Рішення

від 28.11.2022 по справі 759/21800/19

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/21800/19

пр. № 2/759/634/22

28 листопада 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Стеблецького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом Органу самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради про зобов`язання осіб, які здійснюють самочинне будівництво, знести самочинну забудову,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року до суду надійшов вказаний позов, у якому Орган самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор» та ОСОБА_1 просили зобов`язати відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , знести за власний рахунок об`єкт нерухомості самочинно збудований за земельній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:079:0001. Свої вимоги позивачі мотивували тим, що будівництво, яке здійснюється на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , здійснюється із порушенням державних будівельних норм, вимог державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів. З огляду на зазначене, житловий будинок, побудований за вказаною адресою, вважається самочинним будівництвом та підлягає знесенню.

Справа перебувала в провадженні судді Марко Я.Р. У зв`язку з закінченням терміну повноважень на підставі розпорядження № 249 від 06.04.2020 керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва, здійснено повторний авторозподіл справи та згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судових справ між суддями вказану справу передано в провадження судді Коваль О.А.

10.04.2020 Святошинським районним судом (суддя Коваль О.А.) постановлено ухвалу про прийняття справи та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

21.04.2020 Святошинським районним судом (суддя Коваль О.А.) постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача про залишення позову в частині вимог до ОСОБА_3 без розгляду.

Ухвалою суду від 21.04.2020 по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

02.06.2022 року вказану еспертизу по справі було повернуто і справу повернуто до суду.

Ухвалою судді Коваль О.А. від 07.06.2022 року провадження у справі було відновлено.

У зв`язку з перебуванням судді Коваль О.А. на лікарняному, 23.08.2022 року на підставі розпорядження №453 керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва, здійснено повторний авторозподіл справи та згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судових справ між суддями вказану справу передано в провадження судді Бабич Н.Д.

Ухвалою судді від 29.08.2022 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 11.10.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та відсутності у позивачів права на звернення до суду із вищезазначеним позовом та просив суд відмовити у його задоволенні.

У відповіді на відзив представник позивачі, адвокат Пономарьова М.М. зазначає про безпідставність доводів представника відповідача ОСОБА_2 .

У письмових поясненнях та додаткових письмових поясненнях третя особа просила суд ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.04.2020, за клопотанням представника позивачів ОСОБА_4 , зазначений позов, в частині вимог до ОСОБА_3 , залишено без розгляду.

22 листопада 2022 року у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_4 позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити з підстав, викладених у ньому та відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась. Її представник - адвокат Браніцький О.М. у судовому засіданні просив у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві.

28.11.2022 позивачі та їх представник адвокат Пономарьов М.М. у судове засідання не з`явилися, надіславши до суду заяву, у якій просили розглянути справу у їх відсутність.

28.11.2022 ОСОБА_2 та її представник адвокат Браніцький О.М. будучи повідомленими належним чином у судове засідання не з`явилися. Представник відповідача, адвокат Браніцький О.М. подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та у відсутність відповідача.

Третя особа, будучи повідомленою належним чином, у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляла.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши справу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги обох позивачів, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:75:079:0001, що розташована по АДРЕСА_1 .

На вказаній земельній ділянці відповідачка здійснює будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями, на підставі Декларації про початок виконання будівельних робіт № КВ 83162431647, зареєстрованої 30.08.2016 Департаментом державної архітектурної-будівельної інспекції в місті Києві та повідомлень про зміну даних у вищезазначеній Декларації.

Також, Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 04.08.2016 було видано «Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».

Проте, будівництво вищезазначеного житлового будинку було здійснено із порушенням «Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 » та державних будівельних норм, що підтверджується висновком експерта № 29053/21-42 від 17.05.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Як прямо вбачається із вищезазначених положень процесуального закону, передумовою звернення конкретної особи із позовом до суду є порушення, невизнанння або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, тобто наявність у такої особи (позивача) матеріально-правової (юридичної) заінтересованості.

Отже, в контексті завдань цивільного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду, а також що ці права, свободи або законні інтереси порушені, не визнаються або оспорені. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

При цьому, з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності дій відповідача та порушення ними прав чи законних інтересів позивачів, оскільки відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від законності чи незаконності дій відповідача.

Як вбачається із доводів позивачів, останні вважають, що їх порушене право та законний інтерес підлягають захисту на підставі ч. 7 ст. 376 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 367 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, вказана норма закону визначає суб`єктний склад осіб, які наділені правом (матеріальною правоздатінстю) за наявності підстав, закріплених у її положеннях, звертатися із позовом до суду, що, у свою чергу, узгоджується і з положеннями ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідно до якої орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Отже, Конституція України органами місцевого самоврядування визначає лише сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. При цьому, уповноважила визначити законом, якими мають бути особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади в областях і районах та із загальним порядком здійснення місцевого самоврядування в інших, ніж міста Київ та Севастополь, населених пунктах.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначає Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 9 Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Таким чином, органом місцевого самоврядування у місті Києві є Київська міська рада.

Проте, як вбачається із суб`єктного складу позивачів, одним із них є Орган самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор».

Відповідно до ч. 6 ст. 140 Конституції України, сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Зазначене унормовано і ст. 14 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідно до якої, сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються Законом України «Про органи самоорганізації населення».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про органи самоорганізації населення» органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом. Власні повноваження органу самоорганізації населення - повноваження, надані відповідно до Конституції та законів України сільською, селищною, міською або районною у місті (у разі її створення) радою органу самоорганізації населення під час його утворення. Делеговані повноваження органу самоорганізації населення - повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення.

Ст. 3 Закону України «Про органи самоорганізації населення» закріплено поняття органу самоорганізації населення, як однієї із форми участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення.

Як вбачається із положень ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про органи самоорганізації населення», дозвіл на створення органу самоорганізації населення надається сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою. У рішенні ради про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення мають бути обов`язково визначені його назва, основні напрями діяльності, повноваження та умови їх здійснення, територія, в межах якої має діяти орган самоорганізації населення. Зазначене кореспондується зі ст. 14, 15 Закону України «Про органи самоорганізації населення».

Отже, орган самоорганізації населення, у тому числі і «Квартальний комітет «Авіатор», не є органом місцевого самоврядування та наділяється останнім як власними так і делегованими повноваженнями.

У своїй діяльності орган самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор» керується відповідним Положенням про нього. Приписи вищевказаного Положення (ст. 4) вказують на те, що серед власних повноважень ОСН «Квартальний комітет «Авіатор», наданих останньому Київською міською радою, відсутні повноваження щодо представництва інтересів територіальної громади у судах загальної юрисдикції. Положення про ОСН «Квартальний комітет «Авіатор», також не містить і норм про делегування йому Київською міською радою повноважень на звернення до суду із позовами від імені чи в інтересах останньої.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що Орган самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор» не наділений правом звернення до суду із позовом про знесення нерухомого майна за рахунок особи яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, оскільки він не є органом місцевого самоврядування населення, ні наділений таким органом відповідним обсягом повноважень, що, у свою чергу свідчить про відсутність матеріальної правоздатності. Зазначене є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Як вже зазначалось, та прямо вбачається із зазначених положень процесуального закону, передумовою звернення конкретної особи із позовом до суду є порушення, не визнання або оспорювання на момент такого звернення саме її прав, свобод чи законних інтересів.

Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про порушення.

Звернення до суду не може бути абстрактним та мати місце лише тому, що заявник чи заявники вважають, що начебто певні дії чи бездіяльність інших осіб або наявність певних обставин пливають на їх правове становище.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №1-10/2004. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а ) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а ) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу.

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта правовідносин.

При з`ясуванні статусу позивача (Органу самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор»), як «потерпілого», суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини.

Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції.

Водночас підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до ст. 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі ст. 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або б) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті ст. 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до ст. 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).

Ст. 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

Європейський суд з прав людини визнав, що для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).

Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Зазначене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, від 10 серпня 2020 у справі № 522/1611/17.

Суд оцінюючи доводи позивача (Органу самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор») приходить до висновку, що вони є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу дій відповідача на конкретно його реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси.

Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже ОСН «Квартальний комітет «Авіатор» (позивачем) не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Так, позивач (Орган самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор») не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а вказує лише на порушення інтересу територіальної громади, і для якої, на його думку, цей інтерес має значення.

Обґрунтованих доказів того, що діями відповідачки спричинено суттєвого негативного впливу саме на вказаного позивача і він зазнав реальної шкоди останнім не наведено.

Таким чином, встановивши відсутність у Органу самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор» матеріально-правової заінтересованості у зверненні із позовом до ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що зазначене також є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності дій останньої.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам захисту, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

Так, порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимоги щодо доказів у цивільній справі унормовані положеннями ст. 77-80 ЦПК України, відповідно до яких, докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.

Проте, у порушення зазначених вимог закону, позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів порушення відповідачкою його суб`єктивних прав, що унеможливлює прийняття судом рішення про їх поновлення.

Абстрактне твердження вказаного позивача про те, що будівництво об`єкту нерухомості по АДРЕСА_1 та його невідповідність державним будівельним нормам і стандартам фактично порушує його права, без доведення які саме його права порушені та у чому полягає їх порушення на момент звернення до суду, є необґрунтованим та не заслуговує на увагу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів позивача ОСОБА_1 , суд також дійшов і висновків, які за змістом аналогічні висновкам, викладеним щодо відсутності права на звернення із даним позовом та необґрунтованості звернення до суду із даним позовом Органу самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор».

Суд також ставиться критичного до тверджень ОСОБА_1 про те, що зведення багатоквартирного будинку за вказаною адресою завдасть значної шкоди його правам та інтересам у майбутньому, оскільки прийняття судом рішення на майбутнє є неприпустимим.

Поряд з цим, суд зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", по. 4241/03 від 28.10.2010, п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Доводи та міркування позивачів, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків до яких прийшов суд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладаються на позивачів у зв`язку із відмовою у позові.

Керуючись ст. 140 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 9, 14, 15 Закону України «Про органи самоорганізації населення», ст. ст. 10, 14 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 9 Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. ст. 10, 12, 13, 76-79, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Органу самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради про зобов`язання осіб, які здійснюють самочинне будівництво, знести самочинну забудову,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Зазначити дані сторін:

Позивачі:

1) Орган самоорганізації населення «Квартальний комітет «Авіатор», КОД ЄДРПОУ: 26387166, місцезнаходженя: м. Київ, вул. Пантелькіна, 9-А;

2) ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, код ЄДРПОУ: 40224921 місцезнаходженя: м. Київ, вул. Хрещатик, 32-А.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2022 р.

Суддя Н.Д. Бабич