Постанова

від 08.12.2022 по справі 910/6772/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/6772/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Антимонопольного комітету України

на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.06.2022 (суддя Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2022 (колегія суддів: Пашкіна С.А. (головуючий), Шапран В.В., Буравльов С.І.)

за заявою Антимонопольного комітету України

про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката наказу

зі справи № 910/6772/14

за позовом Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, позивач, скаржник)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос Інжиніринг» (далі - Товариство, відповідач)

про стягнення 68 000 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2014 (суддя Блажівська О.Є.) у справі № 910/6772/14 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства в доход загального фонду Державного бюджету України на рахунок відповідного управління Державної казначейської служби України за місцезнаходженням платника податків по коду класифікації доходів бюджету 21081100 штраф у сумі 34 000,00 грн. та пеню у сумі 34 000,00 грн.; стягнуто з Товариства в доход Державного бюджету України 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

10.06.2014 на виконання вищезазначеного рішення господарським судом міста Києва видано відповідні накази, строк для пред`явлення до виконання визначений до 10.06.2015.

У лютому до господарського суду міста Києва надійшла заява АМК від 11.02.2022 про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, в якій заявник просить відновити строк для пред`явлення наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 № 910/6772/14 до виконання та видати дублікат наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 № 910/6772/14 про стягнення з Товариства штрафу у розмірі 34 000,00 грн. та пені у розмірі 34 000,00 грн.

В обґрунтування поданої заяви АМК вказував, що: 28.02.2019 АМК отримана постанова ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 17.10.2017 ВП № 54921342; Комітет звертався до ВДВС з листом від 25.11.2019 №300-29/02-15470, в якому просив повідомити про хід виконавчого провадження та надіслати на адресу стягувача постанови прийняті в ході вчинення виконавчих дій; зазначений лист був отриманий ВДВС 29.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303505552310; відповіді від ВДВС на зазначений лист отримано не було; 22.06.2020 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень за допомогою ідентифікаторів доступу Комітетом виявлено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 14.12.2017, яка разом з оригіналом наказу суду Комітетом отримана не була; за вказаних обставин, Комітет звернувся до ВДВС з листом від 03.07.2020 №300-29/02-9423 про направлення на адресу стягувача постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 14.12.2017 ВП № 54921342 разом з оригіналом наказу суду; постанова від 14.12.2017 ВП № 54921342 та оригінал наказу на адресу Комітету не надходили; вказані обставини стали підставою для звернення Комітету до Міністерства юстиції України з листами від 05.05.2021 №300-29/02-6962 та від 06.09.2021 № 300-29/02-13022 про вжиття заходів щодо направлення Комітету постанов прийнятих в ході виконавчого провадження та забезпечення вжиття всіх необхідних заходів щодо своєчасного та у повному обсязі виконання наказу суд; Комітет повторно звернувся до ВДВС з листом від 31.12.2021 № 300-29/02-18848 про надіслання на адресу стягувача постанови від 14.12.2017 ВП № 54921342 разом з оригіналом наказу, однак постанова від 14.12.2017 ВП № 54921342 та оригінал наказу на адресу Комітету не надходили.

З огляду на викладені обставини, з посиланням на приписи статті 329 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та підпункт 19.4. пункту 19 розділу ХІ ГПК України, АМК просив суд відновити строк для пред`явлення наказу до виконання, визнавши причини пропуску строку пред`явлення наказу до виконання поважними та видати дублікат наказу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/6772/14, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2022, відмовлено у задоволенні заяви АМК від 11.02.2022 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу та видачу дублікату наказу від 10.06.2014 у справі №910/6772/14.

Судові рішення мотивовані зокрема тим, що:

- заявник не навів достатніх обґрунтувань та не надав доказів на підтвердження того, що строк пред`явлення наказу господарського суду до виконання пропущено ним з поважних причин, що є підставою для відмови в задоволенні заяви АМК від 11.02.2022 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу та видачу дублікату в частині відновлення строку для пред`явлення до виконання;

- постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 54921342 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року № 910/6772/14 отримано заявником 28.02.2019, проте з листом до відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) АМК звернувся майже через 9 (дев`ять) місяців після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 54921342;

- як вказував Комітет він тільки 22.06.2020 дізнався про винесення 14.12.2017 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з Автоматизованої системи виконавчих проваджень. Беззаперечних доказів того, що заявник довідався про повернення виконавчого документа стягувачу саме 22.06.2020 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, до заяви не додано та заявником при розгляді заяви не доведено;

- отже, АМК не навів достатніх обґрунтувань та не надав доказів на підтвердження того, що строк пред`явлення наказу господарського суду до виконання пропущено ним з поважних причин;

- судами також зазначено про те, що розгляд господарським судом заяв (клопотань), інших звернень у справах, матеріали яких знищено у зв`язку із закінченням встановлених строків зберігання, та вчинення у зв`язку з цим певних процесуальних дій є можливим за наявності у суді належним чином завірених копій процесуальних документів (рішень, ухвал, виданих судом наказів і т. ін.) або за наявності таких документів у Єдиному державному реєстрі судових рішень, проте станом на день розгляду заяви АМК від 11.02.2022 року про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу та видачу дублікату у господарському суді міста Києва відсутня належним чином засвідчена копія наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/6772/14;

- оскільки заявник звернувся до суду з заявою про видачу дубліката наказу після закінчення строку, встановленого для його пред`явлення до виконання, а в задоволенні його заяви про відновлення такого строку судом відмовлено, тому заява про видачу дубліката наказу від 10.06.2014 у справі № 910/6772/14 не узгоджується з положеннями пункту 19.4 «Перехідних положень» Розділу XI ГПК України, а отже не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АМК, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволенні заяви АМК від 11.02.2022 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу та видачу дублікату наказу від 10.06.2014 у справі №910/6772/14.

Ухвалою Верховного Суду від 17.11.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АМК в частині оскарження відмови у видачі дублікату виконавчого документа (наказу); у відкритті касаційного провадження в частині оскарження поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання відмовлено, оскільки ухвала суду першої інстанції в цій частині не підлягає перегляду в касаційному порядку.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків) мотивовано неправильним застосуванням судами підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ ГПК України та статті 12 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, скаржник наголошує, що постанову відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) про повернення виконавчого документа стягувачу від 14.12.2017 Комітетом отримано не було, тому строк пред`явлення наказу суду встановлюється відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» та вважається таким який був перерваний.

Доводи інших учасників справи

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права у вирішенні питання щодо видачі дубліката наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у справі № 910/6772/14 за заявою АМК.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Порядок вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого документа (наказу суду) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів визначено підпунктом 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Дублікат виконавчого документа - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою «Дублікат».

Аналіз змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України свідчить, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, вилучення у виконавця або стягувача, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд зауважує, що ГПК України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За умови встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас обов`язковою умовою для видачі дубліката наказу є звернення до суду з такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду (Близька за змістом правова позиція щодо умов видачі дубліката виконавчого документа викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 24/234, від 10.09.2018 у справі № 5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі № 916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі № 5023/1702/12, від 11.11.2019 у справі № 5/229-04, від 01.04.2020 у справі № 916/924/16, від 18.06.2020 у справі № 24/262, від 03.08.2020 у справі № 904/9718/13, від 17.09.2020 у справі № 19/093-12).

Отже, умовою для видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення (пункт 3.15 постанови Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 18/1147/11).

У постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 916/924/16 викладено правовий висновок, що під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 2-836/11).

На момент видачі наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 у справі №910/6772/14 діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, який передбачав, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання (пункт 2 частини першої статті 22, пункт 1 частини першої статі 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV).

У справі, що розглядається судами було встановлено пред`явлення виконавчого документа до виконання як факти пред`явлення виконавчого документа до виконання так і винесення 14.12.2017 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Водночас 05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIІI (далі - Закон №1404-VIІI), яким збільшено строк пред`явлення виконавчих документів до виконання до трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили (частини перша, друга статті 12 цього Закону).

У пункті 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Таким чином, законодавець збільшив до трьох років строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 Законом №1404-VIII, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016, та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016 (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2018 у справі №910/11424/15, від 20.05.2019 у справі №904/10285/15, від 30.07.2019 у справі №922/3137/15, від 26.12.2019 у справі №10/339/10).

Водночас положення пункту 5 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VІІІ від 02.06.2016 не розповсюджують свою дію на виконавчі документи, строк виконання за якими сплив на час набрання чинності зазначеним законодавчим актом (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №5016/149/2011(17/6).

Як вже зазначалося, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Звертаючись з заявою від 11.02.2022 Комітет зазначав про те, що постанову відділу державної виконавчої служби про повернення виконавчого документа стягувачу від 14.12.2017 Комітетом отримано не було, тому строк пред`явлення наказу суду встановлюється відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» та вважається таким який був перерваний.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 N 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

У вказаній статті чітко визначено перелік документів виконавчого провадження, які надсилаються виконавцем сторонам та іншим учасникам рекомендованим поштовим відправленням, зокрема, і постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.

Проте у справі, що розглядається судами не встановлено факту направлення/не направлення на адресу АМК постанови ВДВС від 14.12.2017 ВП №54921342 про повернення виконавчого документа стягувачу рекомендованим листом у порядку, визначеному статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» або отримання АМК такої постанови, що позбавило стягувача можливості бути обізнаним про вчинення відповідних дій державним виконавцем та в подальшому реалізувати своє право на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У справі що розглядається, суди попередніх інстанцій зосередившись на оцінці поважності причин пропуску строку не встановили, чи є відповідний строк закінченим з огляду на наведені приписи законодавства з урахуванням його переривання пов`язаним із пред`явленням виконавчого документа до виконання. Погодившись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви АМК від 11.02.2022 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу та видачу дублікату наказу від 10.06.2014 у справі №910/6772/14 суд апеляційної інстанції не врахував наведених положень Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, щодо обов`язковості направлення органом виконавчої служби постанови про повернення виконавчого документа стягувачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідно, дійшов передчасного висновку, що Комітет звернувся з зазначеною заявою після закінчення строку та не встановив дату його закінчення.

У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/18165/13 зроблено висновок, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Колегія суддів Верховного Суду з таким висновком Верховного Суду України погоджується та не вбачає підстав для відступу від нього.

Подібний за змістом висновок про перебіг, переривання строку пред`явлення наказу суду до виконання викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 723/3410/15-ц та від 29.01.2020 у справі № 344/19847/18.

Отримавши постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження або постанову виконавця про повернення виконавчого документу (що має місце у цій справі), стягувач стає обізнаним про відсутність примусового виконання судового рішення, що надає йому можливість реалізувати свої правомочності стягувача, вжити заходи щодо подальшого виконання чинного рішення суду.

Частина п`ята статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII не може тлумачитися як така, що передбачає обчислення нового строку пред`явлення виконавчого документу до виконання після повернення з дати винесення відповідної постанови виконавцем, а не з дати отримання стягувачем відомостей про повернення виконавчого документу/постанови про повернення виконавчого документу, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) обмежуються права стягувача на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання після переривання такого строку. У разі виникнення певних недоліків виконавчого провадження в частині своєчасного направлення стягувачу постанови про повернення виконавчого документу разом з наказом, втрати поштового відправлення з відповідними постановою та наказом, нівелюється можливість виконання рішення суду за відсутності вини та впливу стягувача. (Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 910/20594/15).

Отже, суди попередніх інстанцій помилково зосередились на дослідженні обставин пропуску такого строку не дослідивши та не встановивши дати його закінчення.

Колегія суддів відзначає, що для мети отримання дублікату наказу, виданого на виконання чинного рішення, стягувач не повинен доводити фізичної втрати оригіналу наказу, а має доводити відсутність у нього виконавчого документу, який йому було видано, та, як наслідок, відсутність у нього можливості звернутися до органів виконання, оскільки його прагненням є виконання чинного судового рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли частково своє підтвердження під час її розгляду.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) «кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (див. рішення від 19.03.1997 зі справи «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи «Шмалько проти України»).

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі від 05.07.2012 «Глоба проти України», пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

З огляду на викладене, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині розгляду заяви Комітету про видачу дубліката наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у справі № 910/6772/14, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи вимоги касаційної скарги, викладені у цій постанові міркування, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині розгляду заяви Комітету про видачу дубліката наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у справі № 910/6772/14 та направити справу у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2022 в частині розгляду заяви Антимонопольного комітету України про видачу дубліката наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у справі № 910/6772/14 скасувати.

3. Справу № 910/6772/14 у скасованій частині направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова