Постанова

від 29.11.2022 по справі 916/3390/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/3390/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;

За участю представників сторін:

Від прокуратури Дичко В.О.;

Від Одеської міської ради Садардінова І.В.;

Від - Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс"- не з`явився;

Від Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс"

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 року

по справі №916/3390/21

за позовом Керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 1 975 115,15 грн.,

(суддя місцевого господарського суду: Погребна К.Ф., Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29),

ВСТАНОВИВ:

Керівник Малиновської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс (далі ТОВ «Євро Сервіс») про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності в сумі 1 975 115,15грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи власником нерухомого майна яке розташоване на земельній ділянці площею 3,6145 га за адресою: м.Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26, та користуючись земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів, не сплатив плату за її користування, що мало наслідком безпідставне збереження у себе коштів, які повинні були бути сплачені за фактичне користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 по справі 916/3390/21 позов Керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ТОВ Євро Сервіс за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради задовольнити повністю, стягнуто з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою площею 3,6145 га за адресою: м.Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26 (кадастровий номер 5110137300:06:001:0028) в сумі 1 975 115 (один мільйон дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто п`ятнадцять) грн. 15 коп.; стягнуто з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір в сумі 29 626 (двадцять дев`ять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 73коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Євро Сервіс» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 по даній справі скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, відповідач погоджується з висновком місйцевого господарського суду в частині виникнення права оренди земельної ділянки відповідно до договору з моменту державної реєстрації цього права, у зв`язку з чим висновок, що право оренди у ТОВ «Євро Сервіс» не виникло, не заперечується апелянтом.

Разом з тим, апеллянт зазначає, що як право власності, так і користування земельною ділянкою є формами здійснення речових прав на землю. У зв`язку з тим, що рішенням Одеської міської ради №32526-VII внесено зміни до рішення №1999-VII від 26.04.2017 та ТОВ «Євро Сервіс» і надано дозвіл на викуп земельної ділянки, у ТОВ «Євро Сервіс» були відсутні зобов`язання з оформлення оренди земельної ділянки, оскільки виникло зобов`язання з викупу земельної ділянки.

Заявник апеляційної скарги вказує, що суд помилково вважав, що єдина можлива форма здійснення плати за землю для відповідача, як землекористувача, є орендна плата. ТОВ «Євро Сервіс» не є ані платником земельного податку (не є власником земельної ділянки), ані платником орендної плати (договір оренди земельної ділянки не укладено).

На переконання заявника, у нього виникло право на укладення договору викупу земельної ділянки і це б мало наслідком виникнення обов`язку зі сплати земельного податку. Таким чином, помилковими є доводи позивача та висновки суду, що єдина можлива форма здійснення плати за землю для ТОВ «Євро Сервіс», як землекористувача, є орендна плата, оскільки платне використання землі в Україні реалізується як і у формі орендної плати, так і у формі земельного податку.

Апелянт вказує, що у даній справі відповідачем ставиться питання про те, що за обставин, які склалися між ТОВ «Євро Сервіс» та Одеською міською радою, остання могла розраховувати тільки на суму земельного податку, що підлягає сплаті, а не на суму орендної плати. Суд першої інстанції не проаналізував доводів відповідача в цій частині, залишивши їх без уваги та внаслідок механічного застосування судової практики, здійснив шаблонне відправлення правосуддя, коли до відмінних правовідносин застосував мотивування, які викладені у неподібних справах.

Крім того, апелянт вказав, що в даному випадку, без відповідного делегування повноважень з боку місцевої ради, органи прокуратури не мають повноважень на пред`явлення від імені територіальної громади в особі відповідної місцевої ради позовів про стягнення коштів безпідставного збагачення, збережених землекористувачем земельної ділянки комунальної власності.

На думку заявника апеляційної скарги, у даній справі не підтверджується бездіяльність органу місцевого самоврядування, що вказується прокурором у якості підстави для звернення із позовною заявою на запит відповідного органу відповідач сплатив суму земельного податку та надав копії підтверджуючих документів. А сам факт незгоди прокурора із проведеними розрахунками не може бути підставою втручання у правовідносини, що виникли між власником і користувачем земельної ділянки.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2022 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 по справі №916/3390/21 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано з Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3390/21.

22.08.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3390/21.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 по справі №916/3390/21.

05.09.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 по справі №916/3390/21, в якому прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

14.09.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" надійшла відповідь на відзив Керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2022 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 по справі №916/3390/21 на: 08.11.2022 року о 14-30 год., у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.

08.11.2022 судове засідання по справі №916/3390/21 не відбулось, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкладено розгляд справи №916/3390/21 за апеляційною скаргою ТОВ "Євро Сервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 на іншу дату, судове засідання по справі призначити на: 29.11.2022 року о 15-00 год.

В судове засідання з`явилися представники прокуратури та Одеської міської ради, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, наполягали на залишенні рішення суду першої інстанції без змін. Представники інших учасників в судове засідання не з`явились, не повідомивши суду про причини неявки, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників учасників справи, які не з`явились, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з 07.07.2016 ТОВ «Євро Сервіс» є власником нежитлових будівель та споруд загальною площею 6 000,8 кв.м, що в цілому складаються з головного корпусу літ. «А», профілакторію літ.«Б», виробничого складу літ. «В», складу літ. «Г», складу тарного зберігання літ. «Д», профілакторію ДСМ літ. «Ж», адміністративної будівлі літ. «З», прохідної літ. «К», навісу літ. «И», за адресою: вул. Миколи Боровського (стара назва - Промислова), будинок 26, м. Одеси (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 968699851101).

Право власності ТОВ «Євро Сервіс» на Ѕ нерухомого майна набуто на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2016 №2234 та на іншу Ѕ частину - на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2016 №2231 (Інформаційна довідка від 07.09.2021 №273575659).

Вказане нерухоме майно, що зареєстровано за ТОВ «Євро Сервіс», розташоване на земельній ділянці площею 3,6145 га за адресою: м.Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26, цільове призначення - 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративно- виробничих будівель та споруд (кадастровий номер земельної ділянки - 5110137300:06:001:0028).

Земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул. М.Боровського, 26, відповідно до вимог ст.79-1 Земельного кодексу України, з 08.02.2018 сформована та зареєстрована (Інформаційна довідка з державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.09.2021).

Прокурор зазначив, що з листа Одеської міської ради від 09.07.2021 за №01-19/287 вбачається, що ТОВ «Євро Сервіс» 06.02.2017 зверталось до Одеської міської ради із клопотанням щодо надання дозволу на відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 3,6500 та за адресою: м. Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26.

У зв`язку з цим, рішенням Одеської міської ради №1999-VII від 26.04.2017 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,6500 та, за адресою: м.Одеса, вул. Миколи Боровського, 26, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» останньому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,6500 га, за адресою: м.Одеса, вул. Миколи Боровського, 26, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

В подальшому рішенням Одеської міської ради №2526-VII від 04.10.2017 на підставі звернення ТОВ «Євро Сервіс» внесено зміни до рішення №1999-VII від 26.04.2017 та ТОВ «Євро Сервіс» надано дозвіл на викуп земельної ділянки за адресою: м.Одеса, вул. М.Боровського, 26, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд.

На підставі вищезазначених рішень ТОВ «Євро Сервіс» 03.05.2018 надало до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом продажу.

Водночас, як зазначає прокурор, оскільки ТОВ «Євро Сервіс» не сплачено авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки, що унеможливило проведення Одеською міською радою закупку послуги з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для визначення вартості земельної ділянки, про що позивачем повідомлено ТОВ «Євро Сервіс» листами від 04.09.2017 №01- 18/1494-09-01, 19.05.2020 №01-13/1585, від 04.01.2021 №01-18/1494-09-01, від 08.08.2021 №01-18/1449.

Як вказує прокурор, відповідно до інформації Одеської міської ради від 09.07.2021 за №01- 19/287, через несплату авансового внеску відповідно до вимог ст. 128 Земельного кодексу України рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом продажу площею 3,6145 га за адресою: місто Одеса, вулиця М.Боровського, 26, не приймалось. Договір купівлі- продажу не укладався. В подальшому звернень від ТОВ «Євро Сервіс» з бажанням щодо оформлення права оренди на вищевказану земельну ділянку не надходило.

Крім того прокурор зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області у серпні 2020 року проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. М.Боровського, 26, за результатами якої складено акт від 07.08.2020 №454-27/320/ АП/09/01/-20.

За результатами перевірки в порядку ст.ст. 6, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», з урахуванням інформації та документів, отриманих в ході проведення перевірки, встановлено, що ТОВ «Євро Сервіс» використовує земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028 площею 3,5145 га, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул. М.Боровського, 26, без правовстановлюючих документів що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.

ТОВ «Євро Сервіс» з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю площею 3,6145 га за адресою: м.Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26, (кадастровий номер земельної ділянки - 5110137300:06:001:0028) до теперішнього часу використовує земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

У 2020 році Департаментом комунальної власності Одеської міської ради через неоформления ТОВ «Євро Сервіс» права користування земельною ділянкою та несплати грошових коштів за її використання, 18.11.2020 за №01 - 13/4672 на адресу зазначеного товариства спрямовувалась вимога про необхідність сплати безпідставно збережених коштів в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України на користь територіальної громади м. Одеси. Проте, ТОВ «Євро Сервіс» вказану вимогу проігнорував, відповідні грошові кошти не сплатив.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028 площею 3,6145 га, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул. М.Боровського, 26, сформованого головним спеціалістом відділу №1 управління в Одеському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 09.09.2021, річна нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 27 084 666,37 грн.

Прокурор вказав, що на підставі зазначеного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки по вул.М.Боровського, 26, у м.Одесі. Так, відповідно до розрахунку Одеської міської ради за період з 01.01.2018 по 01.09.2021, розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті за земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028 за адресою: вул. Миколи Боровського, 26 у м.Одесі загальною площею 36 145,0 кв.м. становив 67 711,67 грн. (2 257 055,53 грн. (НТО за місяць)*3 відсотка), що за період з 01.09.2018 по 01.09.2021 складає 2 437 619,97 грн.

Відповідно до цього розрахунку Одеської міської ради, ТОВ «Євро Сервіс» за лютий 2021 року сплатило 11 279,35 грн. земельного податку, за березень 2021 - 11 280,00 грн., за квітень 2021 - 11 280,00 грн., за травень 2021 - 50,00 грн., за червень - 360 903,80 грн, що в сукупності складає 394 793,15 грн.

Отже, як зазначає прокурор враховуючи вищевикладене, розмір безпідставно збережених коштів, розрахований як різниця між розміром плати за землю, яка повинна надійти до місцевого бюджету, та фактично здійсненою оплатою за користування земельною ділянкою становить: 2 437 619,97 грн. - 394 793,15 грн. = 2 042 826,82 грн.

В той же час як вказує прокурор, з урахуванням положень Закону України від 02.04.2020 № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (Закон № 540), яким змінено норму пункту 524 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо плати за землю, ТОВ «Євро Сервіс» за період з 01.09.2018 по 31.08.2021 мав би сплатити до бюджету: 2042 826,82 грн. - 67 711,67 грн. = 1 975 115,15 грн.

Посилаючись на той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Одеської міської ради, зберігало у себе кошти, які мало сплатити за користування нею, та які зобов`язано повернути власнику земельної ділянки на підставі ст, 1212 Цивільного кодексу України, Керівник Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області звернулась до суду з відповідним позовом.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне в першу чергу надати оцінку доводам апелянта щодо наявності підстав у прокурора для звернення з відповідним позовом в інтересах Одеської міської ради.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією Прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 5 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 4 квітня 2019 року №914/882/17, від 22 жовтня 2019 року №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 5 грудня 2018 року в справі №923/129/17 та від 20 березня 2019 року в справі № 905/1135/18, від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва Прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення Прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26 червня 2019 року в справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року в справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру України", застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25 жовтня 2019 року в справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року в справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року в справах №910/3486/18 та №925/650/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20 листопада 2018 року в справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Так, у даній справі прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул. М. Боровського, 26, є власністю територіальної громади міста Одеси та перебуває у комунальній власності.

З матеріалів справи вбачається, що прокурором неодноразово надавалась органу місцевого самоврядування можливість самостійно звернутися за судовим захистом, який у даному випадку є ефективним способом захисту інтересів територіальної громади. Так, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави 11.06.2021 (вих.№51-2518вих-21) Малиновською окружною прокуратурою м.Одеси спрямовано до Одеської міської ради запит в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» з метою з`ясування факту захисту власником земельної ділянки інтересів територіальної громади у формі стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Також відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2020 №10-15-0.4-9181/2-20 на адресу прокуратури, листом від 01.09.2020 №18-15-0.501-8974/2-20 уонтролюючим органом проінформовано Одеську міську раду про виявлені порушення для подальшого реагування відповідно до повноважень.

Крім того, 18.11.2020 на адресу ТОВ «Євро Сервіс» Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, як уповноваженим підрозділом органу місцевого самоврядування на підставі положення від 10.06.2020 №6036-VII, спрямовано вимогу про необхідність сплати на той час 2369907,97 грн. суми безпідставно збережених коштів в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України на користь територіальної громади м.Одеси.

Разом з тим, незважаючи на недієвість заходів досудового регулювання спору, заходів щодо звернення до суду з метою стягнення безпідставно збережених коштів, а також реалізації намірів, викладених у вимозі від 18.11.2020 за вих. №01-13/4672 на адресу ТОВ «Євро Сервіс», Одеська міська рада та її уповноважені органи не вжили. В свою чергу, Одеська міська рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для захисту, проте відповідних заходів не вжила.

З огляду на вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що прокурором обгрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Одеської міської ради, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Стосовно вимог апеллянта по суті позовних вимог, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Як зазначалося раніше та не заперечується сторонами по справі, земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул. М. Боровського, 26, є власністю територіальної громади міста Одеси та перебуває у комунальній власності.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,3,4 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Верховним Судом неодноразово зазначалося, зокрема, у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, що при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати, встановленню підлягає, зокрема, факт того, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Відповідно до ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, в редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 від 05.08.2022 року.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно імперативних норм ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов`язковій державній реєстрації підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності - право користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Разом з тим, частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч.2 ст.124 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що ТОВ «Євро Сервіс» з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м.Одеси, вул. М.Боровського, 26, зобов`язано оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028 площею 3,5145 га, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул. М.Боровського, 26, під будівлями та спорудами належної йому на праві власності нерухомості в порядку вимог ст.ст. 123, 128 Земельного кодексу України.

Згідно з приписами ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

П. 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Таким чином, плата за землю, що є обов`язковим платежем, може виявлятися виключно у формі земельного податку або орендної плати.

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. 14.1.72 ст.14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.136 ст. 14 ПК України).

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач в період з 01.09.2018 по 31.08.2021 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а Одеська міська рада, як власник спірної земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України випливає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.

Визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині правильності визначення прокурором суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Також судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з розміром безпідставно збережених коштів Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс за період з 01.09.2018 по 31.08.2021, який становить 1 975 115,15 грн.

Доводи апелянта в частині того, що ним вжито було всі залежні від нього дії щодо оформлення правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку, не приймаються до уваги, оскільки неналежне виконання своїх обов`язків з боку міської ради не є підставою для звільнення ТОВ Євро Сервіс від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, а виникнення права викупу вказаної земельної ділянки, без його подальшого оформлення не є підставою для сплати земельного податку, оскільки відповідач не є суб`єктом його справляння.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17 , позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні і визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

При цьому, колегією суддів відхиляються доводи апелянта в частині того, що позивач не має права вимагати сплати коштів, розрахованих як орендна плата за землю, оскільки в даному випадку прокурором заявлено про стягнення не заборгованості з орендної плати, а підставно збережених коштів на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги Керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси є обґрунтованими та підтверджуються належними та допустимими докази, у зв`язку з чим задоволенню підлягають в повному обсязі.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідно до норм чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції, в зв`язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 року по справі №916/3390/21 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 року по справі №916/3390/21 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 року по справі №916/3390/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 року по справі №916/3390/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2022 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Я.Ф. Савицький