Постанова

від 03.11.2022 по справі 521/13576/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4142/22

Справа № 521/13576/19

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач),

- суддів Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Зеніної М.О.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідачі 1) Одеська міська рада, 2) Департамент комунальної власності Одеської міської ради, 3) Виконавчий комітет Одеської міської ради, 4) Приватне підприємство «ПІВДЕНЬ ТРЕЙД ПЛЮС»,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мельницька - 3»,

розглянуву відкритомусудовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватного підприємства «ПІВДЕНЬ ТРЕЙД ПЛЮС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мельницька - 3», про визнання права спільної часткової власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконним рішення виконавчого комітету №1197 від 01.11.2007 року, визнання незаконними свідоцтв про право власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні спільним майном, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Поліщук І.О. 12 годині 32 хвилині 02 серпня 2021 року,

встановив:

2. Описова частина

2.1 Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року адвокат ШвецьК.О.,діюча відімені ОСОБА_1 ,звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнень і збільшень позовних вимог, остаточно просить: 1) визнати за ОСОБА_1 ,право спільної часткової власності на нежилі підвальні приміщення №3 305-307, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 375,1 кв. м.; 2) визнати незаконним рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради № 1197 від 01.11.2007 року в частині визнання за Одеською міською радою права власності на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_2 ) визнати незаконними свідоцтва про право власності Одеської міської ради на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307, видані 24.12.2007 року виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.11.2007 року, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1 ; 4) визнати незаконними договори купівлі-продажу нежилих підвальних приміщень №№ 305-307, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1 , які укладені 03.09.2019 року між Одеською міською радою та Приватним підприємством «ПІВДЕНЬ ТРЕЙД ПЛЮС», посвідчені Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.О., 5) зобов`язати Приватне підприємство «ПІВДЕНЬ ТРЕЙД ПЛЮС» звільнити нежитлові підвальні приміщення №№ 305-307, загальною площею - 82,2 кв. м., - 197,5 кв. м., - 95,4 кв. м., відповідно, а всього загальною площею - 375,1 кв. м.; 6) зобов`язати Приватне підприємство «ПІВДЕНЬ ТРЕЙД ПЛЮС» не перешкоджати позивачу користуватися нежитловими підвальними приміщеннями №№ 305-307, загальною площею - 375,1 кв. м..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_3 . 19.06.1992 року був прийнятий Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Цим законом під приватизацією мається на увазі відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв, тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Ключова норма закріплювалася у ч. 2 ст. 10 згаданого Закону, а саме - власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою та зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкової території відповідно до своєї частки в майні будинку. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї, тощо) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно й окремо приватизації не підлягають.

Як видно із акту приймання до експлуатації від 29.06.1999 року 9-ти поверхового 2-х секційного житлового будинку на 59 квартир по АДРЕСА_1 (будівельний номер 1), в експлуатацію прийнято увесь житловий будинок разом із вбудованими приміщеннями підземної частини цього житлового будинку із загальною площею - 586,62 кв. м.. При цьому, в експлуатацію не приймалися нежитлові приміщення, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які б могли бути об`єктами цивільно-правових відносин. Вбудовані приміщення підземної частини житлового будинку, загальною площею - 586,62 кв. м., були вбудовані в підземну частину житлового будинку, загальною площею 2 069,44 кв. м..

09.01.2007 року позивач разом із членами своєї сім`ї приватизував кв. АДРЕСА_3 . Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію житлового фонду», йому у спільну приватну власність разом із іншими співвласниками житлових приміщень цього житлового будинку перейшли вбудовані приміщення підземної частини цього житлового будинку. Ці вбудовані приміщення призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку та побутового обслуговування мешканців цього будинку, у тому числі і позивача. Саме в цих приміщеннях житлового будинку розташовані інженерні комунікації, а саме - мережі електроживлення житлового будинку та житлових квартир; - каналізація; - водопровід; - елементи опалення; - ліфтові шахти; - ємкість для запасу холодної води; - побутові приміщення для тримання технічного інвентаря ОСББ «Мельницька, 3» та технічного інвентаря власників квартир цього будинку, у тому числі і позивача. Технічний інвентар та запасні частин для ремонту електричних мереж, водопроводу, каналізації і опалення також зберігаються у цих вбудованих приміщеннях. Доказом того, що вбудовані приміщення підземної частини житлового будинку АДРЕСА_1 слугують для обслуговування цього будинку та задоволення побутових потреб власників квартир є технічний висновок СПД ФОП ОСОБА_2 від 02.03.2020 року та акт приймання-передачі житлового комплексу від 01.09.2017 року з балансу Комунальному підприємства «ЖКС «Черемушки»» на баланс ОСББ «Мельницька, 3».

Однак, незважаючи на вищевказані обставини, у порушення Закону України «Про приватизацію житлового фонду», виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням за №1197 від 01.11.2007 року визнав за Одеською міською радою право власності на вбудовані приміщення підземної частини житлового будинку АДРЕСА_1 , назвавши їх нежилими підвальними приміщеннями, присвоїв їм номери 305-307, виготовив на них технічні паспорти, та видав свідоцтва про право власності на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307.

Про наявність цього рішення виконавчого комітету Одеської міської ради позивачу стало відомо під час розгляду вказаної цивільної справи у судовому засіданні Малиновського районного суду м. Одеси. Вважає, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради за №1197 від 01.11.2007 року є незаконним у зв`язку із тим, що на час прийняття цього рішення Одеська міська рада вже не була власником нежилих підвальних приміщень №№ 305-307, так як передала їх у спільну (часткову) приватну власність власникам квартир багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , у тому числі і позивачу. За таких підстав у виконавчого комітету Одеської міської ради були відсутні правові підстави для прийняття такого рішення. Вказане рішення порушує майнові права позивача на володіння та користування спільним майном власників квартир багатоквартирного житлового будинку, у зв`язку із чим він вимушений звернутися до суду із даним позовом.

Під час розгляду справи в Малиновському районному суді м. Одеси цієї цивільної справи, позивачу стало відомо про те, що спірні нежилі підвальні приміщення були продані 03.09.2019 року Одеською міською радою Приватному підприємству «Південь Трейд Плюс», яке було утворене 07.08.2019 року. Договори купівлі-продажу укладені на кожне нежиле підвальне приміщення окремо, та посвідчені нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною. Позивач вважає, що ці договори-купівлі продажу є недійсними, оскільки сторона у цьому договорі - продавець не є власником нежилих підвальних приміщень №№ 305-307. Тому, Одеська міська рада не мала права продавати вказані приміщення. Приймаючи до уваги, що Одеська міська рада не визнає права позивача на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307, з метою захисту майнових прав у цьому майні, позивач просить суд визнати право спільної часткової власності на ці приміщення, так як у подальшому Одеська міська рада не буде позбавлена можливості подальшого розпорядження цим майном.

На час укладання оспорюваного договору та після його укладання нежилі підвальні приміщення №№ 305-307 знаходилися у користуванні членів ОСББ «Мельницька 3», у тому числі і у користуванні позивача, а тому у зв`язку із цим не могли бути фактично передані Одеською міською радою ПП «Південь Трейд Плюс». Однак, Одеська міська рада продала ПП «Південь Трейд Плюс» нежилі підвальні приміщення №№ 305-307, які знаходилися в користування членів ОСББ «Мельницька 3». Після укладання 03.09.2019 року договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень №№ 305-307 ПП «Південь Трейд Плюс» 11.02.2021 року, шляхом вчинення неправомірних дій знищило замки на вхідних дверях цих підвалів, самоправно заволоділо цими приміщеннями, та утримує їх незаконно до теперішнього часу за допомогою приватної охоронної фірми.

Позивач вважає, що захист його цивільних прав підлягає захисту у судовому порядку, а саме - в порядку Цивільного Кодексу України. Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Отже, як вважає позивач, заявлені ним позовні вимоги до ПП «Південь Трейд Плюс» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом зобов`язання ПП «Південь Трейд Плюс» звільнити нежитлові підвальні приміщення та не перешкоджати у користуванні цим майном ґрунтуються на законі та підтверджуються наданими до суду доказами (Т. 1, а. с. 1 4, 45 49, 174 174 зворотна сторона, Т. 2, а. с. 165 166 зворотна сторона, 212 - 213).

2.2 Позиція сторін в суді першої інстанції

У відзиві на позовну заяву, відзиві на уточнену позовну заяву Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Одеської міської ради, посилаючись на те, що позивач заявляючи вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради від 01.11.2007 року № 1197, яким за Одеською міською Радою визнано право власності на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307 за адресою - м. Одеса, вулиця Мельницька, 3, не зазначає, з яких підстав рішення виконавчого комітету Одеської міської ради про реєстрацію 93-х об`єктів комунальної власності суперечить актам цивільного законодавства і порушує його цивільні права та інтереси. Тобто, позивач фактично звертається з вимогою про скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради, як особа, якої оскаржуване рішення не стосується. Окремо звертає увагу суду, що оскаржуване рішення ВК Одеської міської ради за своїм змістом, характеристиками та правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає конкретні приписи (провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нежитлового фонду комунальної власності, зверненні до окремих юридичних осіб (КП «ОМБТІ та РОН), департаменту комунальної власності Одеської міської ради, юридичному департаменту Одеської міської ради), які застосовуються одноразово (передбачають одноразову можливість провести технічну інвентаризацію та видати Одеській міській Раді свідоцтва про право власності), і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Тобто оскаржуваним у справі рішенням, виконавчий комітет Одеської міської ради вирішив питання щодо реєстрації права власності за територіальною громадою м. Одеси речових прав на майно, що належить до комунальної власності, а тому оскаржуване рішення виконавчого комітету Одеської міської ради лише легітимізувало наявне в територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності та створило правову підставу для оформлення (державної реєстрації) речового права на комунальне майно у встановленому законом порядку. Отже, прийняте виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення про реєстрацію об`єктів комунальної власності є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Окрім цього, представник виконавчого комітету Одеської міської ради, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач не навів достатніх правових підстав, які б підтверджували належними та допустимими доказами, що нежитлові приміщення підвалу №№ 305, 306, 307 за адресою - АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями.

Зазначає також, що позивач вказуючи, що користувався весь цей час спірними нежитловими приміщеннями як співвласник багатоквартирного житлового будинку, вводить суд в оману, оскільки міська рада, реалізуючи своє право передавала в оренду ці приміщення у встановлений законом спосіб. Так, наприклад, відповідно до розпорядження Одеського міського голови від 16.01.2015 року № 09 «Про передачу в оренду Головному Управлінню МВС України в Одеській області нежитлових підвальних приміщень № 305 та № 306, загальною площею - 279,7 кв. м., що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 , передано в оренду нежитлові підвальні приміщення, загальною площею - 279,7 кв. м., за вказаною адресою строком на два роки 11 місяців, для розміщення відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків. Крім цього, департамент Комунальної власності Одеської міської ради, як уповноважений орган розміщував інформаційні повідомлення на офіційному сайті Одеської міської ради у встановленому законом порядку щодо наміру передати в оренду вищевказані нежитлові приміщення, що є об`єктами комунальної власності територіальної громади. Вищевказана інформація, включно з рішеннями Одеської міської ради та розпорядженнями міського голови є загальнодоступною та перебуває у відкритому доступі.

Крім того, представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовною вимогою про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування (Т. 1, а. с. 68 75, Т. 2, а. с. 129 - 139).

У відзиві на позовну заяву Одеська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року, № 4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні тощо, передаються у власність громадян одночасно із приватизацією ними квартир у багатоквартирних будинків. За змістом норм законодавства, знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир, оскільки при визначення статусу приміщення к допоміжного головним критерієм має слугувати не розташування даного приміщення, а його цільове призначення.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення Одеської міської ради від 17.04.2001 року № 2156-ІІІ «Про затвердження заходів щодо погашення заборгованості управління капітального будівництва виконавчого комітету Одеської міської ради» нежитлові цокольні та підвальні приміщення, розташовані у житловому будинку за адресою - АДРЕСА_1 , були передані забудовником у комунальну власність територіальної громади м. Одеси. Відповідно до інформації, що розміщена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, територіальній громаді належать не допоміжні приміщення, а нежилі підвальні приміщення № 305, №306 та №307 на підставі свідоцтва про право власності від 24.12.2007 року серії CAB 345276, від 24.12.2007 року серії CAB 345273, від 24.12.2007 року серії CAB 345274.

Відповідно до Додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005, затверджених наказом Держбуду від 18.05.2005 року № 80, нежитлове приміщення приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду, є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти, тощо). Таким чином, позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів того, дані приміщення є допоміжними, в той час позивачем надано суду копії відповідей з установ та організацій, яким підтверджено, що спірні приміщення є нежитловими об`єктами та не належать до допоміжних.

Враховуючи вищевикладене, а також що всі вимоги позивача є взаємопов`язаними, суд встановивши статус спірних приміщень, має відмовити позивачу у позові про визнання незаконними рішень щодо права власності Одеської міської ради на спірні нежитлові приміщення. Оскільки інші вимоги ОСОБА_1 є похідними від цих вимог, то йому слід відмовити у задоволені позову у повному обсязі. Крім того, Одеська міська рада просить суд застосувати наслідки пропущення строку позовної давності щодо вимог про визнання незаконним рішення виконавчого комітету №1197 від 01.11.2007 року, оскільки загальний строк позовної давності терміном у три роки сплив (Т. 1, а. с. 125 -131).

У відзиві на позовну заяву Приватне підприємство «ПІВДЕНЬ ТРЕЙД ПЛЮС» просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що не погоджуються з твердженням позивача про визнання договорів купівлі-продажу недійсними з тих підстав, що продавець (Одеська міська рада) не є власником нежилих приміщень під №№ 305-307. Так, у 2019 році за договорами купівлі-продажу дані нежитлові приміщення були продані ПП «Південь Трейд плюс», що підтверджується інформаційною довідкою №209636070 та договором купівлі-продажу, зареєстрованим в реєстрі під номером 2052 від 03.09.2019 року, договором купівлі-продажу, зареєстрованим в реєстрі під номером 2053 від 03.09.2019 року, договором купівлі-продажу, зареєстрованим в реєстрі під номером 2051 від 03.09.2019 року. Отже, власником даних приміщень є ПП «Південь Трейд плюс» (копія інформаційної довідки, договорів наявні в матеріалах справи). Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Цивільний кодекс України установлює презумпцію правомірності договору (ст. 204). Це означає, що договір є дійсним, якщо: він не визнаний недійсним судом; його недійсність не випливає з норми закону. У ст. 203 ЦК України наведено вичерпний перелік умов, при дотриманні яких договір буде дійсним, а саме: Зміст договору не повинен суперечити нормам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 4 ст. 203 ЦК). Особа, яка укладає договір, повинен мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК). Підприємство набуває цивільної дієздатності через свої органи управління (директор, рада директорів, правління і т. д.), що діють на підставі установчих документів і закону (ст. 92 ЦК). Волевиявлення учасника договору повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тобто в підприємства в особі керівника або в підприємця повинне бути бажання укласти договір (ч. З ст. 203 ЦК). Договір повинен укладатися у формі, установленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК). Норми ЦК передбачають можливість укладання усних договорів, договорів у письмовій (електронній) формі, договорів з обов`язковим нотаріальним посвідченням, з обов`язковою держреєстрацією (ст. 205-210 ЦК). Форма, у якій договір повинен бути укладений, залежить від його виду та вимог, установлених ЦК та іншими законодавчими актами до договорів такого виду. Договір повинен бути направлений на реальне настання обумовлених ним наслідків (ч. 5 ст. 203 ЦК). З матеріалів справи видно, що усі ці умови були виконанні при укладанні договорів купівлі-продажу приміщень під №305-307. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Оскільки ПП «Південь Трейд плюс» набуло право власності на вказані нежитлові приміщення за договорами купівлі-продажу, при їх укладенні були дотримані всі умови, які ставляться до даних договорів, ПП «Південь Трейд плюс» не знав та не міг знати, що Одеська міська рада не мала права відчужувати дані нежитлові приміщення, ПП «Південь Трейд плюс» є добросовісним набувачем, у якого не можливо витребувати це майно згідно чинного законодавства (Т. 1, а. с. 122 -126).

2.3 Узагальнені доводи позивача в суді першої інстанції

У відповіді на відзив на позов ОСОБА_1 просить задовольнити позов.

Відповідь навідзив напозов обґрунтованотим, що факти, на які посилається відповідач ПП «ПівденьТрейд плюс» в обґрунтування своїх заперечень, не відповідають дійсним обставинам справи (Т. 2, а. с. 198 - 199).

2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надавши оцінку наявним у справі належним, допустимим та об`єктивним доказам в їх у сукупності, суд дійшов до висновку про те, що спірні приміщення є нежитловими приміщенням, не входять до житлового фонду та не є допоміжними приміщеннями, які можуть бути у спільній власності мешканців будинку.

Щодо клопотання представників відповідача про застосування строків позовної давності, то місцевий суд не вбачав за можливе щодо його застосування, оскільки дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості (Т. 3, а. с. 20 - 30).

2.5 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить вищевказане рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

2.6 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) Одеська міська рада не є власником цього майна, оскільки починаючи з 29.06.1999 року по 03.09.2019 рік, майже 20 років, Одеська міська рада не користувалася цим майном, не утримувала його, не відносилася до нього як до свого власного майна. Увесь цей час майном опікувалося (утримувало його) ОСББ «Мельницька, 3» та мешканці цього будинку; 2) суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги наявний в матеріалах справи висновок експерта; 3) Виконавчий комітет Одеської міської ради незаконно визнав за Одеською міською радою право власності на нежитлові підвальні приміщення №№ 305-307, які на той час були і є на теперішній час спільною сумісною власністю мешканців будинку АДРЕСА_1 , відповідно до вказаного вище Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 4) нежитлові підвальні приміщення №№ 305 307 в експлуатацію не приймались (Т. 3, а. с. 65 68 зворотна сторона).

2.7 Узагальнені доводи відповідача в суді першої інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Одеської міської ради вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу є відображенням доводів відзиву на позов Одеської міської ради (Т. 3, а. с. 94 101 зворотна сторона).

2.8 Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.09.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2021 року (Т. 3, а. с. 84 - 84 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.09.2021 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи та призначено вказану справу до розгляду (Т. 3, а. с. 85).

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляду в апеляційному суду, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення сторонами своєї правової позицій у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Рішенням Одеської міської ради від 17.04.2001 року № 2156-ІІІ «Про затвердження заходів щодо погашення заборгованості управління капітального будівництва виконавчого комітету Одеської міської ради» доручено Управлінню з питань розподілу та реалізації житла передати Представництву по управлінню комунальної власності Одеської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею - 586,62 кв. м., що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1 .

На виконання рішення Одеської міської ради від 17.04.2001 року № 2156-ІІІ виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 01.11.2007 року за № 1197 про реєстрацію права комунальної власності.

На виконання зазначених рішень, територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення підвалу, площею - 95,4 кв. м., площею - 197,5 кв. м., та площею - 82,2 кв. м., що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 . Право комунальної власності на зазначені нежитлові приміщення належним чином зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом КП «ОМБТІ та РОН» від 10.08.2008 року (на кожне приміщення окремий).

Технічні характеристики вказаних нежитлових приміщень відображено у технічних паспортах від 10.05.2007 на підвал, площею 95,4 кв. м., від 18.02.2011 р. на підвал, площею - 197,5 кв. м., від 18.02.2011 р. - на підвал 82,2 кв. м..

Позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3 , на підставі Свідоцтва про право власності від 09 січня 2007 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважає, що приміщення підвальної частини будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 375,1 кв. м., житлового будинку є допоміжними, посилаючись на: - план підвалу з розташуванням приміщень №№ 305, 306, 307, відповідно до якого приміщення, загальною площею - 375,1 кв. м., входять до складу житлового будинку АДРЕСА_1 та розташовані у цокольному поверсі; - акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу в управління (на баланс) від 01 вересня 2017 року, згідно з яким комісія у складі - голови комісії - голови Правління ОСББ «МЕЛЬНИЦЬКА, 3» Сандуленко Н.О., директора КП ЖКС «Черьомушки» Панкова Ю.М., головного інженера Круліковського Р.В., головного бухгалтера Таркановської С.М., головного енергетика Цегельника М.І., начальника ПВ Муравйової О.І., начальника ВТВ Коцюби Л.А., начальника ВД №7 Молошняка М.М., ст. майстра ВД №7 ОСОБА_3 , провела обстеження активів житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 , що передається з управління КП ЖКС «Черьомушки» в управління ОСББ « «Мельницька, 3», і встановила, що активи вказаного житлового будинку мають такі показники, зокрема підвали (допоміжні приміщення), площею - 375, 1 м. кв.; - технічний висновок про визначення технічного стану та статусу підвальних приміщень №305, №306, №307 житлового будинку АДРЕСА_1 і умов їх використання, складений СПД ФО ОСОБА_2 , згідно з яким підвальні приміщення №305, №306, №307 мають статус технічних (допоміжних) і не можуть бути використані в комерційних цілях або захаращені щоб не перешкоджати доступу до інженерного обладнання та мереж будинку уповноваженим особам, а також запобігати розмноженню шкідників, виникненню та поширенню пожежі.

Позивач вважає, що внаслідок викладеного з набуттям права власності на квартири, в якій він мешкає у будинку, у них виникло право спільної сумісної власності на спірні підвальні приміщення в указаному будинку.

Між сторонами по справі виникли правовідносини щодо нежитлових приміщень, які знаходяться у спільній власності співвласників багатоквартирного житлового будинку.

3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» містить визначення поняття приватизації державного житлового фонду, зміст якої полягає у відчуженні на користь громадян України, як квартир, будинків, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Перелік таких приміщень не є вичерпним.

За змістом частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.

Ст. 41 Конституції України та статтею1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Непорушність права власності закріплено і в ст. 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої - ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин 1,2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Ч. 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на порядок користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно частин 1-5 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

У багатоквартирних жилих будинках можуть розташовуватись і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

Як вбачається з Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 29 червня 1999 року, державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію 9-ти поверховий житловий будинок на 59 квартир по АДРЕСА_4 (будівельна адреса). Відповідно до цього Акту, пред`явлений до приймання в експлуатацію має наступні показники: - загальна площа 4 238,48 кв. м.; - кількість поверхів - 9; - загальний будівельний об`єм 22 883, 84 кв. м.; у тому числі підземної частини 2 069, 44 кв. м.; - площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 586, 62 кв. м..

Відповідно до листа Представництва по управлінню комунальною власністю № 01-13/867 від 27.01.2009 року на адресу голови будинкового комітету АДРЕСА_1 , останній повідомлено, що на виконання рішення Одеської міської ради від 17.04.2001 року № 2156-111 «Про затвердження заходів щодо погашення заборгованості управління капітального будівництва виконавчого комітету Одеської міської ради організаціям та підприємствам зва виконанні роботи, надані послуги по об`єктах, що фінансувалися за рахунок коштів, отриманих від продажу облігацій Одеської міської ради», нежитлові приміщення, розташовані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , були передані забудовником у комунальну власність територіальної громади м. Одеси, та у подальшому за актом приймання-передачі від 30.05.2001 року передані управлінням з питань розподілу та реалізації житла виконавчого комітету Одеської міської ради у відання Представництва. Однією з частин зазначених нежилих приміщень є нежитлові напівпідвальні приміщення. Ці нежилі приміщення ніколи не відносилися до допоміжних приміщень житлового будинку та завжди мали статус нежитлових приміщень.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо незаконний дій Представництва, пов`язані з незаконним захопленням підвальних приміщень, є неспроможними.

Як вбачається з листа прокуратури міста Одеси від 13.02.2009 року № 07-24-05, адресованого ОСОБА_1 та іншим мешканцям будинку, прокуратурою встановлено, що з моменту прийняття будинку в експлуатацію, нежилі підвальні приміщення знаходилися у користуванні суб`єктів підприємницької діяльності на підставі договорів оренди, укладених з Представництвом. На цей час укладено та діє три договори оренди нежитлових підвальних приміщень за цією адресою.

З відповіді Малиновської районної адміністрації від 21.12.2015 року № Ко-2550, на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_2 на адресу прокуратури Одеської області, вбачається, що підвальне приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 375,1 кв. м, є нежитловим приміщенням в розумінні Закону України «Про об`єднання власників багатоквартирного будинку», являється комунальною власністю територіальної громади міста Одеси та неодноразово передавалося в оренду юридичним особам, для ведення господарської діяльності. У даний час, відповідно до розпорядження міського голови від 16.01.2015 року № 09, на правових підставах підвальне приміщення передано у строкове платне користування Головному управлінню МВД України в Одеській області для розміщення відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотичних речовин. Термін дії договору оренди до 16.12.2017 року. Одночасно інформують, що дільницею № 7, разом з орендарями підвального приміщення за вказаною адресою виконано роботи по ремонту опалювальної системи будинку.

Доводи апеляційної скарги про те, що належність спірних приміщень до допоміжних підтверджується актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу в управління (на баланс) від 01 вересня 2017 року, згідно з яким комісія провела обстеження активів житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 , що передається з управління КП ЖКС «Черьомушки» в управління ОСББ «Мельницька, 3», та встановила, що активи вказаного житлового будинку мають такі показники, зокрема підвали (допоміжні приміщення), площею - 375,1 м. кв.; - технічним висновком про визначення технічного стану та статусу підвальних приміщень №305, №306, №307 житлового будинку АДРЕСА_1 і умов їх використання, складений СПД ФО ОСОБА_2 , згідно з яким підвальні приміщення №305, №306, №307 мають статус технічних (допоміжних) і не можуть бути використані в комерційних цілях або захаращені щоб не перешкоджати доступу до інженерного обладнання та мереж будинку уповноваженим особам, а також запобігати розмноженню шкідників, виникненню та поширенню пожежі, є безпідставними, оскільки до зазначеного акту та висновку не додано акт обстеження технічного стану будинку та технічний паспорт на будинок, які мали б бути виготовлені станом на 01 вересня 2017 року та передані ОСББ.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, критично оцінює технічний висновок про визначення технічного стану та статусу підвальних приміщень №305, №306, №307 житлового будинку АДРЕСА_1 і умов їх використання, складений СПД ФО ОСОБА_2 , оскільки експертом взагалі не зазначена площа приміщень, які досліджувалися. Такий висновок експерта є неповним, тому що при дослідженні нежитлових приміщень та складенні висновку, експертом досліджувалися документи надані тільки стороною позивача на власний розсуд. При цьому, жодне з поставлених перед експертом питань не містить чіткого формулювання стосовно статусу таких приміщень чи їх функціонального призначення, як того вимагає Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5). При цьому, апеляційний суд враховує, що під час дослідження експертом встановлено, що сходові клітини не з`єднують квартири з підвалом, а входи до приміщень № 305, № 306 розташовані в приямках збоку дворового фасаду, а в приміщення АДРЕСА_5 , що безпосередньо свідчить про використання цих приміщень як окремих об`єктів, а тому висновок експерта не є об`єктивним.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у технічному висновку, виготовленому СПД ФОП ОСОБА_2 від 02.03.2020 року, не зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Таким чином, вищевказані доводи апеляційної скарги не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції, зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

4.6 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

4.7 Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районногосуду м.Одеси від02серпня 2021року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 29 листопада 2022 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе