Ухвала

від 19.01.2023 по справі 521/13576/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 521/13576/19

провадження № 61-658ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватного підприємства «Південь Трейд Плюс», третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мельницька - 3», про визнання права спільної часткової власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання незаконними свідоцтв про право власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні спільним майном,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради (далі - Одеська МР), Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - ВК Одеської МР), Приватного підприємства «Південь Трейд Плюс» (далі - ПП «Південь Трейд Плюс»), третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мельницька - 3» (далі - ОСББ «Мельницька - 3»), про визнання права спільної часткової власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання незаконними свідоцтв про право власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні спільним майном.

В обґрунтування позову зазначав, що є власником квартири АДРЕСА_1 . 19 червня 1992 року прийнятий Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно акта приймання до експлуатації від 29 червня 1999 року 9-ти поверхового 2-х секційного житлового будинку на 59 квартир на АДРЕСА_2 (будівельний номер 1), в експлуатацію прийнято увесь житловий будинок разом із вбудованими приміщеннями підземної частини цього житлового будинку із загальною площею - 586,62 кв. м. Водночас, в експлуатацію не приймалися нежитлові приміщення, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які б могли бути об`єктами цивільно-правових відносин. Вбудовані приміщення підземної частини житлового будинку, загальною площею - 586,62 кв. м вбудовані в підземну частину житлового будинку, загальною площею - 2 069,44 кв. м.

09 січня 2007 року він разом із членами своєї сім`ї приватизував квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію житлового фонду» йому у спільну приватну власність разом із іншими співвласниками житлових приміщень цього житлового будинку перейшли вбудовані приміщення підземної частини цього житлового будинку. Ці вбудовані приміщення призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку та побутового обслуговування мешканців цього будинку, у тому числі і заявника. Саме в цих приміщеннях житлового будинку розташовані інженерні комунікації саме - мережі електроживлення житлового будинку та житлових квартир; - каналізація; - водопровід; - елементи опалення; - ліфтові шахти; - ємкість для запасу холодної води; - побутові приміщення для тримання технічного інвентаря ОСББ «Мельницька - 3» та технічного інвентаря власників квартир цього будинку, у тому числі і заявника. Технічний інвентар та запасні частин для ремонту електричних мереж, водопроводу, каналізації і опалення також зберігаються у цих вбудованих приміщеннях.

Однак, ВК Одеської МР, у порушення вимог Закону України «Про приватизацію житлового фонду», рішенням від 01 листопада 2007 року за № 1197 визнав за Одеською МР право власності на вбудовані приміщення підземної частини житлового будинку АДРЕСА_2 , назвавши їх нежилими підвальними приміщеннями, присвоїв їм номери 305-307, виготовив на них технічні паспорти, та видав свідоцтва про право власності на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307.

Вказував, що рішення ВК Одеської МР від 01 листопада 2007 року за № 1197 є незаконним у зв`язку з тим, що на час прийняття цього рішення Одеська МР вже не була власником нежилих підвальних приміщень №№ 305-307, так як передала їх у спільну (часткову) приватну власність власникам квартир багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 , у тому числі і йому. За таких підстав у ВК Одеської МР відсутні правові підстави для прийняття такого рішення. Вказане рішення порушує його майнові права на володіння та користування спільним майном власників квартир багатоквартирного житлового будинку.

Під час розгляду справи йому стало відомо про те, що спірні нежилі підвальні приміщення продані 03 вересня 2019 року Одеською МР ПП «Південь Трейд Плюс», яке утворене 07 серпня 2019 року. Договори купівлі-продажу укладені на кожне нежиле підвальне приміщення окремо, та посвідчені нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. Вказував, що ці договори-купівлі продажу є недійсними, оскільки сторона у цьому договорі - продавець не є власником нежилих підвальних приміщень №№ 305-307. Тому, Одеська МР не мала права продавати вказані приміщення.

На час укладання оспорюваного договору та після його укладання нежилі підвальні приміщення №№ 305-307 знаходилися у користуванні членів ОСББ «Мельницька - 3», у тому числі і у його користуванні, а тому у зв`язку із цим не могли бути фактично передані Одеською МР ПП «Південь Трейд Плюс». Однак, Одеська міська рада продала ПП «Південь Трейд Плюс» нежилі підвальні приміщення №№ 305-307, які знаходилися у користування членів ОСББ «Мельницька - 3». Після укладання 03 вересня 2019 року договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень №№ 305-307 ПП «Південь Трейд Плюс» 11 лютого 2021 року шляхом вчинення неправомірних дій знищило замки на вхідних дверях цих підвалів, самоправно заволоділо цими приміщеннями, та утримує їх незаконно до теперішнього часу за допомогою приватної охоронної фірми.

Ураховуючи викладене, просив: визнати за ним право спільної часткової власності на нежилі підвальні приміщення № 305-307, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_2 , загальною площею - 375,1 кв. м; визнати незаконним рішення ВК Одеської МР від 01 листопада 2007 року № 1197 в частині визнання за Одеською МР права власності на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_2 ; визнати незаконними свідоцтва про право власності Одеської МР на нежилі підвальні приміщення №№ 305-307, видані 24 грудня 2007 року ВК Одеської МР 01 листопада 2007 року, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_2 ; визнати незаконними договори купівлі-продажу нежилих підвальних приміщень №№ 305-307, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_2 , які укладені 03 вересня 2019 року між Одеською МР та ПП «Південь Трейд Плюс», посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. О.; зобов`язати ПП «Південь Трейд Плюс» звільнити нежитлові підвальні приміщення №№ 305-307, загальною площею - 82,2 кв. м, - 197,5 кв. м, - 95,4 кв. м, відповідно, а всього загальною площею - 375,1 кв. м; зобов`язати ПП «Південь Трейд Плюс» не перешкоджати йому користуватися нежитловими підвальними приміщеннями №№ 305-307, загальною площею - 375,1 кв. м.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що спірні приміщення є нежитловими приміщенням, не входять до житлового фонду та не є допоміжними приміщеннями, які можуть бути у спільній власності мешканців будинку.

10 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеною у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), заявник не вказує щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Формальне посилання у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Верховний Суд роз`яснює заявнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватного підприємства «Південь Трейд Плюс», третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мельницька - 3», про визнання права спільної часткової власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання незаконними свідоцтв про право власності на нежилі підвальні приміщення, визнання незаконними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні спільним майном повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак