Постанова

від 05.12.2022 по справі 916/2642/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/2642/21

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р. О.

за участю представників учасників справи:

від Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича, м. Одеса не з`явився;

від Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт, Одеська область, м.Татарбунари не з`явився;

від Національної спілки художників України, м. Київ не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича, м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року, м. Одеса, суддя Погребна К.Ф., повний текст рішення складено та підписано 03.10.2022 року

у справі №916/2642/21

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт, Одеська область, м. Татарбунари

до відповідача Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національної спілки художників України, м. Київ

про розірвання договору, виселення та стягнення 64 539 грн. 39 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В серпні 2021 року Приватне виробничо-комерційне підприємство Промтехконтракт звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованiсть у сумi 64 539 грн. 45 коп. (що складаєтъся з боргу за орендну плату - 63 514 грн. 52 коп., 3% рiчних 161 грн. 83 коп., пені 863 грн. 10 коп.) ; розiрвати договiр оренди нежитлового примiщення вiд 01 серпня 2020 року №12-2020; виселити Фiзичну особу-пiдприємця Махiна Валерiя Михайловича з нежитлового примiщення, загальною площею 245,31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великiй Арнаутськiй в мiстi Одеса; відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Фізичною особою-підприємцем Махіним Валерієм Михайловичем зобов`язань за укладеним з позивачем договором оренди нежитлового примiщення вiд 01.08.2020 року №12-2020 щодо своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого Приватним виробничо-комерційним підприємством Промтехконтракт нараховано відповідачу належну до сплати суму заборгованості за оренду, пеню та 3% річних, а також заявлено вимогу щодо розірвання орендних правовідносин та виселення боржника з приміщення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.12.2021 року у справі №916/2642/21 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національну спілку художників України, м. Київ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі №916/2642/21 (суддя Погребна К.Ф.) позовні вимоги Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи- підприємця Махіна Валерія Михайловича на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт грошові кошти в сумі 63 514 грн. 52 коп. та судовий збір в сумі 4 540 грн.; виселено Фізичну особу-підприємця Махіна Валерія Михайловича з нежитлового приміщення, загальною площею 245,31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса, в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки під час укладення між сторонами договору оренди нежитлового приміщення № 12-2020 від 01.08.2020 року, вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору оренди, укладеного на три роки та одинадцять місяців, сторонами не дотримано та доказів вчинення будь-яких дій на здійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації суду не надано, такий договір є нікчемним, тобто недійсним в силу закону з моменту його вчинення, з огляду на що, підстави для його розірвання у судовому порядку, оскільки цей договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю відсутні.

Проте, за висновками суду першої інстанції, оскільки нікчемний договір оренди не може бути підставою для перебування відповідача у приміщенні, яке знаходиться у власності третьої особи та в управлінні позивача, наявна необхідність виселення Фізичної особи-підприємця Махіна Валерія з нежитлового приміщення, загальною площею 245,31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса.

В той же час, як зазначено місцевим господарським судом, у даному випадку, у зв`язку із встановленим фактом нікчемності спірного договору, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 63 514 грн. 52 грн., а також нарахованих на них штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 863 грн. 10 коп. та 3% річних в розмірі 161 грн. 83 коп.

Водночас, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги абз. 12 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, зазначив, що він може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках, а тому, у даному випадку, наявні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 63514 грн. 52 коп. з огляду на вимоги ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Фізична особа підприємець Махін Валерій Михайлович з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі №916/2642/21 в частині стягнення з відповідача грошових коштів та його виселення з нежитлового приміщення - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Приватному виробничо-комерційному підприємству «Промтехконтракт» у задоволенні вказаних позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, зазначає, що Господарським судом Одеської областi справу №916/2642/21 було розглянуто за вiдсутностi вiдповiдача або його представника, не повiдомлених належним чином про дату, час i мiсце засiдання суду. З огляду на вказане, на думку відповідача, судом не дотримано вимог процесуального законодавства щодо належного повiдомлення відповідача, не забезпечено можливостi реалiзувати наданi йому права, у тому числi, брати участь у судових засiданнях, брати участь у дослiдженнi доказiв, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, мiркування щодо питань, якi виникають пiд час сvдового розгляду, i заперечення проти заяв, у зв`язку із чим оскаржуване рішення потребує скасування у зв`язку із порушенням судом вимог процесуального закону.

Також скаржник за доводами апеляційної скарги наголосив на тому, що він залишив спірне приміщення ще до 19.08.2021 року, ключів від нього не має, оскільки останні були передані помічником Фізичної особи-підприємця Махіна В.М. директору Приватного виробничо-комерційного підприємства «Промтехконтракт», з огляду на що апелянт вважає, що вимога позивача до нього про виселення задоволення не потребує.

Щодо стягнення судом з Фізичної особи-підприємця Махіна В.М. на користь позивача грошових коштів, скаржник зазначив, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не обґрунтував та не вказав, чому кошти стягуються саме у розмірі 63514 грн. 52 коп., а не в іншому, оскільки, на думку апелянта акт звірки взаєморозрахунків, наданий позивачем, не може бути взятий судом до уваги, оскільки він не містить підпису відповідача. З огляду на вказане, скаржник вважає, що у даному випадку відсутні докази користування відповідачем спірним приміщенням, а тому, немає підстав для відшкодування позивачу грошових коштів у нарахованому ним розмірі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Махіна Валерія Михайловича, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі № 916/2642/21, справу призначено до судового розгляду.

Позивач та третя особа своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, шляхом направлення ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на поштові адреси сторін, а також шляхом направлення вказаної ухвали на електронну адресу представника відповідача адвоката Скорік Ю.Б., про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку. Про причини своєї неявки представники сторін суд апеляційної інстанції не повідомили, клопотань щодо розгляду справи без їх участі не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

Отже, у зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Махіна Валерія Михайловича, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі № 916/2642/21 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

01.07.2020 року між Національною Спілкою художників України (позичкодавець) та Приватним виробничо-комерційним підприємством «Промтехконтракт» (користувач) було укладено договір користування (позички), за умовами якого позичкодавець передає користувачу у платне користування (позичку) на строк, що обумовлений цим договором, нерухоме майно НСХУ, зокрема м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 1, загальною площею 1426,65кв.м. в т.ч.: Літ. А-5, Б-5, майстерні 1426,65 м2.

За умовами вказаного вище договору користувач зобов`язався користуватись нерухомим майном, переданим в позичку за її цільовим призначенням (для здійснення статутної діяльності, за КВЕД, в т.ч. здавання в оренду).

За актом приймання передачі від 01.07.2020 року, Національна Спілка художників України передала, а Приватне виробничо-комерційне підприємство «Промтехконтракт» прийняло, зокрема, нежитлове приміщення, розташоване у м. Одеса, по вул. Велика Арнаутська, 1, загальною площею 1426,65кв.м. в т.ч.: Літ. А-5, Б-5, майстерні 1426,65 м2.

01.08.2020 року між Приватним виробничо-комерційним підприємством «Промтехконтракт» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Махіним Валерієм Михайловичем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №12-2020, за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування без права викупу нежитлове приміщення, яке є колективною власністю Національної спілки художників України, загальною площею 245.31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса, що знаходиться у власності Національної Спілки Художників України на підставі Свідоцтва про право власності N92608 від 13.12.2000 року, виданого Фондом державного майна України, та відповідно до Статуту орендодавця знаходиться в управлінні з метою ефективного використання, іменоване далі «Об`єкт Оренди» для розташування художньої галереї, та інших похідних приміщень, які забезпечують діяльність орендаря. Приміщення, що здаються в оренду, на момент передачі в оренду потребують поточного ремонту.

За вимогами п. 1.3 договору передача орендованих приміщень оформлюється Актом приймання-передачі приміщення, де вказується дата, з якої договір набуває чинності (Додаток № 1). Без Акту приймання-передачі приміщення цей договір вважається недійсним. «Орендодавець» після підписання Акту приймання-передачі приміщення передає «Орендатору» ключі від «Об`єкту» і забезпечує «Орендарю», та його відвідувачам вільний доступ в «Об`єкт».

У момент ,підписання Акту приймання-передачі приміщення (Додаток №1 до даного Договору) сторони зазначають фактичний стан нерухомого майна. Даний стан вважається станом відповідним даному договору (п.1.4 договору).

Орендар не має права використовувати приміщення не за прямим призначенням (п. 1.6 договору).

Відповідно до п. 1.7. договору, плата за оренду приміщень по цьому договору, визначена розрахунком вартості оренди приміщення (Додаток №2), 49 грн. за 1 м2, що складає 12020 грн. 19 коп. на місяць.

Відшкодування за спожиту електроенергію, теплову енергію, водопостачання і водовідвід та інші комунальні послуги сплачуються Орендарем окремо, по діючим тарифам, за показниками лічильника, в разі відсутності, за розрахунком (п. 1.8. договору).

Умовами п.3.2 договору оренди передбачено, що орендар сплачує орендну плату, розмір якої визначено в п.1.7 цього договору, за користування об`єктом протягом 5 (п`яти) банківських днів з початку місяця, але не пізніше 7 (сьомого) числа поточного місяця на поточний рахунок орендодавця згідно виставленого рахунку.

За умовами п. 2.2.5. договору, у разі необхідності пристосування приміщення до умов своєї діяльності, орендар здійснює внутрішній поточний ремонт за власний рахунок та тільки з письмового дозволу орендодавця. Кошти, витрачені орендарем для пристосування до умов своєї діяльності, орендодавцем не відшкодовуються.

Підставою для плати за оренду нежитлового приміщення орендарем є Акт виконаних робіт, що виставляється орендодавцем (п.3.6 договору).

Відповідно до умов п.4.14. договору оренди, в разі затримки грошових надходжень на рахунок орендодавця по цьому договору, у зв`язку з простроченням оплати з боку орендаря, останній сплачує пеню, обчислену від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Даний договір оренди набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 01 липня 2024 року (п. 7.1. договору).

Вказаний договір підписано сторонами без застережень та зауважень, скріплено їх печатками.

01.08.2020 року між позивачем та відповідачем був підписаний Акт приймання-передачі нежитлового приміщення, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування без права викупу нежитлове підвальне приміщення, яке є колективною власністю Національної спілки художників України, загальною площею 245.31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса що знаходиться у власності Національної Спілки Художників України на підставі Свідоцтва про право власності №2608 від 13.12.2000р. виданого Фондом державного майна України та відповідно до Статуту орендодавця знаходиться в управлінні з метою ефективного використання, іменоване далі «Об`єкт Оренди» для розташування художньої галереї Орендаря та інших похідних приміщень, які забезпечують діяльність Орендаря. Приміщення, що орендується, на момент передачі в оренду потребує прилаштування до потреб орендаря. Загальна площа передається в оренду 245.31 м2. Приміщення в технічно задовільному стані, системи водопостачання, електромережа, фурнітура вікон і дверей справні. Проведені орендарем невід`ємні покращення залишаються у власності орендодавця. По закінченню терміну дії договору орендар претензій мати не буде.

Відповідно до розрахунку вартості найму нежитлового приміщення (Додаток №2 до договору), вартість загальної площі становить 12020 грн. 19 коп. на місяць.

З листа від 04.06.2021 року, направленого позивачем на адресу відповідача вбачається, що останньому було надіслано акти наданих послуг за період жовтень 2020 року травень 2021 року.

12.07.2021 року Фізичній особі підприємцю Махіну В.М. Приватним виробничо-комерційним підприємством «Промтехконтракт» було надіслано претензію, у якій позивач повідомив відповідача про те, що його заборгованість по орендній платі становить 25969 грн. 02 коп. та те, що продовжувати дію договору оренди орендодавець не має бажання, а тому, дія дію договору оренди від 01.08.2020 року №12-2020 припинено з 12.07.2021 року.

З наявного у матеріалах господарської справи акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2020 року по 31.07.2021 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем за користування нежитловим приміщенням складає 63514 грн. 52 коп. Вказаний акт підписано лише з боку орендодавця та скріплено його печаткою.

Також матеріали справи містять Акти наданих послуг, за якими позивачем відповідачу було фактично виставлено рахунки за оренду за період з серпня 2020 року по липень 2021 року.

19.08.2021 року в зв`язку з виникненням в будинку аварійної ситуації - прориву системи каналізації, після потрапляння представників позивача до орендованого приміщення, орендодавцем було виявлено руйнування орендарем орендованого майна, яке виразилось у тому, що були зняті міжкімнатні двері з коробками, прилади електропостачання (розетки, вимикачі, освітлювальні лампи та інше), у зв`язку із чим складено відповідний акт обстеження.

Інших належних та допустимих письмових доказів, які стосуються спірних правовідносин, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування фактів, які є підставами для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення, нарахованих сум пені та 3% річних, розірвання вказаного договору у зв`язку із порушенням орендарем своїх господарських зобов`язань та виселення відповідача.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі № 916/2642/21 скаржником фактично оскаржується лише в частині стягнення грошових коштів та виселення, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення щодо висновків суду першої інстанції по питанню розірвання договору оренди нежитлового приміщення не переглядаються.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п`ять років

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Частиною 1 ст. 209 Цивільного кодексу України визначено, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Так, переглянувши в порядку апеляційного провадження оскаржуване рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, встановивши нікчемність спірного договору оренди нежитлового приміщення, що не заперечується ані позивачем, ані відповідачем у справі, та обставини порушення спірним договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, правильно задовольнив позовну вимогу про виселення Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича, м. Одеса з приміщення, розташованого в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великiй Арнаутськiй в мiстi Одеса, як таку, що є законною, обґрунтованою та доведеною.

Відповідно до ч.1, 5 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можу бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник (розпорядник) майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 Цивільного кодексу України).

Судовий захист права власності, володіння, розпорядження та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Отже, позовна вимога про виселення є за своєю правовою природою негаторним позовом, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, позивачем за яким може бути власник (розпорядник) майна.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, наприклад, це може бути наявність майна орендаря в приміщенні, яким розподяджається інша особа, тощо.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд правильно задовольнив позовну вимогу про виселення відповідача з нежитлового приміщення, оскільки позивач у справі є розпорядником такого нежитлового приміщення та у відповідача (орендаря) відсутні правові підстави для використання майна з огляду на нікчемність спірного договору оренди.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про неправомірність висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для виселення відповідача зі спірного приміщення не приймаються колегією суддів до уваги також і з огляду на те, що факт звернення відповідача до позивача з приводу ремонту каналізації, надання ремонтній бригаді примірника ключів не свідчить про те, що спірне приміщення звільнене орендарем та нього відсутні будь-які господарські зобов`язання перед управителем такого нерухомого майна. При цьому, будь-яких належних письмових доказів щодо звільнення спірного майна відповідачем останнім ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Щодо доводів скаржника про неправомірність висновку суду першої інстанції у питанні стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 63514 грн. 52 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Так, у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі № 759/9443/17 суд касаційної інстанції зазначив наступне.

«Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тлумачення як ст. 3 Цивільного кодексу України загалом, так і п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків. У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.»

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 Цивільного кодексу України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов`язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Тлумачення ст. 1212 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.

Так, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що у даній справі, що переглядається позивач пред`явив позов про стягнення з відповідача коштів за користування нежитловим приміщенням.

Відповідач факт користування вказаним приміщенням під час розгляду справи судом першої інстанції не заперечував, як і узгоджений сторонами розмір плати за таке користування, отже, з урахуванням наведеного вище, також до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності та справедливості у тому числі належить користування чужим майном (майном потерпілого).

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми безпідставно набутих коштів у розмірі 63 514 грн. 52 коп.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника про те, що судом першої інстанції неправомірно нараховано суму, необхідну до повернення відповідачем позивачу у розмірі 63 514 грн. 52 коп., у відповідності до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України з огляду на те, що ураховуючи принцип кондикції, позивач, укладаючи визнаний в подальшому договір оренди нежитлового приміщення нікчемним, розраховував на отримання від відповідача саме такого нарахованого ним розміру орендної плати за користування нерухомим майном, а тому, у даному випадку управитель майна має право на вимагати від скаржника повернення такої суми коштів, як незаконного збагачення останнього.

Щодо доводів скаржника, визначених ним в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, яке виразилось у тому, що місцевим господарським судом ухвалене оскаржуване рішення без участі представника відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.09.2019 року у справі № 916/3616/15 зазначено таке.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами п. 2 ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов`язані з`явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов`язковою.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що і Фізична особа - підприємець Махін Валерій Михайлович, м. Одеса, і його представник Адвокат Скорік Ю.Б. неодноразово брали участь у судових засіданнях під час розгляду справи, а саме 20.12.2021 року, 29.12.2021 року, 11,01.2022 року, 24.01.2022 року, 14.02.2022 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи протоколами судових засідань.

Також колегією суддів встановлено, що скаржник під час розгляду справи місцевим господарським судом подавав процесуальні документи по справі: відзив на позовну заяву, клопотання, у тому числі і про відкладення розгляду справи, залучення додаткових доказів, розгляд справи в режимівідеокоференції.

Разом з тим, колегією суддів також встановлено, що Махін В.М. належним чином повідомлявся про розгляд справи судом, в тому числі і шляхом телефонограм, і шляхом направлення на його адресу відповідних поштових повідомлень та на адресу реєстрації Фізичної особи-підприємця.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Згідно до вимог ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Проте, колегія суддів зауважує, що суди на неокупованих територіях України, працюють у безперервному режимі, відповідач зареєстрований у в місті Одесі, та мав безперечну можливість отримувати поштові повідомлення суду про розгляд справи, безперешкодно дістатись до приміщення суду транспортними засобами, які працюють також у постійному режимі.

При цьому, належних та допустимих доказів того, що скаржник, на час ухвалення оскаржуваного рішення знаходився за кордоном, отримав статус особи, яка потребує тимчасового захисту, останнім ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції надано не було, як і не надано вмотивованого клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

До того ж, колегія суддів зазначає, що згідно рішення ЄСПЛ у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 року, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції. Крім того, в своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Такої правової позиції дотримується також Верховний Суд, зокрема у постанові від 14.02.2018 року у справі № 910/33054/15.

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що за підстави, вказаної в апеляційній скарзі скаржником щодо його неналежного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи саме на час ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, таке вірне по суті рішення суду першої інстанції не може бути скасоване апеляційним судом, оскільки скаржник знав та передбачав, або повинен був передбачити наслідки того, що останній є стороною - відповідачем у справі, яка переглядається, а відтак повинен був самостійно, з розумною обачністю цікавитись розглядом справи, в якій він є відповідачем.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, а оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області ухвалене у відповідності до вимог матеріального права та процесуального закону.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Махіна Валерія Михайловича, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі № 916/2642/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Махіна Валерія Михайловича, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі №916/2642/21 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2022 року у справі № 916/2642/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06 грудня 2022 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська С.І. Колоколов