договору до прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням обов`язку, прямо передбаченого чинним законодавством.

Факт реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкту нерухомого майна не звільняє замовника будівництва від обов`язку укласти договір про пайову участь після такої реєстрації.

Таким чином, обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту законом покладено саме на замовника такого будівництва.

Суд першої інстанції установив, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації була зареєстрована ОСОБА_1 19.07.2012 року. Водночас на дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об`єкта ОСОБА_1 не уклав договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Дніпро.

За результатом розгляду справи суд першої інстанцій дійшов висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, має на меті захистити своє право шляхом зобов`язання замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та у зв`язку із цим просить суд встановити права та обов`язки сторін за вказаним договором з дня набрання рішенням суду законної сили.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнання судом укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє за відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.

У зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Звернення до суду з вимогою про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним за встановлених судами фактичних обставин справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Обрання позивачем належного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 523/8951/20 (провадження № 61-10813св21).

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності давати оцінку іншим доводам апеляційної скарги.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представник відповідача надав: договір про надання правничої допомоги №06/05/22 від 06.05.2022 року; акт приймання передачі послуг від 23.05.2022, акт приймання передачі послуг від 08 серпня 2022 року, акт приймання передачі послуг від 15 листопада 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру №631 від 06.05.2022 на суму 5000 грн.

Відповідно до положень вищезазначеного договору п. 4.1 за виконання доручення клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 700 грн. за годину роботи адвоката.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що відповідачем документально підтверджено понесені витрати на правничу допомогу.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційні скарги не містять доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Що стосується судових витрат понесених апелянтами, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення.

Що стосується судових витрат понесених ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції в розмірі 1750 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано наступні документи: договір про надання правничої допомоги №06/05/22 від 06.05.2022 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру №7 від 13.02.2023 року; акт приймання передачі послуг від 15.02.2023 року, відповідно до якого за подання та надсилання відзиву на апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - ОСОБА_1 сплатив адвокату за надані послуги 1750 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надані належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1750 грн.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1750 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: