Постанова

від 22.11.2022 по справі 308/2434/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/2434/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 листопада 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Куштана Б.П.,Фазикош Г.В.

з участю секретаря: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року у складі судді Деметрадзе Т.Р. у справі за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень та витребування земельної ділянки,-

встановив:

У березні 2017 року керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішень Ужгородської міської ради щодо відведення земельної ділянки та витребування її на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Позовні вимоги мотивує тим, що прокуратурою вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства щодо порядку набуття громадянами права користування земельними ділянками комунальної власності.

Вказує, що рішенням 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 за №183 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .

За вказаним рішенням 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 18.10.2016 за №410 вказаній особі затверджено проект землеустрою та передано оспорювану земельну ділянку у власність. В подальшому, вказана земельна ділянка була відчужена за договором купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_2 .

Зауважує, що в ході опрацювання законності прийняття спірних рішень встановлено, що відведення земельної ділянки відбулось за рахунок території, на яких згідно до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10.03.2016 за №119, будівництво житлової забудови заборонено.

Таким чином, розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будинку не передбачене генеральним планом міста і надання дозволу на його розміщення без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить чинному законодавству України.

Тому, вказане рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним, а отже земельні ділянки підлягають витребуванню.

Крім того вказує, що волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна, на відведення земельних ділянок та передачу у користування могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних у супереч вимогам законодавства рішень не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, а тому на думку позивача, є всі підстави витребувати земельну ділянку на підставі ст. 388 ЦК України.

Як на підставу звернення із вказаним позовом саме прокурором позивач посилається на положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вказує, що органи Державної інспекції сільського господарства України та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, а тому з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 45 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача.

Враховуючи викладене, просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 1.8 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 за №183 та пункт 2.15 рішення 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за №410 від 18.10.2016; витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:51:001:0757, площею 0,0821 га, вартістю 582622,65 грн. на користь територіальної громади м. Ужгорода.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року в задоволенні заявленого позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Закарпатська обласна прокуратура просить дане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки. Зокрема, вказано, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що скасування в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування із земельних питань, яке реалізоване, є неналежним способом захисту; суд не врахував, що на час прийняття оспрюваних рішень у 2016 році був чинним генеральний план, згідно якого будівництво житлової забудови заборонено; суд не врахував вирок Ужгородського міськрайонного суду від 15.07.2017 року, яким підтверджено, що до висновку до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 внесено завідомо неправдиві відомості про те, що вказана земельна ділянка не суперечить містбудівний документації.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обгрунтоаність.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представників, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспрювані рішення прийнятті відповідно до вимог земельного законодавства, є реалізованими та вичерпали свою дію, а тому відсутні підстави для задоволення заявленого позову.

З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони не ґрунтуються на нормамах матеріального та процесуального права.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 за №183 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0821га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .

На підставі даного рішення ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який згідно висновку 2016 №653/41-16 погоджено Управлінням Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області та який згідно висновку №33417 від 05.07.2016 погоджено в.о. начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради.

Рішенням 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 18.10.2016 за №410 гр. ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0821 га по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:51:001:0757 та передано у власність.

На підставі договору купівлі-продажу від 09.02.2017 року дана земельна ділянка (кадастровий номером 2110100000:51:001:0757) відповідачем ОСОБА_1 відчужена відповідачу ОСОБА_2 , який на даний час є її власником.

Відповідно дост.14 Конституції України, ч.1, ч.2 ст.373 ЦК України та ст.1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із ч.ч.1-3ст.78 ЗК Україниправо власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст 83 ЗК Україниземлі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі ст.144 Конституції України,ст.ст.12,122 ЗК України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про передачу у власність земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ч.6 ст 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Частиною 7 ст.118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до ст 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. При цьому визначення цільового призначення земельної ділянки при наданні її у користування або у власність повинно здійснюватися відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, що узгоджується із ч.3 ст 123 ЗК України та ст.ст. 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

Згідно зі ст.5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, що призначена для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту є генеральний план населеного пункту, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації(ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Матеріалами справи встановлено, що відведення земельної ділянки ОСОБА_1 відбулось за рахунок території, на яких яких згідно до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгродської міської ради від 10.03.2016 року №119, будівництво житлової забудови заборонено. Розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будівництва без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить вищевказаним нормам земельного та містобудівного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що при розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 площею 0,0821га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі вулиці Гвардійської в місті Ужгороді управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради надано висновк №33417 від 05.07.2016 про погодження даного проекту, що в послідучому стало підставо для його затвердження і передачі зельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Однак, вироком Ужгородського міськрайонного суду від 15.05.2017 року, який набрав законної сили, встановлено, що виконуючим обов`язків начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, умисно, повторно, в порушення ст.ст.5,17,24,25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»,ст. 17 Закону України «Про основи містобудування»та ст.20,39,186-1 Земельного кодексу України, достовірно усвідомлюючи те, що земельна ділянка площею 0,0821 га в районі АДРЕСА_1 , згідно планом зонування міста Ужгорода, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10.03.2016року за №119, відносяться до земель ТР-3, зони СТО, АЗС, автопарків, гаражів та автостоянок, на яких згідно пояснювальної записки до плану зонування міста, не допускається будівництво житлових будинків, внесено до офіційного документа, а саме висновку від 05.07.2016 року №33417 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на ім`я ОСОБА_1 завідомо неправдиві відомості про те, що вказана земельна ділянка не суперечить містобудівній документації і таким чином погоджено відведення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0821 га в районі АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.4 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки виникають безпосередньо зокрема, з актів органів місцевого самоврядування. Отже, їхні рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси .

Оскільки оспорювані рішення прийняті всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, в результаті їх прийняття ОСОБА_1 набув речове право на земельну длянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування є належним цивільно-правовим способом захисту порушеного права позивача.

У пункті 57 постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від05червня 2018року усправі N338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст.387 та 388ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст.388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч. 1-3ст.388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження N 14-208цс18).

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням встановленого законом порядку і в незконний спосіб, на підставі незаконних рішень Ужгородської міської ради, волевиявлення територіальної громади м. Ужгорода на таке вибуття не було, дане майно підлягає витребуванню на користь територіальної громади.

Згідно із ч.2 ст.19 Коституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п.3 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч.1ст. 2 Закону).

Згідно з положеннями ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року№ 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїу спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення ради до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

Прокурор у даній справі звернувся із позовом з підстав порушення Ужгородською міською радою вимог земельного законодавства, що процесуально позбавляє Ужгородську міську раду можливості звертатись до суду як позивача.Ужгородська міська рада є одним зі співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог земельного законодавства та порушення інтересів територіальної громади при передачі спірної земельної ділянки у власність. Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, територіальної громади Ужгородської міської ради, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Ужгородську міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 308/9895/16-ц (провадження № 61-21339св19), постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц (провадження № 61-1245св21).

Таким чином у даній справі прокурор довів законні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах із оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних із розпорядженням землею комунальної власності.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов неправильних висновків про необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог та неправомірно відмовив у заявленому позові.

Відповідно до ч.1 п.1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

З врахуванням наведеного рішення суду першої інтонації підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову з вищенаведених підстав

Згідност. 141 ЦПК України, судові витрати покладається на відповідача у разі задоволення позову. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За пред`явлення позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 11939грн., за подання апеляційної скарги 17908,50 грн., загальний розмір сплаченого судового збору становить 29847,50 грн. Дані витрати підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах на користь позивача.

Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року скасувати, ухваливши у справі нове рішення, яким позов Ужгородської місцевої прокуратури задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.8 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 за №183 та пункт 2.15 рішення 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за №410 від 18.10.2016.

Витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:51:001:0757, площею 0,0821 га, вартістю 582622,65 грн. на користь територіальної громади м. Ужгорода.

Стягнути з Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 9949, 16 грн. з кожного на користь прокуратури Закарптської області сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 02 грудня 2022 року.

Головуючий:

Судді: