Ухвала

від 30.11.2022 по справі 905/2432/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 905/2432/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.

представників учасників справи:

від прокуратури: не з`явився,

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи-1: не з`явився,

від третьої особи-2: не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 (Н.В. Гребенюк, В.В. Россолов, М.М. Слободін) у справі №905/2432/19 Господарського суду Донецької області

за позовом Виконувача обов`язків керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Костянтинівської міської ради, треті особи: 1) Костянтинівський державний хімічний завод в особі ліквідатора Нестеренка Олега Анатолійовича; 2) Виконавчий комітет Костянтинівської міської ради про: 1) визнання незаконним рішення Костянтинівської міської ради про відмову у прийнятті до комунальної власності територіальної громади м. Костянтинівки житлового фонду, який перебуває на балансі Костянтинівського державного хімічного заводу від 20.09.2018 №6/87-1671; 2) зобов`язання Костянтинівської міської ради прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Костянтинівки 31 житловий будинок житлового фонду, який не увійшов до ліквідаційної маси підприємства банкрута Костянтинівського державного хімічного заводу залишковою балансовою вартістю 17 358 733,00 грн без додаткових умов

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Костянтинівської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Позивач) до Костянтинівської міської ради (далі - Відповідач), треті особи Костянтинівський державний хімічний завод в особі ліквідатора Нестеренка Олега Анатолійовича (далі - Третя особа-1), Виконавчий комітет Костянтинівської міської ради (далі - Третя особа-2) про: 1) визнання незаконним рішення Відповідача про відмову у прийнятті до комунальної власності територіальної громади м.Костянтинівки житлового фонду, який перебуває на балансі Третьої особи-1 №6/87-1671 від 20.09.2018; 2) зобов`язання Відповідача прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Костянтинівки 31 житловий будинок житлового фонду, який не увійшов до ліквідаційної маси підприємства банкрута Третьої особи-1 залишковою балансовою вартістю 17 358 733,00 грн без додаткових умов.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 рішення Господарського суду Донецької області від 24.06.2020 залишено без змін. Постановою Верховного Суду рішення Господарського суду Донецької області від 24.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним рішення Відповідача про відмову у прийнятті до комунальної власності територіальної громади м.Костянтинівки житлового фонду, який перебуває на балансі Третьої особи-1 №6/87-1671 від 20.09.2018. Задоволено позовні вимоги про зобов`язання Відповідача прийняти до комунальної власності територіальної громади м.Костянтинівки 31 житловий будинок житлового фонду, який не увійшов до ліквідаційної маси підприємства банкрута Третьої особи-1 залишковою балансовою вартістю 17 358 733,00 грн без додаткових умов. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 рішення Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 залишено без змін.

Прокурор звернувся в Господарський суд Донецької області із заявою про винесення додаткового рішення щодо повернення на користь Харківської обласної прокуратури судового збору в сумі 393 454,00 грн за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 24.06.2020 та в сумі 524 604,00 грн за подання касаційної скарги на постанову апеляційного господарського суду від 25.11.2020.

Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 10.01.2022 задоволено заяву Прокурора про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат. Суд стягнув з Відповідача на користь Прокуратури Харківської області судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 393 453,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 524 604,00 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що відповідно до платіжного доручення №2152 від 09.09.2020 за подання Прокурором апеляційної скарги судовий збір сплачено у сумі 393 453,00 грн (1 немайнова вимога і 1 майнова вимога), а за подання касаційної скарги, згідно платіжного доручення №191 від 08.02.2021, судовий збір сплачено у сумі 524 604,00 грн (1 немайнова вимога і 1 майнова вимога). Прокурор звернувся в суд апеляційної інстанції з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, однак, ухвалою апеляційного господарського суду 11.01.2021 відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки сплачений Прокуратурою судовий збір не є більшим встановленого законом розміру. Беручи до уваги, що судом на стадії прийняття рішення під час нового розгляду справи не було вирішено питання щодо судових витрат, які Прокуратура понесла при поданні апеляційної та касаційної скарг, наявні правові підстави для прийняття додаткового рішення у порядку статті 244 ГПК України.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.01.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви Харківської обласної прокуратури про ухвалення додаткового рішення щодо повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Здійснено розподіл судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг у порядку статті 129 ГПК України. Суд стягнув з Відповідача на користь Прокуратури Харківської області судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 5 763,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 7 684,00 грн.

Постанова суду мотивована тим, що правова природа позовної вимоги про включення переліку об`єктів нерухомого майна банкрута до балансу органу місцевого самоврядування є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі, а тому Прокурором заявлено саме дві вимоги немайнового характеру. Враховуючи вимоги Закону України "Про судовий збір" Прокурором при зверненні з апеляційною скаргою судовий збір підлягав сплаті у сумі 5 763,00 грн, як за дві вимоги немайнового характеру, а за розгляд касаційної скарги - у сумі 7 684,00 грн, як за дві вимоги немайнового характеру, тому, зважаючи на фактично сплачені Прокурором суми судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг згідно платіжних доручень №2152 від 09.09.2020 та №191 від 08.02.2021, Прокурором було сплачено більший розмір судового збору, ніж встановлений чинним законодавством.

Прокурор подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати, а додаткове рішення місцевого господарського суду залишити в силі з тих підстав, що: 1) апеляційний господарський суд застосував пункт 3 частини першої статті 244 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №5023/5567/12(922/3714/20), №910/3499/19; 2) судом апеляційної інстанції не застосовано частину першу, підпункти 1, 2, 4 ,5 пункту 2 частини другої статті 4, частину третю статті 6 Закону України "Про судовий збір", статті 129, 244 ГПК України і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2022 відкрито касаційне провадження у справі №905/2432/19 за касаційною скаргою Прокурора на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022. Розгляд касаційної скарги призначено на 30.11.2022 о 12:30 год. Явка в судове засідання визнавалася Судом необов`язковою.

В засідання Верховного Суду, призначене на 30.11.2022 представники учасників справи та Прокурор не з`явилися, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином. Клопотань про відкладення/перерву в судовому засіданні 30.11.2022 від представників учасників справи та Прокурора не надходило. Зважаючи на зазначене, Суд ухвалив здійснювати розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників учасників справи та Прокурора.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанції, предметом позовних вимог у цій справі є: 1) визнання незаконним рішення Відповідача про відмову у прийнятті до комунальної власності територіальної громади м.Костянтинівки житлового фонду, який перебуває на балансі Третьої особи-1 №6/87-1671 від 20.09.2018; 2) зобов`язання Відповідача прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Костянтинівки 31 житловий будинок житлового фонду, який не увійшов до ліквідаційної маси підприємства банкрута Третьої особи-1 залишковою балансовою вартістю 17 358 733,00 грн без додаткових умов.

Прокурор звернувся із заявою про винесення додаткового рішення щодо повернення на користь Харківської обласної прокуратури судового збору у сумі 393 454,00 грн за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 24.06.2020 та у сумі 524 604,00 грн за подання касаційної скарги на постанову апеляційного господарського суду від 25.11.2020.

Задовольняючи заяву Прокурора про ухвалення додаткового рішення, керуючись статтею 244 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Прокуратури судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 393 453,00 грн та судового збору за подання касаційної скарги у сумі 524 604,00 грн. При цьому, суд виходив з того, що Прокуратура зверталася до суду апеляційної інстанції із клопотанням про повернення судового збору, але ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 відмовлено Прокурору у задоволенні його клопотання у зв`язку з тим, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов`язаннях, як рухомих речей, так і нерухомості, визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто, як зі спору майнового характеру, а тому, сплачений Прокуратурою судовий збір не є більшим встановленого законом розміру.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні заяви Прокуратури про ухвалення додаткового рішення щодо повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, враховуючи вимоги заяви Прокурора (винесення додаткового рішення щодо повернення на користь Прокуратури судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг), Прокурор мав звертатися з відповідною заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору до судів, на рахунки яких було сплачено відповідні суми судового збору, а місцевому господарському суду необхідно було відмовити у задоволенні заяви Прокурора про прийняття додаткового судового рішення щодо повернення судових витрат, оскільки додаткове рішення приймається, зокрема, у випадку здійснення розподілу судових витрат між сторонами спору, а не у разі вирішення питання про повернення суми сплачених до Державного бюджету України судових витрат, правовий механізм яких не є тотожним та регулюється у порядку вимог Закону України "Про судовий збір".

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що правова природа позовної вимоги про включення переліку об`єктів нерухомого майна банкрута до балансу органу місцевого самоврядування є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі, а тому Прокурором заявлено саме дві вимоги немайнового характеру, з огляду на що, судом у порядку статті 129 ГПК України здійснено розподіл судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Прокурор оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у справах №5023/5567/12(922/3714/20), №910/3499/19, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення апеляційного господарського суду у даній справі №905/2432/19, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з такого.

Так, у справі №5023/5567/12(922/3714/20) предметом позову було визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації права власності. Приймаючи додаткову постанову, суд касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України здійснив розподіл судових витрат відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України (судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

У справі №910/3499/19, на яку також послався Прокурор у касаційній скарзі, предметом позову було визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів. Верховний Суд при прийнятті додаткової постанови, керуючись пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення судового збору з трьох відповідачів у рівних частинах.

У даній справі №905/2432/19, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції невірно вирішив, що предметом позову є одна немайнова вимога (визнання незаконним рішення Відповідача) та одна майнова вимога (зобов`язання Відповідача прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Костянтинівки 31 житловий будинок житлового фонду, який не увійшов до ліквідаційної маси підприємства банкрута Третьої особи-1 залишковою балансовою вартістю 17 358 733,00 грн без додаткових умов), а тому сума судового збору, яка підлягала стягненню з Відповідача мала бути обрахована виходячи зі ставок судового збору як для однієї немайнової та однієї майнової вимог. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що стягненню підлягає судовий збір за подання позову, який містить в собі дві вимоги немайнового характеру, а саме, визнання незаконним рішення Відповідача (перша вимога) та зобов`язання вчинити певні дії (друга вимога - зобов`язання Відповідача прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Костянтинівки 31 житловий будинок житлового фонду, який не увійшов до ліквідаційної маси підприємства банкрута Третьої особи-1 залишковою балансовою вартістю 17 358 733,00 грн без додаткових умов).

Отже, судом касаційної інстанції у вказаних вище справах №5023/5567/12(922/3714/20), №910/3499/19, на відміну від цієї справи №905/2432/19, не здійснювався розгляд питання з`ясування правової природи заявлених позовних вимог, тобто, чи є позовні вимоги майновими чи немайновими і, відповідно, сума судового збору, яка підлягала стягненню.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №5023/5567/12(922/3714/20), №910/3499/19, оскільки оскаржуване Прокурором судове рішення прийнято за інших обставин, встановлених судом апеляційної інстанції у цій справі №905/2432/19, залежно від яких (обставин) й прийняте відповідне судове рішення, що виключає подібність вказаних справ зі справою №905/2432/19.

Таким чином, під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення не підтвердилися доводи скаржника про застосування господарським судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у справах, на які посилається скаржник.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Також, Прокурор оскаржує постанову апеляційного господарського суду з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначає, що судом апеляційної інстанції не застосовано частину першу, підпункти 1, 2, 4 ,5 пункту 2 частини другої статті 4, частину третю статті 6 Закону України "Про судовий збір", статті 129, 244 ГПК України і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

За змістом положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Суд касаційної інстанції після відкриття касаційного провадження у цій справі, встановив, що Велика Палата Верховного Суду у справі №910/13737/19 зазначила, що "порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір". У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці."

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання застосування Закону України "Про судовий збір" в частині визначення розмежування критерію позовних вимог, які мають вартісну оцінку та майновий характер та які вимоги мають немайновий характер і не підлягають вартісній оцінці. За наслідками розмежування позовних вимог на ті, які носять майновий характер та ті, які мають немайновий характер, визначається розмір ставок судового збору за їх подання, який передбачений статтею 4 Закону України "Про судовий збір", а також порядок сплати судового збору, визначений статтею 6 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на викладене та зміст позовної вимоги Прокурора про "зобов`язання прийняти до комунальної власності 31 житловий будинок житлового фонду, який не увійшов до ліквідаційної маси підприємства банкрута залишковою балансовою вартістю 17 358 733,00 грн без додаткових умов", Верховний Суд вважає, що вказана позовна вимога Прокурора є вимогою про зобов`язання вчинити дії, а саме, вимогою про виконання обов`язку (зобов`язання прийняти майно), об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору щодо вказаної позовної вимоги не спрямоване на захист права власності чи майнового інтересу.

Колегія суддів звертає увагу, що судом апеляційної інстанції у даній справі №905/2432/19 не було встановлено обставин, що спір, який стосується зазначеної позовної вимоги Прокурора, пов`язаний з підтвердженням або оспоренням права власності на майно.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

З огляду на те, що після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд, як зазначено вище, вже викладав висновок щодо питання застосування Закону України "Про судовий збір" (статті 4, 6 Закону), колегія суддів на підставі вказаного пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 297 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №905/2432/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв