Рішення

від 29.11.2022 по справі 914/965/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022 Справа № 914/965/22

За заявою: Приватного підприємства «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології», м. Жовква, Львівська область

про ухвалення додаткового рішення

у справі № 914/965/22

за позовом: Приватного підприємства «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології», м. Жовква, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітессбуд», м. Стрий, Львівська область

про стягнення 666 758,42 грн

Суддя Мороз Н.В.

При секретарі Забора Ю.П.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

В провадженні Господарського суду Львівської області (суддя Мороз Н. В.) перебувала справа № 914/965/22 за позовом Приватного підприємства «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітессбуд» про стягнення 666 758,42 грн.

В судовому засіданні 25.10.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі № 914/965/22, яким позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітессбуд» на користь Приватного підприємства «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології» 572 337,47 грн основного боргу, 44 375,71 грн пені, 6 821,00 грн 3% річних, 43224,24 грн інфляційних нарахувань та 10001,38 грн судового збору.

Водночас, до початку судових дебатів представником позивача заявлено клопотання про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Повний текст рішення складено 31.10.2022.

31.10.2022 через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява від 31.10.2022 про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 31.10.2022 прийнято заяву до розгляду та призначено судове засідання щодо вирішення судових витрат на 08.11.2022.

У зв`язку з перебуванням судді Мороз Н. В. на лікарняному з 04.11.2022 по 08.11.2022 (включно), розгляд заяви по справі № 914/965/22, призначений на 08.11.2022 не відбувся.

Ухвалою від 09.11.2022, судове засідання щодо вирішення судових витрат по справі № 914/965/22 призначено на 15.11.2022.

У зв`язку з оголошеною у Львівській області 15.11.2022 повітряною тривогою, судове засідання, призначене на 15.11.2022 у визначений строк не відбулося.

Ухвалою від 16.11.2022, судове засідання щодо вирішення судових витрат по справі № 914/965/22 відкладено на 22.11.2022.

22.11.2022 розгляд заяви відкладено на 29.11.2022, про що сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 29.11.2022 представники сторін не з`явились, причин неявки суду не повідомили.

При вирішенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина 7 ст. 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, нормами якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з аналізу положень ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача 85 850,62 грн витрат на професійну правничу допомогу обґрунтував ці вимоги договором про надання правової допомоги від 05.05.2022 (укладеним між адвокатським об`єднанням «Шпунт і партнери» та приватним підприємством «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології»), актом виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 31.10.2022 з детальним описом послуг, наданих по справі № 914/965/22.

Встановивши недотримання положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята цієї статті). Разом з тим, таке зменшення розміру витрат на правничу допомогу є не обов`язком, а правом суду.

У письмових поясненнях у справі, поданих через службу діловодства господарського суду 25.10.2022, відповідач зазначив про необґрунтованість, неспівмірність та недоведеність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу та просить суд зменшити їх розмір.

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначена позиція знайшла своє відображенні в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19.

Надаючи оцінку викладеним сторонами доводам і запереченням, суд виходить з наступного.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

За змістом положень ч.5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, а у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги, наданої адвокатом позивачу, судом враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу наданих юридичних послуг так і доцільність понесених витрат.

Щодо правової допомоги, наданої позивачу адвокатом Качмаром І. О. суд зазначає, що останнім заявлено до відшкодування в тому числі витрати за послуги, які надавались до укладення договору на правову допомогу, зокрема попередня консультація.

Крім того, зі змісту описаних в акті послуг фактично вбачається дублювання дій, таких як збирання доказів та інших матеріалів, необхідних для підготовки позовної зави, підготовка позовної заяви, формування позовної заяви, вивчення і аналізу документів.

Суд звертає увагу позивача на те, що внаслідок поділу однієї процесуальної дії (підготовка позовної заяви) на кілька дрібних дій, останній тим самим завищує фактичні витрати на правову допомогу, оскільки в процесі написання позовної заяви, а також враховуючи природу таких послуг, фактично вбачається дублювання дій, таких як збирання доказів, вивчення і аналізу документів, формування та подання позовної заяви, без вчинення яких неможливим є підготовка зазначеного процесуального документу.

Крім того, суд бере до уваги також і ту обставину, що позовна заява в даній справі не містить великої кількості додатків, що б підтверджувало необхідність значних затрат часу адвокатом по збиранню доказів у справі, як і відсутність посилань на судову практику з вирішення аналогічних спорів, аналіз якої адвокатом позивача включено до акту виконаних робіт.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, викладеними в письмових та усних поясненнях щодо неспівмірності заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу із складністю справи та наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг.

Дослідивши опис наданих послуг адвоката, приймаючи до уваги обсяг доказів та той факт, що вказана справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг.

Щодо передбаченого в п.3.3 договору про надання правової допомоги від 05.05.2022 «гонорару успіху» у розмірі 15% від стягнутої судом суми у разі досягнення позитивного результату для замовника, суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху, ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Враховуючи наведене, суд вважає, що співмірним зі складністю справи, наданий адвокатом обсяг послуг, що відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000, 00 грн.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при ухваленні додаткового рішення не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених відповідачем в обґрунтування вимог про зменшення витрат на правову допомогу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час прийняття додаткового рішення у даній справі.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду заяви витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи викладене, заява Приватного підприємства «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології» від 31.10.2022 про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 2, 123, 126, 129, 234, 244 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Заяву Приватного підприємства «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології» від 31.10.2022 про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітессбуд» (82400, Львівська область, місто Стрий, вул. Юрія Липи, 6; ідентифікаційний код 42764216) на користь Приватного підприємства «Системи захисту спостереження і контролю «ВІП Технології» (80300, Львівська область, Жовківський район, місто Жовква, вул. Вокзальна, 16, ідентифікаційний код 34809943) 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті заявлених вимог відмовити.

Додаткове рішення складено 07.12.2022

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після його перегляду апеляційним господарським судом.

Додаткове рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.