Рішення

від 04.08.2022 по справі 910/333/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2022Справа № 910/333/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вул. Саксаганського,1, м. Київ, 01033)

до Держави Україна в особі:

1. Національного антикорупційного бюро України (03035, місто Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3)

2. Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6)

3. Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 3/5)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, місто Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1)

про стягнення 1 181 469,00 грн.

за участю представників:

від позивача: Пилипів Д.Я., Михайлик Л.Г.

від відповідача 1: Максим`як А.В.

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: Кудіна Т.А., прокурор

від третьої особи: Савулій В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Держави України в особі Національного антикорупційного бюро України та Державної казначейської служби України про стягнення 940 849,46 грн. витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на здійснення АТ "ДПЗКУ" з 23.10.2017 року зберігання зерна пшениці та ячменю як речового доказу у кримінальному провадженні №42014000000000256 від 10.04.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209, статті 219, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366, частинами 2, 3 статті 382, частиною 1 статті 388 Кримінального кодексу України згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2017 року у справі № 757/59635/17-к, у зв`язку з чим вартість такого зберігання у вказаній сумі має бути відшкодована державою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 року, за результатами розгляду заяви № 130-2-1-19/618 від 24.02.2021 року про усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/333/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.04.2021 року.

Від відповідача-1 через канцелярію суду 29.03.2021 року надійшов відзив № 102-230/9615 від 29.03.2021 року разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в якому Національне антикорупційне бюро України позовні вимоги про стягнення вартості послуг зберігання речового доказу (зерна) у кримінальному провадженні не визнає та посилається на те, що бюро не є особою, яка здійснила передачу відповідних доказів на зберігання позивачу, а тому воно не є належним відповідачем у справі. Крім того, на думку відповідача-1, АТ «ДПКЗУ» зазнало витрат по зберіганню речових доказів у кримінальному провадженні внаслідок дій Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Разом з цим, до Національного антикорупційного бюро України жодних доручень прокурора щодо передачі зерна Агентству з управління активами не надходило.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.04.2021 року від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі Офісу Генерального прокурора як представника відповідача - держави Україна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 06.05.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці, розгляд справи призначено на 26.05.2021 року.

Через канцелярію суду 30.04.2021 року від позивача надійшла заява №130-2-19/1519 від 28.04.2021 року про зміну підстави позову та складу учасників справи разом з доказами направлення її на адресу сторін у справі, у якій позивач зазначає про те, що оскільки відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, то такими органами є Офіс Генерального прокурора та Національне антикорупційне бюро України (дії яких призвели до спричинення витрат позивача на зберігання зерна), а також Державна казначейська служба України, у зв`язку з чим позивач просить прийняти дану заяву про зміну підстав позову та залучення до участі у справі Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). Також у вказаній заяві позивач просить суд згідно ст. 81 ГПК України витребувати в Офісу Генерального прокурора та Національного антикорупційного бюро для огляду книги обліку речових доказів, яка підтвердить або спростує передачу доказів Генеральною прокуратурою України до НАБУ разом з матеріалами кримінального провадження № 42013000000000256.

Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Судом встановлено, що у поданій 30.04.2021 року заяві позивача про зміну підстав позову останній зазначає про отримання 22.02.2021 року листа Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 03.12.2020 року № 8881/3-33-20/6, згідно якого активи (арештоване зерно) у встановлений законодавством спосіб до АРМА не передавались. Додатково позивач зазначає, що НАБУ до отримання листа - вимоги від позивача від 27.10.2019 року не володіло інформацією щодо існування арешту зерна, оскільки в матеріалах кримінального провадження докази передачі арештованих активів на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2019 року у справі № 757/28036/19-к.

Суд зазначає, що предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача, та, відповідно не може вважатися зміною підстав позову

Зміна підстав позову може здійснюватися у формі доповнення його новими фактами, заміни одних фактів іншими, виключення фактів, що не мають значення для справи і зазначених позивачем помилково.

Проте, розглянувши в судовому засіданні 26.05.2021 року подану позивачем заяву про зміну підстав позову, виходячи зі змісту позовної заяви та вказаної заяви позивача, а також співвідношення такого змісту з раніше визначеними підставами позову, суд розцінює останню як доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та, відповідно, не може вважатися зміною підстав позову.

В свою чергу, враховуючи, що відповідна заява АТ «ДПЗКУ» подана до суду до закінчення підготовчого засідання, остання прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з її врахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/333/21 на 30 днів за ініціативою суду, задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі як орган, в особі якого Держава Україна бере участь у справі в якості відповідача - Офіс Генерального прокурора, відкладено підготовче засідання на 07.07.2021 року.

Також 28.05.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява №130-2-19/1895 від 25.05.2021 року про збільшення розміру позовних вимог разом з доказами направлення її на адресу сторін у справі, у якій позивач зазначає про те, що на момент звернення з позовом до суду ним була заявлена вартість послуги зберігання речового доказу у кримінальному провадженні у розмірі 940 849,46 грн. за період зберігання з 23.10.2017 року по 31.08.2020 року. У зв`язку з тим, що послуги зберігання зерна залишаються неоплаченими, вартість такого зберігання станом на день подання даної заяви збільшилась та становить 1 181 469,00 грн. за період зберігання з 23.10.2017 року по 25.05.2021 року. Відтак, позивач просить суд прийняти дану заяву про збільшення розміру позовних вимог та стягнути з державного бюджету України суму витрат на зберігання речового доказу у розмірі 1 181 469,00 грн. та судовий збір у розмірі 17 722,03 грн.

Також через канцелярію суду 09.06.2021 року від позивача надійшла заява № 130-2-19/2098 від 08.06.2021 року про долучення доказів до матеріалів справи разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, відповідно до якої позивачем було надано для долучення до матеріалів справи оригінал квитанції про сплату судового збору №6549 від 02.06.2021 року до заяви про збільшення розміру позовних вимог.

У підготовчому засіданні 07.07.2021 року за клопотанням відповідача 3 протокольною ухвалою оголошено перерву на 29.07.2021 року.

У судовому засідання 29.07.2021 року представником Офісу Генерального прокурора було подано відзив №15/1/2-209-21 від 29.07.2021 року на позовну заяву, копію якого інші учасники справи отримали у судовому засіданні під розпис. За змістом поданого відзиву відповідач 3 проти позову заперечує та зазначає про необхідність надання додаткового часу відповідним структурним підрозділам Офісу Генерального прокурора для опрацювання наявних матеріалів у зв`язку з великим обсягом документів, які містяться у кримінальному провадженні № 42014000000000256 від 10.04.2014 року. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 року частково задоволено клопотання позивача та витребувано від Офісу Генерального прокурора (витяги з книги обліку речових доказів, яка підтвердить або спростує передачу доказів Генеральною Прокуратурою України до Національного антикорупційного бюро України разом з матеріалами кримінального провадження № 42014000000000256, відкладено підготовче засідання на 01.09.2021 року.

Через канцелярію суду 26.08.2021 року від відповідача 1 - Національного антикорупційного бюро України надійшла заява № 102-230/26013 від 26.08.2021 року щодо передачі доказів Генеральною прокуратурою до НАБУ разом з матеріалами кримінального провадження № 42014000000000256, з доданим до неї супровідним листом Генеральної прокуратури України від 27.12.2019 року № 17/1/2-98 вих/ДСК19. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 01.09.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року розгляд справи призначено на 30.09.2021 року.

До початку судового засідання 30.09.2021 року через канцелярію суду від Офісу генерального прокурора надійшли письмові пояснення №15/1/2-209-21 від 28.09.2021 року з доказами направлення їх на адресу сторін у справі, у яких відповідач 3 посилається на безпідставність позову та зазначає надання позивачем лише узагальненого розрахунку понесених витрат на зберігання зерна без його обґрунтування та підтвердження первинними документами. До вказаних письмових пояснень відповідачем 3 було надано витяг з Книги обліку речових доказів, цінностей та іншого майна, вилучених (отриманих) слідчими Головного управління під час здійснення кримінального провадження. Крім того, прокурором було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог про стягнення 1 181 469,00 грн. позовної давності.

У підготовчих засіданнях 30.09.2021 та 07.10.2021 року протокольними ухвалами оголошувалась перерва на 07.10.2021 та 10.11.2021 року відповідно.

До початку судового засідання 10.11.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення №130-2-19/4277 від 09.11.2021 року з обґрунтуванням витрат в сумі 1 181 469,00 грн., пов`язаних зі зберіганням речового доказу (зерна) з доданими первинними документами, а також обґрунтування відсутності пропуску позовної давності при зверненні з даним позовом до суду.

У зв`язку з тим, що судове засідання призначене на 10.11.2021 року не відбулось, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 року підготовче засідання призначено на 25.11.2021 року.

Розглянувши в підготовчому засіданні 25.11.2021 року подану позивачем 28.05.2021 року заяву про збільшення розміру позовних вимог до 1 181 469,00 грн., з огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, подана заява не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідачів, а саме останнім було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру ціни позову та наведенні доводів при розгляді даної заяви, остання відповідає загальним вимогам, встановленим статтями 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що відповідна заява АТ «ДПЗКУ» подана до суду до закінчення підготовчого засідання, заява позивача прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 910/33/21 та призначено розгляд справи по суті на 23.12.2021 року.

У судових засіданнях по розгляду справи по суті 23.12.2021, 26.01.2022 та 09.02.2022 року протокольно оголошено перерви на 26.01.2022, 09.02.2022 та 02.03.2022 року відповідно.

Через канцелярію суду 09.02.2022 року від позивача надійшли пояснення № 130-2-19/442 від 26.01.2022 року щодо порядку розрахунку витрат позивача за зберігання арештованого зерна, з доданими розпорядчими документами АТ «ДПЗКУ» про формування тарифу на послуги зі зберігання зернових на філії позивача, клопотання № 130-2-19/639 від 08.02.2022 року про відкладення розгляду справи, а також 14.02.2022 року супровідний лист №130-2-19/691 від 11.02.2022 року з доказами направлення пояснень на адресу сторін.

В свою чергу, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану з 24.02.2022 року судове засідання, призначене на 02.03.2022 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року з урахуванням норм статті 3 Конституції України та положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 06.07.2022 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 06.07.2022 року за клопотанням Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів протокольною ухвалою суду оголошено перерву на 04.08.2022 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 04.08.2022 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача 2 станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Державна казначейська служба України не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем 2 не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

У судове засідання з розгляду справи по суті 06.07.2022 року з`явились уповноважені представники позивача, відповідача 1 та відповідача 3, представники відповідача 2 та третьої особи - не з`явилися.

Про дату, час і місце судового розгляду 06.07.2022 року відповідач 2 та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 01054923600465, 0105492360038.

У судове засідання з розгляду справи по суті 04.08.2022 року з`явились уповноважені представники позивача, відповідача 1, відповідача 3 та третьої особи, представник відповідача 2 - не з`явився.

Про дату, час та місце судового засідання 04.08.2022 року відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення №0105492296364.

Про поважні причини неявки представника відповідача 2 в судове засідання 04.08.2022 року суд не повідомлено.

Відповідно до частини 1 статі 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, оскільки Державна казначейська служба України не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, щодо забезпечення участі представника в судовому засіданні з розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності представника відповідача 2.

Представник позивача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 04.08.2022 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідача 1 та відповідача 3 в судовому засіданні 04.08.2022 року проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просили відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи в судовому засіданні 04.08.2022 року надав пояснення щодо суті спору.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.08.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яке на виконання наказу Мінагрополітики №502 від 29.08.2019 року з 10.09.2019 року перейменовано в Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - AT «ДПЗКУ») (позивач у справі, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айтісвіт Груп» (постачальник) укладено Договір поставки № ОДН 0049-С від 09.08.2017 року (Договір), згідно з яким постачальник зобов`язався поставити та передати у власність позивача, а позивач прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2017 року (товар).

Згідно з умовами пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 4.3.Договору культура та клас товару, кількість та якість товару, а також строк поставки товару зазначаються у додаткових угодах, які є невід`ємними частинами Договору.

Відповідно до пункту 3.1. Договору ціна товару за одиницю виміру та загальна вартість товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід`ємними частинами.

Як визначено пунктом 11.1 Договору даний Договір вступає в дію з дати його укладання (підписання) та скріплення печатками і діє протягом одного року, а у частині не виконаних зобов`язань - до їх повного виконання.

При цьому сторонами було укладено Додаткову угоду № 001 ЯЗ від 09.08.2017 року на поставку ячменю 3 класу в кількості 1000 тонн (+/-10%) на суму 5 100 000,00 грн. з ПДВ в строк до 22.08.2017 року.

Також 22.08.2017 року сторонами Договору підписано Додаткову угоду №1 до додаткової угоди № 001ЯЗ, згідно якої змінено строк поставки товару, а саме до 27.08.2017 року.

В порядку реалізації сторонами умов вказаного Договору філією ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий екватор» в період з 04.09.2017 року по 09.09.2017 року було прийнято від ТОВ «Айтісвіт Груп» в квоту ПАТ «ДПЗКУ» у кількості: ячмінь 3 класу - 170,580 т., пшениця 5 класу - 178,380 т., пшениця 6 класу - 489,580 т., пшениця 3 класу - 319, 580 т., пшениця 2 класу - 250 т, які обліковувались на кількісно - якісному та позабалансовому обліку філії.

Поряд із цим за фактами привласнення майна ПАТ «ДПЗКУ» службовими особами групи компаній «АМАРАНТ», розтрати майна в особливо великих розмірах та зловживання службовими особами ПАТ «ДПЗКУ» під час використання кредитних коштів та здійснення програми співробітництва у сфері АПК між Україною та КНР, що спричинило тяжкі наслідки, Головним слідчим управлінням генеральної прокуратури відкрито кримінальне провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209, статті 219, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366, частинами 2, 3 статті 382, частиною 1 статті 388 Кримінального кодексу України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2017 року у справі №757/59635/17-к, винесеної у рамках кримінального провадження № 42014000000000256, накладено арешт на зерно, яке надійшло на філію ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий екватор» від ТОВ «Айтісвіт Груп» (код ЄДРПОУ 35275581) в квоту ПАТ «ДПЗКУ» у кількості: ячмінь 3 класу - 170,580 т., пшениця 5 класу - 178,380 т., пшениця 6 класу - 489,580 т., пшениця 3 класу - 319, 580 т., пшениця 2 класу - 250 т., які обліковуються в кількісно-якісному обліку та на позабалансовому обліку філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор».

Відповідно до вказаної ухвали суду та Протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 року під арештом знаходиться зерно за наступною номенклатурою та у кількості: пшениці 2-го класу у кількості «+» 250,000 т; пшениці 3-го класу у кількості «+» 319,580 т; пшениці 5-го класу у кількості «+» 178,380 т; пшениці 6-го класу у кількості «+» 489,580 т; ячменю 3-го класу у кількості «+» 170,580 т.

Відповідно до Протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 року працівником УЗЕ в Миколаївській області ДЗЕ ГП України зазначені зернові передано на зберігання ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор».

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2018 року у справі №757/11759/18-к за клопотанням прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України Мазурка Б.І. повторно накладено арешт на зазначені вище зернові.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2019 року у справі №757/28036/19-к за клопотанням старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Конончука В.І. постановлено передати вказані зернові Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження та збереження їх економічної вартості.

Першим заступником Генерального прокурора України Каськом В.В. у зв`язку зі спливом повноважень слідчих органів прокуратури 18.12.2019 року доручено здійснення досудового розслідування зазначеного кримінального провадження № 42014000000000256 детективами Національного антикорупційного бюро України.

Судом встановлено за змістом Службової записки Т.в.о. старшого детектива - керівника П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Кравчука І.І. № 04/9616-10 від 25.03.2021 року, наданого Національним антикорупційним бюро України, матеріали кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 року надійшли до Національного антикорупційного бюро України 28.12.2019 року.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається та зазначено позивачем в позовній заяві, що АТ «ДПЗКУ» здійснює зберігання речового доказу у кримінальному провадженні № 42014000000000256, а саме зерно за наступною номенклатурою та у кількості: пшениці 2-го класу у кількості 250,000 т; пшениці 3-го класу у кількості 319,580 т; пшениці 5-го класу у кількості 178,380 т; пшениці 6-го класу у кількості 489,580 т; ячменю 3-го класу у кількості 170,580 т починаючи з 23.10.2017 року.

При цьому з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог та згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, а також відповідно до наданої позивачем бухгалтерської довідки вартість зберігання заарештованого зерна на філії АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» у період з 23.10.2017 року по 25.05.2021 року визначена позивачем в розмірі 1 181 469,00 грн.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно із статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У відповідності до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання та права вимоги його виконання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта.

Відповідно до положень статті 118 Кримінального процесуального кодексу України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Відповідно до пункту 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Згідно із абз. 4 пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010 (далі - Інструкція), витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства вбачається, що позивач, здійснюючи зберігання речових доказів в кримінальному провадженні, набув права на відшкодування за рахунок коштів державного бюджету, а саме за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, витрат на таке зберігання.

Відтак, покриття понесених підприємством позивача витрат на зберігання заарештованого зерна, переданого за ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 року у справі №757/59635/17-к та Протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 року в якості речових доказів у кримінальному провадженні №42014000000000256 від 10.04.2014 року має здійснюватися саме за рахунок держави.

Листом №642/14 від 23.08.2019 року філія ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» зверталась до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів щодо проведення відповідних дій з приводу передачі Національному агентству арештованого зерна, яке знаходиться на філії, або у разі подальшого зберігання арештованого зерна на філії, щодо вирішення питання про укладання договору про надання послуг по зберіганню зерна.

У відповідь на вказаний лист №642/14 від 23.08.2019 року Національне агентство листом №6770/51-33-19/6 від 12.09.2019 року повідомило позивача про те, що передача активів Національному агентству для здійснення заходів з їх управління здійснюється шляхом складання між прокурором чи особою, якій він надасть відповідне доручення, та Національним агентством певного акту приймання передачі, проте наразі Національним агентством не підписано відповідного акту приймання-передачі активів, а тому до моменту передачі такі активи перебувають в режимі речей, що зберігаються, у зв`язку з чим саме прокурор чи особа, якій він надасть відповідне доручення, має забезпечити витрати на їх зберігання у встановленому законом порядку.

Крім того, позивач звернувся до Національного антикорупційного бюро України з листом-вимогою №130-2-19/4285 від 27.10.2020 року, в якому просив здійснити відшкодування витрат на зберігання речового доказу у кримінальному провадженні №42014000000000256 у розмірі 940 849,46 грн. за період з 23.10.2017 року по 31.08.2020 року.

Факт надсилання вимоги 27.10.2020 року на адресу Національного антикорупційного бюро: 03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3 підтверджується копією фіскального чеку від 27.10.2020 року, а також поштовою накладною № 0101909693854.

У відповідь на вказану вимогу №130-2-19/4285 від 27.10.2020 року Національне антикорупційне бюро України листом №0435-142/38833 від 09.11.2020 року повідомило позивача про те, що на момент передачі 18.11.2019 року до бюро кримінального провадження №42014000000000256, арештовані зернові вже були передані Генеральною прокуратурою України на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2019 року до Національного агентства, а тому Національне антикорупційне бюро України не має повноважень на розпорядження вказаним майном, у зв`язку з чим відсутні підстави для перерахування на поточний рахунок АТ «ДПЗКУ» витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

В подальшому позивач звернувся до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з листом-вимогою №130-2-19/4805 від 24.11.2020 року, в якому просив здійснити відшкодування витрат на зберігання речового доказу у кримінальному провадженні №42014000000000256 у розмірі 940 849,46 грн. за період з 23.10.2017 року по 31.08.2020 року.

Факт надсилання вимоги 24.11.2020 року на адресу Національного агентства України: 01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1 підтверджується копією фіскального чеку від 24.11.2020 року, а також поштовою накладною № 0101909820325.

Проте, вказана вимога була залишена Національним агентством без відповіді та задоволення.

Таким чином, позивач з посиланням на наявність правових підстав для покладення на державу Україна обов`язку з відшкодування понесених АТ «ДПЗКУ» витрат на зберігання у період з 23.10.2017 року по 25.05.2021 року зерна, яке визнане речовим доказом в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014000000000256 від 10.04.2014 року, звернувся до суду із позовом про стягнення вартості такого зберігання за рахунок коштів державного бюджету, розмір якого з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивачем визначено в сумі 1181 469,00 грн.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Натомість, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 1 - Національне антикорупційне бюро України у відзиві посилався на те, що бюро не є належним відповідачем за даним позовом, оскільки позивач зазнав витрати по зберіганню речових доказів у кримінальному провадженню внаслідок дій Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, яким і було здійснено передачу відповідних зернових на зберігання позивача.

Суд зазначає, що згідно частини 1 статті 98 Кримінального процесуального кодексу України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частин 1 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом (абз. 7 частини 6 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України у випадках, передбачених пунктами 2, 4 та абзацом сьомим частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до слідчого судді Вищого антикорупційного суду, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173 цього Кодексу. Прокурор у випадку, передбаченому абзацом сьомим частини шостої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду надсилає копію цієї ухвали Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, із зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів щодо передачі цих активів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Згідно з абз. 1 статті 19 Закону України «Про Національне агентство з виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та їх злочинів» Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід печення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із ловленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими вами, а також у позовному провадженні у справах про визнання обґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Положеннями абз. 2 частини 1 статті 19 вказаного Закону зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

З огляду на наведене суд звертає увагу, що відповідно до положень статті 100 Кримінального процесуального кодексу України прокурор був зобов`язаний надіслати Національному агентству копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2019 року у справі №757/28036/19-к не пізніше наступного робочого дня з моменту її ухвалення разом із зверненням щодо прийняття активів, а також вжити невідкладних заходів щодо передачі останньому цих активів.

Водночас у надісланих до Національного антикорупційного бюро України матеріалах кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 року відсутні документи, які б підтверджували надіслання прокурором копії ухвали суду від 06.06.2019 до Агентства зі зверненням щодо прийняття активів (зерна) та вжиття заходів щодо їх передачі, позаяк додатки до відповідного супровідного листа Генеральної прокуратури України від 27.12.2019 року № 17/1/2/-98 вих/ДСК19 вказаних документів не містили.

Також суд зазначає, що згідно п. 47 Інструкції приєднані до кримінальної справи речові докази після завершення дізнання або досудового слідства і передачі справи до суду, а також у разі передачі справи до іншого органу для подальшого проведення дізнання або досудового слідства передаються разом з кримінальною справою. Про це щодо кожного об`єкта, який передається, в книзі обліку речових доказів робиться відповідний запис.

Як встановлено судом згідно наданого Офісом Генерального прокурора України на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2021 року у даній справі № 910/333/21 витягу з Книги обліку речових доказів, цінностей та іншого майна, вилучених (отриманих) слідчими Головного управління під час здійснення кримінального провадження, № 17/4-8, спірні речові докази, а саме зерно, яке надійшло на філію АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор» від ТОВ «Айтісвіт Груп» в квоту АТ «ДПЗКУ» у кримінальному провадженні № 42014000000000256, не передавались.

В свою чергу до Національного антикорупційного бюро України в рамках кримінального провадження №42014000000000256 від 10.04.2014 року жодних доручень прокурора щодо передачі спірних зернових Агентству з управління активами не надходило.

Проте, суд відзначає, що згідно із статтею 167 Кримінального процесуального кодексу України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

За змістом статті 168 Кримінального процесуального кодексу України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 169 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

З огляду на викладені положення вбачається, що з моменту надання майну статусу речового доказу в кримінальному провадженні та застосування до нього таких заходів збереження як накладення арешту будь-яка можливість подальшого розпорядження ним обумовлюється прийняттям відповідних рішень органом досудового розслідування у визначеному законодавством порядку.

Тобто, прийняття рішення щодо збереження речового доказу шляхом його арешту позбавляє особу, у володінні якого фактично знаходиться таке майно, можливості розпоряджатися ним будь-яким чином за відсутності вказівки про це органу досудового розслідування, яким ініційовано відповідне збереження, а відтак, і автоматично покладає на таку особу обов`язок по збереженню відповідного доказу до його вилучення чи передачі на збереження спеціалізованій установі, підприємству, організації, або ж припинення відповідних заходів збереження у визначених законом випадках.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28.10.2019 року у справі №910/13638/18.

При цьому, суд звертає увагу на те, що закріплена в наведених положеннях суть арешту речового доказу в кримінальному проваджені, не в залежності від прийняття чи ні рішення щодо передання його на зберігання уповноваженій особі, не лише позбавляє особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості розпорядження ним, а фактично блокує будь-яку можливість фізичного впливу на нього, в т.ч. шляхом переміщення, адже при здійсненні останнього за відсутності вказівки відповідного органу досудового розслідування існує ймовірність приховування, пошкодження, псування чи знищення такого речового доказу, що буде порушенням мети накладення арешту.

Як вбачається із матеріалів справи, встановивши при проведенні обшуку наявність у розпорядженні АТ «ДПЗКУ» майна (зернових), що підпадає під ознаки речового доказу в кримінальному провадженні №42014000000000256 від 10.04.2014 року, прокурором було прийнято рішення про його фактичне тимчасове вилучення шляхом накладення арешту, у зв`язку з чим і ініційовано звернення до суду із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого слідчим суддею і було постановлено ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 року у справі №757/59635/17-к.

Отже, з постановленням ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 року у справі №757/59635/17-к підприємство позивача було позбавлено можливість вчиняти будь-які дії відносно спірного майна, окрім, як його збереження, адже в іншому випадку мало б місце існування підстав для застосування до нього відповідальності за втрату чи пошкодження речового доказу.

Разом з цим суд відзначає, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству

Аналогічна правова позиція викладено в постанові Верховного Суду України від 28.10.2019 року у справі №910/13638/16.

Тобто, не в залежності від суб`єкта зберігання відшкодування понесених витрат на таке зберігання здійснюються за рахунок бюджетних коштів, а у випадку здійснення зберігання не спеціалізованим підприємством, відшкодування понесених ним витрат є безумовним обов`язком держави.

При цьому суд відзначає, що при вирішення питання щодо наявності підстав для здійснення відшкодування за рахунок коштів державного бюджету України вартості зберігання речового доказу у кримінальному провадженні не має значення факт виконання чи невиконання прокурором вимог статті 100 Кримінального процесуального кодексу України щодо надсилання на адресу Національного агентства з управління активами ухвали Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2019 року у справі №757/59635/17-к разом зі зверненням щодо прийняття активів (зерна).

Таким чином, оскільки позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, не являється учасником відповідного кримінального провадження, понесені ним витрати на зберігання майна, переданого ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва 13.10.2017 року у справі №757/59635/17-к з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, тому їх покриття в силу закону має здійснюватися саме за рахунок Держави.

Відповідно до викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі 910/23967/16 правової позиції кошти державного бюджету України належать на праві власності державі Україна. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Таким чином відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через Офіс Генерального прокурора, Національне антикорупційне бюро України та Державну казначейську службу України.

Разом із тим, суд відзначає, що одночасне залучення до участі у даній справі в якості відповідачів як Національного антикорупційного бюро України, до підслідності якого віднесено кримінальне провадження №42014000000000256 від 10.04.2014 року, так і Офісу Генерального прокурора, оскільки внаслідок дій Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України речовий доказ у вказаному кримінальному провадженні був переданий на зберігання позивачу, а також Державної казначейської служби України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем у даному випадку є держава, а не Національне антикорупційне бюро України, Офіс Генерального прокурора України або Державна казначейська служба України.

За таких обставин, визначення позивачем, на думку Національного антикорупційного бюро України, не того органу, який має відповідати від імені держави, та посилання останнього на те, що позовні вимоги заявлені до бюро як до неналежного відповідача, не свідчить про те, що держава Україна є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки позовні вимоги АТ «ДПЗКУ» заявлено саме до держави Україна.

Поряд із цим суд зауважує, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд наголошує на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

При цьому формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі. Отже визначення позивачем чіткого змісту позовних вимог та відповідного їх розрахунку зумовлює можливість дотримання судом принципів господарського судочинства та можливість правильного і своєчасного вирішення господарського спору.

Окрім цього суд звертає увагу на визначені приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України засади здійснення судочинства у господарських судах, а саме змагальність сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, при оцінці підстав для стягнення за рахунок держави на користь позивача понесених витрат у заявленому до стягнення розмірі, на АТ «ДПЗКУ», який заявив їх до стягнення, покладається обов`язок довести свої вимоги у цій частині належними та допустимими доказами, та, відповідно, на суд - обов`язок дослідження правових підстав для стягнення вказаної суми коштів.

Наразі, на підтвердження розміру понесених за час вимушеного зберігання зерна у період з 23.10.2017 року по 25.05.2021 року, визнаного речовим доказом в рамках кримінального провадження №42014000000000256 від 10.04.2014 року та заявлених до стягнення витрат на зберігання майна в загальній сумі 1 181 469,00 грн., розрахунок яких наведено в бухгалтерській розрахунковій довідці, позивачем додано: акти про прийняття-передавання товарної продукції (щодо споживання філією ПАТ «ДПЗКУ» активної електроенергії); рахунки на оплату активної електроенергії; акти списання амортизації; податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2017); акти списання прямих витрат (поточні ремонти, технічне обслуговування технологічного обладнання елеватора, в якому зберігається зерно); розпорядження на закриття взаєморозрахунків щодо сплати послуг страхування майна; копії наказів філії АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» «Про затвердження тарифів на додаткові послуги» №74 від 18.06.2020 року, №96 від 27.06.2019 року, №78 від 21.06.2018 року, №91 від 30.06.2017 року, №96 від 16.06.2016 року; копії розшифровок планової калькуляції згідно технологічних операцій за період 2020/2021, 2019/2020, 2018/2019, 2017/2018, 2016/2017; копії нормативів витрат електроенергії на 2020-2021 МР, 2019-2020 МР, 2018-2019 МР, 2017-2018 МР, 2016-2017 МР; розрахунок фактично понесених витрат за зберігання зерна тощо.

В свою чергу суд наголошує, що за відсутності наданого відповідачами контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог, заперечення останніх щодо здійсненого позивачем розрахунку та врахованих сум зводяться виключно до посилання на ненадання документів на підтвердження понесених витрат і надання узагальненого розрахунку, відтак спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 13, 74-76,79 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання державою Україна своїх зобов`язань щодо відшкодування позивачу суми вартості зберігання зерна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні №42014000000000256, та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідачі суду не представили, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачами не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України 1 181 469,00 грн. підлягає задоволенню.

Разом з тим, Офісом Генерального прокурора у поданих 30.09.2021 року поясненнях викладено клопотання про застосування строків позовної давності згідно ст.ст. 261, 267 ЦК України, оскільки на час звернення позивача з позовом 28.12.2020 року строк позовної давності закінчився 23.10.2020 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Як зазначалось вище, підставою позову є невиконання державою України в особі Офісу Генерального прокурора та Національного антикорупційного бюро України обов`язку з відшкодування понесених позивачем витрат за час вимушеного зберігання зерна починаючи з 23.10.2017 року відповідно до Протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 року.

Отже, позовна давність починає обчислюватися саме з цього часу.

Відповідно до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Проте, відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції постанови № 215 від 16.03.2020 року) з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 255 від 02.04.2020 року продовжено дію карантину до 24.04.2020 року.

Згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 291 від 22.04.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а саме в пункті 1 цифри і слово 24 квітня постановлено замінити цифрами і словом 11 травня.

Постановою Кабінету Міністрів України № 343 від 04.05.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а саме в пункті 1 цифри і слово 11 травня постановлено замінити цифрами і словом 22 травня.

Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на усій торії України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 500 від 17.06.2020 року були внесені зміни до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року та продовжено дію карантину до 31.07.2020 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22.07.2020 року вирішено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної роби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 1 серпня до 31 серпня 2020 року дію карантину на усій території України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.08.2020 року № 760 "Про внесення змін деяких актів Кабінету Міністрів України", пунктом 2 якої було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22.07.2020 року, відповідно до яких продовжено до 31.10.2020 року на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року та № 392 від 20.05.2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 956 від 13.10.2020 року внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS- V-2, а саме постановлено в пункті 1 цифри і слово 31 жовтня замінити цифрами і словом 31грудня.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень 256, 258, 549 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21.

Таким чином, оскільки трирічний строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення боргу за послуги зберігання зерна припадає на 23.10.2020 року, і в цей період в Україні відповідно до постанов Кабінету Міністрів України був введений карантин (з 12.03.2020 року по 31.12.2020 року), враховуючи зміни, внесені до Цивільного кодексу України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-ІХ від 30.03.2020 року, відповідно до яких строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, позивач, звернувшись до суду з позовом 04.01.2021 року (як вбачається з дати поштового відправлення №0101909892733 цінного листа на адресу Господарського суду м. Києва), з урахуванням умов частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, а також того, що 04.01.2021 року є першим робочим днем після 31.12.2020 року, не пропустив строк позовної давності.

З огляду на наведене та встановлені судом обставини щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання Офісу Генерального прокурора про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а тому суд дійшов висновку про правомірність задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що боржником у спірному зобов`язанні є держава Україна як учасник цивільних відносин в особі уповноважених органів, а Офіс Генерального прокурора та Національне антикорупційне бюро України не є в даному випадку розпорядниками стягнутих коштів, то понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню саме державою Україна.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 37243279) 1 181 469 (один мільйон сто вісімдесят одну тисячу чотириста шістдесят дев`ять) грн. 00 коп. витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу, та витрати зі сплати судового збору у сумі 17 722 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн. 03 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 грудня 2022.

Суддя А.М. Селівон