Постанова

від 29.11.2022 по справі 910/13356/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/13356/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Савицької О. В.,

позивача - Пилипчук І. І.,

відповідачів - Красносільського М. І., Каченюка О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Грек Б. М., Куксов В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 (суддя Стасюк С. В.) у справі

за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест",

про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" (далі - ТОВ "Преско-В"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп" (далі - ТОВ "Авалон Комерц Груп") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" (далі - ТОВ "Аурум Інвест") про: 1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 264,70 м2 на вул. Лісківській, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києва, укладеного між ТОВ "Преско-В" і ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідченого 29.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого у реєстрі за № 8370 (далі - договір купівлі-продажу від 29.12.2011); 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015, укладеного між ТОВ "Авалон Комерц Груп" і ТОВ "Аурум Інвест", посвідченого 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I. A. та зареєстрованого у реєстрі за № 823 (далі - договір купівлі-продажу від 25.07.2015, оспорюваний договір); 3) зобов`язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 507 м2 на вул. Лісківській, 9б/22 у Деснянському районі м. Києва (код ділянки 62:077:0108), привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

1.2. На обґрунтування позову, прокурор посилався на положення статей 16, 203, 215, 216, 236, 261, 267, 319, 321, 375, 376 Цивільного кодексу України, статей 116, 152, 153, 212 Земельного кодексу України; наголошував на тому, що під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні від 28.04.2015 № 4201510003000006, відкритому за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України за фактом використання завідомо підробленого документу, встановлено, що на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, державний реєстратор Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" Коломієць О. Г. (далі - державний реєстратор) 07.07.2011 прийняв рішення про державну реєстрацію за ТОВ "Преско-В" права власності на спірне нерухоме майно, натомість за інформацією, наведеною у листі Гребінківського районного суду Полтавської області від 05.03.2015 № 411/15-вих, вказана цивільна справа розглядалася за позовом ОСОБА_2 до Рудківської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок, земельні ділянки та грошові вклади (рішення від 09.09.2008), у зв`язку з чим відсутня підстава для державної реєстрації за ТОВ "Преско-В" права власності на спірний об`єкт; такий об`єкт нерухомості, право власності на який зареєстровано за ТОВ "Преско-В", є самочинним будівництвом, позаяк Київська міська рада не приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки ТОВ "Преско-В" та іншим особам; документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою та надають право на виконання підготовчих і будівельних робіт на вул. Лісківській, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києві, не видавалися та не реєструвалися, за вказаною адресою не приймалися в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалася та до містобудівного кадастру не вносилася. Отже, ТОВ "Преско-В" самовільно зайняло спірну земельну ділянку і набуло право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості незаконно та не мало права його відчужувати.

Водночас прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що Київська міська рада не була стороною у цивільній справі № 2-366/08 та про виявлені порушення їй стало відомо у ході досудового розслідування кримінального провадження від 28.04.2015 № 42015100030000066.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та постановою Верховного Суду від 22.02.2018, залишено без розгляду позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.12.2011 у зв`язку із тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва є справа № 910/18113/15 (яка існувала на момент порушення провадження у справі № 910/13356/17) з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

2.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015 і зобов`язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку відмовлено повністю.

2.4. Постановою Верховного Суду від 20.10.2020 було частково задоволено касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва; скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 910/13356/17, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва через допущену судами попередніх інстанцій неповноту судового дослідження обставин справи, наявних у ній доказів та ненадання оцінки доводам учасників справи.

2.5. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25.07.2015 та зобов`язано ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 507 м2 на вул. Лісківській, 9б/22 у Деснянському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд. Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав обґрунтованими та доведеними підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради у цій справі в суді та, задовольняючи позовні вимоги, виходив із незаконності набуття ТОВ "Преско-В" права власності на спірну нежитлову будівлю, оскільки рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвала Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-366/08, на підставі яких зазначене товариство оформило право власності на вказану нежитлову будівлю, не приймалися, що підтверджується, зокрема, обставинами, встановленими у постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 910/14328/17 за участю тих самих сторін, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2019. Суди наголосили на тому, що за умов відсутності у ТОВ "Преско-В" права власності на нежитлову будівлю ні вказане товариство, ні інші особи, яким це право власності було передано, не могли розпоряджатися спірним майном, зокрема шляхом продажу третім особам (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 та від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17 у спорах, що виникли з подібних правовідносин за участю тих самих сторін). За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015, укладеного за результатами державної реєстрації права власності за ТОВ "Преско-В" (як первісним набувачем) на спірний об`єкт на підставі неіснуючого судового рішення та подальшого відчуження спірного майна за договором купівлі-продажу від 29.12.2011 з порушенням вимог статті 658 Цивільного кодексу України (продавцем нежитлової будівлі виступила особа без наявності права власності на нього).

Разом із тим попередні судові інстанції установили, що нежитлова будівля є самочинно збудованою, оскільки в матеріалах справи відсутні дозвільні документи на право виконання будівельних робіт, належно затверджений проект будівництва та рішення щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ "Преско-В" для будівництва. Водночас, за висновком судів, ТОВ "Аурум Інвест" використовує спірну земельну ділянку без оформлення правовстановлюючих документів для експлуатації самочинно збудованого нерухомого майна, чим порушує права територіальної громади міста Києва, а тому саме вказане товариство має виступати відповідачем за позовною вимогою про повернення земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд. Крім того, суди установили, що прокурор не пропустив позовну давність при зверненні з цим позовом.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ТОВ "Аурум Інвест" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі та відмовити у задоволенні позову прокурора у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: (1) ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 02.02.2022 у справі № 201/2041/19, від 08.12.2021 у справі № 751/2284/20, від 07.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 07.02.2018 у справі № 32/5009/5385/11 та від 18.04.2018 у справі № 911/2646/17, від 17.11.2021 у справі № 761/19875/15-ц, від 20.10.2021 у справі № 369/4959/20-ц, від 20.11.2018 у справах № 907/50/16, від 26.06.2018 у справі № 910/15989/16; у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 916/2414/13, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15; (2) необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотань про зупинення провадження у справі, про призначення експертизи, про витребування вільних зразків та про витребування доказів у справі, що має значення для правильного вирішення справи; а також встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зокрема, скаржник вважає, що прокурором не доведено як підстав для представництва інтересів Київської міської ради в суді, так і факт неіснування рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010 у справі № 2-366/08; листи голови Гребінківського районного суду Полтавської області, на які посилається прокурор, на підтвердження своїх доводів, не є належними, допустимими та достатніми доказами того, що таких рішень Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 2-366/08 не існує. Водночас скаржник посилається на недоведення прокурором і підстав недійсності договору купівлі-продажу від 25.07.2015, укладеного між ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест"; зазначає, що ТОВ "Аурум Інвест" не здійснювало будівництво спірного майна та не займало жодної земельної ділянки; спірна земельна ділянка не є сформованою. Крім того, на думку скаржника, позивачем пропущено позовну давність.

3.2. Від Деснянської окружної прокуратури Києва надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить оскаржені у справі судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.3. Від Київської міської прокуратури також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому прокуратура просить залишити без змін рішення і постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

3.4. Від ТОВ "Аурум Інвест" 22.11.2022 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з сімейними обставинами, яке колегією суддів було залишено без задоволення, зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, до того ж позиція ТОВ "Аурум Інвест" викладена у його касаційній скарзі.

3.5. Від ТОВ "Аурум Інвест" надійшли пояснення на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 08.09.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аурум Інвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 у цій справі із здійсненням її розгляду у судовому засіданні 11.10.2022, яке у зв`язку з тривалою повітряною тривогою в зазначену дату не відбулося.

Ухвалою Верховного Суду від 11.10.2022 було постановлено здійснити розгляд цієї справи у судовому засіданні 01.11.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 14.11.2022 було постановлено здійснити розгляд справи № 910/13356/17 у судовому засіданні 22.11.2022, оскільки 01.11.2022 її розгляд не відбувся.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2022 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т.Б. - головуючий суддя, Берднік І. С., Багай Н. О.

У судовому засіданні 22.11.2022 оголошувалася перерва до 29.11.2022.

З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, державний реєстратор прийняв рішення від 07.07.2011 про державну реєстрацію за ТОВ "Преско-В" права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 264,70 м2, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лісківська, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києва.

29.12.2011 між ТОВ "Преско-В" (продавець) та ТОВ "Авалон Комерц Груп" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого нежитлову будівлю торгівельного призначення площею 264,70 м2, розташовану на земельній ділянці площею 506,76 м2, кадастровий номер 8000000000:62:077:0108, за адресою: м. Київ, вул. Лісківська, 9-б/22, що належить ТОВ "Преско-В" на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010, було відчужено на користь ТОВ "Авалон Комерц Груп" за ціною 108 810,00 грн.

25.07.2015 між ТОВ "Авалон Комерц Груп" (продавець) і ТОВ "Аурум Інвест" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого спірне нерухоме майно було відчужено на користь ТОВ "Аурум Інвест".

У пунктах 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу від 25.07.2015 передбачено, що відчужуваний об`єкт нерухомого майна на вул. Лісківській 9-б/22 в м. Києві, належить ТОВ "Преско-В" на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого за № 8370, та відповідно до статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності продавця на вказане нерухоме майно зареєстровано державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Малишевим М. С. 14.03.2013, номер запису про право власності 404516, що підтверджується витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно і реєстрацію права власності, виданого 21.03.2013, індексний номер витягу 1454369. Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 506,76 м2, кадастровий номер 8000000000:62:077:0108.

Право власності ТОВ "Аурум Інвест" на спірний об`єкт підтверджується інформаційною довідкою від 14.07.2017 № 91969013 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Листом голови Гребінківського районного суду Полтавської області повідомлено прокурора, що справа № 2-366/08 розглядалася Гребінківським районним судом Полтавської області за позовом ОСОБА_2 до Рудківської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на майно (рішення від 09.09.2008), а не за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на майно.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, судові рішення в цивільній справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, не обліковуються.

Київською місцевою прокуратурою № 3 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 42015100030000066 від 28.04.2015 за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України за фактом використання завідомо підробленого документу.

З огляду на вказані обставини прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Київської міської ради із позовом у цій справі, яка розглядається судом касаційної інстанції.

4.4. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виконавши обов`язкові вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у цій справі, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради, зважаючи на встановлені обставини незаконного набуття у власність ТОВ "Преско-В" нежитлової будівлі (відсутність рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-366/08, на підставі яких ТОВ "Преско-В" набуло права власності на нежитлову будівлю), а також факт самочинного будівництва нежитлової будівлі та факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки ТОВ "Аурум Інвест".

4.5. Попередні судові інстанції під час вирішення спору виходили із того, що згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час державної реєстрації права власності ТОВ "Преско-В" на спірний об`єкт) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, тому не можна ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній до 28.11.2019) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 658 Цивільного кодексу України унормовано, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас за змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Попередні судові інстанції під час розгляду спору установили, що згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 910/14328/17 (за участю тих самих сторін), залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2019, встановлено факт відсутності прийняття рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, на підставі якого 07.07.2011 було зареєстровано за ТОВ "Преско-В" право власності на спірне нерухоме майно.

За умов відсутності у ТОВ "Преско-В" права власності на нежитлову будівлю ані це товариство, ані інші особи, яким це право власності було передано, не могли розпоряджатися спірним майном, зокрема шляхом продажу третім особам (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 та від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17 у спорах, що виникли з подібних правовідносин за участю тих самих сторін).

Водночас, викладене, у свою чергу, за висновком судів попередніх інстанцій, не виключає наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015, укладеного за результатами державної реєстрації права власності за ТОВ "Преско-В" (як первісним набувачем) на спірний об`єкт на підставі неіснуючого судового рішення та подальшого відчуження спірного майна за договором купівлі-продажу від 29.12.2011 з порушенням вимог статті 658 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зважаючи на викладене та беручи до уваги встановлені обставини (зокрема, відсутність у ТОВ "Преско-В" права власності на нежитлову будівлю, за яких ні це товариство, ні інші особи, яким це право власності було передано, не могли розпоряджатися спірним майном та відчужувати його на користь інших осіб), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Частиною 1 статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з положеннями частин 1- 3 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Господарські суди попередніх інстанцій установили та це підтверджено матеріалами справи, що Київська міська рада не приймала рішень про передачу ТОВ "Преско-В" або іншим особам земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:077:0108, розташованої на вул. Лісківській, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києва; документи, що посвідчують право користування земельними ділянками і надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт за вказаною адресою не видавалися та не реєструвалися; в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти не приймалися, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалася та до містобудівного кадастру не вносилася.

Тому, як наголосили суди попередніх інстанцій, відсутність у матеріалах справи доказів належного оформлення за ТОВ "Преско-В" речового права на спірну земельну ділянку, доказів отримання ним відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту свідчить про те, що спірна нежитлова будівля є об`єктом самочинного будівництва.

Водночас суди установили, що ТОВ "Аурум Інвест" користується спірною земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів для експлуатації самочинно збудованого нерухомого майна, чим порушує права територіальної громади міста Києва, а тому саме вказане товариство має виступати відповідачем за позовною вимогою про повернення земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Господарські суди зазначили, що самовільно зайняті земельні ділянки відповідно до статті 212 Земельного кодексу України підлягають поверненню власникам від фактичних користувачів ними, а зазначені обставини недійсності договору купівлі-продажу від 25.07.2015 як укладеного з порушенням вимог статті 658 Цивільного кодексу України свідчать про те, що саме ТОВ "Аурум Інвест" наразі самовільно займає спірну земельну ділянку.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджується факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки, оскільки на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2015 її користувачем є ТОВ "Аурум Інвест", яке не є правомірним набувачем та самовільно зайняло земельну ділянку, а отже, як зазначили суди, вимога прокурора про зобов`язання саме ТОВ "Аурум Інвест" привести спірну земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд також підлягає задоволенню.

Окрім того, попередні судові інстанції дослідили питання наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог та при цьому виходили із того, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

До позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015 за загальним правилом можуть застосовуватися наслідки спливу позовної давності, а позовна вимога про зобов`язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд за своєю процесуально-правовою природою є негаторним позовом.

З огляду на положення статті 391 Цивільного кодексу України і частини 2 статті 152 Земельного кодексу України суди зазначили, що допоки держава або відповідна територіальна громада є власником земельної ділянки, вона (в особі відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування) не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією земельною ділянкою, зокрема шляхом знесення самочинно збудованих на ній будинків, будівель і споруд. Отже, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника) (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16).

Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення (наведену правову позицію викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Суди установили, що Київська міська рада, будучи обізнаною з 2015 року про незаконне використання спірної земельної ділянки територіальної громади міста Києва під розміщення самочинно збудованого майна, заходів щодо поновлення порушених інтересів держави не вживала; позовна заява прокурора на захист державних інтересів була подана до суду у серпні 2017 року, тобто через два роки після того, як Київській міській раді було відомо про порушення вимог земельного законодавства під час використання спірної земельної ділянки відповідачем. Отже, за висновком судів попередніх інстанцій, прокурором не було пропущено трирічний строк позовної давності, у зв`язку з чим протилежні доводи відповідача суди відхили як необґрунтовані.

Також попередні судові інстанції визнали наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у наведеному випадку, пославшись, зокрема, на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 9, 189 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом), статей 16, 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та дійшовши висновку про дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у тому числі і щодо процедури повідомлення уповноваженого органу про звернення до суду) та правомірність його звернення з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради як органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, що наділений повноваженнями стосовно здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, на який покладено обов`язок щодо представництва інтересів територіальної громади міста у межах законодавчо визначених повноважень та який у цьому випадку заходів щодо поновлення порушених прав та інтересів держави не вживав.

Разом із тим, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, серед іншого, надав оцінку доводам апелянта про недоведеність прокурором і позивачем підстав недійсності договору купівлі-продажу від 25.07.2015, недоведеність обставин неіснування рішень Гребінківського районного суду Полтавської області, навівши у судовому рішення мотиви їх відхилення.

4.6. Як уже зазначалося, ТОВ "Аурум Інвест" оскаржило судові рішення у справі № 910/13356/17 до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом наведеної норми підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1), та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних відповідачем рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 751/2284/20 у спорі про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, в якій подано касаційну скаргу за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями не є подібними, різним є і нормативно-правове регулювання, тому підстав для врахування висновків, викладених у цій постанові у наведеному випадку немає.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги і посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17 (про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки), від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19 (про усунення перешкод у користуванні автостоянкою) (скаржник помилково зазначає дати постанов - 20.01.2019, 07.05.2020), оскільки вказані постанови Верховного Суду були прийняті за інших підстав позову, обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками; висновки, викладені у цих постановах, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій, покладеним в основу оскаржених судових рішень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Стосовно посилань скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 917/1345/17 щодо преюдиціального значення обставин, встановлених в іншій справі, то колегія суддів зазначає, що дійсно преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Водночас господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, попередні судові інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, за результатом оцінки та дослідження яких і були встановлені обставини, що мають значення для вирішення цієї справи та прийняті у справі судові рішення про задоволення заявленого позову, з урахуванням обставин, встановлених у постанові в іншій господарській справі за участю тих самих сторін, визнали доведеними факти неіснування (підроблення) рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 у справі № 2-366/08 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08, незаконності набуття ТОВ ТОВ "Преско-В" права власності на спірне майно та його подальшого відчуження та факт незаконного заволодіння ТОВ "Аурум Інвест" спірним нерухомим майном внаслідок придбання його у особи, яка не є власником.

Водночас через неподібність правовідносин (інші фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, інші докази, подані сторонами на їх підтвердження та оцінені судами) колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 02.02.2022 у цивільній справі № 201/2041/19 у спорі про визнання недійсними договорів дарування та іпотеки, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на нерухоме майно. Відповідно, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Стосовно посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 912/2385/18, постанови Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, то колегія суддів зазначає, що висновки судів у оскаржених судових рішеннях у цій справі, що розглядається, за своїм змістом не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах, і вказують на особливості застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що залежить від конкретних обставин справи, встановлених судами за результатом дослідження та оцінки доказів, наявних у справі, що і було здійснено судами попередніх інстанцій у цій справі. Як уже зазначалося, суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях у справі, що розглядається, дійшли висновку про доведеність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом у цій справі в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та установили наявність у прокурора підстав представництва інтересів держави в суді у наведеному випадку.

Разом із тим Верховний Суд, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 916/2414/13, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 07.02.2018 у справі № 32/5009/5385/11, від 18.04.2018 у справі № 911/2646/17, від 17.11.2021 у справі № 761/19875/15-ц, від 20.01.2021 у справі № 369/4959/20-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 щодо застосування інституту позовної давності, які, на думку скаржника, не врахували господарські суди попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, зазначає, що висновки судів у цих справах щодо застосування положень статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України були зроблені з урахуванням конкретних обставин та наявних у таких справах і оцінених судами, згідно з вимогами процесуального законодавства, доказів, а отже, застосування судами вказаних норм у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у питанні застосування інституту позовної давності. У цій справі, що розглядається суди встановили момент обізнаності позивача про порушення прав держави у спірних правовідносинах та дійшли висновку про те, що прокурором при зверненні з позовом у справі не було пропущено позовну давність.

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.7. Як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на порушення судами норм процесуального права (пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України), а саме необґрунтоване, на його думку, відхилення судами клопотань про зупинення провадження у справі, про призначення експертизи, про витребування вільних зразків та про витребування доказів у справі.

Утім такі доводи касаційної скарги також не отримали підтвердження та відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій, розглянувши вказані клопотання, дійшли висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, навівши у судових рішеннях відповідні мотиви та аргументи відмови у їх задоволенні. Так, відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі, що розглядається, на час проведення експертизи у іншій справі № 910/14328/17 до отримання висновку експерта за результатами проведення такої експертизи, суд апеляційної інстанції, зважаючи на положення статті 228 Господарського процесуального кодексу України, виходив із того, що положення вказаної процесуальної норми передбачають право суду зупинити провадження у справі, що розглядається у випадку призначення саме у такій справі експертизи. Водночас апеляційний господарський суд, з урахуванням положень статей 98, 99, 269 Господарського процесуального кодексу України, відхилив як клопотання про призначення судової експертизи у справі, так і інші клопотання, які є похідними від нього, позаяк вони зумовлені необхідністю витребування документів, необхідних для проведення заявленої відповідачем експертизи, підстав для проведення якої у наведеному випадку суд апеляційної інстанції не установив.

Як свідчить зміст касаційної скарги, доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів та стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, а тому вони не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, оскільки виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови попередніх інстанцій з такої підстави.

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 910/13356/17 за касаційною скаргою Товариства з обмежено відповідальністю "Аурум Інвест", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю "Аурум Інвест" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 у справі № 910/13356/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік