Постанова

від 30.11.2022 по справі 1540/4720/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 1540/4720/18Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

при секретарі Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача Зарицького Дмитра Васильовича та представника апелянта Малюченка Андрія Станіславовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алколайн» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алколайн» (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ДПС), в якому позивач просив про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В4» від 31 серпня 2018 року №0037161407.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності ТОВ у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов`язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству. Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваного рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ДПС подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПС на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України, наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 25.07.2018 року №5332 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ», направлень від 26.07.2018 року №6375/14-07, №6376/14-07 проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з платниками податків Селянське (фермерське) господарство «Лілія», код за ЄДРПОУ 20956781, та ТОВ «Група Фобос», код за ЄДРПОУ 38933222, за період грудень 2017 року.

За наслідками перевірки складено акт №1684/15-32-14-07/39012783 від 08.08.2018р., відповідно до висновків якого встановлено порушення, а саме: п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 7999999,5 грн., в т.ч. по періодам за грудень 2017 року на 7999999,5 грн..

За результатами перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області прийняте податкове повідомлення-рішення №0037161407 від 31.08.2018 року про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 7999999 грн..

Винесення вказаного податкового повідомлення-рішення і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги та приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у позивача первинні документи щодо спірних господарських операцій відповідають вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Надані ТОВ документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт господарських операцій. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Також суд зазначив, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації або несплата податку виконавця (у тому числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника.

Всі податкові накладні щодо постачання товарів від СФГ «ЛІЛІЯ» та ТОВ «Група Фобос» на адресу позивача зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, з чого можна зробити висновок що у контролюючого органу сумнівів щодо факту (джерела) законного введення в обіг товару та реального задекларованого виробництва не було.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.01.2018 у справі №2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції вірними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на наступне.

Положеннями статті 198 ПК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту статті 201 ПК України вбачається, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2018 року ТОВ звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області форми "В4" за №0037161407 від 31.08.2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ зазначило, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ТОВ має в наявності всі первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 позов задоволено повністю.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки викладені в акті перевірки про нереальність господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та такими, що підлягає скасуванню.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області було задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду 05 листопада 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Приймаючи вказане рішення касаційний суд зазначав, що оцінюючи взаємовідносини позивача з названими контрагентами суди визнали, що надані ТОВ документи, складені за результатами проведених операцій з зазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт господарських операцій. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Разом з тим судами не надано оцінки доводам відповідача про те, що під час проведення перевірки посадові особи ТОВ не надали первинну документацію, що передбачена пунктом 4.1 договору поставки між позивачем та ТОВ «Группа Фобос» та Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», а також товарно-транспортні документи, передбачені пунктом 2.7 договору поставки між позивачем та СФГ «ЛІЛІЯ» та додатковою угодою до договору поставки.

Також відповідач стверджував, що контрагенти СФГ «Лілія» та ТОВ «Группа Фобос» не могли здійснювати господарські операції з ідентифікованим товаром «кукурудза» у зв`язку з відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва, оскільки вони не є виробниками сільськогосподарської продукції.

Проте, суди попередніх інстанцій не надали оцінку цьому доводу відповідача та не дослідили питання реалізації СФГ «Лілія» та ТОВ «Группа Фобос» на адресу позивача товару не вище ціни придбання (що свідчить про відсутність ділової мети), відсутності придбання послуг транспортування товару, відсутності контрагентів за юридичною адресою, відсутність достатнього трудового ресурсу для виконання таких операцій.

Касаційний суд зазначив, що з огляду на викладене, з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій у даній справі, судам попередніх інстанцій необхідно було дослідити не лише наявність відповідних первинних документів, їх форму та зміст, але й встановити обставини щодо руху цього товару від виробника або від первісного продавця; яким чином та за яких умов цей товар транспортувався, зокрема, від виробника або від первісного продавця; наявність у контрагентів умов для здійснення господарської діяльності на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Як свідчать матеріали справи, упродовж судового розгляду відповідач посилався на фіктивність контрагентів позивача як суб`єктів господарювання і свої доводи підтверджував наявністю кримінального провадження за статтею 205 КК України щодо ТОВ «АЛЬМА СІТІ», з якого по ланцюгу постачання було введено товар, який був у подальшому реалізований СФГ «Лілія» та ТОВ «Группа Фобос» на адресу ТОВ «Алколайн».

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до матеріалів справи 04.12.2017 р. між ТОВ (покупець) та СФГ «Лілія» (постачальник) укладено договір поставки за №07/17 та додаткові угоди до нього. Відповідно до умов укладеного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити сільськогосподарську продукцію українського походження (кукурудза) на умовах, що передбачені цим договором (п.1.1) (т.1 а.с.43-49).

На підтвердження виконання умов договору ТОВ "АЛКОЛАЙН" надано видаткові накладні, платіжні доручення (т.1 а.с.49-101).

Також, 11.12.2017р. між ТОВ (покупець) та ТОВ «Группа Фобос» (постачальник) укладено договір за №ФА-11/12 та додаткові угоди до нього. Відповідно до умов укладеного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити сільськогосподарську продукцію українського походження (кукурудза) на умовах, що передбачені цим договором (п.1.1) (т.1 а.с.102-107).

На підтвердження виконання умов договору ТОВ надано видаткові накладні, платіжні доручення, картки аналізу зерна (т.1 а.с.108-135).

Також, 4.12.2017р. між ТОВ "АЛКОЛАЙН" (комітент) та TOB «Олімпекс купе інтернейшнл» (комісіонер) укладено договір комісії за №04-А-12. Відповідно до умов укладеного договору комітент доручає, а комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за плату від свого імені та за рахунок комітента організувати виконання наступних юридичних значимих дій та послуг:

- Здійснювати реалізацію на експорт з України Товару, що належить комітенту. Найменування товару, асортимент, кількість і ціна Товару визначаються в Додатках до Договору;

- Укладати експортні договори (контракти) купівлі-продажу з нерезидентами, оформляти і підписувати інші необхідні для здійснення продажу документи в інтересах комітента, а також діяти в інтересах комітента в рамках вже укладених зовнішньоекономічних експортних контрактів;

- Укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом;

- Інші дії, пов`язані з вищевказаними операціями, необхідні для експорту Товару за межі митної території України (п.1.1) (т.1 а.с.136-138).

На підтвердження виконання умов договору ТОВ надано акти прийому-передачі товару на комісію, додаткову угоду, звіт комісіонера про повне виконання робіт, акт надання послуг, платіжні доручення, митні декларації, контракти, рахунки-фактури, коносаменти, картки аналізу зерна (т.1 а.с.139-245).

Так, стосовно не надання під час проведення перевірки посадовими особами ТОВ первинної документації, яка передбачена пунктом 4.1 договору поставки між позивачем та ТОВ «Группа Фобос» та Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» суд зазначає, що дійсно відповідно до п.4.1. договору поставки № ФА-11/12 від 11.12.2017р., укладеного мiж ТОВ та ТОВ «Група Фобос», а також п.4.1. договору поставки № 07/17 від 04.12.2017р., укладеного мiж ТОВ та СФГ «Лілія»: «Якість Товару повинна відповідати вимогам державних стандартів (ДСТУ) або технічних умов (ТУ), які діють на території України, а також вимогам, якi звичайно ставляться до такого виду товару Держстандарту України».

Постанова Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 р. №848 «Про затвердження Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки» визначала процедуру обов`язкової видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки.

Поряд з цим, вказана Постанова КМУ втратила чинність 19.09.2014 р. на підставі Постанови КМУ №405 від 03.09.2014 р. «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що станом на 2017 рік, коли відбувалась поставка та експорт кукурудзи, діючим законодавством України не передбачено обов`язкової видачі сертифіката якості зерна, включаючи кукурудзи.

Вiдповiдно до ст.21 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» якість зерна та продуктів його переробки, що виробляються в Україні або ввозяться на митну територію України, має вiдповiдати державним стандартам та іншим нормативним документам.

В контексті вказаного суд зазначає, що про відповідність отриманої позивачем кукурудзи ДСТУ 4525:2006 «Кукурудза Технічні умови" свідчать надані ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» картки аналізу зерна, копії яких містяться в матеріалах справи.

Стосовно реалізації СФГ «Лілія» та ТОВ «Группа Фобос» на адресу позивача товару не вище ціни придбання (що свідчить про відсутність ділової мети), суд зазначає, що позивач придбав кукурудзу за ціною 3750,00 грн. без ПДВ за 1 тону, а реалізував за ціною 180 доларів США за тону (4776,46 грн. та 4664,86 грн. за курсом НБУ на дати оформлення ВМД), що беззаперечно свідчить про наявність ділової мети ТОВ у вигляді отримання прибутку від зазначеної угоди.

При цьому, наявність або відсутність ділової мети у постачальників ТОВ знаходиться поза контролем позивача та не є предметом розгляду цієї справи.

Суд зазначає, що підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання на власний ризик і на етапі постачання товару позивачу, ризики не/успішності (в контексті наявності прибутку) діяльності несе в першу чергу постачальник товару позивачу, оскільки на цьому етапі саме він формує (фіксує) прибуток, як різницю між витратами на придбання/виготовлення/доставку товару та ціною продажу товару позивачу.

При цьому, слід зазначити, що податкові накладні щодо постачання товарів від СФГ «ЛІЛІЯ» та ТОВ «Група Фобос» до ТОВ були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, з чого вбачається, що відповідачем не оскаржується як факт формування вказаними постачальниками податкового зобов`язання з ПДВ, яке нерозривно пов`язане з формування покупцем податкового кредиту, так і законність введення в обіг поставленого товару.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що всі товари, придбані ТОВ у СФГ «ЛІЛІЯ» та ТОВ «ГРУПА ФОБОС», використовувались ТОВ в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, оскільки експорт за межі митної території України був підтверджений вантажними митними деклараціями та повідомленнями про перетин кордону.

Стосовно не надання товарно-транспортних документів, передбачених пунктом 2.7 договору поставки між позивачем та СФГ «ЛІЛІЯ» та додатковою угодою до договору поставки, колегія суддів зазначає, що 29 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/3713/16, адміністративне провадження № К/9901/48931/18 (ЄДРСРУ № 96685120) досліджував питання щодо наслідків та законних підстав відсутності товарно-транспортних накладних при податкових перевірках та прийшов до наступних висновків: відсутність ТТН не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 листопада 2021 року по справі №420/7605/19.

На думку суду, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, натомість сам по собі не свідчить про реальність здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення, має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції, які (інші первинні документи) є в матеріалах справи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2021 року по справі № 810/3713/16.

Також, стосовно твердження відповідача з приводу того, що контрагенти СФГ «Лілія» та ТОВ «Группа Фобос» не могли здійснювати господарські операції з ідентифікованим товаром «кукурудза» у зв`язку з відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва, оскільки вони не є виробниками сільськогосподарської продукції, а також щодо відсутності контрагентів за юридичною адресою, відсутність достатнього трудового ресурсу для виконання таких операцій, колегія суддів зазначає, що ТОВ не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими ТОВ не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту та донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

У платника податків відсутній обов`язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням рівно як і наявність в нього нерухомого майна чи складських приміщень.

Також, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції з приводу того, що у разі сумніву податкового органу щодо ведення контрагентами належної фінансово-господарської діяльності, контролюючий орган наділений правом проведення відповідної перевірки, з використання первинної бухгалтерської документації. Однак, жодної планової, позапланової або фактичної (камеральної перевірки) відносно контрагентів позивача не було проведено, доказів щодо порушення вимог діючого законодавства контрагентів не наведено, а вищевказані висновки щодо контрагентів позивача значною мірою зроблені за результатами аналізу електронних баз, наявних в органах ДПС та на іншої податкової інформації, що не є достатнім для перешкоджання формування ТОВ податкового кредиту.

При цьому, в ході розгляду справи представник відповідача не надав жодного доказу наявності будь-якого кримінального провадження відносно контрагентів позивача на момент розгляду справи, на яке ДПС посилалося в акті перевірки, а також пояснив, що податковими органами не приймалися будь-які рішення про донарахування податкових зобов`язань цим контрагентам позивача за наслідками господарських операцій, які є предметом цієї справи.

Слід наголосити, що суд касаційної інстанції у постанові від 08.12.2021 року у справі №810/3514/17 зазначив, що податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Так, підтвердженням нереальності господарських операцій є встановлення під час перевірки відсутності в контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів.

Суд у вказаній справі (касаційний) погодився з доводами скаржника, що встановлення такої інформації може поставити під сумнів здійснення відповідних операцій, але висновок про нездійснення господарських операцій має ґрунтуватись на аналізі всіх первинних документів та змісту господарських операцій.

З огляду на вказані ж мотивування (з приводу того, що правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку), колегія суддів не враховує і наявність кримінального провадження №320171110000000062 за ознаками злочину, передбаченого ст.205 КК України щодо ТОВ «АЛЬМА СІТІ».

При тому, суд зазначає, що ТОВ не мало господарських правовідносин з ТОВ "Альма Сіті", а станом на час розгляду справи ДПС не було доведено наявність вироку відносно ТОВ «АЛЬМА СІТІ».

Також, Касаційний адміністративний суд у постанові у справі №822/2198/17 від 12.06.2018 р. звернув увагу на те, що наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів Товариства не є підставою для визнання операцій нереальними. Якщо контролюючий орган посилається на відкрите кримінальне провадження як на доказ, то він повинен надати підтвердження причетності Товариства до злочинів, щодо яких здійснюються кримінальні провадження.

Більш того, в ході розгляду справи представник відповідача не надав жодного доказу взагалі наявності будь-якого кримінального провадження відносно контрагентів позивача на момент розгляду справи, на яке ДПС посилалося в акті перевірки, а також пояснив, що податковими органами не приймалися будь-які рішення про донарахування податкових зобов`язань цим контрагентам позивача за наслідками господарських операцій, які є предметом цієї справи.

Додатково з вказаних обставин слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Також, у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Зазначений принцип на думку суду передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності».

Колегія суддів наголошує, що обмеження відповідачем права ТОВ на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними контрагентами з посиланням на вказані недоліки (зокрема, документообігу між контрагентами, наявність кримінального провадження щодо особи, яка не є контрагентом позивача, тощо) є порушенням принципу «належного урядування» та свідчить про ту обставину, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується ДПС національне законодавство, призводить до наслідків, не сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду.

Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Федусик А.Г.Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.