Ухвала

від 08.12.2022 по справі 910/13416/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про повернення заяви

м. Київ

08.12.2022Справа № 910/13416/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали

за заявою позивача - Міністерства оборони України

про забезпечення позову

у справі № 910/13416/22

за позовом Міністерства оборони України 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" 01054, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 27

про стягнення 476 010 000,00 грн.

Представники учасників справи: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" про стягнення 476 010 000,00 грн., а саме 430 000 000,00 грн. попередньої оплати та 46 010 000,00 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 року в частині здійснення поставки товару у визначені строки та відповідно до здійсненої позивачем передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості непоставленого товару в сумі 46 010 000,00 грн., за наявності якої позивачем нараховані штрафні санкції у вказаній сумі.

Судом встановлено, що через канцелярію суду позивачем через 06.12.2022 року подано заяву б/н від 06.12.2022 року про забезпечення позову, в якій згідно ст. 137 ГПК України позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі до набрання рішенням законної сили шляхом накладення арешту на рахунки та нерухоме майно, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" і які знаходяться (обліковуються) на його балансі на території України в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 476 878 350,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені главою 10 розділу І Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як визначено ст.139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (ч. 4 ст. 139 ГПК України).

При цьому у відповідності до ч. 5 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 року № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.

Правові засади справляння, розмір ставок судового збору та порядок його сплати регулюються Законом України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI.

Згідно ч.1 ст.1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір", судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову справляється судовий збір у розмірі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлено в розмірі 2481,00 грн.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв (ч.1 ст.6 Закону України "Про судовий збір").

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Нормами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.

Відтак, заявник, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1240,50 грн. (2 481,00 грн. х 0,5) та відповідно надати суду документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Проте, як встановлено судом, до заяви Міністерства оборони України про забезпечення позову не додано жодних доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Натомість, заява містить клопотання позивача про відстрочення строку сплати судового збору до моменту прийняття рішення у зазначеній справі, в обґрунтування якого Міністерство оборони України посилається на відсутність призначених для цієї мети коштів, з огляду на їх спрямування на здійснення оборонних заходів у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Отже, статтею 8 Закону України передбачено можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, однак лише за вичерпних умов, а саме приписами цієї статті визначено суб`єктів звернення щодо яких можна здійснити відстрочення та розстрочення сплати судового збору.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі № 0940/2276/18).

Наразі, предметом поданого 05.12.2022 року Міністерством оборони України позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, оскільки останній пов`язаний з виконанням зобов`язань за укладеним між сторонами Договором про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 року, тому підстави для задоволення клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору відсутні.

При цьому здійснюючи свої конституційні обов`язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України), відтак суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, у тому числі в питанні відстрочення сплати судового збору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Поряд із цим слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Тобто, зазначені вимоги до заяв, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, носять не формальний характер, а є обов`язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її повернення.

Відповідно до ч. 7 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього кодексу, повертає її заявнику.

З огляду на вищенаведені обставини, оскільки заява Міністерства оборони України про забезпечення позову не відповідає приписам статті 139 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про повернення вказаної заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявнику.

Окрім цього судом також враховано, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Натомість, як встановлено судом, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається виключно на ухилення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов`язань за спірним Договором та здіснення поставки товару з порушенням визначеного строку, а також наявність сумнівів щодо належного виконання відповідачем рішення суду, враховуючи недобросовісні дії останнього.

Тобто, подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про судовий збір", ст.ст. 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору відмовити.

2. Заяву Міністерства оборони України б/н від 06.12.2022 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/13416/22 повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 08.12.2022 року та підлягає оскарженню у порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон