Постанова від 30.11.2022 по справі 910/256/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/256/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

прокуратури - Підяш О. С.,

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - Уляник Р. Б. (самопредставництво),

відповідача-2 - Саченок В. О. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Куксов В. В., Шаптала Є. Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 (суддя Картавцева Ю. В.)

за позовом першого заступника керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг України у Київській області

до: 1. Київської обласної державної адміністрації,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія"

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. В грудні 2019 року Перший заступник керівника Броварської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг України у Київській області (далі - Служба автодоріг, Позивач) до Київської обласної державної адміністрації (далі - Адміністрація, Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія" (далі - ТОВ "Броварська транспортна компанія", Відповідач-2) у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Відповідача-1 № 221 від 18.03.2010 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Броварська транспортна компанія"" та визнати недійсним укладений між Київською обласною державною адміністрацією в особі Броварської районної державної адміністрації Київської області та ТОВ "Броварська транспортна компанія" договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002, площею 2,4000 га від 25.03.2015.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що оспорюване розпорядження суперечить вимогам статті 19 Конституції України, статті 3 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", а також статті 149 Земельного кодексу України. Передача в оренду земельної ділянки ТОВ "Броварська транспортна компанія" за оспорюваним розпорядженням відбулась всупереч положенням розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 № 326-р, яким заборонено вчиняти дії, спрямовані на передачу в оренду або відчуження земельних ділянок та об`єктів у зоні відведення земель для будівництва кільцевої дороги. При цьому Службою автодоріг як постійним користувачем земельної ділянки не надавалось заяви про припинення постійного користування в частині земельної ділянки в межах площі накладення, що є підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного розпорядження та визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено.

2.2. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що Позивач не довів належними та допустимими доказами наявність порушення спірним розпорядженням норм чинного законодавства, а також прав та охоронюваних законом інтересів осіб. При цьому суд зазначив, що, враховуючи відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оспорюваного розпорядження, вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, яка є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження, також задоволенню не підлягає.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/256/20, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що вилучення земельної ділянки та передача її ТОВ "Броварська транспортна компанія" за оспорюваним розпорядженням відбулися з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, статей 65, 71, 116, 118, 141, 142, 149 Земельного кодексу України. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування оспорюваного розпорядження, та, як наслідок, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Проте, суд зазначив, що Прокурор звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності, не обґрунтовуючи поважність причин для відновлення цього строку, що є підставою для відмови у позові.

2.5. Постановою Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 910/256/20 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, а справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

2.6. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що апеляційний господарський суд не проаналізував належним чином усіх доводів Прокурора про дотримання ним положень законодавства щодо позовної давності, у тому числі не з`ясував моменту початку його перебігу, переривання/зупинення у спірних правовідносинах. Установивши, що Прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі 31.12.2019, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності. При цьому суд апеляційної інстанції не встановив, коли Прокурор довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення таких інтересів держави чи про особу, яка їх порушила або може порушити, а відтак не встановив дати/моменту початку перебігу строку позовної давності, а також не розглянув по суті клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

2.7. За результатами нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/256/20 та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

2.8. Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування спірного розпорядження є обґрунтованими, оскільки вилучення спірної земельної ділянки та передача її Відповідачу-2 за вказаним розпорядженням відбулись з порушенням вимог земельного законодавства, враховуючи, зокрема, відсутність доказів на підтвердження надання Позивачем у встановленому законодавством порядку заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою; а також доказів прийняття відповідних рішень з цього приводу.

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням наявних в матеріалах справи листів Позивача, останній з 2006 року був обізнаний про намір Відповідача-2 щодо отримання спірної земельної ділянки у користування та вчиняв дії, які сприяли отриманню вказаної земельної ділянки у користування ТОВ "Броварська транспортна компанія", а відтак, отримавши 15.09.2010 державний акт серії ЯЯ № 153825 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,1112 га, Служба автодоріг мала можливість дізнатися про те, що частину з наданої їй у постійне користування земельної ділянки спірним розпорядженням було передано в оренду на 25 років Відповідачу-2. Отже, початком перебігу строку позовної давності для звернення Позивача до суду з позовом про визнання незаконним та скасування спірного розпорядження слід вважати 15.09.2010, тому такий строк сплив 15.09.2013.

Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується наявність у Позивача поважних причин пропуску строку позовної давності. При цьому матеріалами справи підтверджується саме те, що Служба автодоріг до звернення Прокурора до суду у 2016 році з позовом (справа № 910/20517/16) вчиняла дій щодо зменшення переданої йому у користування спірної земельної ділянки, тобто фактично вчиняла дії щодо передачі частини зазначеної земельної ділянки у користування Відповідачу-2.

Враховуючи те, що Прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі 31.12.2019, тобто поза межами строку позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в позові в частині позовних вимог про визнання недійсним спірного розпорядження у зв`язку зі спливом вказаного строку та наявності відповідного клопотання Відповідачів. Водночас, оскільки позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження, то, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволені.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд суду апеляційної інстанції.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 257, 261, 264 Цивільного кодексу України, статей 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Броварська транспортна компанія" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Встановлені судами обставини

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 221 від 18.03.2010 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія"":

- затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для розміщення придорожнього автомобільного комплексу ТОВ "Броварська транспортна компанія" в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області за межами населеного пункту, розроблений ТОВ "Інститут інвестиційної стратегії регіонального розвитку" та надано в оренду на 25 років Відповідачу-2 вказану земельну ділянку площею 2,4000 га вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820 (праворуч) в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області;

- доручено Броварській районній державній адміністрації укласти та підписати від імені Київської обласної державної адміністрації договір оренди земельної ділянки з Відповідачем-2.

4.2. 25.03.2015 Відповідач-1 в особі Броварської районної державної адміністрації Київської області, як орендодавець, та Відповідач-2, як орендар, уклали договір оренди землі, в п. 1.1. якого погодили, що орендодавець згідно з вказаним розпорядженням надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,4000 га для будівництва автозаправочного комплексу, станції технічного обслуговування, TIR-кемпінгу з готельним комплексом, автомийки, складських приміщень вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820, за адресою: Київська область, Броварський район, на території Княжицької сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки 3221284000:03:001:0002.

За умовами п. 2. договору в оренду передається наведена земельна ділянка, угіддя - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У п. 5. договору сторони обумовили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки управління Держземагенства у Броварському районі Київської області становить 823 680,00 грн.

Договір укладено строком на двадцять п`ять років. Після закінчення строку дії цього договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8. договору).

4.3. Водночас судами встановлено, що розпорядженням Броварської районної державної адміністрації Київської області № 1351 від 09.10.2009 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та виготовлення державного акта на право постійного користування землею Службі автомобільних доріг у Київській області в межах Княжицької сільської ради за межами населеного пункту":

- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі у постійне користування земельної ділянки Службі автомобільних доріг у Київській області під розміщення існуючої автомобільної дороги "Північно-східний обхід міста Києва" в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області, розроблену Товариством з обмеженою відповідальністю "Український центр реконструкції та розвитку";

- вирішено виготовити державний акт на право постійного користування землею, на якій розташована автомобільна дорога "Північно-східний обхід міста Києва" в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області за межами населеного пункту площею 62,1112 га під дорогою. Після реєстрації та видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Службі автомобільних доріг у Київській області, Управлінню Держкомзему у Броварському районі Київської області внести зміни до земельно-кадастрової документації.

4.4. 15.09.2010 Позивачу видано державний акт серії ЯЯ № 153825 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,1112 га, яка розташована у Київській області, Броварський район, Княжицька сільська рада, за межами населеного пункту з цільовим призначення під розрощення існуючої автомобільної дороги.

4.5. Державний акт серії ЯЯ № 153825 від 15.09.2010 зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 031094000001.

4.6. Як встановлено господарськими судами, відповідно до листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" № 01-01/390 від 11.05.2016 координати кутів повороту межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:04:013:0080, наданої Позивачу, накладені на наявні в архіві КДП "Київгеоінформатика" картографічні матеріали. На земельну ділянку Позивача частково накладається, в тому числі, спірна земельна ділянка на 1,7100 га.

4.7. З огляду на вказані обставини Перший заступник керівника Броварської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг України у Київській області та просив визнати незаконним та скасувати спірне розпорядження, а також визнати недійним спірний договір оренди.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, підставами її подання стала, зокрема, незгода заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

5.4. Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

5.5. Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.6. Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

5.7. За змістом частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5.8. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

5.9. Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

5.10. Водночас, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.

5.11. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц.

5.12. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

5.13. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

5.14. У той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

5.15. У свою чергу, аналіз наведених норм Глави 19 Цивільного кодексу України щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежує його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18.

5.16. Іншими словами, касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 Цивільного кодексу України на предмет правильності такого застосування з урахуванням встановлених фактичних обставин.

5.17. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного розпорядження, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що Прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі 31.12.2019, тобто поза межами строку позовної давності, який, на думку суду, сплив 15.09.2013. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору за відсутності підстав для цього також не можуть бути задоволені, оскільки ці вимоги не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження.

5.18. Разом з тим, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій вимог чинного законодавства при визначенні початку строку позовної давності, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, зазначила, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

5.19. Господарськими судами встановлено, що предметом позову у цій справі є вимоги про: 1) визнання незаконним та скасування розпорядження Відповідача-1 № 221 від 18.03.2010 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Броварська транспортна компанія""; 2) визнання недійсним укладеного між Київською обласною державною адміністрацією в особі Броварської районної державної адміністрації Київської області та ТОВ "Броварська транспортна компанія" договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002, площею 2,4000 га від 25.03.2015.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, Прокурор окремо обґрунтовував кожну з наведених вимог, зазначаючи, що спірний договір оренди землі було укладено на підставі спірного розпорядження, яке не відповідає вимогам чинного законодавства (зокрема, вимогам статей 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 141, 149, 155 Земельного кодексу України), а сам договір укладено з порушенням вимог Земельного кодексу України, у зв`язку з чим він на підставі норм статей 203, 248 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 215 вказаного Кодексу.

Крім того, Прокурор, зокрема з посиланням на лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" № 01-01/390 від 11.05.2016, зазначав, що спірна земельна ділянка накладається на ділянку, надану у постійне користування Позивача, у зв`язку з чим останній не може належним чином виконувати покладені на нього завдання.

5.20. З викладеного убачається, що Прокурором було заявлено на розгляд суду дві окремі вимоги, кожна з яких була обґрунтована самостійними правовими підставами з посиланням на відповідні фактичні обставини та докази, а відтак колегія суддів вважає необґрунтованим висновок господарського суд апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання незаконним та скасування спірного розпорядження.

5.21. Таким чином, апеляційний господарський суд, безпідставно зазначивши, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору є похідними та не мають самостійного характеру, взагалі не дослідив дотримання Прокурором положень чинного законодавства щодо позовної давності в частині зазначених вимог, у тому числі, не з`ясував моменту початку перебігу строку позовної давності за такими вимогами, незважаючи на вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.11.2021 у цій справі.

5.22. Більше того, відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку із закінченням строку позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням наявних в матеріалах справи листів Позивача, останній з 2006 року був обізнаний про намір Відповідача-2 отримати спірну земельну ділянку у користування та вчиняв дії, які сприяли отриманню вказаної ділянки у користування ТОВ "Броварська транспортна компанія", а відтак, отримавши 15.09.2010 державний акт серії ЯЯ № 153825 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,1112 га, Служба автодоріг мала можливість дізнатися про те, що частину з наданої їй у постійне користування земельної ділянки спірним розпорядженням було передано Відповідачу-2 в оренду на 25 років. Отже, початком перебігу строку позовної давності для звернення Позивача до суду з позовом про визнання незаконним та скасування спірного розпорядження слід вважати 15.09.2010, тому такий строк сплив 15.09.2013.

5.23. Однак, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір оренди земельної ділянки площею 2,4000 га для будівництва автозаправочного комплексу, станції технічного обслуговування, TIR-кемпінгу з готельним комплексом, автомийки, складських приміщень вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820, за адресою: Київська область, Броварський район, на території Княжицької сільської ради було укладено Відповідачами тільки 25.03.2015.

5.24. Отже, апеляційний господарський суд, неправильно визначивши характер позовних вимог, фактично дійшов висновку про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності 15.09.2013, тобто ще до моменту укладення договору, вимога про визнання недійсним якого є предметом позову у цій справі, а відтак суд апеляційної інстанції допустився логічної помилки при визначенні початкового моменту вказаного строку, у зв`язку з чим зазначені висновки є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи.

5.25. Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, після отримання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Служба автодоріг мала можливість дізнатися про те, що частину з наданої їй у постійне користування земельної ділянки спірним розпорядженням було передано Відповідачу-2 в оренду на 25 років.

5.26. З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 221 від 18.03.2010, зокрема, було затверджено проект землеустрою та надано ТОВ "Броварська транспортна компанія" в оренду на 25 років земельну ділянку площею 2,4000 га вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820 (праворуч) в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області.

5.27. Разом з тим, дійшовши вищевказаного висновку, суд апеляційної інстанції не дослідив зміст наведеного розпорядження на предмет реальної можливості Позивача дізнатися про накладання земельних ділянок та порушення своїх прав внаслідок його прийняття, враховуючи, що, як встановлено судами, підставою для звернення Прокурора з цим позовом до суду став, у тому числі, лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" №01-01/390 від 11.05.2016 (відповідно до якого координати кутів повороту межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:04:013:0080, наданої Позивачу, накладені на наявні в архіві КДП "Київгеоінформатика" картографічні матеріали; на земельну ділянку Позивача частково накладається, в тому числі, спірна земельна ділянка на 1,7100 га).

5.28. Водночас, зважаючи на помилковий висновок про те, що строк позовної давності сплив 15.09.2013, тобто задовго до моменту звернення Прокурора з позовом, апеляційним господарським судом взагалі не було надано оцінки його доводам про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності з посиланням, зокрема, на звернення до суду у справі №910/20517/16, що, на думку Прокурора, є підставою для переривання вказаного строку.

При цьому, як вбачається з постанови Верховного Суду від 30.11.2021 у цій справі, оцінка зазначених доводів та встановлення відповідних обставин є важливими для правильного вирішення даного спору, чого не було зроблено судом апеляційної інстанції.

5.29. Додатково колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд в розрізі визначення моменту початку строку позовної давності та обізнаності Позивача з ним не звернув увагу на те, що підставою подання позову стало не тільки порушення порядку та процедури прийняття спірного розпорядження, а й обставини накладення спірної земельної ділянки на раніше сформовану ділянку, з чого можна зробити висновок про те, що надання спірної ділянки у користування можливе було виключно після реалізації процедури поділу, у тому числі, з дотримання вимог, передбачених статтею 79-1 Земельного кодексу України, положеннями Законів України "Про землеустрій", "Про Державний земельний кадастр".

5.30. Викладене свідчить, що апеляційний господарський суд, в порушення вимог статті 316 Господарського процесуального кодексу України, не виконав вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 30.11.2021 у цій справі, не проаналізував належним чином усіх доводів Прокурора про дотримання ним положень законодавства щодо позовної давності за всіма позовними вимогами, у тому числі не з`ясував моменту початку перебігу строку позовної давності, його переривання/зупинення у спірних правовідносинах в частині вимог про визнання недійсним спірного договору. При цьому суд апеляційної інстанції не встановив, коли Позивач реально довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення інтересів держави, а також не розглянув по суті клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності в частині наведених вимог.

5.31. Таким чином, доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду про застосування норм статей 257, 261, 264 Цивільного кодексу України знайшли своє часткове підтвердження.

5.32. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.33. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної постанови, вона зазначеним критеріям не відповідає, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.34. Отже, для правильного вирішення спору господарському суду апеляційної інстанції необхідно виконати вказівки Верховного Суду та належним чином встановити момент початку перебігу строку позовної давності, його переривання/зупинення в частині вимог про визнання недійсним спірного договору, а також дослідити наявність чи відсутність підстав для задоволення клопотання про визнання поважними причин пропуску зазначеного строку в частині наведених вимог.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також те, що порушення правових норм було допущено судом апеляційної інстанції, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 у справі № 910/256/20 скасувати.

3. Справу № 910/256/20 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий