Постанова

від 29.11.2022 по справі 755/3267/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №755/3267/17 головуючий у І інстанції: Савлук Т.В.

провадження 22-ц/824/4651/2022 доповідач: Сліпченко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Олійника В.І.

за участю секретаря: Даньшиної І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 25 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, Департамент з питань державного архітектурного-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Садівниче товариство «Сілікатчик», про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та зобов`язання знести самовільно зведений садовий будинок.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2017 року, ОСОБА_1 звернулась із вищевказаним позовом, який, з урахуванням уточнень обґрунтовано тим, що вона та ОСОБА_2 є рідними дітьми ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті батька відкрилась спадщина, до складу спадкового майна входить об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка площею 0,0630 га., розташована в АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту від 02 жовтня 2003 року, батько на випадок своєї смерті заповів усе своє майно ОСОБА_1

13 березня 2012 року Одинадцята Київська державна нотаріальна контора видала позивачу Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, будучи законим власником земельної ділянки позивач не має доступу до земельної ділянки та позбавлена права використовувати земельну ділянку на власний розсуд.

Вказувала, що з 2001 року відповідач ОСОБА_2 безперешкодно користувався цією земельною ділянкою, в свою чергу відповідач ОСОБА_3 , зять відповідача ОСОБА_2 , без дозволу на виконання підготовчих та будівельних робіт, самовільно збудував на спірній земельній ділянці будинок, який не прийнятий в експлуатацію.

Вказані неправомірні дії відповідачів змусили позивача звернутись до компетентних органів в сфері містобудівництва, за результатами перевірки 21 грудня 2016 року Департаментом з питань державного архітектурного-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської Ради (Київська міська Державна адміністрація) ОСОБА_3 видано обов`язковий до виконання припис про усунення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів з вимогою усунути допущенні правопорушення, який залишено з боку відповідача ОСОБА_3 без належного реагування.

Позивачка просила:

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на території Садівничого товариства «Сілікатчик».

- зобов`язати ОСОБА_3 знести самовільне зведений садовий будинок (1 поверх + масандра, загальна площа 92,5 кв.м.), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:66:610:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , на території Садівничого товариства «Сілікатчик»

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 25 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, не з`ясував, чи не заперечує власник про визнання права власності на таку забудову, чи не порушує забудова права інших осіб, чи не здійснено її з відхиленнями від проекту або норм та правил будівництва.

Крім того, вказує на порушення справедливого балансу інтересів позивача, як власника земельної ділянки та відповідачів, які користуються земельною ділянкою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 вказує, що позивач свідомо приховала від нотаріуса інформацію про те, що у спадкодавця є ще один спадкоємець першої черги та до 2017 року відповідачам не було відомо, що позивач є власником земельної ділянки, оскільки їм не було відомо про наявність заповіту від 02 жовтня 2003 року.

Зауважує, що позивач не надала доказів наявності істотних порушень з боку відповідачів у доступі власника до земельної ділянки та здійсненні перешкод у користуванні, а тому підстав для задоволення позову не вбачає.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, ОСОБА_3 та його представник адвокат Костишева В.Л., яка також являється представником ОСОБА_2 , виступили проти задоволення апеляційної скарги.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які мали довести той факт, що з моменту прийняття позивачем спадщини за заповітом, відповідачі, кожний окремо та/або шляхом вчинення спільних дій, чинять перешкоди позивачу у користуванні належній їй земельній ділянці, перешкоджають доступу до земельної ділянки, та що на земельній ділянці, здійснено самовільне будівництво садового будинку ОСОБА_3 .

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, серія НОМЕР_1 . (а.с.79 том 1)

За життя, 27 червня 2002 року ОСОБА_4 склав на ім`я ОСОБА_2 заповіт, яким заповів належну йому на праві особистої власності земельну ділянку, площею 0,600 га, ділянка № НОМЕР_2 , та садовий будинок, які знаходяться на території Садівничого товариства «Сілікатчик» м. Києва по 3-ому Садовому провулку. Заповіт посвідчений нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Долговою З.М., зареєстровано в реєстрі за № 1у-1158.

02 жовтня 2003 року ОСОБА_4 склав новий заповіт на ім`я ОСОБА_1 , яким заповів їй все своє майно. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В., зареєстровано в реєстрі за № 7873.

13 березня 2012 року державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. на ім`я ОСОБА_1 , видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі № 8-553, згідно якого ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку, площею 0,0630 га, кадастровий номер: 8000000000:66:610:0003, що розташована на території АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-КВ №153663, виданого Київською міською радою 29 серпня 2002 року, на підставі рішення Київської міської ради від 06 вересня 2001 року ;15/1449, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 66-2-04509. Цільове призначення земельної ділянки - ведення садівництва. (а.с.9 том 1)

23 лютого 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості щодо реєстрація права власності за ОСОБА_1 , на земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:66:610:003, місце розташування: АДРЕСА_1 (с/т « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), вид використання: для ведення садівництва. (а.с. 15 т.1)

За даними, які внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на об`єкт: земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:66:610:003, цільове призначення: для ведення садівництва. (а.с.15 том 1)

21 грудня 2016 року головним державним інспектором інспекційного відділу №3 управління контролю за будівництвом Якимчук Мальвіною Сергіївною винесено Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, замовнику будівництва ОСОБА_3 , оскільки за результатами позапланової перевірки, проведеної на будівництво садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що на земельній ділянці виконанні будівельні роботи із будівництва садового будинку (1 пов. + масандра, загальна площа 92,5 кв.м.). Будівельні роботи виконувалися самовільно без документів, які надають право на виконання будівельних робіт, що є порушенням ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та зобов`язано усунути допущенні порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у термін до 27 квітня 2017 року. (а.с.124 том 2)

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

У цій справі предметом дослідження, зокрема, є обґрунтованість вимог позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України, у тому числі з урахуванням конституційних гарантій права власності (стаття 41 Конституції України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій не врахував, що ОСОБА_1 є правомірним власником спірної земельної ділянки, на якій ОСОБА_3 за домовленістю із ОСОБА_2 , побудував спірний об`єкт будівництва.

Колегія суддів зазначає, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 , а зведений ОСОБА_3 спірний об`єкт є результатом будівництва, здійсненим без достатніх правових підстав, відповідно має розглядатися як самочинне будівництво, оскільки спірне будівництво здійснено без згоди власника земельної ділянки, а звертаючись до суду з позовом позивач додатково підтвердив вказане, та те, що він не схвалив здійснення відповідачем будівництва на земельній ділянці позивача.

Відповідно до чинного цивільного законодавства володіння та користування земельною ділянкою, за загальним правилом, здійснюється власником або іншою особою за згодою власника, на підставі договору з ним та не всупереч його волі.

Апеляційний суд зауважує, що земельна ділянка на якій було побудовано спірну будівлю ніколи не належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , при цьому доводи відповідачів, щодо можливості користування земельної ділянкою, обґрунтовано виключно припущенням ОСОБА_2 , щодо належності йому вказаної земельної ділянки.

Сторонами в судовому засіданні підтверджено та не заперечувалось, що 13 березня 2012 року ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку АДРЕСА_2 .

При цьому, як вбачається із матеріалів справи будівництво спірного будинку на вищевказаній земельній ділянці було розпочато відповідачем після 30 травня 2013 року, оскільки у вказану дату було укладено договір про проведення будівництва.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено відповідачем в судовому засіданні, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не отримували жодних документів на право власності чи користування спірною земельною ділянкою, при цьому ОСОБА_3 за погодженням із ОСОБА_2 було здійснено спірне будівництво, чим було порушено право власника земельної ділянки - ОСОБА_1 .

Вказані дії відповідачів об`єктивно зумовлюють перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були її власниками і не мали права нею розпоряджатися, володіти та користуватися.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Важливо, що статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Разом з тим, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Статтею 390 ЦК України визначені повноваження незаконного набувача чужої речі, витребуваної власником. Такі повноваження залежать від оцінки добросовісності такого набувача та поширюються виключно на доходи від використання чужої речі, а також на здійснені поліпшення чужого майна. Поширювальному тлумаченню перелік та зміст таких повноважень неправомірного набувача не підлягають.

Водночас, оцінка самочинності здійсненого будівництва не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки будь-яке будівництво на чужій земельній ділянці, має розглядатися як таке, що вчинене без правомірних підстав для ведення такої діяльності.

Отже, відповідно до вимог цивільного закону незаконний набувач земельної ділянки не набуває права власності на збудовані ним за час незаконного володіння споруди і має право лише на належні йому будівельні матеріали та конструктивні елементи без набуття права власності на споруди, які їх складали.

Водночас, для вирішення питання про знесення споруд, зведених на земельній ділянці без згоди власника цієї земельної ділянки необхідна оцінка балансу інтересів сторін за «трискладовим тестом» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами власника земельної ділянки та особи, яка звела на цій земельній ділянці об`єкт нерухомого майна (самочинне будівництво).

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Sporrong and Lonnroth v. Sweden», заяви № 7151/75, № 7152/75; «James and others v. The United Kingdom», заява № 8793/79; «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06; «Сєрков проти України», заява № 39766/05; «Трегубенко проти України», заява № 61333/00; «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, «Борисов проти України», заява № 2371/11) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ визначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).

У пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції констатовано, що суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті необхідно наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який необхідно враховувати оцінюючи поведінку держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).

У справі «Борисов проти України» (заява № 2371/11), яка стосувалася скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо знесення нерухомого майна заявника на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і згодом було скасоване як незаконне, Суд встановив, що втручання у мирне володіння майном заявника спрямоване на забезпечення дотримання будівельних норм, тим самим відновлення верховенства права, здійснюється «відповідно до загальних інтересів» (див. рішення у справі «Саліба проти Мальти» (Saliba v. Malta), заява № 4251/02, пункт 44). У цій справі суди ухвалили рішення про знесення, оскільки вважали, що заявник не отримав усіх необхідних дозволів від відповідних органів державної влади. Тому цей захід був вжитий «відповідно до загальних інтересів» (пункт 41).

Водночас у цій справі ЄСПЛ визнав, що втручання у майнові права заявника був серйозним і суворим, оскільки повністю позбавив заявника права in rem, а тому є непропорційним (пункт 46), що зумовило констатацію порушення статті 6 Конвенції.

У пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Суд першої інстанції не перевірив добросовісність/недобросовісність дій ОСОБА_3 , який здійснював будівництво на спірній земельній ділянці, та чи свідомо відповідач вчиняв відповідні дії.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Встановивши дійсні обставини справи, колегія суддів приходить до однозначного висновку про те, що ОСОБА_3 здійснюючи будівництво діяв неправомірно та недобросовісно, не маючи документів, які б надавали можливість користуватись спірною земельною ділянкою та здійснювати на ній будівництво.

Апеляційним судом достеменно встановлено, що спірний будинок збудований ОСОБА_3 , на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети, а також, що об`єкт нерухомості збудовано без належних документів чи належно затвердженого проекту, що підтверджується виписаним 21 грудня 2016 року головним державним інспектором інспекційного відділу №3 управління контролю за будівництвом Якимчук Мальвіною Сергіївною Приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, замовнику будівництва.

Посилання на те, що ОСОБА_2 обґрунтовано вважав, що земельна ділянка належить йому, у зв`язку із чим надав дозвіл на будівництво, жодним чином не підтверджує правомірність дій відповідачів, оскільки вказані доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, а під час розгляду справи встановлено, що жоден із відповідачів ніколи не був власником спірної земельної ділянки.

ОСОБА_3 не був позбавлений можливості пересвідчитись в належності права власності на земельну ділянку, що крім того був зобов`язаний вчинити в разі здійснення будівництва на ній та отримання дозвільних документів.

Під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції сприяв укладенню мирової угоди сторонами, при цьому відповідачами було запропоновано завідомо невигідні умови для позивача, що було зазначено останнім.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, щодо необхідності задоволення позову, оскільки відповідачами об`єктивно та свідомо вчинено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, відновлення порушеного права позивача можливе виключно шляхом знесення самовільно зведеного будинку ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 3-4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 3200 грн. підлягає стягненню із відповідачів, тобто по 1600 грн. з кожного.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 25 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на території Садівничого товариства «Сілікатчик».

Зобов`язати ОСОБА_3 знести самовільне зведений садовий будинок (загальна площа 92,5 кв.м.), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:66:610:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , на території Садівничого товариства «Сілікатчик».

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 1600 грн.

Стягнути із ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 1600 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «30» листопада 2022 року.

Головуючий

Судді: