Рішення

від 07.11.2022 по справі 372/243/21

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/243/21

Провадження № 2-1167/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2022 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Сікорській М.С.,

за участю представника позивача Лазоренко Ю.О. ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Дергеокадастру в Київській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал», про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про усунення перешкод у користуванні майном, просив визнати недійсним (незаконним) розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, скасувати записи в Книзі записів реєстрації державних актів. Обґрунтовуючи позовну заяву зазначив, що Обухівською районною державною адміністрацією Київської області в порушення вимог діючого земельного законодавства було передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Козинської селищної ради фізичним особам, внаслідок чого було порушено права позивача щодо користування земельними ділянками. Також просив стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

12 липня 2022 винесено ухвалу про скасування заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2021 року, призначення справи до розгляду за загальними правилами загального позовного провадження, призначення підготовчого судового засідання.

23 серпня 2022 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні 23.08.2022 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (через мережу EasyCon).

12 вересня 2022 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні 20.09.2022 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (через мережу EasyCon).

26 вересня 2022 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні 05.10.2022 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (через мережу EasyCon).

05 жовтня 2022 року винесено ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

14 жовтня 2022 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні 20.10.2022 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (через мережу EasyCon).

01 листопада 2022 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні 07.11.2022 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (через мережу EasyCon).

Представник позивача ТОВ «Дана» - Лазоренко Ю.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Пояснив, розпорядженням відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 21.12.2019 року № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», було порушено право користування ТОВ «Дана» земельної ділянкою, оскільки відповідачем 1 під час прийняття оскаржуваного розпорядження було порушено процедуру, не був розроблений проект, не ідентифіковано земельні визначені ділянки. Оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах смт. Козин Обухівського району Київської області, то Обухівська РДА не в праві була розпоряджатися цими земельними ділянками. Відповідно до висновку експертизи на земельній ділянці існують накладки. Позивач ТОВ «Дана» сплачує земельний податок і є фактичним користувачем земельною ділянкою. Козинська селищна рада не приймала відмову від користувача земельною ділянкою. Заява на які посилаються відповідач в своєму відзиві про відмову від користування земельною ділянкою нікуди не передавалась і не реалізовувалась, а в 2012 році була ще одна заява про відкликання раніше створених заяв.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки як на момент винесення оспорюваного розпорядження відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області про виділення у власність 13-ти громадянами земельних ділянок в 2009 році, та і на момент звернення позивача до суду з даним позовом в 2021 році, позивач товариство з обмежено відповідальністю «Дана», фактично не був ні користувачем ні власником земельної ділянки, у зв`язку із зверненням у 2008 році директором товариства із нотаріально посвідченою заявою про відмову від користування земельною ділянкою.

Представниця відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явилася, подала до суду клопотання про розгляд справи у її відсутність за наявними у справі доказами.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлялись судом належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подали.

Суд, вислухавши думку представника позивача, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , перевіривши та дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Рішенням державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у Київській області Чорнобук І.А. № 28030261 від 02.02.2016 право комунальної власності було зареєстровано. Згідно з інформаційною довідкою №52460743 від 02.02.2016 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин.

Рішенням державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. №28031949 від 02.02.2016 було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою. Згідно з інформаційною довідкою №52463462 від 02.02.2016 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин за Товариством з обмеженою відповідальністю «Дана».

Таким чином в державному реєстрі речових прав наявне зареєстроване право комунальної власності та право постійного користування за Позивачем на земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин.

В 2008 році директор товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» звернувся з нотаріально посвідченою заявою про відмову від користування земельної ділянкою.

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Порушення порядку набуття права власності, за загальним правилом, тягне за собою його припинення.

Згідно ст. 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно п.п. „а", "б" ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Статтею 125 ЗК України (в чинній на час видачі оспорюваних державних актів редакції) передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а згідно ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 Перехідних положень діючого Земельного кодексу України, встановлюється, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Статтею 378 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що «держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності», а статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що «держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Позивач посилається на те, що згідно публічної кадастрової карти земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 має перетин (накладання) із наступними земельними ділянками: 3223155400:03:005:0011, 3223155400:03:005:0009, 3223155400:03:005:0007, 3223155400:03:005:0006, 3223155400:03:005:0004, 3223155400:03:005:0008, 3223155400:03:005:0005, 3223155400:03:005:0003, 3223155400:03:005:0010, 3223155400:03:005:0012, 3223155400:03:005:0013, 3223155400:03:005:0014, 3223155400:03:005:0015, що, на його думку, підтверджується копією роздруківки з публічної кадастрової карти.

Зазначені земельні ділянки були відведені шляхом передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства Обухівською районною державної адміністрацією як за межами населеного пункту смт. Козин.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, згідно з яким громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються договором сторін.

Розпорядженням Обухівської РДА від 21 грудня 2009 № 1687 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, вилучено ділянки загальною площею 15,7262 га з користування ТОВ «Лотос», ТОВ «Альфа-плюс», ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «ОК-інвест», ЗАТ «ТІЗ-Топаз» та передано єдиним масивом безоплатно у власність 13-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства загальною площею 25,7262 га.

Вказаним розпорядженням був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Геоверв» та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки відповідної площі та відповідними кадастровими номерами. В подальшому громадяни, яким вказаним розпорядженням Обухівської РДА передано безоплатно у власність земельні ділянки, відчужили їх на підставі відповідних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, про що свідчать проставлені відмітки на державних актах на право власності на земельні ділянки.

Зокрема, відчудження спірних земельних ділянок здійснювалось наступним чином:

- ОСОБА_11 (3223155400:03:005:0004), державний акт серії ЯИ №452672, зареєстровано 15.03.2010 №011095000394. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 13.04.2010 №950030050004434 згідно договору купівлі-продажу №795 від 23.03.2010 р. на ОСОБА_3 .

- ОСОБА_10 (3223155400:03:005:0003), державний акт серії ЯИ №452671, зареєстровано 15.03.2010 №011095000395. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 13.04.2010 №950030050003436 згідно договору купівлі-продажу №813 від 23.03.2010 р. на ОСОБА_3 .

- ОСОБА_12 (3223155400:03:005:0005), державний акт серії ЯИ №452673, зареєстровано 15.03.2010 №011095000525. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 13.04.2010 №950030050005440 згідно договору купівлі-продажу №694 від 22.03.2010 р. на ОСОБА_4 .

- ОСОБА_13 (3223155400:03:005:0006), державний акт серії ЯИ №452674, зареєстровано 15.03.2010 №011095000393. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 09.04.2010 №950030040110406 згідно договору купівлі-продажу №937 від 23.03.2010 р. на ОСОБА_5 .

- ОСОБА_14 (3223155400:03:005:0007), державний акт серії ЯИ №452675, зареєстровано 15.03.2010 №011095000391. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 13.04.2010 №950030050007431 згідно договору купівлі-продажу №715 від 22.03.2010 р. на ОСОБА_22 ( АДРЕСА_1 ). Згідно договору купівлі-продажу від 17.02.2016 р. №427 продано на ОСОБА_23 ( АДРЕСА_2 ) рішення про реєстрацію індексний номер 28295035 від 17.02.2016 р. Згідно договору купівлі-продажу від 24.07.2018 р. №3395 продано на ОСОБА_6 ( НОМЕР_1 ) рішення про реєстрацію індексний номер 42198110 від 24.07.2018. Згідно іпотечного договору від 06.12.2018 р. №8638 між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_6 перебуває в іпотеці.

- ОСОБА_16 (3223155400:03:005:0009), державний акт серії ЯИ №452677, зареєстровано 15.03.2010 №011095000523. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 13.04.2010 №950030050009430 згідно договору купівлі-продажу №709 від 22.03.2010 р. на ОСОБА_22 ( АДРЕСА_1 ). Згідно договору купівлі-продажу від 17.02.2016 р. №428 продано на ОСОБА_23 ( АДРЕСА_2 ) рішення про реєстрацію індексний номер 28296130 від 17.02.2016 р. Згідно договору купівлі-продажу від 24.07.2018 р. №3397 продано на ОСОБА_6 ( НОМЕР_1 ) рішення про реєстрацію індексний номер 42198619 від 24.07.2018. Згідно іпотечного договору від 06.12.2018 р. №8640 між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_6 перебуває в іпотеці.

- ОСОБА_17 (3223155400:03:005:0011), Державний акт серії ЯИ №452679, зареєстровано 15.03.2010 №011095000340. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 13.04.2010 №950030050011429 згідно договору купівлі-продажу №702 від 22.03.2010 р. на ОСОБА_7 .

- ОСОБА_15 (3223155400:03:005:0008), державний акт серії ЯИ №452676, зареєстровано 15.03.2010 №011095000524. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 13.04.2010 №950030050008435 згідно договору купівлі-продажу №806 від 23.03.2010 р. на ОСОБА_3 .

- ОСОБА_18 (3223155400:03:005:0010), державний акт серії ЯИ №452678, зареєстровано 15.03.2010 №011095000371. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 04.06.2010 №950030050010728 згідно договору купівлі-продажу №1342 від 26.03.2010 р. на ОСОБА_8 .

- ОСОБА_19 (3223155400:03:005:0012), державний акт серії ЯИ №452680, зареєстровано 15.03.2010 №011095000339. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 04.06.2010 №950030050012729 згідно договору купівлі-продажу №1447 від 26.03.2010 р. на ОСОБА_8 .

- ОСОБА_20 (3223155400:03:005:0013), державний акт серії ЯИ №452681, зареєстровано 15.03.2010 №011095000392. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 04.06.2010 №950030050013730 згідно договору купівлі-продажу №1440 від 26.03.2010 р. на ОСОБА_8 .

- ОСОБА_9 (3223155400:03:005:0014), державний акт серії ЯИ №452682, зареєстровано 15.03.2010 №011095000338. Не зареєстровано перехід в Поземельній книзі згідно договору купівлі-продажу №1454 від 26.03.2010 р.

- ОСОБА_21 (3223155400:03:005:0015), Державний акт серії ЯИ №452683, зареєстровано 15.03.2010 №011095000337. Зареєстровано перехід в Поземельній книзі 04.06.2010 №950030050015727 згідно договору купівлі-продажу №1433 від 26.03.2010 р. на ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В постанові Верховного суду України у справі № 6-1528цс15 від 13 квітня 2016 року висловлено правовий висновок наступного змісту:

Згідно статей 4,10,203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо».

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду землі», орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями. Розмір відшкодування орендодавцем збитків, завданих орендарю, повинен бути зменшений, якщо орендар навмисно або через необережність спричинив збільшення розмірів збитків унаслідок невиконання чи неналежного виконання умов договору орендодавцем або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Стаття 152 Земельного кодексу України визначає способи захисту прав на земельні ділянки. Так, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, на підставі ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч.ч.1,4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч.1ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Згідно положень ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, позивач у позові наводить чи малу кількість норм чинного законодавства, однак не наводить жодних доказів належності йому земельної ділянки чи на праві власності, чи на праві користування, а також підстави порушення його прав.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування.

Стаття 392 ЦК України, визначає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Право подати негаторний позов вправі лише неволодіючий власник майна.

В обґрунтування прозовних вимог позивач посилається на необхідність судового захисту його прав як землекористувача, порушених виділенням спірних земельних ділянок за рахунок земель, право на які належить позивачеві на відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також накладку відповідних земельних ділянок.

Однак під час судового розгляду вказані обставини, покладені в основу позовних вимог не були доведені.

Так, суд вважає, що з матеріалів справи не вбачається достатніх, переконливих, належних і допустимих доказів того, що позивач ТОВ «Дана» на момент оскаржуваного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 року № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» був користувачем або власником спірної земельної ділянки, тобто набув у встановленому законом порядку право на землю, яке було чинним на момент видачі оскаржуваних розпоряджень та оспорюваних державних актів з огляду на факт відмови ТОВ «Дана» від права користування спірними земельними ділянками, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою директора ТОВ «Дана» від 2008 року про відмову від користування земельною ділянкою.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 18 грудня 2009 року (т.4 а.с.106) директор ТОВ «Дана» Нестерук Ю.А. підписав та скріпив печаткою юридичної особи заяву до Обухівського районного відділу земельних ресурсів, Обухівської районної державної адміністрації про відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 24,39 га, кадастровий номер 3223155400:03:005:0002, на користь ряду громадян, які є учасниками цієї цивільної справи.

Будь-яких порушень чинного законодавства, порушень повноважень керівника юридичної особи при поданні вказаної заяви суду не повідомлено і не доведено. Будь-якими доказами факт добровільної відмови позивача від права на землю відносно саме спірних по цій справі земельних ділянок нічим не спростовано.

Доводи представника позивача про те, що заява про відмову від права на землю підписана колишнім керівником ТОВ «Дана» суд вважає необґрунтованими, оскільки зміна керівництва юридичної особи не породжує правових наслідків у виді нікчемності або недійсності вчинених попереднім керівником юридично значимих дій.

Доводи представника позивача про те, що така заява фактично не була реалізована є припущенням, нічим не підтверджені, тому суд їх відхиляє, оскільки вони є непереконливими з огляду на наявні у справі докази та розмір площі, місце розташування, особи власників, співпадіння органу, до якого подавалась заява та розпорядника землі у спірних правовідносинах.

Доводи представника позивача про відкликання вказаної заяви новим керівництвом ТОВ «Дана» у 2012 році не мають істотного правового значення, оскільки правові наслідки вже наступили, відповідачі набули право власності на вказані ділянки, тому одностороннє скасування заяви не повинне впивати на права та законні інтереси інших осіб.

Також представник позивача посилався на існування судових спорів у судах господарської юрисдикції у період набуття фізичними особами права на землю, що вказує на необґрунтованість правової позиції позову.

Крім того, слід прийняти до уваги розбіжність у часі між виникненням прав на землю у сторін, зокрема те, що за правовою позицією сторін та поданими ними доказами право власності фізичних осіб було зареєстроване державою раніше ніж право користування позивача.

Так, у позовній заяві позивач в обгрунтування наявності у ТОВ «Дана» права на землю посилається на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28031949 від 02 лютого 2016 року. При цьому підстава для такої державної реєстрації у самому рішенні не зазначена. Належним чином завіреної копії державного акту чи іншого правовстановлюючого документа, який би підтверджував правао на землю позивача, яке б виникло раніше державної реєстрації суду не подано.

Поряд із тим, позивач оскаржує розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1687, а також видані пізніше державні акти про право власності на земельні ділянки, видані в 2010 році, рішення про державну реєстрацію земельних ділянок тощо. Тобто позивач оспорює набуття іншими особами право на землю за шість років до державної реєстрації власного права.

Крім того, суд вважає недоведеними обставини, покладені в основу позовних вимог щодо співпадіння меж спірних земельних ділянок (накладок), оскільки в матеріалх справи відсутні належні і допустимі докази точного місцерозташування належної позивачеві земельної ділянки, її координат, інших ідентифікуючих відомостей, оскільки суду не подано виготовленої, затвердженої і зареєстрованої в установленому законом поряджку землевпорядної документації, проекту землеустрою, каталогу координат чи інших документів, які б містили об`єктивні вихідні дані для ідентифікації предмету спору - належної позивачеві на праві користування земельної ділянки. Внаслідок цього з достатнім ступенем вірогідності та об`єктивності суд неспроможний встановити факт накладок належної позивачеві на праві користуванні земельної ділянки з належними відповідачам на правві власності земельними ділянками. Посилання на дані публічної кадастрової карти суд вважає непереконливими, оскільки вони не містять достовірної і повної інформації про такі співпадіння.

За таких обставин, основні твердження позову щодо наявність у позивача права вимоги та наявність порушень його права на землю під час судового розгляду залишились недоведеними.

Оцінюючи доводи позивача про порушення його прав суд також звертає увагу на те, що з 2009 року позивачем не вчинено достатньо юридично значимих дій, які б вказували на добросовісність у спірних правовідносинах, ознаки зацікавленості у реалізації свого права на землю. Так, у судовому засіданні представник позивача не зміг повідомити достовірну інформацію про фактичний стан спірних земельних ділянок, посилаючись на те, що позивачем спірна земельна ділянка до цього часу не використовувалась і не використовується за цільовим призначенням. На противагу цьому, відповідно до доводів відповідача щонайменше частина спірних земельних ділянок, що перебуває у власності фізичних осіб тривалий час ними використовується за цільовим призначенням, на них розташовані споруди і будівлі.

Таким чином, з наведеного слідує висновок, що оскаржуване розпорядження на момент його прийняття не порушувало жодних прав позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Суд вважає не можливим захистити право власності позивача шляхом визнання незаконним рішення відповідача та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, а обраний позивачем спосіб захисту його інтересів не ґрунтується на законі та зібраних у справі доказах.

Інші доводи позову, зокрема щодо порушень чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного розпорядження райдержадміністрації, набутті права власності фізичними особами та послідуючих відчудженнях такого права правочинами між фізичними особами є похідними від основного твердження щодо наявності права на землю позивача, тому правова оцінка таким доводам судом не надається в межах цього спору, оскільки суд не вбачає порушень прав чи законних інтересів позивача, які б підлягали судовому захисту. Відтак, через неналежність позивача правова оцінка іншим доводам позовної заяви не надається.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як неодноразово визначалось у судових рішеннях судів вищих інстанцій вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов`язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, але позивач не вказав, яке його право не порушено, а тому не встановивши, яке право не порушено, суд не має право його захистити.

Враховуючи те, що при вирішенні спору не було об`єктивно встановлено наявність у позивача права на землю, яке б підлягало судовому захисту, тому не встановлено достатніх підстав для застосування повноважень суду щодо втручання у право власності відповідачів в межах судового захисту порушених права позивача.

Таким чином, вказані обставини також унеможливлюють задоволення вимог позову по його суті.

Вирішуючи питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності суд враховує наступне.

Позовна давність за статтею 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз`яснено в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18).

Тобто позовна давність, як підстава для відмови у задоволенні позову, може бути застосована лише тоді, коли суд встановить, що право позивача було порушене, але воно не підлягає судовому захисту за спливом позовної давності.

Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту, вище наведено мотиви і аргументацію щодо необґрунтованості позову по його суті, тому достатніх підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодекос випадках.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки під час судового розгляду факт порушення прав позивача не доведений належними і допустимими доказами, а відповідачі під час розгляду справи довели та спростували покладені в основу позову доводи та обставини.

Таким чином, позовні вимоги не ґрунтуються на законі та зібраних у справі доказах, тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 78, 90, 116, 118, 121, 122, 125, 152, 155, 189, 198 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 251-253, 258, 261, 264, 267, 317, 319, 321, 373, 386, 387, 391, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 15, 24, 26, 102 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 9, 11, 15, 16, 24, 38 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст.ст. 29, 46, 55 Закону України «Про землеустрій», ст. 21 Закону України «Про основи містобудування», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Дергеокадастру в Київській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал», про усунення перешкод у користуванні майном, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко