Постанова

від 23.03.2023 по справі 917/690/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року м. Харків Справа № 917/690/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.

за участю представників:

від позивача не з`явився;

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА», Полтавська область, м. Кременчук, (вх. №74 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22 (суддя Киричук О.А., ухвалене в м.Полтава, дата складення повного тексту 05.12.2022р.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА», Полтавська область, м. Кременчук,

про стягнення 375454,52грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» про стягнення 375454,52грн. заборгованості, у тому числі: борг в розмірі 300000,00грн. за отриманий товар згідно договору № 21/12/21 від 21.12.2021р., пеня в розмірі в розмірі 34273,97грн., 3% річних 3920,55грн. та інфляційні в розмірі 37260,00грн. за порушення умов проведення розрахунків за договором.

06.10.2022р. позивачем було подано до господарського суду Полтавської області заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 431805,61грн., що складається з суми боргу в розмірі 300000,00грн. за отриманий товар згідно договору №21/12/21 від 21.12.2021р., пені в розмірі 71671,23грн., 3% річних за користування чужими коштами 6164,38грн. та інфляційних в сумі 53970,00грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» суму основного боргу в розмірі 300000,00грн., пеню в розмірі 43315,07грн., 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 6164,38грн, інфляційні збитки в сумі 53970,00грн., а також 5631,82грн. витрат зі сплати судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 11, 509, 526, 530, 599, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодекс України в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу за договором № 21/12/21 від 21.12.2021р. в сумі 300000,00грн. мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати відповідачем отриманого товару у визначений договором строк.

Господарським судом першої інстанції також було задоволено в повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді

3% річних в розмірі 6164,38грн. та інфляційних в розмірі 53970,00грн., в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені позов задоволено частково.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22 в частині стягнення штрафних санкцій та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 4331,50грн., 3% річних в сумі 616,44грн., інфляційні в сумі 5397,00грн. Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення штрафних санкцій у визначеному судом розмірі.

Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що порушення умов договору щодо своєчасної оплати за поставлений товар сталось через форс-мажорні обставини, а саме введення воєнного стану на території України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» на рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на "09" березня 2023 р. о 12:30 годині.

07.03.2023р. позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№2580), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА», рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22 залишити без змін.

Судове засідання призначене на 09.03.2023р. о 12:30 годині не відбулось, внаслідок масованої ракетної атаки по території України.

Згідно акту №12-33/65 від 09.03.2023р., складеного відповідальними працівниками Східного апеляційного господарського суду, 09.03.2023 з 03:00 до 24:00 в суді відсутні електропостачання та інтернет, що призвело до неможливості підписання процесуальних документів електронним цифровим підписом, їх надсилання до «Єдиного державного реєстру судових рішень», отримання процесуальних документі за допомогою підсистеми «Електронний суд», здійснення перевірки посилених сертифікатів учасників процесу в підсистемі «Електронний суд», розміщення інформації на офіційному веб-сайті суду веб-порталу «Судової влади України», проведення судових засідань.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2023р. повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 23 березня 2023 р. о 09:30год.

17.03.2023р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2023р. задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» - Басай Максима Миколайовича, про участь у судовому засіданні 23 березня 2023р. о 09:30 годині у справі №917/690/22 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити; ухвалено провести судове засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

22.03.2023р. позивачем подано до апеляційного господарського суду клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№3226).

Відповідач не прийняв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Будь-яких заяв та клопотань від сторін про відкладення слухання справи до початку слухання справи до Східного апеляційного господарського суду не надходило.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, що представники сторін були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 21.12.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» (надалі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 21/12/21(надалі договір т.1 а.с.11-12), відповідно до умов якого продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар згідно специфікації, що є додатком №1 до договору: Автомобільне шасі МАЗ 4371С0- 542-011 (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору, загальна сума договору станом на день підписання даного договору 1000565,50гривень, у т.ч. ПДВ - 20% .

Розділом 4 договору визначено умови передачі товару, зокрема:

- продавець зобов`язаний доставити і передати товар на умовах DDP Франко-склад покупця: строк поставки товару: протягом 1 (одного) робочого дня (пункту 4.1 договору);

- зобов`язання продавця щодо поставки товару є виконаними з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі на товар. Продавець зобов`язаний повідомити покупця про факт та дату розмитнення та доставки товару в пункт поставки (пункт 4.2. договору)

- передача товару продавцем і приймання товару покупцем провадяться протягом 2 (двох) календарних днів з моменту надходження товару на склад продавця. Передача і приймання товару оформлюється Актом прийому-передачі товару (пункт 4.3. договору).

Відповідно до пункту 5.1.1. договору, оплата товару здійснюється на наступних умовах: покупець зобов`язаний не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару перерахувати 100% платіж за товар на п/р продавця.

Пунктом 7.1. договору сторони погодили, що за прострочення строків поставки товару, встановлених п. 4.1., 4.3 даного договору та/або документації, встановлених пунктом 4.4. даного договору, продавець за вимогою покупця сплачує останньому неустойку за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми коштів, отриманих в оплату за товар, який не був своєчасно переданий.

За прострочення строків оплати за товар згідно пункту 5.1 договору, покупець сплачує продавцю пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла під час прострочення від суми невиконаного зобов`язання (пункт 7.2. договору).

Згідно з пунктом 8.1. договору, при настанні обставин нездоланної сили, тобто неможливості повного чи часткового виконання кожної зі сторін зобов`язань за цим договором, у тому числі: пожеж, стихійних лих, воєнних операцій будь-якого характеру, блокади, актів влади й інших, що не залежать від сторін обставин, термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Якщо обставини будуть продовжуватися більш 3 місяців, то кожна зі сторін буде в праві відмовитися виконувати свої договірні зобов`язання і, у даному випадку, жодна зі сторін не буде мати права жадати від іншої сторони відшкодування збитків. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна негайно сповістити іншу сторону про настання і припинення обставин, що перешкоджають сторонам у виконанні Договору.

Належним доказом наявності зазначених вище обставин будуть слугувати свідчення ТПП продавця або покупця (пункт 8.2. договору).

Як зазначав в позовній заяві позивач, 28.12.2021р. продавцем (позивачем) було здійснено поставку товару, що підтверджується доданою до позовної заяви копією видаткової накладної № а-00000012 від 28.12.2021р. на суму 1000565,50грн., яка підписана представниками сторін без жодних зауважень та заперечень (т.1 а.с.13). При цьому, разом з товаром покупцю було надано пакет документів передбачений пункт 4.4. договору та акт приймання-передачі товару.

За твердженням позивача, відповідний акт покупцем не було повернуто продавцю.

Також, позивач зазначав, що покупцем (відповідачем) було здійснено часткову оплату за товар, а саме:

- 30.12.2021р. на суму 500565,50грн. з ПДВ.

- 12.01.2022р. на суму 100000,00грн. з ПДВ.

- 18.01.2022р. на суму 100000,00грн. з ПДВ.

Отже, заборгованість відповідача становить 300000,00грн. з ПДВ.

Останній строк належної оплати товару у відповідності до приписів пункту 5.1.1. договору сплинув 27.01.2022р., проте, відповідачем не було в добровільному порядку сплачено наявну заборгованість, що і стало підставою для звернення 08.07.2022р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінтерінвест Груп» до господарського суду Полтавської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.10.2022р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» про стягнення 431805,61грн., що складається з суми боргу в розмірі 300000,00грн. за отриманий товар згідно договору №21/12/21 від 21.12.2021р., пені в розмірі 71671,23грн., 3% річних за користування чужими коштами 6164,38грн. та інфляційних в сумі 53970,00грн. (т.1 а.с.1-19, а.с.67-69).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.1 а.с.113-118).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що за загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України, зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 Цивільного кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1 та 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Виходячи зі змісту частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, 28.12.2021р. продавцем (позивачем) було здійснено поставку товару, що підтверджується доданою до позовної заяви копією видаткової накладної № а-00000012 від 28.12.2021 року на суму 1000565,50грн., яка підписана представниками сторін без жодних зауважень та заперечень (т.1 а.с.13).

Таким чином, підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом і фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Пунктом 5.1.1. договору визначено, що оплата товару здійснюється на наступних умовах: покупець зобов`язаний не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару перерахувати 100% платіж за товар на п/р продавця.

Отже, з огляду на положення пункту 5.1.1. договору, в строк до 27.01.2022р. (включно) відповідач мав розрахуватися з позивачем за поставлений товар.

Матеріалами справи підтверджено, що у встановлений договором строк відповідач розрахунок за поставлений товар здійснив частково, а саме:

- 30.12.2021р. на суму 500565,50грн. з ПДВ.

- 12.01.2022р. на суму 100000,00грн. з ПДВ.

- 18.01.2022р. на суму 100000,00грн. з ПДВ.

Таким чином, заборгованість відповідача за договором № 21/12/21 від 21.12.2021р. станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення становила 300000,00грн. з ПДВ.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, що відповідачем не було надано суду доказів оплати отриманого за договором № 21/12/21 від 21.12.2021р. товару в строк визначений договором, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 300000,00грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 6164,38грн. та 53970,00грн. інфляційних, судова колегія зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. у справі №916/190/18 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18р.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: 3% річних в сумі 6164,38грн. та інфляційних в розмірі 53970,00грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 71671,23грн., судова колегія зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, пунктом 7.2. договору сторони погодили, що за прострочення строків оплати за товар згідно пункту 5.1 договору, покупець сплачує продавцю пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла під час прострочення від суми невиконаного зобов`язання

Таким чином, чинним законодавством та умовами укладеного між сторонами договору встановлено відповідальність відповідача за несвоєчасне повернення суми попередньої оплати позивачу.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: пені в розмірі 43315,07грн.

Щодо доводів апелянта про ненадання місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення його доводам про те, що він не має можливості виконати свої зобов`язання перед позивачем, у зв`язку із форс-мажорними обставинами (введенням на території України воєнного стану), судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, при настанні обставин нездоланної сили, тобто неможливості повного чи часткового виконання кожної зі сторін зобов`язань за цим договором, у тому числі: пожеж, стихійних лих, воєнних операцій будь-якого характеру, блокади, актів влади й інших, що не залежать від сторін обставин, термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Якщо обставини будуть продовжуватися більш 3 місяців, то кожна зі сторін буде в праві відмовитися виконувати свої договірні зобов`язання і, у даному випадку, жодна зі сторін не буде мати права жадати від іншої сторони відшкодування збитків. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна негайно сповістити іншу сторону про настання і припинення обставин, що перешкоджають сторонам у виконанні договору (пункт 8.1. договору). Належним доказом наявності зазначених вище обставин будуть служити свідчення ТПП продавця або покупця (пункт 8.2. договору) .

Проте, матеріали справи не містять доказів, що відповідач вчинив дії, спрямовані на своєчасне повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин, що має наслідком неможливість посилатися на відповідні обставини в якості підстав для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору щодо своєчасного проведення розрахунків.

При цьому, обставинна введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Судова колегія наголошує, що необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022р. у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що відповідач не довів об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку з введенням на території України воєнного стану.

Отже, за наведених обставин, доводи апелянта про ненадання місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення правової оцінки режиму воєнного стану в Україні, як форс-мажорним обставинам при виконанні сторонами своїх зобов`язань є безпідставними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, зроблених Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22 слід залишити без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ВІВА» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2022р. у справі №917/690/22 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24.03.2023

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя В.В. Лакіза

Суддя Н.О. Мартюхіна