Ухвала

від 07.12.2022 по справі 915/1300/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/1300/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Багай Н.О., Краснова Є.В.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Малмор»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 (колегія суддів: Принцевська Н.М. - головуючий, Діброва Г.І., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2022 (суддя Ржепецький В.О.)

за позовом Приватного підприємства «Малмор»

до Миколаївської міської ради

про скасування рішення Миколаївської міської ради та визнання укладеною додаткової угоди до договору

за участю: позивача Михалевич М.М. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Приватне підприємство «Малмор» (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради (далі - Рада), у якому просило:

- скасувати рішення Ради від 09.06.2021 № 5/61 (далі - Рішення) в частині продажу права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:09:050:0019 (далі - земельна ділянка) шляхом виключення її з переліку земельних ділянок комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами;

- визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 08.04.2013, укладеного між Радою (орендодавець) та Підприємством (далі - Договір оренди), у редакції, наведеній в позовній заяві.

1.2 Позов обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії Договору оренди позивач продовжує користуватися земельною ділянкою, регулярно сплачує орендні платежі, заперечень зі сторони Ради щодо продовження орендних правовідносин не було. Вказані обставини, за твердженням позивача, свідчать про фактичне визнання та погодження пролонгації відносин щодо оренди земельної ділянки з боку як позивача, так і відповідача. Водночас 09.06.2021 позивачеві стало відомо про прийняте відповідачем Рішення, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022, у задоволенні позову відмовлено.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що закінчення строку Договору оренди та недотримання позивачем встановленого статтею 33 Закону України «Про оренду землі» порядку щодо його поновлення спростовують твердження позивача про наявність між ним та орендодавцем орендних відносин. Відтак, за висновком судів, є безпідставною вимога позивача про визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди після спливу строку, на який його було укладено. Крім того, посилаючись на те, що Договір оренди припинив свою дію на момент звернення позивача до суду першої інстанції, суди дійшли висновку, що права позивача не є порушеними прийнятим відповідачем Рішенням.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду.

4. Мотивувальна частина

4.1 Виключним випадком касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2 У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Радою (орендодавець) та Підприємством (орендар) укладено Договір оренди, відповідно до пункту 1.1 якого Рада на підставі рішення від 20.12.2012 № 23/45 передає, а Підприємство приймає в оренду земельну ділянку для будівництва автозаправного комплексу.

4.3 За умовами пункту 3.1 Договору останній діє протягом 1 року з дати його укладення. Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку дії Договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії Договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця. Дія Договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (пункт 12.2).

4.4 Також суди встановили, що 31.10.2014 сторони уклали Договір про зміни № 261-14 до Договору оренди, за умовами якого термін оренди продовжений до 08.04.2015. Сторонами погоджено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за три місяці до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця (пункт 3.1).

4.5 Суди, вирішуючи спір у цій справі, дійшли висновку, що підстав для задоволення позову про визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди на підставі приписів статті 33 Закону України «Про оренду землі» у наведеному випадку немає, оскільки установили, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до орендодавця у встановлені строки та в порядку, визначені цим Законом, із відповідною заявою і проєктом додаткової угоди щодо поновлення Договору оренди.

4.6 У справі № 378/596/16-ц, на постанову Верховного Суду від 29.09.2020 у якій посилається скаржник у касаційній скарзі, судами розглядалися вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими. У цій справі суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання поновленими договорів оренди землі. При цьому Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання договорів оренди поновленими, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16 та 651 Цивільного кодексу України. Верховний Суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту, а неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

4.7 Отже, виходячи з критеріїв подібності правовідносин, слідує, що правовідносини у вказаній справі та у справі, яка розглядається, не є подібними. Верховний Суд у наведеному випадку висловився щодо необхідності обрання належного способу захисту порушених прав, що не є спірним питанням у справі, судові рішення у якій переглядаються.

4.8 Крім того, позивач, посилаючись у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду стосовно стандарту доказування «вірогідності доказів», зазначає, що доводи Підприємства щодо надсилання листа-повідомлення про продовження Договору оренди з урахуванням листів Ради від 24.06.2020 № 3366/020201-40/14/20 та від 21.09.2020 № 5271/02.02.01-40/14/20 на запити органів прокуратури щодо правової долі спірної земельної ділянки «виглядають більш вірогідними та не спростовуються іншими доказами відповідача».

4.9 Так, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

4.10 Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц на які посилається й позивач у касаційній скарзі.

4.11 Суди попередніх інстанцій, оцінивши зазначені листи Ради від 24.06.2020 № 3366/020201-40/14/20 та від 21.09.2020 № 5271/02.02.01-40/14/20, дійшли висновку, що у встановленні обставин дотримання або порушення позивачем положень статті 33 Закону України «Про оренду землі», які є першочерговими при ухваленні рішення в цій справі, вказані листи не можуть спростувати визначального факта відсутності в матеріалах справи доказів звернення позивача із заявою у строки та порядку, визначені статтею 33 зазначеного Закону.

4.12 Отже, висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.13 Позивач у касаційній скарзі у контексті позовної вимоги про скасування рішення Ради посилається на постанову Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, у якій розглядались вимоги про зобов`язання відповідача у вказаній справі повернути земельну ділянку водного фонду за актом приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання.

4.14 Зазначені вимоги було обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору оренди водних об`єктів та земель водного фонду щодо повернення спірної земельної ділянки у зв`язку з припиненням дії договору. При цьому підставою для задоволення зазначених позовних вимог господарськими судами стало те, що укладений між сторонами договір оренди землі не було поновлено, у зв`язку із чим вказаний договір припинив свою дію, а тому у відповідача виник обов`язок повернути земельну ділянку.

4.15 Однак із вище викладеного вбачається, що зазначена справа № 903/129/18 і справа, що переглядається у касаційному порядку, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

4.16 Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.17 Під час касаційного перегляду Верховний Суд дійшов висновку, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.18 За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою заявника підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

4.19 У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Малмор» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 915/1300/21 закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Н.О. Багай

Є.В. Краснов