Постанова

від 29.11.2022 по справі 910/9504/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Справа№ 910/9504/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Харицька А.М.

відповідача - Калініна О.В.

третьої особи на стороні відповідача-1 - не з`явилися

третьої особи на стороні відповідача-2 - не з`явилися

третьої особи на стороні відповідача-3 - Клименко О.В.

третьої особи на стороні позивача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 (повне рішення складено 12.08.2022)

у справі №910/9504/21 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

2. Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо";

3. Національний банк України

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1

про визнання відсутнім права вимоги.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" про визнання відсутнім права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та первісний кредитор - Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" не визнають прав позивача та його законних інтересів щодо припинення правовідносин за кредитним договором. Про факт невизнання такого права позивача свідчить направлення Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" позивачу у справі повідомлення про нікчемність правочину та застосування наслідків нікчемності, направлення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." повідомлення-вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсною додаткової угоди про припинення кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 у справі №910/9504/21 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, позовну заяву та додані до неї документи повернуто заявнику.

Постановою Північного апеляційного господарського суд від 31.08.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 у справі №910/9504/21 скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 відкрито провадження у справі №910/9504/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо", Національний банк України та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 зупинено провадження у справі №910/9504/21 на підставі п. 17.12 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України до повернення матеріалів справи після перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 в порядку касаційного провадження.

Постановою Верховного Суду від 02.12.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №910/9504/21 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі №910/9504/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі №910/9504/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального закону.

Ключовими аргументами Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" щодо наявності підстав для скасування рішення є те, що:

- місцевим господарським судом не враховано преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/399/20, та у зв`язку з цим залишено поза увагою обставини нікчемності правочинів і операцій з погашення позивачем кредитної заборгованості;

- судом не застосовано до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16;

- з огляду на презумпцію правомірності правочину, що не спростована позивачем під час розгляду справи, висновки місцевого господарського суду щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" права вимоги за кредитним договором є помилковими та передчасними і такими, що здійснені без з`ясування всіх обставин справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 апеляційну скаргу у справі №910/9504/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 апеляційну скаргу у справі №910/9504/21 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

До суду 12.10.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію оскаржуваного рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/9504/21, призначено її до розгляду на 15.11.2022, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.

04.11.2022 від Національного банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа підтримує апеляційну скаргу відповідача, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

10.11.2022 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." заперечує проти доводів відповідача та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Позивач погоджується з висновками місцевого господарського про наявність підстав для задоволення позову та, зокрема, вважає відсутніми преюдиціальні обставини у рішенні Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/399/20 і вказує, що правовідносини у справі №910/10784/16 та справі №910/9504/21 не є подібними, що виключає можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду.

11.11.2022 Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подано відзив на апеляційну скаргу, у якому заявник просить її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Також 11.11.2022 представником Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подано заяви щодо проведення судового засідання без його участі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 після заслуховування пояснень представників учасників справи оголошено перерву у судовому засіданні для додаткового з`ясування обставин справи до 29.11.2022.

У судове засідання 29.11.2022 з`явилися представники сторін та третьої особи-3 на стороні відповідача. Натомість, представники третіх осіб-1,2 на стороні відповідача та третьої особи на стороні позивача не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Апеляційний суд зазначає, що згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, треті особи-1,2 на стороні відповідача та третя особа на стороні позивача належним чином повідомлені про розгляд справи. Також судом враховано і подані 11.11.2022 представником Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяви щодо проведення судового засідання без його участі. Отже, неявка у судове засідання представників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та ОСОБА_1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-3 на стороні відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, 28.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" укладено кредитний договір №129/08-13 з наступними умовами (з урахуванням договорів про внесення змін до кредитного договору):

- сума кредиту складає 30000000,00 грн;

- дата видачі кредиту - 30.08.2013;

- дата повернення кредиту - 30.12.2015;

- проценти за користування кредитом - 22% в період з 28.08.2013 по 30.04.2014, 18% - в період з 01.05.2014 по 30.12.2015.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору банк відкриває рахунок № НОМЕР_1 для обліку кредиту та рахунок № НОМЕР_2 для обліку процентів.

Згідно з п. 2.5 кредитного договору кредит може бути достроково повернутий позичальником повністю або частково зі сплатою процентів за фактичний строк користування кредитом за умови повідомлення про це банк не пізніше ніж за два робочі дні до дня повернення кредиту.

Банк має право достроково вимагати повернення кредиту та проведення повного розрахунку з банком у випадку втрати предмету застави (пп. 3.2.2 п. 3.2 кредитного договору)

Зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." за даним кредитним договором були забезпечені заставою восьми земельних ділянок, які розташовані в Київській області, на підставі іпотечних договорів №№1335, 1336 та 1337 від 28.08.2013, укладених банком з фізичними особами.

Також, 30.08.2013 між позивачем та банком укладено договір строкового банківського вкладу №23/08-13, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." передає, а Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" приймає грошові кошти в сумі 30000000,00 грн у тимчасове користування з 30.08.2013 по 30.12.2015.

Відповідно до п. 3.3 договору строкового вкладу якщо дострокове припинення договору відбулося з ініціативи вкладника, то банк повертає йому грошові кошти у валюті вкладу і нараховує проценти по процентній ставці, вказаній у п. 2.3 договору.

В подальшому 17.06.2014 між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" укладено договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-1, відповідно до якого зобов`язання позивача за кредитним договором забезпечені заставою майнових прав згідно з договором строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013 на суму 30000000,00 грн.

За умовами договору застави майнових прав та відступлення права вимоги цей правочин забезпечує вимоги заставодержателя (банку), що випливають з кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013. В забезпечення виконання зобов`язань, заставодавець (позивач) передає у заставу належні йому на момент укладання цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по договору строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013 в сумі 30000000,00 грн строком дії до 30.12.2015, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" (п. 1.1 договору застави).

Відповідно до п. 4.2 договору застави сторони домовилися, що у разі направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." письмової вимоги банку щодо повернення вкладу за договором строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013 заставодержатель вважає, що строк погашення зобов`язання за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013 є таким, що настав.

У вересні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." було прийнято рішення про повернення суми отриманого кредиту відповідно до кредитного договору в повному обсязі за рахунок коштів, що зберігалися на депозитному рахунку позивача, відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Банк Камбіо".

Позивач направив Публічному акціонерному товариству "Банк Камбіо" лист №17/09-14 від 10.09.2014, відповідно до якого просив банк у зв`язку із виробничою необхідністю повернути кошти з депозитного рахунку НОМЕР_8, відкритого відповідно до договору строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013, в сумі 30000000,00 грн на поточний рахунок № НОМЕР_3 , відкритий у цьому ж банку.

Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" перерахувало з депозитного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." на поточний рахунок товариства суму вкладу та нарахованих відсотків.

За наслідком цього 11.09.2014 між банком та позивачем було укладено додаткові угоди до договору застави та депозитного договору про припинення вказаних договорів.

В подальшому, з метою припинення правовідносин за кредитним договором на підставі платіжного доручення №291 від 10.09.2014 з поточного рахунку позивача № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_4 , що відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Банк Камбіо" для обліку кредитних коштів, було перераховано 30000000,00 грн в рахунок повернення суми наданого кредиту за кредитним договором.

Також, на підставі платіжного доручення №297 від 11.09.2014 з поточного рахунку № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_5 для обліку нарахованих відсотків за користування кредитними коштами було перераховано 236712,33 грн в рахунок погашення заборгованості по відсотках за користування кредитом.

Вказане підтверджується платіжними дорученнями №291 від 10.09.2014 та №297 від 11.09.2014 з відміткою банку про проведення відповідних платежів та випискою з банківського рахунку позивача за 11.09.2014.

Як наслідок, між банком та позивачем 11.09.2014 укладено додаткову угоду про припинення кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013, якою визначено, що сторони, керуючись ст. 606 Цивільного кодексу України, дійшли згоди припинити кредитний договір №129/08-13 від 28.08.2013. З моменту набрання чинності цієї додаткової угоди зобов`язання сторін, що виникли з кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли з договору. Вказана додаткова угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення її печатками та є невід`ємною частиною договору.

На підтвердження повного погашення заборгованості банк видав позивачу довідку №591 від 11.09.2014, у якій зазначено, що 11.09.2014 заборгованість за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013 погашена в повному обсязі, в тому числі по відсотках за користування кредитом.

Постановою правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014 прийнято рішення про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" шляхом призначення куратора. Цією постановою, зокрема, введено заборону для банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов`язано останнього здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, та перераховувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків банку, відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Постановою правління Національного банку України №603/БТ від 25.09.2014 Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" віднесено до категорії проблемних, запроваджено певні обмеження у діяльності банку, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мало прийматися лише в грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави) за погодженням із куратором банку.

Постановою правління Національного банку України №782 від 04.12.2014 Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" віднесено до категорії неплатоспроможних.

На виконання цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №140 від 04.12.2014 "Про затвердження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Камбіо".

Відповідно до цього рішення, починаючи з 05.12.2014 в Публічному акціонерному товаристві "Банк Камбіо" запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію банку.

27.02.2015 Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо".

В процесі здійснення ліквідаційної процедури банку 16.07.2018 у відповідності до внутрішнього наказу банку №62 від 18.04.2018 та щодо рекомендацій по вжиттю заходів за підсумками перевірки працівниками Департаменту розслідування протиправних діянь (на підставі розпоряджень директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №22-Р від 07.05.2018 та №32-р від 18.04.2018) уповноваженою особою Фонду видано наказ №108, яким було створено комісію для підготовки, аналізу та узагальнення аналітичної інформації щодо правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, які можуть містити ознаки нікчемності.

18.07.2018 за результатами проведеної перевірки було складено акт комісії з перевірки правочинів, в якому комісія зробила висновок, що окремим кредиторам було надано переваги (пільги), не передбачені для них Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Уповноваженою особою 18.07.2018 видано наказ №109, яким затверджено акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18.07.2018. З акту вбачається, що комісією виявлено ознаки нікчемності у правочинах (договорах), зокрема, які слугували підставою для списання кредитної заборгованості позичальників банку шляхом перерахування коштів з поточних, депозитних рахунків вкладників на погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними банком та фізичними/юридичними особами, а також правочини щодо відчуження заставного/іпотечного майна після виконання операцій зі сплати кредитної заборгованості.

18.07.2018 проведено засідання малого комітету з управління активами банку, за результатами якого складено протокол №161. Відповідно до протоколу на порядок денний було винесено, зокрема, питання про визнання нікчемними правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, на підставі положень п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: правочинів щодо розірвання депозитних договорів, укладених з вкладниками-юридичними та фізичними особами, та/або укладання договорів поруки і застави майнових прав та відступлення прав вимоги зі спрямуванням коштів, які обліковувались на поточних рахунках та рахунках з обліку вкладів (депозитів) фізичних осіб та суб`єктів господарювання, на оплату кредитної заборгованості, а також правочинів щодо розірвання договорів застави/іпотеки майна, яке виступало в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами. За результатами розгляду вказаного питання вирішено звернутися до Комісії з управління майном (активами) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються Фонду щодо погодження плану дій стосовно визнання нікчемними правочинів (в тому числі договорів) щодо розірвання депозитних договорів, укладених банком та фізичними і юридичними особами, та/або підписання з вкладниками (кредиторами) договорів поруки і застави майнових прав та відступлення прав вимоги, а також щодо розірвання договорів застави/іпотеки майна, яке виступало як забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами.

Згідно з додатком №1 до акту комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18.07.2018 виявлено ознаки нікчемності, передбачені п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у ряді договорів, які укладалися протягом року до моменту введення тимчасової адміністрації банку, зокрема:

- правочину щодо відступлення/розірвання/припинення договорів іпотеки від 28.08.2013, посвідчених приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Білоконь С.І. за реєстровими №№1337, 1336, та 1335;

- договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-1 від 17.06.2014

- операції, проведеної 11.09.2014, щодо перерахування позивачем грошових коштів в розмірі 30000000,00 грн з рахунку № НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 з наступним призначенням платежу: "Повернення суми кредиту зг.кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013р. Без ПДВ."

З огляду на вищевикладене, Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" на адресу позивача направлено повідомлення №22/1830 від 27.09.2018 про нікчемність правочину та застосування наслідків нікчемності. У вказаному повідомленні зазначено, що на виконання п. 8 ч. 1 ст. 48, п. 4 ч. 2 ст. 37, ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку №109 від 18.07.2018 затверджено акт комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18.07.2018, яким виявлено ознаки нікчемності, передбачені п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в наступних правочинах щодо відступлення/розірвання/припинення:

- договорів іпотеки від 28.08.2013, посвідчених приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Білоконь С.І. за реєстровими №№1335, 1336 та 1337;

- договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги № 129/06-14-1 від 17.06.2014;

- операції, проведеної 11.09.2014 щодо перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." грошових коштів у розмірі 30000000,00 грн з рахунку НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 з призначенням «Повернення суми кредиту згідно кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013. Без ПДВ», та застосовано наслідки нікчемності цих правочинів, в тому числі здійснено зворотні транзакції по рахунку за нікчемним правочином.

02.07.2019 на засіданні правління Національним банком України, як заставодержателем майнових прав, було відмовлено банку у наданні дозволу на продаж права вимоги, зокрема, до позивача, у зв`язку з тим, що станом на день прийняття цього рішення банк втратив право вимоги за цим договором. Дане рішення оформлене протоколом правління Національного банку України №46/БТ від 02.07.2019.

04.07.2019 рішенням малого комітету управління активами Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (протокол №283) було затверджено пропозицію №167 від 04.07.2019 щодо реалізації активів банку (права вимоги за кредитними договорами), до якої було включено право вимоги до позивача за спірним кредитним договором.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1805 від 17.07.2019 затверджено умови продажу активів банку, зокрема, права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013, укладеним між банком та позивачем.

На сайті Державного підприємства "Прозоро.Продажі" Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" було опубліковано оголошення від 19.07.2019 з продажу на "голандському" аукціоні права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013, укладеним з юридичною особою, забезпечення: вісім земельних ділянок загальною площею 14,2501 га, розташовані за адресою: Київська обл., смт. Ворзель (№ лоту: GL16N08957).

Дане право вимоги (№ лоту: GL16N08957) було реалізовано 09.08.2019 на відкритих торгах за ціною 12305654,79 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

За результатами проведеного аукціону 22.10.2019 між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" було укладено договір №14 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013.

Відповідно до п. 1 вказаного договору банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги та майнові права банку до позичальників та іпотекодавців, зазначених у додатку №1 до договору №14, включаючи права вимоги та майнові права до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами та договорами іпотеки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з додатком №1 та акта приймання-передачі документації до договору №14; новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених договором.

Новий кредитор в день укладення договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, згідно з п. 4 договору набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи (але не обмежуючись): право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, вказаних у додатку №1 до договору, та сплати штрафних санкцій у розмірах, розрахованих відповідно до вимог чинного законодавства України, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо; розмір заборгованості станом на 22.10.2019 за основними договорами, права вимоги за якими переходять до нового кредитора, зазначений у додатку №1 до договору; крім того, сторони домовилися, що права вимоги включають всі права вимоги за основними договорами, а також всі похідні вимоги за такими договорами або такі, що випливають з них, в тому числі, але не виключно: право отримати грошові кошти/відшкодування внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності, вчинення кримінальних правопорушень, за наслідками зміни або розірвання укладених договорів, право набути у власність гроші та/або майно на підставах, наведених у додатку №1 до договору, що пов`язані зі здійсненням кредитних операцій, укладенням відповідних договорів та фактичною видачею грошових коштів, або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності укладених договорів, вимоги з нарахування та стягнення процентів, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків, вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, вимоги з отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсним договорів, права, що випливають із судових справ, в тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, в тому числі щодо майна, яке не було реалізоване на торгах та передане стягувачу в погашення боргу, мирових угод, договорів з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права кредиторів, права участі в колегіальних органах, в тому числі в комітеті кредиторів тощо; права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів (п. 2 договору).

Згідно з п. 4 договору за відступлення прав вимоги за основними договорами згідно новий кредитор до моменту укладення договору сплачує банку грошові кошти у сумі 12305654,79 грн без ПДВ на підставі протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-07-19-000174-b від 09.08.2019, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Також з матеріалів справи вбачається, що 17.08.2021 на засіданні правління Національного банку України, оформленого протоколом №54, зокрема, вирішено на підставі договору застави майнових прав, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", підтвердити факт перебування в заставі Національного банку України майнових прав за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013. Правлінням визнано таким, що втратив актуальність, пп. 1 рішення з 9 питання протоколу засідання правління Національного банку України №46/БТ від 02.07.2019 щодо відмови Публічному акціонерному товариству "Банк Камбіо" у наданні дозволу на продаж права вимоги, зокрема, до позивача за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013.

Позивач, звертаючись з позовом до суду зазначає, що його зобов`язання перед банком були виконані в повному обсязі шляхом погашення в добровільному порядку заборгованості за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013 згідно платіжних доручень №291 від 10.09.2014 та №297 від 11.09.2014. Тому у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", як нового кредитора на підставі договору №14 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 22.10.2019, відсутнє право вимоги за вказаним кредитним договором до позивача.

У свою чергу, відповідач, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" та Національний банк України проти задоволення позову заперечували з наступних підстав:

- позивачем не здійснено погашення заборгованості за кредитним договором з огляду на нікчемність договору застави та додаткової угоди від 11.04.2014 про припинення кредитного договору, а також операції, проведеної 11.09.2014, щодо перерахування позивачем грошових коштів в розмірі 30000000,00 грн з рахунку № НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 ;

- банк був неспроможний виконати свої зобов`язання перед кредиторами, зокрема, вкладниками, у зв`язку з відсутністю достатніх коштів;

- здійснення банківських операцій щодо повернення коштів з вкладного на поточний рахунок позивача, а також переказ коштів з поточного на позичковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." згідно Інструкції №22 було неможливим;

- Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" правомірно застосувала положення ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до укладених між позивачем та банком правочинів;

- до правовідносин сторін підлягає застосуванню правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 11.01.2022 у справі №910/10784/16, в межах якої розглядався спір про застосування наслідків нікчемності правочинів, у тому числі, досліджувалися питання законності проведення внутрішньобанківських операцій в період дії постанови правління Національного банку України, якою встановлено заборону на їх проведення в межах банку та обов`язкового проведення розрахунків саме через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України;

- обставини щодо нікчемності вищевказаних правочинів підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/399/20, що є преюдиціальним для розгляду цього спору.

ОСОБА_1 , у свою чергу, підтримав доводи позивача, та зазначив, що позивачем належним чином виконано умови кредитного договору, а операція щодо погашення заборгованості не є правочином і тому не порушує приписи постанови Національному банку України №510/БТ від 19.08.2014 та ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що встановлені постановою правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014 обмеження розповсюджувалися виключно на транзакції банку при здійсненні ним міжбанківських переказів в національній валюті. В той же час, погашення позивачем заборгованості за кредитним договором здійснювалося шляхом перерахування коштів з поточного рахунку такої особи, відкритого в банку, на визначений у кредитному договорі рахунок, що також відкритий в тому ж банку, тобто, шляхом проведення внутрішньобанківської транзакції. Отже, на переконання місцевого господарського суду, погашення кредиту за кредитним договором було проведено в межах одного і того самого банку, що не потребує використання кореспондентського рахунку, адже останній використовується лише у випадку проведення міжбанківських розрахунків.

Крім того, суд взяв до уваги, що обмеження у діяльності банку в частині прийняття погашення заборгованості, яка виникла за будь-якими активними операціями банку, виключно в грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави) за погодженням із куратором банку, були запроваджені постановою правління Національного банку України №603/БТ від 25.09.2014 та не можуть розповсюджувати свою дію на розрахунки, що здійснені до прийняття такої постанови. Відтак, операції щодо погашення заборгованості за кредитним договором, що здійснені згідно платіжних доручень №291 від 10.09.2014 та №297 від 11.09.2014, не порушують порядок, встановлений постановами правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014 та №603/БТ від 25.09.2014.

Суд також зазначив, що по своїй суті перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок у одному банку не є правочином в розумінні ст. ст. 202, 204, 626 Цивільного кодексу України та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже є виключно банківською операцією, і тому не може визнаватися недійсним чи бути нікчемним в силу закону, оскільки, як правило, є виключно дією в рамках виконання цивільно-правових договорів.

Поряд з вищенаведеним, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача і третіх осіб на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16, оскільки у даній справі розглядався спір про застосування наслідків нікчемності правочинів та досліджувалися правовідносини, що відбулися після визнання банку неплатоспроможним.

Насамкінець, місцевий господарський суд взяв до уваги копію витягу з протоколу засідання правління Національного банку України №46/БТ від 02.07.2019, на якому було відмовлено банку у наданні дозволу на продаж прав вимоги за кредитними договорами, зокрема, до позивача, у зв`язку з тим, що станом на день прийняття цього рішення банк втратив право вимоги за кредитним договором.

Проте, колегія суддів не погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду з приводу наявності підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Щодо нікчемності договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-1 від 17.06.2014 і операцій, проведених 11.09.2014, щодо перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." грошових коштів у розмірі 30000000,00 грн, застосування наслідків нікчемності цих правочинів та преюдиціальності обставин, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/399/20.

Відповідно до ч. 4 та 5 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, тому даний закон підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин у співвідношенні з іншими законодавчими актами, що також випливає з п. 8 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим законом.

Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, та пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах (п. 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

У силу вимог ч. ч. 1, 2 і 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Фонд:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національний банк України мав право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Тобто, зобов`язання проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок та заборона використання прямих кореспондентських рахунків не є тотожними поняттями.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління НБУ №320 від 16.08.2006. Так, консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку України і на якому об`єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004, за дебетом балансового рахунку 1200 «Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України» проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку-власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів. На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Кореспондентський рахунок - це рахунок, відкритий конкретному банку в центральному банку або в іншому банку. Кореспондентський рахунок призначений для відображення розрахунків, які здійснює один банк за дорученням і за рахунок іншого банку на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди (договору). Основними видами кореспондентського рахунку є «Ностро» - рахунок, відкритий банком у банку-кореспонденті для відображення взаємних розрахунків банків та їх клієнтів та «Лоро» - рахунок, відкритий банком своєму банку-кореспонденту, на який зараховуються всі одержані або видані за його дорученням суми коштів.

Надалі, колегія суддів звертається до обставин, встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/399/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 та постановою Верховного Суду від 19.10.2022.

У вказаній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами про:

- скасування рішення Фонду №1805 від 17.07.2019 про затвердження порядку продажу активів (майна) банку в частині включення права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013;

- визнання недійсними результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу права вимоги за кредитним договором (лот № GL16N08957), проведених 09.08.2019;

- визнання нікчемним договору №14 від 22.10.2019 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором.

В межах розгляду даного спору судом встановлено, що з урахуванням обмежень, встановлених постановою правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014, саме з кореспондентського рахунку мали б списуватися кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатися у разі їх реального надходження.

Розрахунки за усіма договорами (у тому числі і за кредитним договором) мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку, відкритого в банку, на кореспондентський рахунок банку, з якого в подальшому кошти спрямовувалися на рахунок («Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами»), відкритий також у банку, а далі, в свою чергу, на позичкові рахунки боржника.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок, у тому числі відкритий в цьому ж банку.

Як було зазначено вище, погашення заборгованості за кредитним договором відбувалося за рахунок депозитних коштів. При цьому, перерахування коштів проводилося в межах банку та в період очевидної неспроможності виконання ним своїх грошових зобов`язань, без залучення реальних коштів на оплату договору.

Отже, таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014 обмежень щодо прийняття розрахунків за договорами виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Разом з цим, здійснення розрахунків за договорами відбулося в межах банку. Як наслідок, не відбулося реального надходження коштів на рахунок банку, а відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань.

Також судом в межах розгляду спору у справі №910/399/20 встановлено, що сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплаченим, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного. З огляду на викладене комісією Фонду було належним чином виконано покладені на неї обов`язки щодо виявлення ознак нікчемності у перелічених в акті комісії правочинах.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К.", судом також встановлено, що жодних порушень стосовно включення права вимоги за кредитним договором до ліквідаційної маси немає та, оскільки операція, проведена 11.09.2014, щодо перерахування позивачем грошових коштів у сумі 30000000 грн є нікчемною в силу приписів п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то і договори, укладені за результатами такої операції, є нікчемними.

Колегія суддів вказує на те, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

На переконання колегії суддів, обставини, встановлені у справі №910/399/20, є преюдиціальними по відношенню до даної справи, оскільки судами, фактично, досліджувалися ці ж самі правовідносини між сторонами, а досліджувані обставини у справі №910/399/20 належать до предмета доказування у справі, що переглядається.

Отже, з огляду на те, що грошові кошти у сумі 30000000,00 грн реально на рахунок банку в погашення боргу позивача не надходили, фактично відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, а це в свою чергу означає, що кредитне зобов`язання не є виконаним. Окрім цього, договір застави, нікчемність якого встановлено законом, не створив жодних юридичних наслідків, у тому числі у вигляді повернення депозитного вкладу позивачу та перерахування останнім таких грошових коштів на користь банку в рахунок погашення заборгованості згідно кредитного договору. У зв`язку з цим, відсутні підстави вважати, що позивачем було здійснено погашення заборгованості за кредитним договором.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неврахування преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/399/20, та нікчемності правочинів і операцій з погашення кредитної заборгованості є обґрунтованими.

Щодо правової природи операцій зі здійснення розрахунків та проведення оплати за правочинами, які мають ознаки нікчемності відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також застосування до спірних правовідносин правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16, в межах якої розглядався спір про застосування наслідків нікчемності правочинів та досліджувалися правовідносини, що відбулися після визнання банку неплатоспроможним, не можуть застосовуватися до правовідносин у справі №910/9504/21.

Проте, як убачається з п. п. 5.3 та 7.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022, Касаційний господарський суд в обґрунтування передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказував на наявність виключної правової проблеми, яка полягає у наявності різної практики щодо застосування норм права Касаційним господарським судом та Касаційним цивільним судом у частині здійснення розрахунків за подібними спірними правочинами та вирішення питання щодо наявності/відсутності оплати спірних правочинів у поєднані з положеннями ч. 3 ст. 38 ст. Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення цих норм призводить до різного застосування наведених положень закону у системному зв`язку з нормами інших законодавчих актів.

Зі встановлених обставин у справі №910/10784/16 вбачається, що 27.05.2015 між банком та фінансовою установою укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого відступлено права вимоги до іншого товариства. Платежі за спірним договором відбувалися всередині банку шляхом здійснення внутрішньобанківського переказу, внаслідок чого кошти з поточного рахунку відповідача були перераховані на рахунок банку, який став власником цих коштів.

На підставі постанови правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №107 від 28.05.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк», згідно з яким з 29.05.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015.

Отже, вищевикладеним підтверджується, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.01.2022 досліджувала питання проведення розрахунків в межах банку до введення в банку тимчасової адміністрації, тобто до визнання банку неплатоспроможним, що повністю спростовує висновки місцевого господарського суду, викладені у рішенні від 08.08.2022, оскільки операції з погашення заборгованості Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." також вчинено до визнання Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" неплатоспроможним.

У п. п. 7.21- 7.23 постанови від 11.01.2022 Велика Палата Верховного Суду вказала, що перерахунок коштів за спірним договором здійснено шляхом внутрішньобанківського переказу всередині банку. У зв`язку з цим переведення коштів не могло відображатися на кореспондентському рахунку банку, відкритому в іншому банку, зокрема НБУ, призначеному для проведення міжбанківських розрахунків. Такий переказ напряму суперечить положенням п. 27.1 ст. 27 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

За положеннями п. 27.1 ст. 27 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок здійснення внутрішньобанківського переказу визначається не тільки законами, а й нормативно-правовими актами НБУ та індивідуальними актами НБУ, які стосуються лише певного банку. Таким нормативно-правовим актом і є Положення №346, а індивідуальним актом, що стосується банку, є постанова НБУ №293/БТ від 30.04.2015, якою банку було заборонено: передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, тощо.

Безумовно, нормативно-правове регулювання діяльності банку, який визнано проблемним, та нормативно-правове регулювання діяльності банку, в якому введено тимчасову адміністрацію, не є однаковим, однак є послідовним за своїми стадіями та підставами. При цьому, ані Законом України «Про банки і банківську діяльність», ані Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою НБУ №346, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Однак, зазначені дії банку повинні здійснюватися відповідно до законодавства, що регулює діяльність банку, віднесеного до проблемних, та постанов НБУ про його діяльність у цих умовах, з урахуванням обмежень, установлених цими постановами.

З цього випливає, що здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, внутрішньобанківських розрахунків усупереч заборонам, визначеним у постанові НБУ про віднесення цього банку до проблемних, не відповідає законодавству і є незаконними діями.

Також, у п. п. 7.44- 7.46 постанови від 11.01.2022 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, приймаючи рішення про віднесення банку до категорії проблемних, НБУ може зазначити обмеження щодо діяльності такого банку, і така постанова НБУ є обов`язковою для виконання. Якщо постановою НБУ, якою віднесено банк до категорії проблемних, застосовані такі обмеження, як зобов`язання банку здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, то таке обмеження є обов`язковим і порушення такої заборони є незаконною дією. Норми загального банківського законодавства, за якими розрахунки за банківськими операціями здійснюються іншим шляхом, у тому числі через внутрішні розрахункові рахунки банку, не повинні у цих випадках застосовуватися, оскільки законодавство щодо виведення банку з ринку є спеціальним і заборони, застосовані НБУ є заборонами, що застосовуються лише до проблемного банку у конкретному випадку та з певної причини і є обов`язковими до виконання. Застосування НБУ обмежень щодо проведення проблемним банком операцій є формою реалізації регулятором банківських послуг своїх контрольних функцій у межах загального законодавства і порушення таких обмежень є порушенням законодавства.

Як зазначалось вище, порушення заборони НБУ на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок само по собі не свідчить про нікчемність договору, оскільки за змістом положень ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим, і зазначення у договорі зобов`язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору.

Такі протиправні дії разом з іншими обставинами свідчать про наявність передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочинів, за якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); або банк до дня визнання неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок яких став неплатоспроможним; або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (наприклад, у зв`язку з неотриманням реальних грошових коштів) (п. 2); або банк уклав угоду щодо відчуження майна на умовах, що не є поточними ринковими умовами (п. 3); або банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання іншим кредиторам переваг, кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (п. 7).

Також у п. п. 7.48- 7.49 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Касаційний цивільний суд у постановах від 11.09.2019 у справі №203/4466/17, від 18.11.2020 у справі №359/4886/15-ц та від 27.01.2021 у справі №554/9710/17, розглядаючи спори, правовідносини у яких виникли також у зв`язку з прийняттям постанови НБУ №293/БТ від 30.04.2015 та здійсненням банком банківських операцій з фізичними особами через рахунки у банку, а не через кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ, дійшов висновку, зокрема, про те, що здійснення таких операцій є порушенням законодавства і зазначеної постанови НБУ та разом з порушенням заборони на відчуження майна свідчать про нікчемність укладеного банком договору купівлі-продажу майна. Зазначений правовий висновок повністю відповідає наведеному в цій постанові висновку, відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Отже, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в ході розгляду справи №910/10784/16 у постанові від 11.01.2022 Великою Палатою Верховного Суду досліджувалося питання, зокрема, законності проведення внутрішньобанківських операцій в період дії постанови правління Національного банку України, якою встановлено заборону на їх проведення в межах банку та обов`язкового проведення розрахунків саме через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, тобто, вирішувалося питання у подібних правовідносинах зі справою №910/9504/21, у зв`язку з чим висновки Великої Палати Верховного Суду мали б бути враховані Господарським судом міста Києва при ухваленні рішення від 08.08.2022.

Разом з цим, місцевий господарський суд не врахував правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16.

Отже, доводи апеляційної скарги в наведеній частині колегія суддів також вважає обґрунтованими.

Щодо презумпції правомірності правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів з продажу прав вимоги за кредитним договором.

Як вже було зазначено, рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1805 від 17.07.2019 затверджено умови продажу активів банку, зокрема, права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013, укладеним між банком та позивачем.

На сайті Державного підприємства "Прозоро.Продажі" Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" було опубліковано оголошення від 19.07.2019 з продажу на "голандському" аукціоні права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013, укладеним з юридичною особою, забезпечення: вісім земельних ділянок загальною площею 14,2501 га, розташовані за адресою: Київська обл., смт. Ворзель (№ лоту: GL16N08957).

Дане право вимоги (№ лоту: GL16N08957) було реалізовано 09.08.2019 на відкритих торгах за ціною 12305654,79 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

Результати відкритих торгів оформлені протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-07-19-000174-b від 09.08.2019.

За результатами проведеного аукціону 22.10.2019 між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" було укладено договір №14 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013.

Таким чином, за результатами електронних торгів і укладеного договору права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013 та майнові права за договорами забезпечення перейшли до нового кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

Проте, господарський суд першої інстанції, зосередившись на дослідженні питання належного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором та припинення правовідносин за ним, жодним чином не надав правової оцінки проведеним прилюдним торгам та договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

З огляду на вищевказані положення та презумпцію правомірності правочину, що не спростована позивачем під час розгляду справи, висновки місцевого господарського суду щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" права вимоги за кредитним договором є помилковими та передчасними і такими, що здійснені без з`ясування всіх обставин справи.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що додатковою підставою відсутності у відповідача права вимоги за кредитним договором є протокол №46/БТ засідання правління Національного банку України від 02.07.2019, на якому було відмовлено банку у наданні дозволу на продаж прав вимоги за кредитними договорами, зокрема, до позивача, у зв`язку з тим, що станом на день прийняття цього рішення банк втратив право вимоги за цим договором.

Національним банком України 04.08.2022 до суду першої інстанції було подано клопотання про неналежність доказів у справі, відповідно до якого третя особа просила визнати надану позивачем копію витягу з протоколу №46/БТ засідання правління Національного банку України від 02.07.2019 неналежним доказом у справі та не враховувати його при ухваленні рішення.

Клопотання мотивоване тим, що такий протокол містить гриф «Банківська таємниця» і в ньому розкривається інформація, що не має відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." та предмета спору у справі. Копія витягу засвідчена представником позивача та додана до позовної заяви. Проте, позивач не зазначив, за яких обставин йому стало відомо про цей документ та у який спосіб його було отримано.

Суд першої інстанції протокольною ухвалою від 08.08.2022 відмовив у задоволенні вказаного клопотання. Однак, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції такими, що зроблені з порушенням норм процесуального закону.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частиною 5 вказаної статті також передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Разом з цим, оригіналу витягу з протоколу №46/БТ засідання правління Національного банку України від 02.07.2019 не могло бути у розпорядженні позивача, оскільки розгляд вказаного питання відбувався за зверненням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому про прийняття рішення було повідомлено саме фонд.

При цьому, відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» органи державної влади, юридичні та фізичні особи, які при виконанні своїх функцій, визначених законом, або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали в установленому законом порядку інформацію, що становить банківську таємницю, зобов`язані забезпечувати збереження такої інформації, не розголошувати її та не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

Порядок розкриття Національним банком України банківської таємниці визначено ст. 62-2 вказаного закону, відповідно до якої інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається Національним банком України у встановленому ним порядку:

1) на запит відповідної фізичної особи;

2) на запит відповідної юридичної особи щодо інформації про таку особу, яка міститься в документах, переданих Національному банку України на зберігання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до ст. 52-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

3) за рішенням суду.

Разом з цим, оскільки позивач не звертався до Національного банку України з приводу надання витягу з протоколу №46/БТ засідання правління Національного банку України від 02.07.2019, колегія суддів вказує на те, що такий доказ отримано та долучено позивачем до матеріалів справи в порушення вимог закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ГПК України докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

На переконання апеляційного суду, вказаний доказ не є належним доказом у справі, оскільки жодним чином не доводить, що відповідач втратив право вимоги за кредитним договором.

Додатково слід також зауважити, що Національним банком України до клопотання про неналежність доказів у справі додано витяг з протоколу засідання правління Національного банку України №54 від 17.08.2021, з якого убачається, що правлінням вирішено на підставі договору застави майнових прав, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", підтвердити факт перебування в заставі Національного банку України майнових прав за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013. При цьому, правлінням визнано таким, що втратив актуальність, пп. 1 рішення з 9 питання протоколу засідання правління Національного банку України №46/БТ від 02.07.2019 щодо відмови Публічному акціонерному товариству "Банк Камбіо" у наданні дозволу на продаж права вимоги, зокрема, до позивача за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013, у зв`язку з тим, що станом на день прийняття цього рішення банк втратив право вимоги за цим договором.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги як доказ на підтвердження відсутності права вимоги у відповідача, копію витягу з протоколу №46/БТ засідання правління Національного банку України від 02.07.2019.

Підсумовуючи усе вищезазначене, колегія суддів вказує на те, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення:

- не враховано преюдиціальні обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/399/20;

- не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16;

- не досліджено обставин нікчемності правочинів та операцій щодо погашення кредитної заборгованості;

- не враховано презумпцію правомірності правочину, а саме договору №14 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального закону, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі №910/9504/21 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За вказаних обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі №910/9504/21 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." (49055, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. О.Поля, буд. 98Д, ідентифікаційний код 31035379) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корпус 8Б, офіс 103, ідентифікацій код 41264766) 3405 (три тисячі чотириста п`ять),00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 08.12.2022.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов