Рішення

від 05.10.2023 по справі 910/13416/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2023Справа № 910/13416/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_6

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНОС ТЕКНОЛОДЖИ" (вул. Бульварно-Кудрявська 27, м. Київ, 01054)

за участі Офісу Генеральної прокуратури (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 )

про стягнення 476 010 000,00 грн.

Представники сторін:

прокурор: Толстореброва О.О.

від позивача: ОСОБА_1.

від відповідача: не з`явився.

від третьої особи 1: не з`явився.

від третьої особи 2: не з`явився.

від третьої особи 3: ОСОБА_2.

від третьої особи 4: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" про стягнення 476 010 000,00 грн., а саме 430 000 000,00 грн. попередньої оплати та 46 010 000,00 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 року в частині здійснення поставки товару у визначені строки та відповідно до здійсненої позивачем передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості непоставленого товару на суму 430 000 000,00 грн., за наявності якої позивачем нараховані штрафні санкції у вказаній сумі.

Судом встановлено, що через канцелярію суду позивачем 06.12.2022 року подано заяву б/н від 06.12.2022 року про забезпечення позову, в якій згідно статті 137 ГПК України позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі до набрання рішенням законної сили шляхом накладення арешту на рахунки та нерухоме майно, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" і які знаходяться (обліковуються) на його балансі на території України в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 476 878 350,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року заяву позивача про забезпечення позову у справі № 910/13416/22 повернуто згідно частини 7 статті 140 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року залишено позовну заяву б/н від 02.12.2022 року без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 року за клопотанням позивача останньому продовжено строк усунення недоліків позовної заяви у справі № 910/13416/22, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року, на 30 (тридцять) днів.

В подальшому, через відділ діловодства суду 02.01.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 08.12.2022 року надійшло клопотання б/н від 29.12.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, разом з доданими до нього доказами сплати судового збору, розглянувши яке суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 року, враховуючи короткострокову відпустку судді Селівона А.М., за результатами розгляду клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13416/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.02.2023 року.

Поряд із цим, через канцелярію суду 30.12.2022 року від позивача надійшла заява б/н від 29.12.2022 року про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 09.01.2023 року заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 про забезпечення позову задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову у справі № 910/13416/22 шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27; код ЄДРПОУ 43885773), знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках на території України в межах суми позовних вимог у розмірі 476 010 000,00 грн. (чотириста сімдесят шість мільйонів десять тисяч грн. 00 коп.), в іншій частині в задоволенні заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.

Судом встановлено за матеріалами справи, що через канцелярію суду 02.02.2023 року від заступника Генерального прокурора надійшло повідомлення № 11/6/1-22 вих-23 від 02.02.2023 року про вступ у справу Офісу Генерального прокурора; від уповноваженого представника відповідача через системи "Електронний суд" 08.02.2023 року надійшла заява б/н від 07.02.2023 року про вступ у справу, як представника - Ольмезова Володимира Анатолійовича. Документи судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 08.02.2023 року у зв`язку з вступом у справу Офісу Генерального прокурора, з метою надання відповідачу можливості надати відзив на позовну заяву, позивачу - відповідь на відзив (якщо такий буде подано) судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 15.03.2023 року .

Проте, у зв`язку із тимчасовою, поза графіком відпусткою судді Селівона А.М. 15.03.2023 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.03.2023 року призначено підготовче засідання у справі на 05.04.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 27.02.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 23.02.2023 року, з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та посилається на те, що умови Договору в частині поставки товару на суму попередньої оплати у розмірі 430 000 000,00 грн. товариством станом на 31.03.2022 року виконано у повному обсязі, проте позивач необґрунтовано відмовляється від його прийняття та оформлення видаткових накладних на товар. Відповідач також вказує, що поставлений за Договором товар зберігається на орендованому ТОВ «Танос Текнолоджи» складі за адресою м. Черкаси, вул. Сумгаїтівська 8/2. Відповідач неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням забрати товар зі складу та організувати логістику з його вивезення, проте останній забирати товар відмовляється з посиланням на некомплектність товару.

В свою чергу, через канцелярію суду 07.03.2023 року від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення №11/6/1-13957-23 від 24.02.2023 року, згідно яких прокурор зазначає про те, що невиконання умов Договору відповідачем суперечить інтересам українського народу та держави України в цілому і шкодить обороноздатності Збройних Сил України. Прокурор також вказує, що укладання Договору у особливий період та в умовах воєнного стану не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку щодо його належного виконання.

Також через канцелярію суду 29.03.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 27.03.2023 року, з доказами її надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач посилання відповідача на повне виконання умов Договору вважає безпідставними та необґрунтованими, а також звертає увагу на те, що факт невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару додатково підтверджується Довідкою Державної аудиторської служби України від 12.12.2022 року №000800-21/41-з, в якій встановлено обставини того, що ТОВ «Танос Текнолоджи» товар на суму 430 000 000,00 грн. до місць постачання не поставлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.05.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 17.05.2023 року за усним клопотанням прокурора оголошено протокольну перерву на 05.07.2023 року.

Судом доведено до відома учасників справи, що через систему "Електронний суд" 26.05.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 25.05.2023 року про долучення доказів, а саме витяг з Висновку експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової товарознавчої та судової економічної експертизи у кримінальному провадженні № 42022102070000116 від 14.07.2022 року.

Через канцелярію суду 07.06.2023 року від прокурора надійшли додаткові письмові пояснення №11/3/1-4237 вих. 23 від 26.05.2023 року, а також заперечення № 11/3/1-13957-23 від 05.06.2023 року на клопотання відповідача про долучення доказів.

Так, згідно змісту додаткових письмових пояснень прокурор зазначає про те, що товар, який відповідач намагався поставити Міністерству оборони України, не відповідає вимогам чинного законодавства щодо якості та комплектності, оскільки поставлені відповідачем продуктові набори недоукомплектовано підігрівачем, а до складу перших та других страв входять лише рослинні компоненти, м`ясні складові відсутні. Крім того прокурор зазначає, що право власності на спірний товар не перейшло до ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки між сторонами у справі не було підписано в установленому Договором порядку видаткові накладні, які є первинними бухгалтерськими документами.

Через канцелярію суду 05.07.2023 року від прокурора надійшов лист № 11/3/1-13957-23 від 30.06.2023 року з копією ухвали про відкриття провадження у справі № 910/8248/23 та копією позовної заяви за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави до ІНФОРМАЦІЯ_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" про визнання недійсною додаткової угоди в частині. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 року у зв`язку із залученням за ініціативою суду до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , постановлено перейти зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 02.08.2023 року.

Судом встановлено, що перед початком судового засідання через канцелярію суду 20.07.2023 року від представника позивача надійшло клопотання б/н від 19.07.2023 року про надання доказів про направлення копії позовної заяви з додатками на адресу третіх осіб; від прокурора 02.08.2023 року надійшов лист №11/3/1-13957-23 від 01.08.2023 року з доказами направлення письмових та додаткових пояснень на адресу третіх осіб; від представника третьої особи 3 надійшли 02.08.2023 року пояснення по справі № 960/6766 від 01.08.2023 року. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 02.08.2023 року у зв`язку з неявкою представників відповідача, третіх осіб 1, 2, 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача та ненаданням останніми письмових пояснень, оголошено протокольну перерву на 06.09.2023 року.

Судом доведено до відома учасників справи, що через канцелярію суду 31.08.2023 року від представника третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача надійшли пояснення № 899/2049 від 25.08.2023 року, з доказами направлення на адресу інших учасників справи, згідно яких Військова частина НОМЕР_4 зазначає про те, що товар за Договором, а саме їжа, готова до вживання, у кількості 50 688 штук на суму 21 795 840,00 грн., надійшов до військової частини без супровідних документів та без підігрівача, у зв`язку з чим не був прийнятий та не оприбуткований. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/13416/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.10.2023 року.

Судом також встановлено, що через канцелярію суду 20.09.2023 року від представника третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача надійшли пояснення № 4079 від 14.09.2023 року з доказами направлення іншим учасникам справи, згідно яких Військова частина НОМЕР_1 зазначає про те, що товар за Договором, а саме їжа, готова до вживання, ТОВ «Танос-Текнолоджи» до військової частини не поставлено.

У судове засідання з розгляду справи по суті 05.10.2023 року з`явилися уповноважені представники позивача, третьої особи 3 та прокурор.

Уповноважені представники відповідача, третіх осіб 1, 2, 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, в судове засідання з розгляду справи по суті 05.10.2023 року не з`явилися.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пунктів 3, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача та третіх осіб 1, 2, 4 про дату, час та місце судового засідання, судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 06.09.2023 року була направлена рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідача та третіх осіб 1, 2, 4, які співпадають з місцезнаходженням відповідача та третіх осіб за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Копія ухвали Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 року, яка направлялась на адресу місцезнаходження відповідача, повернулась до суду неврученою адресату із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Також про дату і час проведення судового засідання відповідач повідомлений шляхом надсилання до електронного кабінету уповноваженого представника відповідача, копії ухвали суду від 06.09.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті, факт отримання якої 07.09.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної кабінету.

Треті особи 1, 2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105495227916, 0105495227886, відповідно.

Докази отримання третьою особою 4 ухвали суду від 06.09.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0105495227908 на адресу третьої особи 4, в якому зазначено, що станом на 14.09.2023 року поштове відправлення «не вручено під час доставки».

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, а також інформацію про наявність офіційних електронних адрес останніх матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач, за умови участі представника останнього в судових засіданнях 08.02.2023 року, 05.04.2023 року, 17.05.2023 року та третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача не були позбавлені права та можливості ознайомитися, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.01.2023 року та з іншими ухвалами суду, зокрема з ухвалою суду від 06.09.2023 року про призначення розгляду справи по суті на 05.10.2023 року, як в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/, так і з публікацією відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та третьої особи 4, а також повідомлення їх про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки в судове засідання 05.10.2023 року уповноважених представників відповідача та третіх осіб 2, 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача суд не повідомлено.

Судом доведено до відома учасників справи, що через канцелярію суду 05.10.2023 року від представника третьої особи 1 надійшла заява №899/2427 від 28.09.2023 року про здійснення розгляду справи у судовому засіданні 05.10.2023 року без участі представника Військової частини НОМЕР_4 .

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та учасників справи станом на 05.10.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач та треті особи 1, 2, 4 не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачем та третіми особами 1, 2, 4 не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні та за відсутності відповідних клопотань про відкладення розгляду справи, а також зважаючи на наявне клопотання третьої особи 1 про розгляд справи за відсутності її представника, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 05.10.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представників відповідача та третіх осіб 1, 2, 4.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 05.10.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник третьої особи 3 та прокурор підтримали заявлені позивачем позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.10.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів, 14.03.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» (продавець за договором, відповідач у справі) та Міністерством оборони України (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір про закупівлю товару №14-03/2 (далі - Договір) за умовами якого Продавець зобов`язується поставити та передати у власність Покупця MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем), надалі - товар, а Покупець зобов`язується сплатити та прийняти товар, визначений в асортименті, якості, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток 1), що додається до Договору і є його невід`ємною частиною (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-11 Договору сторони погодили предмет договору, якість, комплектність та гарантійний термін товару, суму договору, порядок здійснення оплати, порядок здійснення поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2022 року, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір, копія якого надана позивачем, містить лише підпис представника продавця, скріплений печаткою юридичної особи. При цьому факт укладення спірного Договору підтверджується позивачем як покупцем та сторонами не заперечується.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до Специфікації №1 до Договору сторони погодили поставку товару - MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем) у кількості 1 000 000 комплектів за ціною 430,00 грн. за одиницю товару на загальну суму 430 000 000,00 грн.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами пункту 3.3 Договору сума цього Договору становить суму специфікацій до даного Договору. Податок на додану вартість 0 (нуль) відсотків відповідно до пункту 32, підпункту 2, розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відповідно до Специфікації №1 до Договору сума Договору становить 430 000 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4.2 Договору Покупець протягом 3-х робочих днів з моменту підписання Договору здійснює попередню оплату в розмірі 100% від суми Договору згідно виставленого рахунку.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленої за Договором продукції матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов пункту 4.2 Договору та рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.03.2022 року щодо здійснення попередньої оплати за контрактом позивачем як покупцем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 430 000 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «попередня оплата MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем); рахунок 14-03/2-15.03.2022, договір №14-03/2 від 14.03.2022», що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 286/2/527 від 17.03.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання Міністерством оборони України як покупцем умов Договору в частині внесення 100% передоплати у сумі 430 000 000,00 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої Специфікації №1 до Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами пункту 5.1 Договору Товар повинен бути поставлений Продавцем Покупцю протягом 10-ти робочих днів з моменту здійснення Покупцем попередньої оплати згідно з пунктом 4.2 Договору.

Згідно з пунктом 5.2 Договору поставка товару здійснюється на умовах DDU (відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2010») за адресою: міжнародний аеропорт ім. Штефана Великого, м. Сучава, Румунія.

Відповідно до пункту 5.4 Договору датою поставки товару є дата, коли товар був передано у власність Покупця в місці поставки.

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що зобов`язання Продавця щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність Покупця у місці поставки на підставі видаткової накладної.

Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання уповноваженими особами обох сторін видаткової накладної та передачі товару Покупцю (пункт 5.6 Договору).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тобто, з урахуванням умов пункту 5.1 Договору, дати здійсненої позивачем передоплати (17.03.2022 року) та вищезазначених норм Цивільного кодексу України продавець був зобов`язаний поставити покупцю товар за Договором - до 31.03.2022 року (включно).

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство оборони України звернулось до ТОВ «Танос Текнолоджи» з листом №220/1432 від 15.03.2022 року, в якому просило відповідача, враховуючи критичну необхідність у найскорішому надходженні товарів на територію України та обмеженість логістичних ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_1, змінити пункт призначення, передбачений пунктом 5.2 Договору, та здійснювати логістичні операції з доставки товарів на територію України за рахунок власних обігових коштів або із залученням інших власних логістичних ресурсів.

Наразі, з урахуванням даного листа та необхідністю зміни логістичних шляхів постачання відповідні зміни до умов Договору та Специфікації № 1 до нього станом на 31.03.2022 року внесені не були та Договір діяв у первісній редакції.

Так, на виконання умов Договору №14-03/2 від 14.03.2022 року протягом 30-31 березня 2022 року до Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ) надійшли набори готових до вживання страв іноземного виробництва у кількості 50 688 комплектів.

З листа Центрального управління контролю якості № 561/349 від 18.04.2022 вбачається, що фахівцями Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини, а також військової частини НОМЕР_4 на виконання умов Договору № 14-03/2 від 14.03.2022 було оглянуто 50 688 одиниць комплектів МRЕ (їжа, готова до вживання, з підігрівачем), що надійшли до військової частини НОМЕР_4 та встановлено, що за мікробіологічними та радіологічними показниками страви відповідають діючим в Україні вимогам; за результатами органолептичних показників встановлено, що до складу перших та других страв входять рослинні складові, м`ясні складові відсутні; встановлено відсутність у комплектах підігрівачів.

У зв`язку з указаними невідповідностями поставленого товару предмету закупівлі Міністерством оборони України було відмовлено в прийнятті цього товару.

Зокрема, як зазначено в листі Командування сил логістики Збройних Сил України № 370/1586 від 01.04.2022 року на адресу заступника Міністра оборони України, копія якого надана позивачем, під час прийому товару за Договором встановлено, що фактично до 219 ПС (м. Козятин) 30-31.03.2022 року поставлено RE (їжа, готова до вживання), вміст набору без підігрівача, в той час як згідно Специфікації до Договору (Додаток № 1), постачанню підлягала MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем).

З матеріалів справи вбачається, що товар, а саме «Їжа, готова до вживання, що може бути розігріта», у кількості 50 688 штук на суму 21 795 840,00 грн., який надійшов до військової частини НОМЕР_4 , був прийнятий військової частиною відповідно до акту приймання-передачі №6 від 01.04.2022 року на тимчасове зберігання, оскільки даний товар надійшов без супровідних документів (що регламентують технічні вимоги, вимоги показників до якості та безпечності товару), а також продуктові набори не було укомплектовано підігрівачем, що унеможливило приймання окремих найменувань (складових) товару, позаяк його оприбуткування та використання для харчування особового складу можливе лише за умови постачання товару в цілому.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, решта товару в кількості 949 249 упаковок їжі у зв`язку з відмовою Міністерства оброни України від його прийняття було доставлено в орендований ТОВ «Танос Текнолоджи» склад за адресою м. Черкаси, вул. Сумгаїтівська, 8/2 для зберігання.

В подальшому 24.05.2022 року заступником Міністра оборони України проведено службову нараду щодо деяких питань організації харчування особового складу військових частин Збройних Сил України, порядком денним якої було питання про визначення можливості та доцільності використання продуктових наборів MRE (їжа, готова до вживання, з підігрівачем), що постачаються за договором № 14-03/2 від 14.03.2022 року, з урахуванням виявлених недоліків.

За результатами проведеної наради вирішено здійснити доукомплектування продуктових наборів наступними позиціями: напоями (чай, кава тощо); консервами м`ясними або рибними; одноразовим посудом; галетами та/або сухарями; за результатами доукомплектування продуктових наборів розглянути зміни до Специфікації та їх погодження, внести зміни до договору про що складено відповідний протокол від 24.05.2022 року.

Відповідно до протоколу наради від 24.05.2022 року між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» 08.07.2022 року укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої змінено предмет закупівлі, термін поставки товару, місце поставки та засвідчено виконання продавцем обов`язку щодо поставки товару, передбаченого пунктом 1 Специфікації в редакції до 08.07.2022 року, у власність покупця.

Так, згідно з пунктом 1.1 Додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 року пункт 1.1 Договору викладено у новій редакції: Продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця RE (їжа, готова до вживання), далі - товар, а покупець зобов`язується сплатити та прийняти товар, визначений в асортименті, якості та за цінами, які зазначені у Специфікації (додаток № 1), що додається до договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 1.2 Додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 року пункт 5.1 Договору викладено у новій редакції: Товар повинен бути поставлений Продавцем Покупцю протягом 5-ти місяців з моменту здійснення Покупцем попередньої оплати згідно пункту 4.2 Договору.

Відповідно до пункту 1.3 Додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 року пункт 5.2 Договору викладено у наступній редакції: поставка товару «Їжа, готова до вживання», визначеного у п. 1 Специфікації здійснюється на умовах DDU (відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2010») за адресою: Міжнародний аеропорт ім. Штефана Великого м. Сучава, Румунія.

Поставка товару «Продуктовий набір», визначеного у пункті 2 Специфікації та товару «Одноразовий посуд», визначеного у пункті 3 Специфікації - здійснюється на умовах DDР за адресами відповідно до розділу Специфікації «Місце постачання».

Згідно з пунктом 1.4 Додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 року Специфікацію до договору, яка є додатком № 1 до договору, викладено у редакції, що додається.

Зокрема, відповідно до Специфікації в редакції Додаткової угоди №1 від 08.07.2022 року, визначено найменування складових комплекту: Їжа, готова до вживання (пункт 1 Специфікації), Продуктовий набір (пункт 2 Специфікації), Одноразовий посуд (пункт 3 Специфікації), а також місце постачання товару та кількість комплектів (з 09.07.2022 - 16.08.2022 включно), а саме:

- Військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ) - Набір «Їжа, готова до вживання» - 300 000 комплектів, Продуктовий набір, одноразовий посуд - 300 000 комплектів;

- Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 ) - Набір «Їжа, готова до вживання» - 300 000 комплектів, Продуктовий набір, одноразовий посуд - 300 000 комплектів;

- Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ) - Набір «Їжа, готова до вживання» - 200 000 комплектів, Продуктовий набір, одноразовий посуд - 200 000 комплектів;

- Військова частина НОМЕР_3 АДРЕСА_7 - Набір «Їжа, готова до вживання» - 200 000 комплектів, Продуктовий набір, одноразовий посуд - 200 000 комплектів.

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди зазначено, що сторони приймають до відома, що станом на час підписання цієї додаткової угоди свої зобов`язання в частині постачання «їжі, готової до вживання» - а саме товару, який визначений у пункті 1 Специфікації, як Додатку №1 до Договору - постачальник виконав відповідно до умов Договору в редакції, яка була чинною до внесення змін до його умов цією додатковою угодою і переданий у власність покупця відповідно до пункту 5.2 Договору в редакції від 14.03.2022 року.

Водночас, з урахуванням значних обсягів товару, та інших обставин, визнаних сторонами об`єктивними, здача-приймання товару не була оформлена відповідними Актами, а товар був тимчасово розміщений на належних продавцеві складах. Продавець зобов`язується доставити цей товар «їжа, готова до вживання», який визначений у пункті 1 Специфікації, за адресами відповідно до розділу Специфікації «Місце постачання».

Таким чином, відповідно до змін, внесених Додатковою угодою №1 до пункту 5.1 Договору, а також з урахуванням дати здійсненої позивачем передоплати (17.03.2022 року), відповідач був зобов`язаний поставити позивачу товар за Договором («Їжа, готова до вживання», «Продуктовий набір» та «Одноразовий посуд») - у строк до 17.08.2022 року (включно) за місцем поставки товару відповідно до розділу Специфікації «Місце постачання».

Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві є видаткова накладна.

Таким чином, враховуючи здійснену позивачем фактичну передплату у розмірі 100% від загальної вартості Договору, у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару у відповідності до умов Договору та згідно здійсненої суми передплати, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару, зокрема, видатковою накладною.

В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до пункту 6.3.1 Договору Продавець зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені в Договорі. Згідно з пунктом 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 08.07.2022 року) товар повинен бути поставлений Продавцем Покупцю протягом 5-ти місяців з моменту здійснення покупцем попередньої оплати згідно пункту 4.2 Договору.

Таким чином, оскільки покупцем здійснено виконання умов Договору в частині попередньої оплати товару, відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо поставки оплаченого товару згідно з пунктом 5.1, 6.3.1 Договору.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару відповідно до здійсненої позивачем передплати в сумі 430 000 000,00 грн. здійснена не була.

Доказів поставки товару та його прийняття позивачем відповідно до здійсненої передплати в установлені в Договорі строки або неможливості здійснення постачання згідно умов Договору відповідачем під час розгляду справи не надано.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 430 000 000,00 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 року "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 року "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було надіслано дві претензії, а саме: претензія вих. № 286/4047 від 18.10.2022 року про повернення суми попередньої оплати, на яку не поставлено товар, у розмірі 430 000 000,00 грн. та сплату штрафних санкцій у розмірі 26 660 000,00 грн., а також претензія вих. № 286/1631 від 16.06.2022 року про повернення суми попередньої оплати у розмірі 430 000 000,00 грн. та сплату штрафних санкцій у сумі 33 540 000,00 грн.

Факт надсилання вказаних претензій відповідачу на адресу: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27, підтверджується копіями реєстру №159 від 20.10.2022 року на відправку кореспонденції та реєстру №66 від 21.06.2022 року на відправку кореспонденції, наявними в матеріалах справи.

Проте, претензії позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо повернення Міністерству оборони України попередньої оплати на суму 430 000 000,00 грн. або ж поставки товару відповідно до умов Договору у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 430 000 00,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання Договору №14-03/2 від 14.03.2022 року чи повернення позивачу суми попередньої оплати товару за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №14-03/2 від 14.03.2022 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 682 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності.

Відповідно до статті 683 Цивільного кодексу України якщо договором купівлі-продажу встановлений обов`язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов`язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

Продавець зобов`язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Під комплектністю товару, передбаченого договором, розуміється сукупність окремих складових компонентів, що утворюють єдине ціле і використовується за певним цільовим призначенням.

Як визначено в постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі № 917/265/18, додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

Суд зазначає, що найменування, перелік, кількість, комплектність предмета закупівлі та його вартість визначена сторонами в Додатку № 1 до Договору, а саме: в Специфікації № 1 від 14.03.2022 року - МRЕ (їжа, готова до вживання, з підігрівачем) в кількості 1 000 000,00 штук на суму 430 000 000,00 грн. без ПДВ, та в Специфікації на постачання в редакції Додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 року до Договору - RE (їжа, готова до вживання) в кількості 1 000 000,00 штук на суму 430 000 000,00 грн. із зазначенням окремих найменувань складових комплекту (основних характеристик продукту).

Однак, згідно листа Центрального управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України № 408/3/474 від 05.04.2022 року за результатами опрацювання можливості та доцільності використання наборів (їжа, готова до вживання) для забезпечення військ (сил) відповідно до Договору про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 року у ТОВ «Танос Текнолоджи» проінформовано Командування Сил Логістики ЗСУ, що згідно зазначеного договору у специфікації вказано MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем) у кількості 1 000 000 шт., але фактично поставлено добовий набір (їжа, готова до вживання) без підігрівача. Для зазначеного набору продуктів виробником не передано в комплекті спеціальний пакет з безполум`яним хімічним нагрівачем. Однак, відповідно до написів на індивідуальних пакунках цих добових наборів зазначено, що можливе підігрівання (мікрохвильова піч, ємність з гарячою водою або на розжареній сковорідці). Зазначено, що набори можуть бути використані для потреб військовослужбовців ЗСУ, але після якісних та безпечних результатів лабораторних досліджень, що проводяться Управлінням безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини.

Відповідно до листа Центрального управління контролю якості ІНФОРМАЦІЯ_1 № 561/349 від 18.04.2022 року фахівцями Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини та військової частини НОМЕР_4 , на виконання умов Договору № 14-03/2 від 14.03.2022 оглянуто 50688 одиниць комплектів МRЕ (їжа, готова до вживання, з підігрівачем), що надійшли до військової частини. За результатами огляду встановлено відсутність у комплектах підігрівачів. Разом з цим, за результатами органолептичних показників встановлено, що до складу перших та других страв входять рослинні складові, м`ясні складові відсутні.

За інформацією Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_1 № 286/1912 від 24.03.2023 під час здійснення поставки товару на виконання умов договору про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 виявлено ряд недоліків (відсутність у наборі підігрівача, відсутність в стравах м`яса, галет/хліба/сухарів, чаю/кави, цукру тощо).

Згідно листа Центрального управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України №370/6/3/1/1289 від 29.09.2022 року проінформовано Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_1, що "Їжа готова до вживання", визначена у пункті 1 Специфікації до Договору про закупівлю товару від 14.03.2022 № 14-03/2 (зі змінами, внесеними Додатковою угодою № 1 від 08.07.2022 року), не дозволяє використати її на харчування особового складу без "Продуктового набору" та "Одноразового посуду" (пункт 2, 3 Специфікації). За умови відсутності постачання решти складових Товару, визначених умовами Договору, приймання "Їжі готової до вживання" може призвести до її псування та нанесення збитків державі. Крім того, відповідно до основних умов Договору продавець зобов`язаний поставити товар вартістю 430,00 грн. за одиницю (їжа готова до вживання, Продуктовий набір та Одноразовий посуд) у визначеному обсязі в термін з 09.07.2022 по 16.08.2022. Постачання Товару не у повному комплекті не дозволяє здійснити його приймання та оприбуткування встановленим порядком, оскільки окремі найменування товару в Договорі не розцінені. Враховуючи вищевикладене, приймання окремих найменувань (складових) товару, визначених Специфікацією до Договору, вбачається неможливим, оскільки їх оприбуткування та використання на харчування особового складу можливе лише за умови постачання товару вцілому.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачем некомплектного товару, що виключає можливість його використання за цільовим призначенням, та зумовило відмову позивача як покупця від його прийняття.

Як зазначалось судом раніше, рішенням службової наради від 24.05.2022 року ухвалено здійснити доукомплектування продуктових наборів відповідними позиціями в тому числі м`ясними або рибними консервами, у зв`язку з чим між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 08.07.2022 року до Договору.

Разом з цим судом встановлено, що Заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» про визнання недійсною з моменту укладення Додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 року до Договору № 14-03/2 від 14.03.2022 року у частині пунктів 1.1, 1.3, 1.4, 2, укладеної між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 року у справі № 910/8248/23 позов задоволено, визнано недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 1 від 08.07.2022 року до Договору № 14-03/2 від 14.03.2022 року у частині пунктів 1.1, 1.3, 1.4, 2, укладеної між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи».

Проте, станом на час розгляду судом даної справи № 910/13416/22 рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 року у справі № 910/8248/23 законної сили не набрало.

В свою чергу суд зазначає, що пункт 1.2 Додаткової угоди №1 від 08.07.2022 року, відповідно до якого було внесено зміни до пункту 5.1 Договору щодо термінів поставки товару, є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався, а тому відповідач мав здійснити поставку товару протягом 5-ти місяців з моменту здійснення позивачем попередньої оплати, тобто у строк до 17.08.2022 року.

Разом з цим, згідно з частиною 2 статті 671 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов`язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також частиною 1 статті 270 Господарського кодексу України передбачено, що товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.

Частиною 2 цієї статі встановлено, що якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

За умовами пункту 2.1 Договору визначено, що продавець повинен поставити покупцю товар, якість якого має відповідати чинним нормам якості для товару цього виду, технічним вимогам, та в кількості, що вказується у специфікації.

Умови Договору та Специфікації не передбачають умов щодо якісних та технічних характеристик товару поставки. Проте, відсутність в договорі умов щодо якості та характеристик товару не означає, що постачальник при поставці товару не повинен дотримуватись вимог якості та технічних характеристик товару, що затверджені підзаконними нормативно-правовими актами, що і було зазначено сторонами у пункті 2.1. Договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення раціонального харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002 року «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» (далі - постанова № 426) затверджено відповідні норми харчування та норми заміни харчування продуктів для зазначеної категорії осіб.

В подальшому Кабінет Міністрів України Постановою № 1026 від 28.12.2016 року «Деякі питання організації харчування особового складу Збройних Сил України» погодився з пропозицією Міністерства оборони щодо проведення процедур закупівель продуктів харчування та/або процедур закупівель послуг щодо забезпечення харчуванням у межах бюджетних призначень відповідно до затвердженого Міністерством каталогу продуктів харчування (переліку продуктів харчування, призначеного для формування добового меню з урахуванням таких критеріїв, як енерговитрати осіб, які харчуються, та ціни на продукти харчування).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1026 від 28.12.2016 Міністерство оборони України наказом № 490 від 24.12.2020 затвердило Інструкцію з організації харчування особового складу Збройних Сил України із застосуванням Каталогу продуктів харчування під час закупівлі послуг щодо забезпечення харчуванням.

Діяльність відповідальних посадових осіб військових частин Збройних Сил України під час організації харчування особового складу Збройних Сил України, при якій забезпечення харчовими продуктами здійснюється за Каталогом продуктів харчування, затвердженим наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 591 від 15.11.2019 року, здійснюється згідно з Порядком застосування Каталогу продуктів харчування, затвердженим наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 140 від 29.04.2020 року.

Цей Порядок визначає, яким чином у військовій частині має здійснюватися планування та забезпечення харчовими продуктами, граничний обсяг коштів, який частина може витратити на продукти, організацію харчування у стаціонарних та польових умовах, особливості ведення обліку та звітності, а також базове меню - визначений асортимент обов`язкових та додаткових страв.

Пунктом 6 розділу І Порядку застосування Каталогу продуктів харчування передбачено, що у разі неможливості організувати харчування гарячою їжею особового складу Збройних Сил України, з використанням Каталогу продуктів видаються набори сухих продуктів за нормами харчування, затвердженими постановою № 426.

Тобто, харчування військовослужбовців Збройних Сил України на момент укладання спірної додаткової угоди повинно здійснюватися за нормами харчування, затвердженими постановою № 426 і Каталогом продуктів харчування, затвердженим наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 591 від 15.11.2019.

Водночас, у разі неможливості забезпечення харчування відповідно до вимог Каталогу продуктів харчування, затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 591 від 15.11.2019, застосовуються положення постанови № 426.

Крім того, Міністерством оборони України розроблено та затверджено технічну специфікацію ТС А01ХJ.68999-160:2020 (01) «Повсякденний набір сухих продуктів - ПНСП-Р» (далі - ТС А01ХJ.68999-160:2020 (01)) та технічні умови ТУ У 10.8-00034022-201:2018 «Раціони добового польового набору продуктів - ДПНП-Р» (далі - ТУ У 10.8-00034022-201:2018), визначені нормами № 10 (повсякденний набір сухих продуктів) та № 15 (добовий польовий набір продуктів) згідно постанови № 426.

Таким чином, нормами якості та технічними вимогами, що є обов`язкові до застосування суб`єктами господарювання, які на договірних засадах здійснюють поставку відповідної продукції Міністерству оборони України та Збройним Силам України є, зокрема, норми харчування, що затверджені постановою № 426, ТС А01ХJ.68999-160:2020 (01), ТУ У 10.8-00034022-201:2018.

Відповідно до норми № 15, що затверджена постановою № 426, загальна кількість продуктів на одну людину на добу складає 1879,30 г, серед яких обов`язково передбачена м`ясна продукція. Зокрема, вміст м`ясної сировини в готовій до вживання першій страві - не менше 50 грамів, в готовій до вживання другій страві - не менше 70 грамів.

Також цією нормою передбачено, що для осіб, які безпосередньо беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України в районах проведення воєнних (бойових) дій, в антитерористичній операції (в редакціях станом на дату укладення договору, додаткової угоди та настання строку поставки, передбачалось для осіб, які безпосередньо беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, в антитерористичній операції) - до норми додатково включається 200 г готової до вживання м`ясної страви (м`ясо тушковане яловичини вищого сорту, м`ясо тушковане свинини безсортове) в реторт-упаковці, одна гумка жувальна, один безполуменевий нагрівач їжі, 2 г кави розчинної, 10 г цукру - до раціону вечері.

Окрім цього, відповідно до додатку «А» ТУ У 10.8-00034022-201:2018 до асортименту раціонів добового польового набору продуктів - ДПНП, які формуються з раціонів (сніданку, обіду, вечері) визначених нормою № 15 постанови № 426 в обов`язковому порядку передбачено комплектування раціонів м`ясною продукцією.

Нормою № 10, що затверджена постановою № 426, визначено, що до складу продуктів на одну людину на добу передбачено крім іншого, консервні м`ясні (сніданки м`ясні вищого сорту) - 325 г; консерви м`ясні (паштетні печінкові) - 100 г та консерви м`ясо-рослинні (каші з м`ясом в асортименті) - 650 г.

Також додатком № 1 до ТС А01ХJ.68999-160:2020 передбачено раціони повсякденного набору сухих продуктів, який формується з різноманітних раціонів, визначених нормою № 10 постанови № 426, що передбачають комплектування складових м`ясними консервами.

Пунктом 3.3.4 ТС А01ХJ.68999-160:2020 передбачено також додаткове здійснення забезпечення повсякденних раціонів сухих продуктів портативним розігрівачем.

Отже, з огляду на затвердженні норми раціонів та технічні характеристики продукції, що визначені постановою № 426, ТУ У 10.8-00034022-201:2018 та ТС А01ХJ.68999-160:2020 (1), які є обов`язковими до застосування суб`єктами господарювання, які здійснюють поставку товару (комплектів продукції) на договірних засадах Міністерству оборони України та Збройним Силам України, серед комплекту продукції в обов`язковому порядку повинні бути присутні м`ясна продукція та розігрівач їжі.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивач у березні-квітні 2022 року здійснив часткову поставку некомплектного товару, який не відповідає технічним вимогам щодо складових компонентів та комплексності, зокрема, виявлено відсутність у продуктових наборах підігрівача, а також м`ясних компонентів у перших і других стравах.

Таким чином, товар, який не був прийнятий позивачем від ТОВ «Танос Текнолоджи» в якості постачання на виконання умов Договору, не відповідав вимогам, установленими нормами харчування, які затверджені постановою № 426, технічною специфікацією ТС A01XJ.68999-160:2020 (01) «Повсякденний набір сухих продуктів - ПНСП - Р» та технічними умовами ТУ У 10.8-00034022-201:2018 «Раціони добового польового набору продуктів - Д11НП-Р», а отже не міг бути прийнятим Міністерством оборони України.

Наразі, за висновками суду саме встановлений під час розгляду даної справи факт постачання товару відповідачем не у повному комплекті згідно Специфікації та не у відповідності до технічних та якісних вимог позбавив позивача можливості здійснити його приймання та оприбуткування у встановленому Договором порядку.

Докази здійснення відповідачем поставки доукомплектованого товару в матеріалах справи також відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з частиною 1 статті 683 Цивільного кодексу України якщо договором купівлі-продажу встановлений обов`язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов`язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції (товарно-транспортна накладна, товарний чек, акт виконаних робіт, бухгалтерська довідка, видаткова накладна тощо).

Зокрема, накладна це документ, що використовується під час передання товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. До накладних належать видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо. Видаткова накладна фіксує факт отримання / передання товарів або послуг і по суті здійснення купівлі-продаж між продавцем і покупцем та може бути замінена актом здачі-приймання.

Отже, доказами виконання умов договору поставки, укладеного між суб`єктами господарської діяльності, можуть бути видаткові накладні, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права власності на товар у покупця виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань та відповідають економічному змісту, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Натомість, за умовами пункту 5.6 Договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженими особами обох сторін видаткової накладної та передання товару покупцю.

Встановлення обставин підписання саме видаткових накладних, скріплення їх печатками, а також факту самого передання такого товару має істотне значення для правильного з`ясування обставин щодо виконання умов зобов`язання про передання товару у власність покупця.

Одним з юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Крім того, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, яка запроваджена Верховним Судом України в постанові від 15.12.2015 року у справі № 21-4266а15, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Таким чином, з урахуванням умов Договору право власності на товар у ІНФОРМАЦІЯ_1 виникає після підписання сторонами видаткових накладних та передання товару покупцю. При цьому, наразі, відсутні підтверджувальні документи щодо переходу права власності на товар, щодо його руху, та відповідно, відображення вказаних операцій у бухгалтерському обліку.

Разом з тим, згідно з листом Центрального управління продовольчого забезпечення Тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України № 768/1/597 від 30.03.2023 до Збройних Сил України ні MRE (їжа, готова до зживання, з підігрівачем), ні RE (їжа, готова до вживання) у визначені терміни не поставлені.

Згідно з листом Центрального управління продовольчого забезпечення Тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України №376/6/3/1/1135 від 05.09.2022 року незважаючи на протокольне рішення від 24.05.2022 року та укладання Додаткової угоди №1 до Договору до Збройних Сил України продуктові набори, доукомплектовані напоями, консервами м`ясними, галетами та одноразовим посудом, постачальником не поставлені, що не дозволяє належним чином здійснити приймання пайків та використання їх на забезпечення військовослужбовців.

Згідно з листом Військової частини НОМЕР_3 від 30.09.2022 року №1635/395 ТОВ «Танос Текнолоджи» в порушення умов Договору поставило товар не комплектом, за іншою ціною та в меншій кількості, у зв`язку з чим військова частина НОМЕР_3 товар не прийняла.

Відповідно до письмових пояснень №4079 від 14.09.2023 року третьої особи військової частини НОМЕР_1 , ТОВ «Танос Текнолоджи» товар, а саме «Їжу, готову до вживання», згідно умов Договору №14-03/2 від 14.03.2022 року до військової частини НОМЕР_1 не поставляв.

Відповідно до письмових пояснень військової частини НОМЕР_4 від 25.08.2023 року №899/2049, у період з 30.03.2022 року по 01.04.2022 року згідно умов Договору №14-03/2 від 14.03.2022 року до військової частини НОМЕР_4 надійшов некомплектний товар, саме «Їжа, готова до вживання, що може бути розігріта», у кількості 50 688 штук без супровідних документів та не укомплектований підігрівачем. При цьому, ТОВ «Танос Текнолоджи» поставки доукомплектованого товару так і не здійснив.

Крім цього, підтвердженням того, що товар за Договором так і не був поставлений відповідачем Міністерству оборони України є обставини, встановлені Державною аудиторською службою України в ході здійснення зустрічної звірки в ТОВ «Танос Текнолоджи» з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку ІНФОРМАЦІЯ_1, за наслідками якої складено Довідку №000800-21/41-з від 12.12.2022 року.

Відповідно до вказаної Довідки №000800-21/41-з від 12.12.2022 року перевіркою встановлено, що харчові продукти у кількості 949 247 упаковок, які належать ТОВ «Танос Текнолоджи» та є предметом поставки за Договором №14-03/2 від 14.03.2022 року, зберігаються на складі за адресою м. Черкаси, вул. Сумгаїтівська, 8/2 на підставі Договору відповідального зберігання №04/04-22 від 04.04.2022 року, укладеного між ТОВ «Танос Текнолоджи» (поклажодавець) та ТОВ «Проект Інжиніринг» (зберігач).

Зокрема, в ході проведення зустрічної звірки 05.12.2022 року Державною аудиторською службою України проведено огляд майна, що зберігається на складах ТОВ «Проект Інжиніринг» відповідно до Договору відповідального зберігання №04/04-22 від 04.04.2022 року, про що складено акт огляду.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту про проведення огляду товару, розміщеного на складі ТОВ «Протект Інжиніринг», вбачається, що об`єктом огляду є товар розміщений ТОВ «Танос Текнолоджи» на складі відповідно до договору відповідального зберігання № 04/04-22 від 04.04.2022; підставою для проведення огляду є проведення зустрічної звірки в ТОВ «Танос Текнолоджи»; огляд проведено з відома директора ТОВ «Танос Текнолоджи»; під час огляду присутні головний фінансовий інспектор Держаудитслужби та представник ТОВ «Протект Інжиніринг»; згідно актів приймання-передачі на складі ТОВ «Протект Інжиніринг» зберігається товар, що належить ТОВ «Танос текнолоджи» в кількості 949 249 упаковок; станом на момент огляду товару зберігається на складах в кількості 936 575 упаковок; товар в 12 672 упаковки було знято із збереження; оглянуто одну упаковку товару на предмет змісту та встановлено, що в упаковці знаходиться п`ять упаковок пакетованої їжі, інформація на упаковках зазначена на іноземній мові, переклад на українську мову відсутній; на упаковках наявна назва «Legurme Ready to Eat» - у перекладі «бобові, готові до вживання».

Водночас, відповідно до Довідки №000800-21/41-з від 12.12.2022 року Державною аудиторською службою України встановлено, що станом на 30.09.2022 року та станом на момент завершення зустрічної звірки (05.12.2022 року) згідно Договору №14-03/2 від 14.03.2022 року (із внесеними змінами) товар - RE (їжа, готова до вживання) в кількості 1 000 000 штук на загальну суму 430 000 000,00 грн. не поставлено до місць постачання, визначених Специфікацією до Договору. Документального підтвердження поставки товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» згідно Договору №14-03/2 за адресами відповідно до розділу Специфікації «Місце постачання» до зустрічної перевірки не надано.

Докази на спростування вищенаведених обставин щодо постачання товару, зазначених позивачем та третіми особами в заявах по суті спору, відповідачем під час розгляду даної справи суду не надані.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що відповідач, не зважаючи на отримання 17.03.2022 року попередньої оплати у сумі 430 000 000,00 грн., що складає 100% вартості Договору, постачання товару, укомплектованого відповідно до вимог стандартів та технічних умов у терміни, визначені пунктом 5.1 Договору, не здійснив.

В свою чергу, перебування розукомплектованого товару на відповідальному зберіганні на складах ТОВ «Протект Інжиніринг» не можна вважати поставкою товару позивачу згідно умов Договору №14-03/2 від 14.03.2022 року.

За таких обставин, зважаючи на встановлені судом обставини поставки відповідачем некомплектного товару, оскільки за наслідками неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором з поставки комплектного товару останній був тимчасово розміщений на належних продавцеві складах, доказів оформлення приймання-передачі товару за Договором належними первинними документами, що містять відомості про господарську операцію та підписані уповноваженими представниками продавця та покупця, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано, відтак, суд доходить висновку про те, що ТОВ «Танос Текнолоджи» не було виконано умови Договору та, відповідно, товар на суму попередньої оплати у розмірі 430 000 000,00 грн. Міністерству оборони України не поставлено.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки позивачу товару відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 430 000 000,00 грн. з повернення суми попередньої оплати товару підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з цим, виконання господарських договорів регулюється Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Таким чином, у Господарському кодексі України поняття пені (поряд з неустойкою і штрафом) визначено як господарську санкцію у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов`язаних із виконанням зобов`язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Відтак, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, неустойки.

Так, відповідно до пункту 7.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов`язань з поставки товару, Продавець сплачує штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочки.

При цьому суд відзначає, що з огляду на положення статті 549 Цивільного кодексу України визначена сторонами у пункті 7.2. Договору штрафна санкція, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов`язання з поставки товару, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

В свою чергу, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 7.2 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо строків поставки товару, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 7.2 Договору пеню у розмірі 46 010 000,00 грн. за період прострочення з 17.08.2022 - 02.12.2022 року, яку позивач просить суд стягнути згідно поданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок штрафних санкцій), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум, позаяк відповідач заперечує проти позову в цілому з посиланням на те, що Договір станом на 31.03.2022 року виконано відповідачем в повному обсязі.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 08.07.2022 року) граничним строком виконання зобов`язання з поставки товару є 17.08.2022 року, отже початком періоду прострочення є 18.08.2022 року, в той час як позивачем визначено період прострочення з 17.08.2022 - 02.12.2022 року, що не відповідає наведеним нормам законодавства. Проте, враховуючи застосований позивачем та передбачений умовами п. 7.2 Договору порядок нарахування штрафних санкцій, зазначення останнім невірного періоду прострочення за умови вірного визначення загальної кількості днів прострочення, а саме 107 діб, на правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафних санкцій в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення не вплинуло.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 010 000,00 грн. пені за невиконання Договору підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27; код ЄДРПОУ 43885773) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_8) 430 000 000 (чотириста тридцять мільйонів) грн. 00 коп. попередньої оплати, 46 010 000 (сорок шість мільйонів десять тисяч) грн. 00 коп. штрафних санкцій та 868 350 (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста п`ятдесят) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 26 лютого 2024 року.

Суддя А.М. Селівон