Постанова

від 08.12.2022 по справі 821/2820/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 821/2820/15-а

касаційне провадження № К/9901/37791/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Херсонській області (далі - Інспекція) на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі за позовом Приватного підприємства «Агріна» (далі - Підприємство) до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.05.2015 № 0001342200, № 0001352200 та від 11.06.2015 № 0001672200, № 00016822002.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій між Підприємством та ТОВ «Б.Б.Д.» за вересень 2014 року - лютий 2015 року підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбані у зазначеного контрагента транспортні послуги були використані Підприємством у власній господарській діяльності, а саме - при перевезенні продукції до покупців, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку та знайшло своє відображення у акті перевірки; незначні недоліки у заповненні реквізитів товарно-транспортних накладних не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не відносяться до первинних документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, передбачених статтею 44 Податкового кодексу України; Інспекцією використано лише інформацію з територіального органу ДПС за місцем реєстрації контрагента, яка не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях; податковим органом не надано вироку або ж будь-якого іншого належного доказу, який би підтверджував безтоварність операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Б.Б.Д.», або ж підтверджував обставини, на які Інспекція посилається у акті перевірки.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 04.11.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017, позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення від 18.05.2015 № 0001342200, № 0001352200 та від 11.06.2015 № 0001672200, № 00016822002.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Підприємством та ТОВ «Б.Б.Д.» щодо придбання транспортних послуг підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбані у зазначеного контрагента транспортні послуги були використані Підприємством у власній господарській діяльності - доставці продукції на користь покупців, що підтверджено відповідними договорами та первинними бухгалтерськими документами; надані суду товарно-транспортні накладні дають підставу вважати, що позивачем обґрунтовано включено до складу витрат оплату транспортних послуг перевізника, оскільки в товарно-транспортних накладних зазначено який товар перевозився, якими автомобілями та куди доставлявся, транспортні засоби ідентифіковані, зазначені прізвища водіїв, є печатки підприємств-покупців та перевізників, з огляду на що Інспекція мала можливість співставити кількість товару, дати та інші відомості товарно-транспортних накладних з видатковими накладними, за якими Підприємство відпускало та придбавало продукцію, що перевозилась ТОВ «Б.Б.Д»., а незначні недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних у даному випадку не перешкоджають встановленню змісту спірних господарських операцій, та самі по собі не тягнуть втрати ними статусу належних транспортних документів, не впливають на реальність господарських операцій та не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування); відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об`єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій; податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами, а також іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих потужностей, з урахуванням того, що відповідач не надав суду копії отриманою від Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС Київської області податкової інформації щодо ТОВ «Б.Б.Д.», з огляду на що у суду відсутня можливість оцінити таку інформацію та перевірити підстави, за яких контролюючий орган не мав можливості провести перевірку даного суб`єкта господарювання; доказів існування вироків у кримінальних справах, які відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України були б обов`язковими для суду під час розгляду адміністративної справи, Інспекцією в процесі розгляду справи надано не було.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.07.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що у Товариства відсутнє право на формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту по господарських операціях із придбання транспортних послуг у ТОВ «Б.Б.Д.», оскільки: у наданих Підприємством до перевірки товарно-транспортних накладних були відсутні реквізити довіреностей на отримання товару, підписи та прізвища, імена і по-батькові бухгалтера Підприємства та особи, яка дозволила відпуск товарно-матеріальних цінностей; ТОВ «Б.Б.Д.» у листопаді 2014 року мав стан « 9 - відсутність за місцезнаходженням», а за інформацією Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС Київської області ТОВ «Б.Б.Д.» з серпня 2014 року не подає звіти з а формою № 1-ДФ та транспортному збору, у зв`язку з чим неможливо перевірити наявність працюючих осіб, які вказані у товарно-транспортних накладних; у провадженні СУ ФР ДФС у Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 3201408000000082 від 13.10.2014, відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які, діючи повторно, у період з 01,04.2014 створили та використовують ряд фіктивних суб`єктів господарювання для прикриття незаконної діяльності.

Підприємство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 02.11.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємство як платник податків знаходиться на обліку Інспекції з 2010 року. Відповідно до установчих документів Підприємство здійснює оптову торгівлю зерном, тютюном, насінням і кормами для тварин.

Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на прибуток за 2014 рік та податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ «Б.Б.Д» за період - листопад 2014 року, результати якої оформлені актом № 61/21-03-22-04-/37124888 від 24.03.2015, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 44313,00 грн.; вимоги статті 44, пунктів 198.1-198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством завищено податковий кредит за період, який перевірявся, на загальну суму 49241,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від`ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 25 податкової декларації за листопад 2014 року), яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у листопаді 2014 рку на загальну суму 49241,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Інспекція 18.05.2015 прийняла податкові повідомлення-рішення: №0001342200, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 49241,00 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 24620,50 грн.; №0001352200, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 44316,00 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 22158,00 грн.

Також, Інспекція проведена документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства з ТОВ «Б.Б.Д» за серпень 2014 року - лютий 2015 року, результати якої зафіксовані в акті № 107/21-03-22- 05/37124888 від 13.05.2015, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 194418,74 грн.; вимоги статті 44, пунктів 198.1-198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством завищено податковий кредит за період, який перевірявся, а саме: у вересні 2014 року - на 147694,00 грн., у жовтні 20014 року - на 63882,70, у лютому 2015 року - на 22297,40 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від`ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 25 податкової декларації за період, який перевірявся), на загальну суму 233874,28 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Інспекція 11.06.2015 прийняла податкові повідомлення-рішення: №0001672200, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 233874,28 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 116937,14 грн.; №0001682200, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 190418,74 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 95209,37 грн.

Зокрема, у актах перевірки було вказано, що протягом вересня - листопада 2014 року та лютого 2015 року позивач (замовник) придбавав послуги перевезення вантажів у ТОВ «Б.Б.Д.» (перевізник) згідно договорів про надання послуг на перевезення вантажів (зернові та маслянисті культури) автомобільним транспортом №ТР-13/2014 від 01.09.2014 та №ТР-3/2015 від 01.02.2015. Так, перевізником було надано послуг у вересні на суму 886165,08 грн. (в т.ч. ПДВ 147694,20 грн.), у жовтні 2014 року - на суму 383296,00 грн. (в т.ч. ПДВ 63882,65 грн.), в листопаді 2014 року - на суму 295444,50 грн. (в т.ч. ПДВ 49240,75 грн.), в лютому 2015 року - на суму 133784,46 грн. (в т.ч. ПДВ 22297,41 грн. коп.) Факт виконання послуг підтверджено товарно-транспортними накладними та актами здачі-прийняття виконаних робіт. Суми податку на додану вартість за податковими накладними за вересень-листопад 2014 року та лютий 2015 року Підприємством включено до складу податкового кредиту відповідних періодів, податкові накладні відображено у реєстрі отриманих податкових накладних. Розрахунки між суб`єктами господарювання здійснювалися у безготівковій формі, заборгованість по зазначеним операціям відсутня. Разом з цим, контролюючий орган під час перевірки товарно-транспортних накладних встановив, що при складанні таких товарно-транспортних накладних порушено порядок їх заповнення: відсутні реквізити довіреностей (номер, серія, дата, ким та на кого видана довіреність) вантажоодержувача, відсутні прізвище, ім`я та по-батькові та підпис бухгалтера (відповідальної особи вантажовідправника), відсутні прізвища, ім`я та по-батькові та підписи особи, яка дозволила відпуск товарно-матеріальних цінностей; відсутня інформація стосовно вантажно-розвантажувальних операцій, з огляду на що з товаро-транспортних накладних неможливо дослідити фактичний час прибуття автомобіля для завантаження та час прибуття автомобіля для розвантаження, можливого простою, маси вантажу, який підлягав транспортуванню та ставлять під сумнів факт перевезення товару.

Також, у актах перевірки було вказано, що контролюючий орган під час проведення перевірок використав податкову інформацію, отриману від Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, про те, що ТОВ «Б.Б.Д.» в листопаді 2014 року мало стан « 9 - відсутність за місцезнаходженням», з серпня 2014 року не подає звіти по податковій звітності №1-ДФ та транспортному збору, тому неможливо перевірити наявність працюючих осіб, які вказані в товарнл-транспортних накладних. Крім того, Інспекція зазначила, що ТОВ «Б.Б.Д не відобразило в податковій звітності з податку на додану вартість податкові зобов`язання по операціям з Підприємством.

Крім того, Інспекція зазначила, що в провадженні СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 3201408000000082 від 13.10.2014, відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діючи повторно, у період з 01.04.14 створили та використовують ряд фіктивних суб`єктів господарської діяльності, в т.ч. ТОВ «Б.Б.Д». для прикриття незаконної діяльності, яка полягає у безпідставному формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат іншим суб`єктам господарської діяльності та здійснили пособництво службовим особам реально діючим суб`єктам підприємницької діяльності в ухиленні від сплати податку на додану вартість у сумі понад 3,1 млн. грн.

Вказані обставини, на думку податкового органу, свідчать на користь висновку про те, що господарські операції Підприємства з ТОВ «Б.Б.Д» не мали реального товарного характеру.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.4 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що: транспортні послуги, які придбані позивачем у ТОВ «Б.Б.Д», підтверджені договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт, товаро-транспортними накладними, заявками, платіжними документами. Укладені позивачем з ТОВ «Б.Б.Д» правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними; придбані у зазначеного контрагента транспортні послуги були використані Підприємством у власній господарській діяльності - доставці продукції на користь покупців, що підтверджено відповідними договорами та первинними бухгалтерськими документами; надані суду товарно-транспортні накладні дають підставу вважати, що позивачем обґрунтовано включено до складу витрат оплату транспортних послуг перевізника, оскільки в товарно-транспортних накладних зазначено який товар перевозився, якими автомобілями та куди доставлявся, транспортні засоби ідентифіковані, зазначені прізвища водіїв, є печатки підприємств-покупців та перевізників, з огляду на що Інспекція мала можливість співставити кількість товару, дати та інші відомості товарно-транспортних накладних з видатковими накладними, за якими Підприємство відпускало та придбавало продукцію, що перевозилась ТОВ «Б.Б.Д»., а незначні недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних у даному випадку не перешкоджають встановленню змісту спірних господарських операцій, та самі по собі не тягнуть втрати ними статусу належних транспортних документів, не впливають на реальність господарських операцій та не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування); відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об`єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій; податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами, а також іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих потужностей, з урахуванням того, що відповідач не надав суду копії отриманою від Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС Київської області податкової інформації щодо ТОВ «Б.Б.Д.», з огляду на що у суду відсутня можливість оцінити таку інформацію та перевірити підстави, за яких контролюючий орган не мав можливості провести перевірку даного суб`єкта господарювання; матеріали справи містять розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) ТОВ «Б.Б.Д.», якими підтверджується, що ТОВ «Б.Б.Д.» задекларувало свої податкові зобов`язання з податку на додану вартість по господарських операціях з Підприємством; витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджується, що станом да час виконання господарських операцій з Підприємством ТОВ «Б.Б.Д.» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, а інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу ТОВ «Б.Б.Д.» була внесена лише 27.05.2015; доказів існування вироків у кримінальних справах, які відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України були б обов`язковими для суду під час розгляду адміністративної справи, Інспекцією в процесі розгляду справи надано не було.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Підприємство правомірно сформувало витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податковий кредит по господарських операціях, здійснених із ТОВ «Б.Б.Д.».

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду враховує, що висновки податкового органу щодо неправомірного формування Підприємством витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту були обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що: доказів порушення кримінального провадження за № 3201408000000082 від 13.10.2014, про яке Інспекція вказує в актах перевірки, матеріали справи не містять, а Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду з інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, таких обставин не встановлено.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова