Постанова

від 14.11.2022 по справі 517/105/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8229/22

Справа № 517/105/22

Головуючий у першій інстанції Гончар І.В.

Доповідач Стахова Н. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2022 року м. Одеса

14 листопада 2022 року місто Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головоючого судді Стахової Н. В.

суддів Карташова О.Ю., Коновалової В.А.

участю секретаря

судового засідання Мокана В.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року, ухваленого у складі судді Гончар І.В., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

У березні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що з 27.03.1995 по 11.07.2014 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 11.07.2014 був розірваний між ними Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському районі Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 12. У період шлюбу в інтересах сім`ї подружжям було побудовано нерухоме майно - цілий житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . 30.07.2013 право власності на будинок було оформлене на чоловіка ОСОБА_2 . Крім того, відповідачем була приватизована земельна ділянка та 31.12.2010 отримано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку. Так як майно набуте у шлюбі, то за таких обставин їй належить Ѕ частка спірного житлового будинку, а також Ѕ частка спірної земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, тому просила суд у порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частку житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку за вказаною адресою, кадастровий номер 51252822500:02:001:0083.

Заочним рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 13.06.2022 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволений.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5125282500:02:001:0083).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок та земельна ділянка були набуті сторонами під час перебування у шлюбі, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим, підлягають поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, шляхом визнання за кожним із співвласників права власності на Ѕ частину спірного майна.

Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 02.08.2022 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 13.06.2022 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Доводами скаржника є те, що з поважних причин він не був присутній в судовому засіданні, оскільки його інтереси представляв адвокат Шавша В.І., який помер, тому суд повинен був з`ясувати причини неявки сторони відповідача. За таких обставин він був позбавлений права на отримання правової допомоги, що гарантовано ст. 59 Конституції України. Спірна ділянка, право власності на Ѕ частку якої, суд визнав за позивачем, є його особистою приватною власністю, оскільки є приватизованою, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Крім того, суд безпідставно відійшов від засад рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя. Жодної обставини на підставі якої суд вирішив відійти від принципу рівності часток на користь позивача в рішенні суду не зазначено. Також апелянт зазначає, що судом було порушено права інших осіб, які не брали участі у справі, оскільки у спірному будинку, крім нього, проживає їх спільна донька, яка є інвалідом та онуки, які участі у розгляду справи не брали. Оскільки останні проживають разом з ним, суд повинен був відступити від рівності часток саме на його користь.

В судове засідання сторони не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчать довідки про доставку SMS - повідомлення на 14.11.2022, щодо отримання яких сторони надали згоду.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок та земельна ділянка були набуті сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим, підлягають поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, шляхом визнання за кожним із співвласників права власності на Ѕ частину.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.03.1995 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу, 11.07.2014 шлюб між сторонами був розірваний Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському районі Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 12,

За час перебування у шлюбі сторони побудували нерухоме майно - житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.08.2013, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 .

Для обслуговування вказаного житлового будинку, господарських та побутових споруд була надана земельна ділянка загальною площею 0,2500 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5125282500:02:001:0083, яка була приватизована відповідачем на підставі рішення № 24-ХХП скликання Ленінської сільської ради Фрунзівського району Одеської області від 27.08.1996.

31.12.2010 відповідачу був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5125282500:02:001:0083, який був зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011053601145.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`і, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, врахувавши наведені норми матеріального права та встановивши, що спірний житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх частки у цьому майні є рівними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підставність позову шляхом визнання за кожним із співвласників права власності на 1/2 частину та, врахувавши межі позовних вимог заявлених позивачем, задовольнив його, визнавши за позивачем ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку.

Доводи, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі як на підставу для відступу від принципу рівності часток подружжя, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки проживання дітей з одним із батьків само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя відповідно до вимог ч.3 ст.70 СК України. (Вказаний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року (справа № 297/2837/17). Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного будинку судом не встановлено.

Разом з тим, пунктом 5 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатно їприватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини п`ятої статті 61 СК України у редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п`яту статті 61 СК України виключено.

Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 травня

2018 року у справі № 158/1016/16-ц (провадження № 61-4238св18), 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц (провадження № 61-4313св18).

За приписами частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Як встановлено вище, ОСОБА_2 приватизовано спірну земельну ділянку на підставі рішення № 24-ХХП скликання Ленінської сільської ради Фрунзівського району Одеської області від 27.08.1996, а державний акт на право власності на вказану земельну ділянку видано 31 грудня 2010 року.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 безоплатно відповідно до вимог ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється.

Твердження скаржника щодо позбавлення права на правову допомогу, апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки в судове засідання призначене на 13.06.2022 відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неявки суду не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надав, а тому суддя районного суду не знайшов законних підстав для перенесення розгляду справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку спірної земельної ділянки з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 1984 грн 20 коп., що підтверджується квитанцією від 21 лютого 2022 року (а.с.1).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 593 грн.13 коп. (28169,50 грн (вартість Ѕ частки будинку) х992,40грн (судовий збір, який підлягав сплаті при поданні позову) /47132).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року змінити, скасувавши в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5125282500:02:001:0083).

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5125282500:02:001:0083) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на (РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 593 (п`ятсот дев`яносто то три ) грн.13 коп

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Дата складення повного тексту постанови - 18 листопада 2022 року.

Головуючий

Судді: