Постанова

від 30.11.2022 по справі 380/8592/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/8592/21 пров. № А/857/14693/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

за участі секретаря судового засідання Петрунів В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року (головуючої судді Сидор Н.Т., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 14 год. 54 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 22.09.2022) у справі № 380/8592/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство «Гетьман» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Науково-Виробниче підприємство «Гетьман» звернулося в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення (форма В4) №0007330007 від 17.02.2021, сума завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 99410592 грн., податкове повідомлення-рішення (форма В1) №0008330007 від 17.02.2021, сума завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9958130 грн, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4979065 грн., податкове повідомлення-рішення (форма Р) №0009330007 від 17.02.2021, сума збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями 11012506,23 грн та за штрафними санкціями 5506253,12 грн., податкове повідомлення-рішення №10133000701 від 29.04.2021, сума завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 11012506,23 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1101250,62 грн., податкове повідомлення-рішення №10233000701 від 29.04.2021, сума завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9958130 грн, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 995813,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року задоволено позов частково. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 17.02.2021 № 0007330007. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 29.04.2021 № 10133000701. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 29.04.2021 № 10233000701. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в позові, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Палій М.В. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Кулинич М.-М.А. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВП «Гетьман» (код ЄДРПОУ 31804036) з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2020 року (вх. № 9306902791 від 20.11.2020) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень у 2020 у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету: встановлено порушення платником податків: п. 44.1, п.44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого підприємством: - занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету за жовтень 2020 року у сумі 11012506,23 грн.; - завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за жовтень 2020 року у сумі 9958130,00 грн.; - завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) за жовтень 2020 року у сумі 99410592,00 грн.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки, 19.01.2021 контролюючий орган склав акт № 4/28-10-52-10/31804036.

02.02.2021 вих. № 63 позивачем подані письмові заперечення на акт перевірки, до яких приєднано ряд письмових доказів.

Відповідач листом № 314/6/33-00-07-02-02 від 16.02.2021 надав відповідь на заперечення, відповідно до якої зазначено, що за результатами розгляду заперечення комісією з розгляду спірних питань, заперечень та пояснень до актів перевірок прийнято рішення: висновки акту перевірки від 19.01.2021 № 4/28-10-52-10/31804036 є правомірними, аргументи в запереченні ТОВ «НВП «Гетьман» (код ЄДРПОУ 31804036) від 02.02.2021 № 63 (вх. Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП № 220/6 від 04.02.2021) та надані додаткові документи не спростовують висновку акту перевірки.

17.02.2021 контролюючий орган на підставі висновків акту перевірки від 19.01.2021 № 4/28-10-52-10/31804036 прийняв наступні податкові повідомлення-рішення: 1) податкове повідомлення-рішення (форма ПС) № 0006330007 від 17.02.2021, сума штрафних (фінансових) санкцій у розмір 510 грн; 2) податкове повідомлення-рішення (форма В4) №0007330007 від 17.02.2021, сума завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 99410592 грн; 3) податкове повідомлення-рішення (форма В1) №0008330007 від 17.02.2021, сума завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9 958 130 грн, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4979065 грн; 4) податкове повідомлення-рішення (форма Р) №0009330007 від 17.02.2021, сума збільшення грошового зобов`язання за податковими зобов`язаннями за платежем податок на додану вартість у розмірі 11012506,23 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5506253,12 грн.

Позивач, не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до Державної податкової служби України із скаргою 26.02.2021 вих. № 129.

Рішенням про результати розгляду скарги від 27.04.2021 №9517/6/99-00-06-01-02-06, ДПС скасовує ППР Західного МУ ДПС по роботі з ВПП від 17.02.2021 № 0006330007; скасовує ППР від 17.02.2021 № 0008330007, № 0009330007 у частині застосування штрафних санкцій, які перевищують розмір визначений п. 123.1 ст. 123 ПК України, у редакції, що діє з 01.01.2021, а в іншій частині зазначені ППР та ППР від 17.02.2021 № 0007330007 залишає без змін; а скаргу частково задовольняє.

У зв`язку із наведеним вище, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення (форма Р) №10133000701 від 29.04.2021, сума збільшення грошового зобов`язання за податковими зобов`язаннями за платежем податок на додану вартість у розмірі 11012506,23 грн, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1101250,62 грн; та податкове повідомлення-рішення №10233000701 (форма В1) від 29.04.2021, сума завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9958130 грн, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 995813,00 грн.

Вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх рішень.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Щодо доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій колегія суддів досліджуючи матеріали справи та первинні документи, що стосуються взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ «Калуш Бровар Дистриб`юшен» (нова назва ТОВ «Бір Ком»), ТОВ «Актіон Україна», ТОВ «Імпульс Схід», ТОВ «СТК Авангард», ТОВ «Фамарі», ТОВ «ТД «Гранд Опт Продукт» встановила, що вказані господарські операції пов`язані з господарською діяльністю ТОВ «НВП «Гетьман», а первинні документи складено у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими виходячи з наступного.

03.01.2020 між ТОВ «НВП «Гетьман» (покупець) і ТОВ «Калуш Бровар Дистриб`юшен» (код ЄДРПОУ 39806821) (постачальник) укладено договір поставки №3-01/20 (т.9 а.с.228), згідно п.1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, номенклатура та характеристики якого визначаються у видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього Договору.

Відповідно до п.3.5. Договору, товар вважається переданим та переходить у власність покупця з моменту підписання сторонами чи їх уповноваженими представниками відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН).

14.11.2019 між ТОВ «НВП «Гетьман» (покупець) і ТОВ «Актіон Україна» (код ЄДРПОУ 32801209) (постачальник) укладено договір поставки №14-11/19 (т.13 а.с.215), згідно п.1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця (постачати) у зумовлені строки товари, згідно з специфікацією та/чи накладними, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар, оплачувати його на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.2.4. Договору, товар вважається переданим та переходить у власність покупця з моменту підписання сторонами чи їх уповноваженими представниками відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН).

15.04.2020 між ТОВ «НВП «Гетьман» (покупець) та ТОВ «Імпульс Схід» (код ЄДРПОУ 40824037) (продавець) укладено договір №5-35 (т.3 а.с.164), згідно якого продавець зобов`язується передати у власність покупця продукти харчування, алкогольні та безалкогольні напої, обладнання та/або непродовольчі товари в асортименті відповідно до переданої продавцем комерційної пропозиції, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п.п.1.2.4. Договору, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару уповноваженому представнику покупця і підписання останнім накладних (товарно-транспортних накладних або інших документів) про приймання-передачу товару.

01.06.2020 між ТОВ «НВП «Гетьман» (покупець) та ТОВ «СТК Авангард» (код ЄДРПОУ 42621186) (постачальник) укладено договір поставки № 27153 (т.2 а.с. 55), згідно п.1.1. Договору, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідно до заявок покупця поставляти товар та оплатити його вартість за цінами, вказаними у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.4. цього договору, право власності на товар і ризик випадкової загибелі або псування переходить до покупця в момент отримання товару, що фіксується датою оформлення видаткової накладної.

15.09.2020 між ТОВ «НВП «Гетьман» (покупець) та ТОВ «Фамарі» (код ЄДРПОУ 43281819) (продавець) укладено Договір №15/09 (т.8 а.с.25), згідно якого продавець зобов`язується передати у власність покупця продукцію, іменовану надалі товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його за умовами даного Договору.

Відповідно до п.3.5, п.3.6, п.3.7 цього Договору, право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару. Моментом передачі товару вважається дата вручення товару покупцю або перевізнику. Одночасно з товаром продавець повинен передати покупцю видаткові накладні.

23.03.2020 між ТОВ «НВП «Гетьман» (покупець) та ТОВ «ТД «Гранд Опт Продукт» (код ЄДРПОУ 42662966) (постачальник) укладено договір поставки № 2302/03/2020 (т.2 а.с.43). Відповідно до п.1.1. цього Договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю у замовленні договором строки товари (розчинники та розріджувальні складні органічні) які вказані постачальником в накладних та рахунках, надалі по тексту товар, а покупець зобов`язується прийняти обумовлений товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно до умов Договору.

Відповідно до п.1.4 цього Договору, покупець може замовити товар в усній формі, або письмово (факсом/електронною поштою). Підтвердженням надання покупцем замовлення та прийняття цього замовлення постачальником до виконання, сторони домовились вважати виставлення постачальником рахунку та оплата цього рахунку покупцем, в тому числі по електронній пошті сканкопії, або передання товару постачальником за видатковою накладною та прийом цього товару покупцем за цією видатковою накладною.

На підтвердження реальності виконання зазначених вище договорів, укладених з ТОВ «Калуш Бровар Дистриб`юшен» (нова назва ТОВ «Бір Ком»), ТОВ «Актіон Україна», ТОВ «Імпульс Схід», ТОВ «СТК Авангард», ТОВ «Фамарі», ТОВ «ТД «Гранд Опт Продукт» позивачем до перевірки надано копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 63, платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи та досліджувались судом в ході судового розгляду.

ТОВ «НВП «Гетьман» за фактом здійснення придбання товару отримано складені продавцями ТОВ «Калуш Бровар Дистриб`юшен», ТОВ «Актіон Україна», ТОВ «Імпульс Схід», ТОВ «СТК Авангард», ТОВ «Фамарі», ТОВ «ТД «Гранд Опт Продукт» податкові накладні, які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Копії податкових накладних та реєстр податкових накладних на підтвердження їх реєстрації долучено до матеріалів справи.

При цьому, в акті перевірки контролюючим органом не заперечується, що усі податкові накладні отримані ТОВ «НВП «Гетьман» від вищевказаних постачальників, які було включено до Додатку 5 декларації з ПДВ за жовтень 2020 року, зареєстровано автоматизованою системою моніторингу ризикових податкових накладних на рівні ДПС України.

Суд ураховує, що саме на етапі реєстрації податкових накладних податковий орган уповноважений досліджувати господарські операції та платників податків (постачальників) на предмет відповідності їх критеріям ризиковості.

Водночас, відповідачем не подано суду доказів того, що при реєстрації податкових накладних податковим органом було віднесено вказані в них господарські операції чи контрагентів позивача до категорії ризикових.

Вказане свідчить про відсутність будь-яких об`єктивних ознак наявності ризиків порушення норм податкового законодавства зі сторони задекларованих ТОВ «НВП «Гетьман» постачальників.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що до перевірки не надано документів щодо підтвердження фактичної передачі ТМЦ від ТОВ «НВП «Гетьман» до ТОВ «ТД «Гетьман Львів», втім наведене спростовується наступним.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи до перевірки позивачем надано Розподільчий баланс активів, власного капіталу та зобов`язань ТОВ «НВП «Гетьман», що передаються до ТОВ «ТД «Гетьман Львів», складений станом на 01.09.2020 та затверджений Протоколом Загальних Зборів Учасників ТОВ «НВП «Гетьман» № 08-10/2020 від 08.10.2020, договір по зберіганню отриманих ТМЦ/товарів ТОВ «ТД «Гетьман Львів» від ТОВ «НВП «Гетьман» від 08.10.2020.

Відповідно до п.1.1. договору зберігання від 08.10.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гетьман Львів» (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Гетьман» (зберігач), в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Зберігач зобов`язується прийняти від Поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути Поклажодавцю відповідне майно в схоронності в обумовлений Договором строк.

Згідно п. 1.2. п.1.3. цього Договору визначено, що майно, що передається на зберігання вказується в актах приймання передачі до даного Договору. Майно передане Поклажодавцем на зберігання залишається у власності Поклажодавця і не породжує для нього права власності на нього у Зберігача. Докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і вартість мають бути визначені в актах приймання передачі до даного Договору.

Місце зберігання: Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Келецька, 121 (п.1.5. цього Договору).

Згідно договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2020 (т.17 а.с.219-223), ТОВ «НВП «Гетьман» орендує в ФОП ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 10979,70 кв.м., що знаходиться за адресою: Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Келецька, 121.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем разом із запереченнями на акт перевірки були надані акти прийому-передачі розподільчого балансу від 08.10.2020 №№ 25, 55, 61, 63, 64, 65, 66, 67, 70, 71, 72, 83, 84, 85, 86, 87, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 99, 100, 101 та акт приймання-передачі № 1 до договору зберігання від 08.10.2020. Зазначені документи враховуються судом в силу припису абзацу 2 пункту 44.6 статті 44 ПК України, відповідно до якого визначено наступне.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відтак наведене вище спростовує твердження контролюючого органу про відсутність документального підтвердження фактичної передачі ТМЦ від ТОВ «НВП «Гетьман» до ТОВ «ТД «Гетьман Львів».

В акті перевірки контролюючий орган також вказує на допущені недоліки в оформленні видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, а також про відсутність замовлення та сертифікатів якості/походження товарів, однак наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, від 24.05.2019 №826/7423/16, від 08.06.2022 у справі №560/4131/19.

Сертифікаційні документи на товар не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. Такі документи не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, тому відсутність у платника сертифікатів відповідності (якості) на товар само по собі не є свідченням безтоварності операцій і не має вирішального значення для встановлення переміщення активів у процесі виконання поставок.

Тобто, самі по собі паспорти/сертифікати якості/відповідності не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ПК України, не приймають участі у формування даних бухгалтерського та податкового обліку, а відтак не можуть слугувати підставами для висновків щодо реальності господарських операцій.

Верховний Суд у постановах від 17.10.2018 у справі № 802/364/16-а, від 16.10.2018 у справі № 804/9952/15 зазначив, що сертифікати відповідності (якості продукції) не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Таким чином, відсутність зазначених документів ніяким чином не може вплинути на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту.

Транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а тому недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних чи відчутність таких документів не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій, проведених з контрагентами. Слід наголосити, що товарно-транспортні накладні складали вантажовідправники та перевізники, тож позивач не несе відповідальність за недоліки у їх оформленні. Натомість, факт передання товару позивачу та, відповідно, набуття права власності на нього підтверджується оформленими видатковими накладними.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду міститься у постановах від 25.02.2021 у справі №803/1684/17; від 21.01.2021 у справі №813/2204/17, від 05.01.2021 у справі №820/1124/17, від 25.06.2019 у справі №825/501/15-а; від 19.02.2021 у справі №820/3072/18.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача в акті перевірки на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, не є належним доказом в розумінні процесуального закону і не породжує правових наслідків для платника податків. Схожу правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №816/809/17, від 15.05.2018 у справі №810/4391/16, від 11.05.2022 у справі №826/6126/18.

Правовідносини контрагентів позивача із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його постачальниками. Такий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №818/1504/17, від 17.12.2018 у справі №810/1753/17.

Суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ від дотримання податкової дисципліни його контрагентом - постачальником товару (послуг), якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товару (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності та в оподатковуваних ПДВ операціях. Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (послуг) вимог закону щодо обліку витрат та формування податкового кредиту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його (покупця) обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента (постачальника) та про злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці Верховного Суду, наведеній зокрема в постановах від 17.09.2019 у справі №500/2733/18, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 02.12.2019 у справі №826/13060/18, від 25.02.2021 у справі №826/5448/16, від 22.03.2021 у справі №440/545/19; від 13.04.2021 у справі №120/3875/20-а, від 22.04.2021 у справі №160/1283/19, від 11.05.2021 у справі №808/1406/17,

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 підтримала такий висновок та вказала, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано достатніх та достовірних доказів, які б доводили нереальність виконання операцій з поставки товарів/послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтвердили несумлінність позивача як платника податків. Відповідачем не доведено, що особи, від імені яких підписані первинні документи про поставку товарів позивачу чи їх отримання від позивача, заперечують свою участь у створенні та діяльності підприємств або у господарських операціях з позивачем та підписанні відповідних первинних документів.

Посилання відповідача на внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали судів у кримінальних провадженнях, які, на думку відповідача, доводять той факт, що контрагенти позивача задіяні у протиправному фінансово-економічному механізмі, мають ознаки фіктивності та проводять незаконні фінансові операції, суд відхиляє, оскільки відповідачем не доведено, що у вказаних кримінальних провадженнях ухвалено обвинувальні вироки щодо осіб, причетних до діяльності цих суб`єктів, та з висновками щодо спірних господарських операцій чи щодо пов`язаності цих суб`єктів з позивачем, або щодо причетності або обізнаності позивача з приводу незаконної діяльності цих суб`єктів.

Сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування витрат та податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №826/18952/14).

Також у постанові від 10.03.2020 у справі №280/373/19 Верховний Суд дійшов висновку, що «посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, в яких фігурують підприємства контрагентів позивача суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки, по-перше, в зазначених кримінальних провадженнях відсутні вироки, а по - друге, відомості отримані під час досудового розслідування кримінального правопорушення, не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків».

Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 по справі №808/2360/17 зазначає, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17.

Таким чином, сукупність наданих позивачем документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договорів зі спірними контрагентами, крім того, зі змісту первинних документів, долучених до матеріалів, у діяльності позивача із спірними контрагентами наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договорів, а також наявні чинники, з якими закон пов`язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, зокрема витрати позивача за цими договорами повною мірою пов`язані з його господарською діяльністю.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і дійшов висновку, що твердження контролюючого органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача суперечать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено, що позивачем в порушення вимог ПК України завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 120381228,23 грн. за жовтень 2020 року по взаєморозрахунках із його контрагентами ТОВ «Калуш Бровар Дистриб`юшен» (нова назва ТОВ «Бір Ком»), ТОВ «Актіон Україна», ТОВ «Імпульс Схід», ТОВ «СТК Авангард», ТОВ «Фамарі», ТОВ «ТД «Гранд Опт Продукт», та як наслідок не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17.02.2021 № 0007330007, від 29.04.2021 № 10133000701 та від 29.04.2021 № 10233000701, а тому такі підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що правильним є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі № 380/8592/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 06.12.2022