Постанова

від 06.12.2022 по справі 314/917/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.12.2022 Справа № 314/917/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/2085/22 Головуючий у 1-й інстанції: Свідунович Н.М

Є.У.№ 314/917/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні цивільнусправуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок та земельну ділянку за набувальною давністю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок та земельну ділянку за набувальною давністю. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що близько 18 років проживає у будинку АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 4 675 кв.м. Власником будинку є ОСОБА_2 , яка успадкувала його у 2007 році після смерті своєї матері. У 2019 році позивачка за свої кошти приватизувала на ім`я ОСОБА_2 по довіреності останньої присадибну земельну ділянку, а також земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_2 у спірному будинку не проживала та не була зареєстрована жодного дня, не приймала участі у сплаті комунальних платежів. В свою чергу, позивач використовує вказаний будинок для проживання, зберігає у ньому свої речі, оскільки іншого житла вона не має. Вона сплачує всі комунальні послуги, оскільки саме на її ім`я укладені договори про надання житлово-комунальних послуг, станом на час подання позовної заяви заборгованості з виплат немає.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 і її представника адвоката Насонової М.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 16.11.2007 зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , у серпні 2014 року уклала із ВАТ «Запоріжжяобленерго» договір про користування електричною енергією, з червня 2016 року отримує субсидію на ЖКП(а.с.10,11-12,16-18) .

Власником спірного будинку та земельної ділянки є ОСОБА_2 , яка успадкувала нерухомість у 2007 році після смерті своєї матері ОСОБА_3 (а.с.6).

02.04.2019 ОСОБА_2 нотаріально посвідченою довіреністю уповноважила ОСОБА_1 продати вказані земельні ділянки і житловий будинок.

В суді першої інстанції ОСОБА_2 визнавала позов та просила розглядати справу за її відсутності.

Із пояснено ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції відомо, що вона купила спірний будинок у матері відповідачки, проте нотаріально правочин сторони не оформили через брак коштів.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що користування спірним житловим будинком, проживання та реєстрація у ньому ОСОБА_1 здійснювалися без обмеження певним строком за домовленістю із попереднім власником будинку матері відповідачки. Саме по собі проживання позивачки у спірному будинку та його утримання, не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України. Давність володіння може вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності, фактичне володіння майном не має спиратися на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду з огляду таке.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Судувід 14 травня 2019 року у справі№910/17274/17 (провадження № 12-291гс18)зроблено висновок, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Установивши, що ОСОБА_1 добре обізнана про те, що власником спірного майна є ОСОБА_2 , яка від права власності на будинок і земельну ділянку не відмовлялася, у 2019 році нотаріально посвідченою довіреністю уповноважувала позивачку продати належну їй нерухомість, проте правочин не було укладено за браком коштів на нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відкритість і безперервність користування спірним майном, визнання відповідачкою позову не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Керуючись ст. ст.374, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 07 грудня 2022 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська