Рішення

від 29.11.2022 по справі 917/690/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022 Справа № 917/690/22

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» (код ЄДРПОУ 41797345, Юр.адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечнікова 16)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» (код ЄДРПОУ 38842827, Юр.адреса: 39631, Україна, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, буд. 64-А)

про стягнення 375 454,52 грн.

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» про стягнення 375 454,52 грн. заборгованості , у тому числі: борг в розмірі 300000,00 грн. за отриманий Товар згідно Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року, пеня в розмірі в розмірі 34 273,97 грн., 3% річних 3 920,55 грн. та інфляційні збитки в розмірі 37 260,00 грн за порушення умов проведення розрахунків за Договором.

Ухвалою від 15.07.2022р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 11.08.22.

Підготовчі засідання неодноразово відкладалися.

06.10.22 від відповідача надійшов відзив, в якому він просить суд у позові відмовити.

Від позивача 06.10.22р. надійшли:

- клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в задоволенні якого суд відмовив (обгрунтування наведене в ухвалі від 13.10.22);

- заява про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з Відповідача 431 805,61 (чотириста тридцять одна тисяча вісімсот п`ять гривень 61 коп.), що складається з суми боргу в розмірі 300 000,00 грн. (триста тисяч грн. 00 коп.) за отриманий Товар згідно Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року, пені в розмірі в розмірі 71 671.23 грн., 3% річних за користування чужими коштами 6 164.38 грн та інфляційних збитків в розмірі 53 970.00 грн., за порушення умов проведення розрахунків за Договором № № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року.

Розглядаючи заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає за формою та змістом вимогам, що встановлені ст. 46 ГПК України, а відтак, вказана заява приймається судом, а розгляд справи відбувається з урахуванням збільшених позовних вимог.

Підготовчі засідання неодноразово відкладалися.

У підготовчому засіданні, 03.11.2022р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 27.10.2022р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/690/22, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 15.11.2022.

Присутній в судовому засіданні 15.11.2022 представник позивача озвучив пояснення по справі.

Ухвалою від 15.11.2022р. суд постановив відкласти розгляд справи на 29.11.2022

Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили.

Від позивача 29.11.22р. надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач причини неявки не повідомив.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: Юр.адреса: 39631, Україна, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, буд. 64-А, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, суд зазначає, що Відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

На переконання суду, відсутність будь-яких заяв, окрім відзиву на позов, або клопотань у даній справі з боку відповідача свідчить про незацікавленість відповідача у її своєчасному розгляді.

Суд також звертає увагу, що у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/690/22.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 29.11.2022 судом складено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» (Продавцем за Договором, далі по тексту - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» - (Покупцем за Договором, далі по тексту - Відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року, згідно умов якого Позивач зобов`язувався здійснити поставку Товару, а саме Автомобільне шасі МАЗ 4371С0- 542-011, а Відповідач зобов`язувався сплатити грошові кошти за поставлений Товар на умовах передбачених в Договорі та Специфікації до нього.

За умовами наведеного договору:

- п.3.1. Загальна сума Договору станом на день підписання даного договору 1 000 565,50 гривень, у т.ч. ПДВ - 20% .

- п.4.1.Продавець зобов`язаний доставити і передати Товар на умовах DDP Франко-склад Покупця: Строк поставки Товару: протягом 1 (одного) робочого дня.

- п.4.2. Зобов`язання Продавця щодо поставки Товару є виконаними з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі на Товар. Продавець зобов`язаний повідомити Покупця про факт та дату розмитнення та доставки Товару в пункт поставки.

- п.4.3. Передача Товару Продавцем і приймання Товару Покупцем провадяться протягом 2 (двох) календарних днів з моменту надходження Товару на склад Продавця. Передача і приймання Товару оформлюється Актом прийому-передачі Товару.

- п.5.1.1. Оплата Товару здійснюється на наступних умовах: Покупець зобов`язаний не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару перерахувати 100% платіж за Товар на п/р Продавця.

- п. 7.1.За прострочення строків поставки Товару, встановлених п. 4.1., 4.3 даного Договору та/або документації, встановлених п. 4.4. даного договору, Продавець за вимогою Покупця сплачує останньому неустойку за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми коштів, отриманих в оплату за Товар, який не був своєчасно переданий.

- п.7.2. За прострочення строків оплати за Товар згідно п. 5.1 Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла під час прострочення від суми невиконаного зобов`язання.

- п.8.1. При настанні обставин нездоланної сили, тобто неможливості повного чи часткового виконання кожної зі сторін зобов`язань за цим Договором, у тому числі: пожеж, стихійних лих, воєнних операцій будь-якого характеру, блокади, актів влади й інших, що не залежать від сторін обставин, термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Якщо обставини будуть продовжуватися більш 3 місяців, то кожна зі сторін буде в праві відмовитися виконувати свої договірні зобов`язання і, у даному випадку, жодна зі сторін не буде мати права жадати від іншої сторони відшкодування збитків. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна негайно сповістити іншу сторону про настання і припинення обставин, що перешкоджають сторонам у виконанні Договору.

- п.8.2. Належним доказом наявності зазначених вище обставин будуть служити свідчення ТПП Продавця або Покупця.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Позивач вказує, 28 грудня 2021 року Позивач здійснив поставку Товару по Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року на умовах DDP згідно INCOTERMS 2010, про що свідчить підписана представниками Сторін видаткова накладна № а-00000012 від 28.12.2021 року. При цьому, разом з Товаром Покупцю був наданий пакет документів передбачений п. 4.4. Договору та акт приймання-передачі Товару.

За твердженням позивача, Відповідний акт Покупцем не було повернуто Продавцю.

Також, позивач вказує, що свої зобов`язання з поставки Товару на адресу Відповідача Позивач виконав в повному обсязі, про що свідчить підписана обома Сторонами видаткова накладна № а-00000012 від 28.12.2021 року, а також здійснення часткової оплати за Товар, що був поставлений на умовах послідуючої оплати. А саме:

-30 грудня 2021 року Покупцем було частково сплачено вартість Товару в сумі 500 565,50 (п`ятсот тисяч п`ятсот шістдесят п`ять грн. 50 коп.) грн. з ПДВ.

-12 січня 2022 року Покупцем було частково сплачено вартість Товару в сумі 100 000,00 (сто тисяч грн. 00 коп.) грн. з ПДВ.

-18 січня 2022 року Покупцем було частково сплачено вартість Товару в сумі 100 000,00 (сто тисяч грн. 00 коп.) грн. з ПДВ.

Заборгованість за Договором № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року складає 300 000,00 грн. з ПДВ.

Останній строк належної оплати Товару сплинув 27.01.2022 р. Належних доказів наявності форс-мажорних обставин, згідно п.8.1., 8.2. Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року Відповідач не надавав.

З огляду на те, що Відповідач сплату коштів за поставлений товар не здійснив, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь борг в розмірі 300000,00 грн. за отриманий Товар згідно Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року, пеня в розмірі в розмірі 34 273,97 грн., 3% річних 3 920,55 грн. та інфляційні збитки в розмірі 37 260,00 грн за порушення умов проведення розрахунків за Договором.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав, вказав, що не має можливості виконати свої зобов`язання перед позивачем у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме: введенням на території України воєнного стану.

При вирішенні спору судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Нормою ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз змісту Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року свідчить, що у зв`язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами §1 глави 30 Господарського кодексу України та §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Виходячи із змісту ч. ч. 1, 2 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, 28 грудня 2021 року Позивач здійснив поставку Товару по Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року на умовах DDP згідно INCOTERMS 2010, про що свідчить підписана представниками Сторін видаткова накладна № а-00000012 від 28.12.2021 року. Факт поставки позивачем товару за видатковою накладною № а-00000012 від 28.12.2021 року не заперечувався відповідачем під час розгляду справи.

В п.5.1.1. Договору передбачено, що Відповідач зобов`язується провести оплату за поставлений Товар шляхом перерахування 100 % платіж на розрахунковий рахунок Позивача протягом 30 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі.

Відтак, з огляду на п. 5.1.1. Договору, у строк до 27.01.2022 р. (включно) Відповідач мав розрахуватися з Позивачем за поставлений Товар.

Матеріалами справи підтверджено, що у встановлені Договором строки Відповідач розрахунок за поставлений Товар здійснив частково, а саме:

-30 грудня 2021 року Покупцем було частково сплачено вартість Товару в сумі 500 565,50 (п`ятсот тисяч п`ятсот шістдесят п`ять грн. 50 коп.) грн. з ПДВ.

-12 січня 2022 року Покупцем було частково сплачено вартість Товару в сумі 100 000,00 (сто тисяч грн. 00 коп.) грн. з ПДВ.

-18 січня 2022 року Покупцем було частково сплачено вартість Товару в сумі 100 000,00 (сто тисяч грн. 00 коп.) грн. з ПДВ.

Таким чином, заборгованість за Договором № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року станом на дату ухвалення рішення складає 300 000,00 грн. з ПДВ.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Допустимих доказів у спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару і позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 300 000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Також, пунктом 7.2 Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року Сторони передбачили відповідальність за порушення зобов`язання у вигляді пені за кожен день просрочення в розмірі подвійної облікової ставки, що діяла на момент просрочення зобов`язань

Позивачем заявлені до стягнення з відповідача пеня в розмірі 71 671.23 грн., 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 6 164.38 грн та інфляційні збитки в розмірі 53 970.00 грн., що виникли в наслідок порушення строків оплати Товару.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем при розгляді справи не спростовано.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних за період з 28.01.2022 року по 04.10.2022, інфляційні втрати за період лютий 2022 - серпень 2022.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню річних та інфляційних втрат, суд встановив, що розраховані позивачем розміри не перевищують розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошових зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за період з 28.01.2022 року по 04.10.2022 року у розмірі 71 671.23 грн.

В частині нарахування пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати вартості отриманого товару.

Ппунктом 7.2 Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року Сторони передбачили відповідальність за порушення зобов`язання у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки, що діяла на момент прострочення зобов`язань

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає, що пеня обрахована з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що позивачем не враховано приписи ч.6 ст.232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами договору сторони не визначали інший порядок нарахування пені, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України.

Позивачем здійснено розрахунок пені за період з 28.01.2022 року по 04.10.2022 року.

В той же час, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня, нарахована із врахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України за період з 28.01.2022 року по 27.07.2022 року, і її розмір за підрахунком суду становить 43 315,07 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в розмірі 43 315,07 грн., в іншій частині - у позові слід відмовити.

Щодо посилання відповідача на те, що він не має можливості виконати свої зобов`язання перед позивачем у зв`язку з форс-мажорними обставинами (введенням на території України воєнного стану), суд відхиляє їх як необгрунтовані, оскільки:

- відповідач не надає будь-які докази, що підтверджуватимуть технічну неможливість виконання договору у зв`язку з веденням воєнних дій;

- за договором строк виконання зобов`язань відповідача настав до початку війни в Україні.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від самого зобов`язання.

Крім того, судом враховано, що відповідно до умов Договору при настанні обставин нездоланної сили, тобто неможливості повного чи часткового виконання кожної зі сторін зобов`язань за цим Договором, у тому числі: пожеж, стихійних лих, воєнних операцій будь-якого характеру, блокади, актів влади й інших, що не залежать від сторін обставин, термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Якщо обставини будуть продовжуватися більш 3 місяців, то кожна зі сторін буде в праві відмовитися виконувати свої договірні зобов`язання і, у даному випадку, жодна зі сторін не буде мати права жадати від іншої сторони відшкодування збитків. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна негайно сповістити іншу сторону про настання і припинення обставин, що перешкоджають сторонам у виконанні Договору (п.8.1.). Належним доказом наявності зазначених вище обставин будуть служити свідчення ТПП Продавця або Покупця (п.8.2.) .

Натомість, матеріали справи не містять доказів, що Відповідач вчинив дії, спрямовані на своєчасне повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин, що має наслідком неможливість посилатися на відповідні обставини в якості підстав для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору щодо своєчасного проведення розрахунків.

При цьому, обставинна введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що Відповідач не довів об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку з введенням на території України воєнного стану.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення суми боргу в розмірі 300 000,00 грн. за отриманий Товар згідно Договору № 21/12/21 від « 21» грудня 2021 року, пені в розмірі 43 315,07 грн., 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 6 164.38 грн та інфляційних збитків в розмірі 53 970.00 грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, в іншій частині суд у позові відмовляє.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» (код ЄДРПОУ 38842827, Юр.адреса: 39631, Україна, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, буд. 64-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» (код ЄДРПОУ 41797345, Юр.адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечнікова 16) суму осноовного боргу в розмірі 300 000,00 грн., пеню в розмірі 43 315,07 грн., 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 6 164.38 грн, інфляційні збитки в розмірі 53 970.00 грн., а також 5631,82 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2022 р.

Суддя Киричук О.А.