Рішення

від 05.12.2022 по справі 903/247/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 грудня 2022 року справа № 903/247/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистоліс", с. Велика Глуша, Україна

до відповідача: Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA", Польща

про стягнення 21 409,13 Євро

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чистоліс" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом від 15.04.2022р. про стягнення на його користь з Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" 21 409,13 Євро, в тому числі 21 168 Євро заборгованості по оплаті поставлених у відповідності до укладеного між сторонами контракту від 23.07.2021р. товарно-матеріальних цінностей, 21,92 Євро пені, нарахованої за прострочення оплати товару згідно п. 12.2. контракту та 219,21 Євро 3% річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

При цьому позивачем засвідчувалось на понесенні витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в розмірі 321,13 Євро (еквівалент 10 210,78 грн.) та на очікуваних витратах по оплаті наданої професійної правничої допомоги адвоката на суму 471,71 Євро.

Ухвалою від 20.04.2022р. (з врахуванням ухвали від 21.04.2022р. про виправлення описки), поруч з іншим, у даній справі було відкрито провадження, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.10.2022р., запропоновано відповідачу в порядку ст.ст. 165, 178 ГПК України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову (при наявності), одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду, зобов`язано відповідача - Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" в строк до 01.10.2022р. надати суду документи у підтвердження правового статусу відповідача (докази правосуб`єктності) - Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру, тощо), оформлені з урахуванням статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право", попередити відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача з доказами надіслання позивачу, зобов`язано ТОВ "Чистоліс" протягом чотирнадцяти робочих днів з дня отримання ухвали надати суду переклади на польську мову з нотаріальним засвідченням вірності у двох примірниках: ухвали Господарського суду Волинської області від 20.04.2022р. у справі №903/247/22, позовної заяви з доданими документами, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, короткого викладу документа, що підлягає врученню, постановлено звернутися до уповноваженого Центрального органу Польщі - National Organ for the Hague Conference , який знаходиться за адресою: c/o Embassy of Poland, Alexanderstraat 25, 2514 JM THE HAGUE - з судовим дорученням про вручення відповідачу: Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" (ul. Milicka, 23, 55-100, Trzebnica, NIP915-179-11-22, KRS00000479916, Poland) з проханням про вручення судових документів відповідачу у справі - Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA", провадження у справі зупинено до надходження відповіді від Центрального органу Польщі - National Organ for the Hague Conference.

03 травня 2022 року судом на адресу Центрального органу Польщі - National Organ for the Hague Conference було направлено судове доручення з документами, що підлягають врученню відповідачу. Відповідно до відправлення №RE430112196UA та за інформацією із офіційного сайту АТ "Укрпошта" - "Одержувач відсутній під час доставки".

Ухвалою від 20.01.2021р. було поновлено провадження у даній справі з 20.10.2022р. з метою проведення призначеного у справі підготовчого судового засідання, закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 05.12.2022р. зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Чистоліс" протягом чотирнадцяти робочих днів з дня отримання даної ухвали надати суду переклад на польську мову з нотаріальним засвідченням вірності примірник ухвали Господарського суду Волинської області від 20.10.2022р. у справі №903/247/22, встановлено відповідачу - Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" (ul. Milicka, 23, 55-100, Trzebnica, NIP915-179-11-22, KRS00000479916, Poland) строк до 21.11.2022р. включно для надання суду та позивачу відзиву на позовну заяву і всіх письмових, електронних та інших доказів (які можливо доставити до суду), що підтверджують правову позицію сторони стосовно позову, явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд, провадження у справі зупинено.

25 жовтня 2022 на виконання вимог ухвали суду від 20.10.2022р. ТОВ "Чистоліс" супровідним листом від 25.10.2022р. долучено до матеріалів справи переклад на польську мову з нотаріальним засвідченням вірності примірника ухвали Господарського суду Волинської області від 20.10.2022р. у справі №903/247/22. Зазначений примірник ухвали суду перекладений на польську мову з нотаріальним засвідченням вірності даної ухвали, був направлений Господарським судом Волинської області 26.10.2022р. на адресу Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" (ul. Milicka, 23, 55-100, Trzebnica, NIP915-179-11-22, KRS00000479916, Poland).

Суд враховуючи, що справу №903/247/22 до розгляду по суті призначено ухвалою на 05.12.2022р., доходить висновку про наявність підстав для поновлення провадження у даній справі з 05.12.2022р. з метою проведення призначеного у справі судового засідання.

05.12.2022р. на адресу суду до початку судового засідання у справі від ТОВ "Чистоліс" надійшло та 06.12.2022р. (у зв`язку відсутністю електропостачання) було зареєстровано клопотання від 05.12.2022р. про розгляд справи за відсутності представника позивача та підтримання позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки (особистої чи представника) в судове засідання суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи по суті сторона повідомлялась належним чином (ухвала від 20.10.2022р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції №RE430112125UA, була вручена Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" (ul. Milicka, 23, 55-100, Trzebnica, NIP915-179-11-22, KRS00000479916, Poland) 07 листопада 2022 року), своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та інших передбачених положеннями ГПК України заяв/клопотань відповідач також не скористався, про причини неможливості вчинення визначених дій у запропоновані строки суд не повідомив.

Судом враховано, що ухвалами постановленими у справі, явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№ 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427. У цьому листі, зокрема, зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" №23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено положення щодо обов`язковості договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 23 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чистоліс" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Панда Трезбеніца" (Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA") (Покупець) укладено контракт, відповідно до п. 2.1. якого продавець продає, а покупець купує товари визначені в замовлені та/або рахунку, відповідно до умов цього договору.

Згідно п.п. 3.1.-3.4. контракту від 23.07.2021р., загальна вартість цього договору становить 500 000 Євро. Загальна вартість цього договору може бути змінена за домовленістю сторін. Ціна товарів, які передаються за цим договором зазначається в замовлені та/або проформі/рахунку, є фіксованою та не може бути змінена, окрім випадків, коли уповноважені представники покупця та продавця домовляються про інше у письмовій формі. Ціна товарів зазначена в замовленні та/або проформі/рахунку, встановлюється на умовах поставки FCA (Інкотермс 2010). Ціна товарів не включає ПДВ та інші податки, мита, збори й інші обов`язкові платежі, які застосовуються до товарів в результаті їх імпорту в країну поставки та які оплачуються виключно покупцем, якщо інше не узгоджено між сторонами.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2., 4.5., контракту від 23.07.2021р., продавець поставляє товар партіями в асортименті, кількості та строки, передбачені замовленням та/або в проформі-рахунку. Продавець поставляє товар на умовах поставки FCA (Інкотермс 2010) на вказану покупцем адресу. Сторони можуть визначити інші умови поставки окремих партій товарів, в певних випадках. Умови поставки зазначаються в замовленні та/або проформі/рахунку на поставку кожної окремої партії товарів. Датою поставки партії товарів є дата штампу митного органу України на вантажно-митній декларації(ях) про митне оформлення відповідної партії товарів в режимі експорту. Покупець має право змінити або відкласти строк поставки партії товарів.

Пунктом 4.7. контракту від 23.07.2021р. сторони узгодили, що кожна партія товарів, яка поставляється продавцем покупцю, має містити наступні документи (оригінали): рахунок (інвойс) (3 примірники), товаросупровідні документи (залежно від транспорту- СМR, коносамент), пакувальний лист, інші встановлені документи, необхідні для експорту конкретних товарів з України.

Згідно п.п. 5.2., 5.3. контракту від 23.07.2021р., оплата кожної поставленої партії товарів здійснюється протягом 30 днів з дати поставки. Оплата поставленої партії товарів здійснюється на підставі рахунку (інвойсу) доставленого разом із відповідною партією товару.

Відповідно до п. 12.2. контракту, у разі прострочення оплати покупцем поставлених товарів покупець має сплатити продавцю пеню у розмірі 0,3% річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

Пунктами 17.1., 17.3. контракту від 23.07.2021р. передбачено, що контракт регулюється та тлумачиться відповідно до чинного законодавства України. Будь-який спір за цим або у зв`язку із цим договором, який не вирішено мирними переговорами, передається на розгляд та вирішення до відповідного українського суду за встановленою підсудністю.

На виконання умов контракту від 23.07.2021р. позивачем через експедитора ПП "Легко Транс" згідно митної декларації форми МД-2 №UA209140/2021/124729 на суму 21 168 Євро, міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 03.12.2021р., рахунку (інвойсу) від 03.12.2021р. №8, пакувального листа №8 від 03.12.2021р., було поставлено, а відповідачем - Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA", прийнято, товарно-матеріальних цінностей (металеві піддони масою 10 290 кг.) загальною вартістю 21 168 Євро.

Проте, відповідач - Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA", взяті на себе згідно контракту від 23.07.2021р. зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконав, його вартість не оплатив у зв`язку з чим заборгував постачальнику 21 168 Євро.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чистоліс" та Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" носять договірний характер, укладений між ними контракт від 23.07.2021р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами. Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами контракту від 23.07.2021р., відпуск позивачем на виконання його умов товарів, їх отримання Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 21 168 Євро.

Сума заборгованості 21 168 Євро повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГПК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1,2 статті 192 Цивільного кодексу України). Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі статтею 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (Декрет).

У відповідності до п. 6 ст. 1 Декрету, нерезиденти, зокрема, є юридичні особи, суб`єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб`єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб`єктів підприємницької діяльності України.

Згідно ч. 2 ст. 2 Декрету, резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У постанові від 04.07.2018р. у справі №7861/12665/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд установлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, у гривні з визначення грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не має права змінювати грошовий еквівалент зобов`язання та в резолютивній частині рішення зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до положень статей 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку, пунктом 12.2. контракту від 23.07.2021р. визначено, що у разі прострочення оплати покупцем поставлених товарів покупець має сплатити продавцю пеню у розмірі 0,3% річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи викладені положення контракту та наявний факт прострочки відповідачем платежів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми заборгованості 21 168 Євро було включено до ціни позову вимогу щодо стягнення з відповідача 21,92 Євро пені, нарахованої за період прострочки оплати платежів з 09.12.2021р. по 15.04.2022р.

Контракт від 23.07.2021р., недійсним чи зміненим, зокрема, в частині 12.2., не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов`язанням.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені 21,92 Євро, перевіривши методику та періоди нарахування позивачем цієї суми, суд вважає, що ці вимоги підставні, відповідають фактичним обставинам справи та підлягають до задоволення у визначеному позивачем розмірі.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному випадку, згідно з представленими суду та перевіреними судом розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 219,21 Євро трьох процентів річних за період прострочення платежів з 09.12.2021р. по 15.04.2022р.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №373/2054/16-ц.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання нерезидентами позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір може сплачуватися нерезидентами в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Відтак Законом України "Про судовий збір" передбачено можливість сплати нерезидентами судового збору в іноземній валюті та стягнення з нерезидента судового збору також можливе в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національного банку України на день сплати.

Крім того, такий спосіб стягнення буде слугувати ефективним способом захисту інтересів позивача у розумінні ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 5 ГПК України, адже значно спростить виконання рішення суду на території Республіки Польща.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України за рахунок Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA".

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись з позовом до суду та підтримуючи позовні вимоги в суді, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 471,76 Євро (еквівалент 15 000 грн.).

При розподілі визначених судових витрат суд враховує наступне.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В підтвердження надання адвокатом Олейником І.Ю. послуг з професійної правничої допомоги в суді вартістю 471,76 Євро (еквівалент 15 000 грн.) під час розгляду даної справи позивачем надано ордер серія АС №1037439 від 15.04.2022р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №421 від 25.06.2009р., договір про надання правової допомоги від 12.04.2022р., акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 19.10.2022р., платіжне доручення №100 від 21.04.2022р. на суму 15 000 грн.

Дослідивши надані докази, суд приймає до уваги, що 12 квітня 2022 року адвокатом Олейником І.Ю. та ТОВ "Чистоліс" (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов п.п. 1.1. котрого відповідно до цього договору адвокат зобов`язується надавати клієнту наступні види правової допомоги: Усі та письмові консультації з будь-яких правових питань та положень чинного законодавства України. Підготовка правових висновків (меморандумів) та проведення правового аналізу документів юридичного характеру. Підготовка та експертиза проектів договорів та інших документів юридичного характеру. Розробка документів для регламентації діяльності суб`єктів господарювання на території України та/або аналіз таких документів, що торкаються правового статусу підприємств. Участь в переговорах, що проводяться за участю клієнта, втому числі представництво його інтересів при укладенні договорів. Представництво інтересів та захист прав клієнта та/або суб`єктів господарювання, створених за його участю, чи інших підприємств за дорученням клієнта, в державних органах, поліції, прокуратурі, суді загальної та спеціальної юрисдикції, органах місцевою самоврядування, у відносинах і фізичними та юридичними особами всіх форм власності. Правовий захист власності клієнта від неправомірних посягань, в тому числі правовий захист здійснених ним інвестицій. Надання в разі необхідності іншої правової допомоги. Надання такої допомоги повинно бути узгоджене сторонами шляхом внесення відповідних змін до цього договору чи шляхом укладення окремої угоди.

Відповідно до п.п. 5.1-5.5. договору від 12.04.2022р. оплата за цим договором складається з:

а) суми гонорару, що виплачується клієнтом на користь адвоката;

б) сум, що виплачуються клієнтом адвокату як покриття фактичних видатків, пов`язаних з наданням правової допомоги за цим договором.

3а надання правової допомоги, передбаченої предметом цього договору, клієнт виплачує адвокату гонорар, розмір якого визначається відповідно до акту наданих послуг, що підписується сторонами, або на підставі рахунку, виставленого адвокатом.

В обох випадках для визначення розміру такою гонорару сторони використовують один чи одночасне поєднання кількох перелічених нижче способів його обчислення:

- щомісячна плата, яка додатково узгоджується сторонами в додатку до цього договору: та/або

- погодинна тарифікація наданих адвокатом послуг, що зазначається в додатку до договору: та/або

- гонорар за надану адвокатом індивідуально визначену правову допомогу.

До складу фактичних видатків, пов`язаних із наданням правової допомоги за цим договором, що підлягають відшкодуванню адвокату з боку клієнта, відносяться:

а) видатки на оплату висновків фахівців (спеціалістів), якщо такі висновки запитуються адвокатом;

б) видатки на оплату нотаріального посвідчення доку ментів та перекладу;

в) транспортні витрати;

г) інші видатки.

Оплата видатків, передбачених п. 5.3. цього договору, відбувається по факту надання адвокатом документів, що підтверджують здійснення таких виплат. Клієнт проводить оплату не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами акту, який засвідчить факт надання послуг, чи з дати виставлення адвокатом рахунку.

Згідно акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 19.10.2022р. підписаних договірними сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 15 000 грн., в тому числі:

- підготовка позовної заяви з додатками по господарській справі №903/247/22;

- ознайомлення з матеріалами (документами) господарської справи №903/247/22;

- підготовка інших процесуальних документів для захисту та представництва інтересів клієнта в господарському суді по господарській справі №903/247/22.

Сторони погодили, що гонорар за надання правової допомоги по господарській справі №903/247/22 в Господарському суді Волинської області становить 15000 грн. Сторони вважають, що клієнт повністю здійснить розрахунок за надання правової допомоги сплативши адвокату обумовлений гонорар.

Як вбачається з платіжного доручення від 21.04.2022р. №100 із призначенням платежу "оплата витрат на правову допомогу по госп. справі №903/247/22 без ПДВ" ТОВ "Чистоліс" здійснило оплату адвокату Олейнику І.Ю. наданих останнім послуг на суму 15 000 грн.

Враховуючи вказане, судом констатується, що позивачем згідно ст. 74 ГПК України доведено понесення витрат в розмірі 15 000 грн. (що є еквівалентно 471,76 Євро на день сплати) по оплаті наданих послуг з професійної правничої допомоги.

Розмір витрат позивача на оплату послуг з правової допомоги у визначеному законодавством порядку відповідачем заперечений не був.

Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Суд зауважує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Об`єднаної Палати КГС ВС від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Об`єднаної Палати КГС ВС від 22.01.2021р. у справі №925/1137/19, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи.

Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Враховуючи вказане, позивачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом Олейником І.Ю. вказаних послуг на визначену суму 15 000 грн. (що є еквівалентно 471,76 Євро на день сплати), яка перевірена судом та підтверджена матеріалами справи, підлягає, на переконання суду, до стягнення з відповідача у відповідності до ч. 4 ст. 129 ГПК України за рахунок Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" (ul. Milicka, 23, 55-100, Trzebnica, NIP915-179-11-22, KRS00000479916, Poland) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистоліс" (с. Велика Глуша, вул. Молодіжна, 8, код ЄДРПОУ 35035058) 21 168 Євро заборгованості, 21,92 Євро пені, 219,21 Євро 3% річних, а всього 21 409,13 Євро, 321,13 Євро витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 471,76 Євро витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 07.12.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Чистоліс" (chistolis@ukr.net; oig@online.ua);

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Панда Трезбеніца" Sp. Z OO "PANDA TREZBENICA" (ul. Milicka, 23, 55-100, Trzebnica, NIP915-179-11-22, KRS00000479916, Poland; office@panda.trzebnica.pl; bok@panda.trzebnica.pl).