Постанова

від 16.11.2022 по справі 753/18694/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/18694/18 Головуючий у І інстанції Сирбул О.Ф.

Провадження №22-ц/824/6625/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.А.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про поділ майна, визнання майна особистою приватною власністю, звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позовних вимог та їх обґрунтування.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 (відповідач 1), ОСОБА_4 (відповідач 2), третя особа приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л., про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування заявленого позову зазначала, що 14 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом РАЦС Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 359. Від шлюбу народилося двоє малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Особистою приватною власністю позивача є рухоме майно, зазначене в постанові приватного виконавця про опис та арешт майна боржника ( ОСОБА_3 ) від 18.09.2018, вилученого з зазначеної квартири, а саме: телевізор Samsung BN 68-04700P-00 чорного кольору, діагональ, 52 дюйма; шкіряний диван білого кольору; шкіряний диван розкладний білого кольору; шкіряне крісло білого кольору; вішалка для верхнього одягу з дерева; пилосос жовтого кольору Kacher S/N 092923; вмонтована мікрохвильова піч BOSCH HMT 85MR23; духовий шкаф Gorenie модель ВО 755SYW; дорожній чемодан Sumdex жовтого кольору; пральна машина Electrolux, model EWT 1021.

Під час перебування у шлюбі позивачем та ОСОБА_3 було набуто у спільну сумісну власність наступне майно:

- квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

- транспортний засіб Renault Logan Van 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору,

- гаражний бокс за адресою: АДРЕСА_2 , автогаражний кооператив "Чайка", гараж № НОМЕР_2 .

Право власності на квартиру, гараж та транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_3 , проте вказане майно придбавалось ними спільно, в період перебування в шлюбі, позивачка в тому числі приймалафінансову участь в його придбанні, у зв`язку із чим воно належить позивачу та відповідачу 1 на праві спільної сумісної власності.

Крім того, позивач посилається на незаконність дій приватного виконавця, зокрема проникнення до житла без постанови суду. Зазначила, що при проведенні опису майна боржника 18.09.2018 року виконавця було повідомлено, що вилучене рухоме майно належить не боржнику, а позивачу, проте це не було взято до уваги та вилучене.

Просила суд:

1) визнати за нею право власності на частку 50% (1/2) без реального виділення в натурі у наступному майні, що належить позивачу та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності:

- гаражного боксу за адресою: АДРЕСА_2 , автогаражний кооператив «Чайка», гараж № НОМЕР_2 ;

- транспортного засобу Renault Logan Van 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору;

- квартири АДРЕСА_3 ;

2) визнати за нею право особистої приватної власності на наступне майно:

- телевізор Samsung BN 68-04700P-00 чорного кольору, діагональ, 52 дюйма;

- шкіряний диван білого кольору;

- шкіряний диван розкладний білого кольору;

- шкіряне крісло білого кольору;

- вішалка для верхнього одягу з дерева;

- пилосос жовтого кольору Kacher S/N 092923;

- вмонтована мікрохвильова піч BOSCH HMT 85MR23;

- духова шафа Gorenie модель ВО 755SYW;

- дорожній чемодан sumdex жовтого кольору;

- пральна машина Electrolux, model EWT 1021;

3) зняти арешт з наступного майна, накладеного постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л. від 18.09.2018:

- гаражного боксу за адресою: АДРЕСА_2 , автогаражний кооператив «Чайка», гараж № НОМЕР_2 ;

- транспортного засобу Renault Logan Van 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору;

- квартири АДРЕСА_3 ;

- телевізора Samsung BN 68-04700P-00 чорного кольору, діагональ, 52 дюйма;

- шкіряного дивану білого кольору;

- шкіряного дивану розкладний білого кольору;

- шкіряного крісла білого кольору;

- вішалки для верхнього одягу з дерева;

- пилососу жовтого кольору Kacher S/N 092923;

- вмонтованої мікрохвильової пічі BOSCH HMT 85MR23;

- духової шафи Gorenie модель ВО 755SYW;

- дорожнього чемодану sumdex жовтого кольору;

- пральної машина Electrolux, model EWT 1021.

Здійснити розподіл судових витрат.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Дарницький районний суд м. Києва ухвалою від 10 жовтня 2018 року відкрив провадження у даній справі та призначив підготовче судове засідання на 07 листопада 2018 року.

13 грудня 2018 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Курінний С.В. подав до суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду. В заяві представник позивача зазначив, що малолітні діти: ОСОБА_5 , 2014 року народження, та ОСОБА_6 , 2017 року народження, проживають разом із матір`ю - ОСОБА_2 , яка не отримує від відповідача ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей. Посилаючись на положення частини 3 статті 70 ЦПК України, просив суд, з урахуванням інтересів дітей, визнати за позивачем ОСОБА_2 право власності на частку сімдесят п`ять відсотків (3/4) без реального виділення в натурі у квартирі АДРЕСА_3 . Решта позовних вимог залишились без змін.

Ухвалою від 08 квітня 2019 року Дарницький районний суд м. Києва закрив підготовче провадження у даній справі та призначив її до розгляду по суті.

Ухвалою Дарницького районного суду від 10 вересня 2020 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_2 про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог.

01.09.2020 року та 29.10.2021 року позивач ОСОБА_2 подала до Дарницького районного суду м. Києва заяви, в яких просила залишити без розгляду частину позовних вимог, а саме: позовні вимоги до ОСОБА_4 та приватного виконавця Павелків Т.Л. про зняття арешту з майна; позовних вимог до ОСОБА_3 про поділ гаражного боксу в автокооперативі «Чайка» та поділ рухомого майна.

Суд першої інстанції своєю ухвалою від 29.10.2021 року відмовив у задоволенні заяви позивача про залишення без розгляду частини позовних вимог.

ІІІ. Рішення суду першої інстанції.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2021рокупозов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту - залишено без задоволення.

ІV. Доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на ѕ частин двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 82,5 кв.м, житловою площею 41,3 кв.м., яка була набута на імя ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2015 року. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ ідеальну частку в автомобілі Renault Logan Van, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору. Позовні вимоги ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту та поділ майна подружжя - рухомого майна та гаражного боксу АДРЕСА_4 - залишити без розгляду. Вирішити питання судових витрат.

В доводах апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначила, що у зв`язку зі скасуванням судового рішення,на підставі якого був виданий виконавчий лист № 759/15306/17, 17.06.2020 року приватний виконавець Павелків Т.В. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження. У зв`язку із зазначеним, спір щодо звільнення майна з-під арешту перестав існувати, усе рухоме майно було повернуто у спірну квартиру, а ОСОБА_3 не претендував на таке майно. Зважаючи на ці обставини, ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог, однак, районний суд безпідставно відмовив у задоволенні цих заяв та розглянув справу в обсязі вимог, які позивач не підтримувала.

Суд першої інстанції також зробив неправильні висновки про те, що позивач не надала суду доказів на підтвердження того, що власною працею та коштами придбавала спірні квартиру та автомобіль. Поданих позивачкою відомостей з Дарницької ДПІ у м. Києві про її доходи та доходи ОСОБА_3 було достатньо для того, щоб визнати за нею право особистої власності на спірну квартиру, яка придбавалась за зароблені нею кошти. Однак, зважаючи на те, що суд повернув позивачці заяву в редакції від 15.04.2020 року, то мав би розглядати заявлені нею позовні вимоги в редакції від 13.12.2018 року, в якій представник позивача просив визнати за позивачкою право власності на ѕ частини квартири та на Ѕ частку автомобіля.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не здійснив поділ майна подружжя, обґрунтовуючи свою відмову наявністю цивільної справи №759/15306/17 в провадженні Святошинського районного суду.

Крім того, районний суд зробив помилковий висновок про неможливість поділу автомобіля Renault Logan Van 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , посилаючись на те, що він є неподільною річчю, і має бути присуджений повністю одному із подружжю. Позивачка зазначає, що не погоджується на отримання від відповідача грошової компенсації за Ѕ частини автомобіля, оскільки впевнена, що грошових коштів від ОСОБА_3 вона не дочекається. Тому єдиним варіантом поділу автомобіля вважає визначення ідеальних долей у ньому, що відповідає змісту статті 70 СК України.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Войтенко І.В. у відзиві на апеляційну скаргу висловлює свою незгоду із доводами скарги, посилаючись на їх безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зокрема, зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці у прийнятті нової редакції позовної заяви, яка була подана 15.05.2020 року, тобто поза межами передбаченого процесуальним законом процесуального строку, протягом якого позивач може змінювати предмет або підстави позову, збільшувати або зменшувати позовні вимоги. Крім того після початку розгляду справи по суті позивач втратила право звертатися із заявою про залишення позову без розгляду. Оскільки клопотань про поновлення такого строку ОСОБА_7 не заявляла, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні такої заяви та розглянув спір в межах позовних вимог, зазначених у позовній заяві.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б вказували на те, що спірне майно придбане за особисті грошові кошти позивача, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні таких позовних вимог.

Щодо гаражного боксу, яки є одним із предметів спору про поділ майна подружжя, то він не може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності, оскільки право на нього набуте відповідачем ОСОБА_3 за договором дарування.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Войтенко І.В. також вважає безпідставними вимоги позивача щодо визнання права власності на Ѕ частку транспортного засобу, який є неподільною річчю і має бути присуджений одному з подружжя із виплатою компенсації частини вартості автомобіля іншому з подружжя.

Зазначив також, що суд першої інстанції надав правильну оцінку поданим позивачем доказам та вірно вважав недоведеними обставини придбання рухомого майна, описаного і вилученого приватним виконавцем, за особисті кошти позивача.

Інших відзивів до суду апеляційної інстанції не надійшло.

V. Позиції учасників справи у суді апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Зарубіна В.М. підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній доводи, просила задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Войтенко І.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково,враховуючи наступне.

VI. Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом РАЦС Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 359.

Від шлюбу народилося двоє малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2018 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Toyоta Highlander», укладений 15.05.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за довідкою-рахунком № ВІА469185. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 1 498 872 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2019 року, заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2018 року залишено без змін.

14 травня 2018 року Святошинським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 759/15306/17 у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

18 вересня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л. винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, на підставі виконавчого листа № 759/15306/17 від 14.05.2018, який видав Святошинський районний суд м. Києва, боржник: ОСОБА_3 , стягувач: ОСОБА_4 .

Зокрема, арешт накладено на наступне майно:

- квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 82,5 кв.м, житловою площею 41,3 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_3 ;

- рухоме майно, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_3 , в тому числі: телевізор Samsung BN 68-04700P-00 чорного кольору, діагональ, 52 дюйма; шкіряний диван білого кольору; шкіряний диван розкладний білого кольору; шкіряне крісло білого кольору; вішалка для верхнього одягу з дерева; пилосос жовтого кольору Kacher S/N 092923; вмонтована мікрохвильова піч BOSCH HMT 85MR23; духова шафа Gorenie модель ВО 755SYW; дорожній чемодан sumdex жовтого кольору; пральна машина Electrolux, model EWT 1021;

- гаражний бокс за адресою: АДРЕСА_2 , автогаражний кооператив «Чайка», гараж № НОМЕР_2 ;

- транспортний засіб Renault Logan Van 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору.

VII. Оцінка апеляційного суду.

Звертаючись до суду із позовними вимогами (в редакції від 13.12.2018 року), ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, яким являється нерухоме майно та транспортний засіб, визнати за нею право особистої приватної власності на визначене рухоме майно та звільнити це майно з-під арешту.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано доказів походження коштів, за які було придбано спірне майно, не доведено, що джерелом набуття майна були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Місцевий суд також зазначив, що гаражний бокс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: АДРЕСА_2 , був подарований ОСОБА_3 , а тому є його особистою приватною власністю. Залишаючи без задоволення позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на частку 50% (1/2) без реального виділення в натурі транспортного засобу RenaultLogan Van2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив із того, що транспортний засіб є неподільною річчю, і має бути присуджений повністю одному із подружжя. Щодо визнання права особистої власності на рухоме майно, суд зазначив, що докази, на які позивач посилається для підтвердження своїх вимог, не відповідають встановленим законом вимогам щодо належності та допустимості; походження коштів, за які було придбано рухоме майно не з`ясовано; факт придбання майна за особисті кошти позивачем не доведено, оскільки факт отримання товару не означає його оплату за власні кошти, відповідно відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на спірне рухоме майно.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновками суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні вимог про поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_3 та автомобіля Renault Logan Van, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно з даними з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_3 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу , виданого 27.11.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. (а.с. 44)

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашньою господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, с об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «устатті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Із вказаного слідує, що квартира АДРЕСА_3 є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки придбана відповідачем під час проживання у шлюбі із позивачем.

Зазначені обставини були визнані відповідачем ОСОБА_3 , який заперечував лише щодо поділу спірного нерухомого майна шляхом визнання за позивачем права на ѕ частки квартир, вважаючи, що часки співвласників мають бути рівними, у відповідності до положень ч. 1 ст. 70 СК України.

Частиною 1 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої та третьої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Аналіз частини третьої статті 70 СК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина, може бути збільшена лише у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які дитина одержує для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

У даній справі позивачем не доведено наявність права на збільшення частки у спільному майні подружжя, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту сплати ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, та що розмір таких аліментів є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки зазначеним обставинам та дійшов безпідставного висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині поділу спільного майна подружжя - квартири.

Враховуючи, що квартира є спільною сумісною власністю сторін, підстави для відступу від рівності часток визначені у частині третій статті 70 СК України відсутні, апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу майна подружжя шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частину двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Колегія суддів апеляційного суду вважає також обґрунтованими вимоги позивача ОСОБА_2 в частині визнання за нею права на Ѕ ідеальну частку в автомобілі Renault Logan Van2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , з огляду на наступне.

Так, матеріалами справи підтверджено, що, згідно інформації Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві №8045 від 13.06.2018 року №31/26-951, за ОСОБА_3 зареєстровано транспортний засіб Renault LoganVan 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_3 у даній справі заперечень з приводу вимог позивача в частині визнання права на ідеальну частку у автомобілі без отримання грошової компенсації вартості іншої частки не висловлював, фактично визнавши такі позовні вимоги.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості вимог позивач, вказавши, що транспортний засіб є неподільною річчю і має бути присуджений повністю одному із подружжя.

Відповідно до положень ч. 1-2, 5 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки сторони не погодили порядок поділу спірного Renault LoganVan 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , а частки в цьому об`єкті права спільної сумісної власності подружжя є рівними, згоди на присудження ОСОБА_2 грошової компенсації відповідно до приписів частини четвертої статті 71 СК України відповідач ОСОБА_3 не давав, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку про задоволення вимог позивача в цій частині та визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_8 по 1/2 частці у праві власності на зазначений автомобіль без його реального поділу.

При цьому, на думку апеляційного суду, не буде виходом за межі позовних вимог зазначення в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про присудження ідеальних часток в спільному сумісному майні кожному з подружжя, оскільки в подальшому це спростить виконання даного судового рішення.

В той же час, колегія суддів апеляційного суду оцінює як необґрунтовані доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства у зв`язку із відмовою у задоволенні заяв позивача ОСОБА_2 про залишення частин позовних вимог без розгляду.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 статті 257 ЦПК України, суд постановлює ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

У даній справі суд першої інстанції своєю ухвалою від 08 квітня 2019 року закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Згідно ч.1 ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскільки позивачем не було подано заяви щодо поновлення пропущеного строку на вчинення процесуальної дії, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні заяв від 01.09.2020 та 29.10.2021 року про залишення позову без розгляду.

Слід також зазначити, що позивач не була позбавлена процесуального права відмовитися від частини позовних вимог у відповідності до ч. 2 ст. 49 ЦПК України, та своїм правом за час розгляду справи судом першої інстанції не скористалась.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині необґрунтованості позовних вимог щодо поділу гаражного боксу, який не є об`єктом спільного сумісного майна подружжя, та щодо визнання рухомого майна особистою приватною власністю, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт придбання цього майна позивачем за власні кошти.

Вимоги ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту не можуть бути задоволені, оскільки, як зазначила сама позивач, постановою приватного виконавця Павелків (Вольф) Т.Л. від 17.06.2020 виконавче провадження було закінчене, спірне рухоме майно, вилучене під час опису та арешту, приватним виконавцем повернуто у володіння ОСОБА_9 , а автомобіль повернуто ОСОБА_3 . З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.

VIII. Висновки апеляційного суду.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, що у відповідності до положень статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ спільного майна подружжя - квартири та автомобіля, та ухвалення в цій частині нового судового рішення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2021року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_3 та автомобіля Renault Logan Van, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по Ѕ частині двокімнатної квартири АДРЕСА_3 за кожним;

- визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по Ѕ частці у спільній частковій власності на автомобіль Renault Logan Van, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02.12.2022 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.А.