Постанова

від 15.10.2007 по справі 4/386ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/386ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15.10.07                                                                                 Справа № 4/386ад.

Судова колегія господарського суду Луганської області у складі  суддів: Батюк Г.М. – головуючий, Яресько Б.В., Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали  справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до  Державного підприємства «Шахта «Перевальська», м.Перевальськ Луганської області

про стягнення  167007 грн. 20 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –Сизова М.П., дов.№03-05/2 від 10.01.06;

від відповідача  - Ротар Т.І., дов.№01-311 від 20.06.07.

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення несплачених штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 рік в розмірі 167007 грн. 20 коп.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву №01-371 від 19.07.07,у у листі від 30.08.07 № 01-467   відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне:

- відповідач інформував відповідні державні установи стосовно наявності у нього вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів;

- у статистичних звітах по формі № 3-ПН щомісячно до Перевальського районного центру зайнятості надавалися відомості про необхідність робітників інвалідів для працевлаштування;

- позивачем не надано доказів направлення органами місцевого управління праці та соціального захисту населення, та  Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів    для працевлаштування на підприємстві відповідача або безпосередньо інваліди  зверталися до відповідача для працевлаштування, та їм було відмовлено у працевлаштуванні;

- підприємством відповідача приймалися всі відповідні заходи для працевлаштування інвалідів;

- у колективному договорі за 2006 рік  відповідачем зазначено, що на підприємстві створені робочі місця, які зберігаються для інвалідів, в кількості 4% нормативу;

- підприємство відповідача приймало участь у ярмарках вакансій для осіб з обмеженою працездатністю та начальник відділу кадрів підприємства приймала участь в семінарах в Перевальському районному центру зайнятості, на яких обговорювалися питання з працевлаштування інвалідів на підприємствах, та з інших підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

                  Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський судова колегія ,-

в с т а н о в и л а:

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (далі –Закон № 875), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314 (далі –Положення), підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону № 875 Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" (далі –Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.05.05, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.05 за № 1442/11722  (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 2, 3, 4...12.

З наявного в матеріалах справи звіту Державного підприємства «Шахта «Перевальська»(відповідача у справі) про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.04 № 338,  за 2006 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –1116 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –18638,0 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача   працевлаштовані у 2006 році 35 інвалідів. За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2006 році  45 інваліда та підприємство відповідача  мало перерахувати  адміністративно-господарські санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі  167007 грн. 20 коп.  

Пункт 4 Порядку  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі  167007 грн. 20 коп.  

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві та у листі.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, судова колегія  вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.   

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.   

У відповідності із ст. 17 Закону № 875, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.                         

Згідно зі ст.19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  (частини 1, 2, 3 ст. 18 Закону № 875).

Згідно з п.п. 5, 10-14 Положення, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Крім того, п.п.1, 3 Положення,  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Пунктом 4 Положення, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеним вище органами, у 2006 році відповідачем направлялись звіти з інформацією про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів:

- до Перевальського районного центру зайнятості - звіти форми 3-ПН, що підтверджується довідкою Перевальського районного центру зайнятості № 23/3-577 від 23.03.07 ( а.с. 7), від 11.07.07 № 23/1-1348 та звітами форми № 3-ПН надані  центром зайнятості;

- підприємство відповідача приймало участь у ярмарках вакансій для осіб з обмеженою працездатністю та начальник відділу кадрів підприємства приймала участь в семінарах в Перевальському районному центру зайнятості, на яких обговорювалися питання з працевлаштування інвалідів на підприємствах;

          Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації від 27.03.07 № 446 зазначено, що у колективному договорі за 2006 рік  відповідачем зазначено, що на підприємстві створені робочі місця, які зберігаються для інвалідів, в кількості 4% нормативу.

Безпосередньо інваліди не звертались до відповідача для працевлаштування,  та їм не було відмовлено у працевлаштуванні.

За змістом норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.ст. 18, 181 Закону № 875, а на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України).  Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів:

- підприємство інформувало центр зайнятості про вакантні місця для працевлаштування інвалідів відповідними звітами форми №3-ПН;

-  підприємство відповідача приймало участь у ярмарках вакансій для осіб з обмеженою працездатністю та начальник відділу кадрів підприємства приймала участь в семінарах в Перевальському районному центру зайнятості, на яких обговорювалися питання з працевлаштування інвалідів на підприємствах;

-  у колективному договорі  підприємством відповідача  враховано ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, протягом 2006 року випадків відмови відповідача  від працевлаштування інвалідів не встановлено.

Оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів які бажають працевлаштуватись та у задоволені позову слід відмовити.  

Аналізуючи норми Основного Закону держави –Конституції України та іншого вищевказаного чинного законодавства щодо права на працю і реалізації права на працю, а також соціальної захищеності інвалідів в Україні,  має закономірність такий висновок:

-          предметом позову про стягнення адміністративно-господарської санкції за вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" може бути застосування такої санкції у разі звернення інваліда до підприємства з проханням працевлаштування і по причині не створення такого робочого місця юридичною особою (відсутності робочого місця) інваліду відмовлено в прийнятті на роботу. Дана санкція не може бути застосована за не працевлаштування без відповідних доказів про відмову у прийнятті інваліда на роботу по причині відсутності для нього робочого місця. Підставою такого позову повинно бути не створення робочих місць у разі звернення інваліда з проханням про працевлаштування. Необхідно враховувати норму ст.218 Господарського кодексу України, яка встановлює, що підставою для настання господарсько-правової відповідальності є вчинене правопорушення у сфері господарювання;

-          не працевлаштування громадянина –це відмова в прийнятті на роботу;

-          в трудових правовідносинах і в правовідносинах по працевлаштуванню інвалідів первинно приймання на роботу особи, а потім створення для неї робочого місця;

-          створення підприємством для інвалідів робочих місць, спеціальних робочих місць та умов праці повинно здійснюватись з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і, взагалі, неможливе без наявності інваліда, який бажає працевлаштуватися на підприємство і звернувся до керівника цього підприємства з пропозицією укласти трудовий договір згідно з вимогами Кодексу про працю України та інших законів.

Таким чином, відповідальність для підприємства по Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" настає у разі відмови інваліду в працевлаштуванні по причині не створення робочих місць зі спеціальним використанням на підставі ст.218 ГК України.

При цьому необхідно вказати, що правовий порядок в державі ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством і пошуком інваліда, як і людини без обмеження здібностей, яка сама бажає працевлаштуватися і займатися працею на одному чи іншому підприємстві і укласти для цього трудовий договір, роботодавець (потенційний роботодавець) не зобов'язаний займатися і Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" такого обов'язку не встановлює.

При цьому ж, позивач звертається з позовом до суду про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції в сумі 167007 грн. 20 коп. за не виконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році і трактує норму ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" як обов'язок відповідача самостійно працевлаштовувати громадян, не звертаючи уваги на посилання законодавця в цій статті на норму ст.18 даного Закону щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування і оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств.

Саме за таких підстав позивач, всупереч вимогам ст.71 КАС України, не надав доказів того, що адміністративно-господарська санкція в сумі 167007 грн. 20 коп. ним застосована до відповідача на підставі правил ст.218 ГК України і саме за не створення відповідачем робочих місць для інвалідів, адже такі докази у позивача відсутні. В матеріалах справи відсутні докази вчиненого відповідачем правопорушення, а також того, що на підприємство відповідача звертались інваліди з приводу працевлаштування, а відповідач відмовив у працевлаштуванні з причин не створення робочого місця або з причин відмови створити робоче місце для інваліда.

За таких обставин, судова колегія вважає, що позовні вимоги є безпідставними, не підтвердженими належними доказами, матеріалами справи та такими, що суперечать Конституції України і не підлягають задоволенню, оскільки на відповідача не може бути покладена відповідальність за не створення робочих місць або за не працевлаштування інвалідів за 2006 рік,  та у задоволені позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.     

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, ст. 218 ГК України та керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 112, 121, 158-163, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія

      п о с т а н о в и л а :

           У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 22.10.07.

Суддя                                                                                Г.М.Батюк

Суддя                                                                                 Б.В.Яресько

Суддя                                                                                  А.Г.Ворожцов