Постанова

від 30.11.2022 по справі 618/145/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

місто Київ

справа № 618/145/19

провадження № 61-7344св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма «АГРО»,

третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуПриватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО» на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року, ухвалене суддею Буніним Є. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО» (далі - ПП СВФ «АГРО»), третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 січня 2014 року № 132, об`єкт договору - земельна ділянка, площею 6, 4672 га, розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, КСП «Хвиля Революції», кадастровий номер земельної ділянки 6321882500:02:000:0056; витребування з користування зазначеної земельної ділянки.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що під час реалізації своїх прав як власника земельної ділянки, а саме укладення договору оренди, йому стало відомо, що вже існує зареєстрований договір оренди земельної ділянки від 15 січня 2014 року № 132 з ПП СВФ «АГРО». Водночас він стверджував, що цей договір оренди земельної ділянки не укладав та, відповідно, не підписував, тобто не відбулося його волевиявлення на укладення цього договору, що підтверджує грубе порушення правил Закону України «Про оренду землі» та ЦК України.

Правовими підставами позову ОСОБА_1 визначив правила частини третьої статті 203, частини другої статті 207, пункту 2 частини першої статті 208, статті 215, частини першої статті 626, частини другої статті 792 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, зазначив, що укладений договір виконується обома сторонами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, Дворічанський районний суд Харківської області позов задовольнив.

Суд визнав недійсним договір оренди землі від 15 січня 2014 року № 132, укладений між ОСОБА_1 та ПП СВФ «АГРО», стосовно земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6, 4672 га, розташованої на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, кадастровий номер 6321882500:02:000:0056.

Зобов`язав ПП СВФ «АГРО» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 6, 4672 га, кадастровий номер 6321882500:02:000:0056.

Здійснив розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, врахувавши висновок судово-технічної експертизи документів від 19 вересня 2019 року № 12067, зробив висновок про брак вільного волевиявлення позивача на укладення оспорюваного правочину, оскільки його текст на першому та другому аркушах договору надруковані на різних друкуючих пристроях, у різний час, перший аркуш правочину замінений.

Посилаючись на правовий висновок, вкладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц (провадження

№ 61-43242св18), суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника щодо відсутності висновку експерта про недійсність підпису позивача у договорі, оскільки та обставина, що у правочині здійснена заміна аркуша, є підставою для задоволення позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПП СВФ «АГРО» 22 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку із неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у:

- постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року

у справі № 6-94цс13, про те, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача; суд не має правових підстав для задоволення позову у разі встановлення формального порушення закону;

- постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц (провадження № 61-43242св18), від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18 (провадження № 61-8593св19), про те, що обов`язок доказування невідповідності підпису на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судово-почеркознавчої експертизи.

Заявник зазначає, що висновком експерта за результатами розгляду судово-технічної експертизи документів від 19 вересня 2019 року № 12067 не встановлено, що позивач ОСОБА_1 не підписував договір оренди земельної ділянки, а судово-почеркознавчу експертизу у справі позивач не просив провести.

Також заявник наголошує на тому, що позивач не довів, які саме умови договору були змінені після його підписання сторонами; отримуючи протягом чотирьох років орендну плату, орендар не заявляв, що він не згоден з умовами договору та розміром орендної плати, яку йому виплачували.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 08 травня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПП СВФ «АГРО».

Ухвалою від 17 серпня 2021 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 227/3760/19-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору оренди недійсним.

Ухвалою від 21 листопада 2022 року Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі та призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 05 серпня 2005 року, серії ЯБ № 210919, виданого на підставі розпорядження голови Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області від 12 січня

2005 року № 5, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 4672 га, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, КСП «Хвиля Революції», кадастровий номер земельної ділянки 6321882500:02:000:0056.

15 січня 2014 року від імені ОСОБА_1 з ПП СВФ «АГРО» укладено договір оренди землі № 132, відповідно до умов якого цьому підприємству передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 6, 4672 га, строком на 10 років.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 15 січня 2014 року орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар ПП СВФ «АГРО» приймає земельну ділянку, площею 6, 4672 га, кадастровий № 6321882500:02:000:0056. Земельна ділянка передається в такому стані - придатна для сільськогосподарського використання.

Згідно з актом визначення земельної ділянки в натурі від 15 січня 2014 року орендодавець ОСОБА_1 та орендар ПП СВФ «АГРО» склали акт про визначення меж земельної ділянки, загальною площею 6, 4672 га, у тому числі ріллі 6, 4672 га, в натурі із земель власності, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Згідно з висновком судово-технічної експертизи документів від 19 вересня 2019 року № 12067 друковані тексти на першому та другому аркушах наданого на дослідження договору оренди землі від 15 січня 2014 року № 132, укладеного від імені ОСОБА_1 з ПП СВФ «АГРО», виконані на різних друкуючих пристроях, а саме текст на першому аркуші - за допомогою лазерного принтера або багатофункціонального пристрою в режимі «Принтер», текст на другому аркуші - за допомогою різографа (дуплікатора). Тексти на першому та другому аркушах договору надруковані у різний час. У наданому на дослідження договорі замінений перший аркуш.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору оренди землі недійсним, позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги тим, що він не підписував та не укладав договір оренди землі, а тому вважав його недійсним, оскільки немає його волевиявлення на укладення цього договору.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, особисті підписи сторін договору є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми такого договору, наявність таких підписів зазвичай має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 6.21-6.24 постанови від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що:

«У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством».

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Верховний Суд врахував, що, задовольняючи позов ОСОБА_1 , суди виснували, що документ, договір оренди землі, піддавався зміні, й неможливо встановити, які саме початкові умови він містив, тому підпис позивача, який є в тексті договору на підтвердження погодження сторонами його умов, не може доводити, що його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, а тому є підстави для визнання цього договору недійсним.

Водночас, стверджуючи, що договір між сторонами не укладався та не підписувався, суди мали врахувати, що позивач мав доводити не заміну першого аркуша договору, а те, що він не підписував та не укладав такий договір, тобто що між сторонами не виникли відносини з договору оренди землі, оскільки позивач не виявляв своєї волі на укладення такого правочину.

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18 (провадження № 61-8593св19) Верховний Суд зазначив, що обов`язок доказування невідповідності підпису особі на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Натомість у справі, що переглядається, наполягаючи на тому, що договір позивач не підписував та не укладав, він не просив провести судову почеркознавчу експертизу, а клопотав про проведення судової технічної експертизи з метою з`ясування питання щодо заміни першого аркуша договору, на якому немає підписів сторін договору, а лише викладені істотні умови такого договору. З урахуванням фактичних підстав позову, до складу предмета доказування входили обставини, чи підписував особисто позивач договір оренди землі та чи укладав такий договір позивач, чи було як зовнішнє, так і внутрішнє волевиявлення на укладення такого правочину. Заміна першого аркуша договору не доводить таких обставин, а лише підтверджує, що відбулася заміна аркушів, при цьому не можна достеменно стверджувати, що відбулася заміна умов договору в односторонньому порядку.

Наведене свідчить, що, врахувавши неіснування внутрішньої волі на укладення договору оренди землі на умовах, викладених у договорі (його письмовій формі), у зв`язку із заміною першого аркуша договору з істотними умовами договору, за наявності зовнішнього волевиявлення, яке виявилося у підписанні такого договору, суди розглянули позов з таких фактичних підстав, які не наводив і не визначив письмово позивач у своєму позові.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогами про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що цей договір він не укладав та не підписував, його умови не погоджував, тобто стверджував, що не відбулося його зовнішнього волевиявлення на досягнення такої домовленості, а також він не мав внутрішньої волі на укладення договору, що є відмінним від відсутності внутрішньої волі, за наявності зовнішнього волевиявлення, що фактично встановили суди.

При цьому письмової заяви про зміну фактичних підстав позову, зокрема, що відповідач під час державної реєстрації договору здійснив заміну першого аркуша договору, на якому були викладені істотні умови договору, позивач до суду не подавав.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, не визначивши, що є підставою позову, помилково призначили судово-технічну експертизу та врахували висновок цієї експертизи як належний доказ під час вирішення спору по суті, хоча заміна аркуша письмового договору не входила у предмет доказування у справі.

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, вийшли за межі розгляду справи, дійшли помилкових висновків про недійсність договору у зв`язку із заміною першого аркуша договору, водночас не встановивши, що договір між сторонами позивач не укладав та не підписував. Насправді ж факт заміни першого аркуша договору не доводить тих обставин, що позивач не підписував цей договір, не мав ані зовнішнього, ані внутрішнього волевиявлення на його укладення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведенням позивачем, що він не виражав своєї волі на укладення договору оренди землі з відповідачем, а тому такий договір є недійсним на підставі частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

Верховний Суд наголошує, що у справі, яка переглядається, враховуючи визначені позивачем підстави позову, ОСОБА_1 мав доводити, що він не підписував та не укладав договір оренди землі, а тому такий договір не відповідає його внутрішній волі та не має зовнішнього її вираження, натомість він помилково доводив факт заміни першого аркуша договору, з чим погодилися суди першої та апеляційної інстанцій, не встановивши, що входить у предмет доказування у справі.

Вважаючи, що заміна першого аркуша договору не відповідає внутрішній волі, позивач вправі звернутися до суду з відповідним позовом та доводити, які саме умови були погоджені сторонами під час його укладення та підписання.

Роз`яснюючи сторонами їх процесуальне право на звернення з позовом з приводу розв`язання цього спору, Верховний Суд наголошує, що обрання правомірного та ефективного способу захисту перебуває у площині врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача; судові витати, понесені у зв`язку із переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО» задовольнити.

Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО», третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, витребування з користування зазначеної земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО» судові витати, понесені у зв`язку із переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 5 378, 80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко