Рішення

від 09.12.2022 по справі 755/7970/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/7970/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Булгакової Є.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Яковенко А.О.,

представника відповідача - Мельника М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, -

у с т а н о в и в:

30.08.2022 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 03.06.2022 року №398 про примусове повернення до країни походження.

Ухвалою суду від 02.09.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення виявлених недоліків.

16.09.2022 року до суду надійшла заява представника позивача про виправлення виявлених недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 19.09.2022 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, а також задоволене клопотання сторони позивача про витребування доказів.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 03.06.2022 року відповідачем було прийняте оскаржуване рішення та зобов`язано позивачку покинути територію України у термін до 13.06.2022 року. Із вказаним рішенням позивачка не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, адже при вирішенні питання про примусове повернення відповідач мав обов`язково з`ясувати наявність обставин, передбачених ст.ст. 3, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.ст. 26, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які виключають можливість такого повернення до країни походження. Позивачка дійсно народилась на території рф 15.05.1994 року, а тому автоматично, попри своєї волі, набула громадянство російської федерації за територіальним принципом. Після народження позивачки у 1996 році її батьки розлучились і позивачка разом зі своєю матір`ю у малолітньому віці переїхала на постійне проживання до України де постійно проживала, навчалась у середньо-освітній школі, а потім у коледжі. За весь цей час позивачка державного кордону України не перетинала, до росії не поверталась, оскільки жодні соціальні зв`язки з рф у неї відсутні. Батько позивачки участі у її вихованні не приймав, його місце проживання в росії позивачу не відоме. Про своє російське громадянство позивачка дізналась випадково коли їй було відмовлено у видачі паспорта громадянки України. Проте, вона має право набути громадянство України, оскільки мати позивачки є громадянкою України. Позивачка вказує, що намагалась набути громадянство України, проте через брак коштів, відсутність багатьох документів та наявні помилки у документах, до цього часу позивачка громадянства України не набула. З метою отримання хоча б якогось документу, що посвідчує особу, позивачка у 2021 році отримала закордонний паспорт громадянки рф. На теперішній час позивачка проживає у Фастівському районі Київської області однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. При прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано відсутності у позивачки жодних соціальних зв`язків з російською федерацією та перебування позивачки у сімейних відносинах. Позивачка хоча формально і є громадянкою росії, проте все своє свідоме життя вона прожила в Україні, спілкується виключно українською мовою, має в Україні тісні соціальні зв`язки, а тому фактично є українкою і враховуючи вороже ставлення росіян до українців, що є загальновідомим фактом і не потребує доказування, позивачка не може бути примусово повернута до країни де її життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека за національною ознакою в умовах міжнародного збройного конфлікту, яким є війна росії проти України. Позивачці, як українці, в рф загрожує реальна небезпека за ознакою національності. Крім того, фактичне виконання оскаржуваного рішення неможливе з огляду на бойові дії, які ведуться на кордоні України та росії, а також у зв`язку із введенням візового режиму для громадян рф країнами-сусідами України.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що вона все життя живе в Україні, ніколи не бувала в росії та нікого на території рф в неї немає, і вона нікого там не знає. Паспорт рф позивачка отримала лише у 2021 році, оскільки були різні об`єктивні причини неможливості отримати документи. Позивачка стверджує, що у м. Бердичів вона зверталась до органів ДМС, але постійно потрібно було подавати якісь нові документи. Офіційної відповіді від ДМС позивачка не отримувала. Позивачка стверджує, що нею було отримано лише закордонний паспорт рф, внутрішнього паспорту громадянки російської федерації вона не отримувала. Штраф за постановою про накладення адміністративного стягнення позивачка не сплачувала, оскільки не знала коли його треба сплатити, але згодна штраф оплатити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки позивачка підпадає під дію ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Позивачка хоча і народилась в росії, з малолітства проживає в Україні, ніколи в рф не була і жодні соціальні зв`язки у неї в російській федерації відсутні. Позивачка набула громадянство росії попри своєї волі, автоматично, за принципом територіального походження. За твердженням представника, позивачка вчиняла дії спрямовані на отримання громадянства України, адже її мати є громадянкою України, однак не змогла цього зробити за відсутності документів, браку коштів, через карантинні обмеження та розпочатий збройний конфлікт. Позивачка має цивільного чоловіка, з яким проживає разом, вона спілкується українською мовою та погано знає російську, її ніщо не пов`язує з російською федерацією. Представник вказує, що у росії позивачці загрожуватиме небезпека за ознакою національності, а відповідач приймаючи оскаржуване рішення цього не врахував. Згідно поданого стороною відповідача викопіювання з системи «Аркан», відсутні дані про час в`їзду позивачки на територію України, а тому не можна відслідкувати строк легального перебування позивачки в Україні. У позивачки були відсутні майже всі документи і частково вона змогла їх поновити лише у 2016 році, а паспорт рф отримала наприкінці 2021 року. Законодавства України позивачка не знає, тому довго відшукувала собі представника, довго відновлювала документи, потім розпочався карантин, а потім війна, тому вона не могла отримати посвідку на проживання в Україні. Позивачка українка, її мати українка, а росіяни вороже ставляться до українців і її повернення буде небезпечним. В інші країни позивачка також не може виїхати, оскільки не має коштів, крім того на теперішній час встановлений візовий режим.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що рішення є законним, прийняте в межах повноважень відповідача та у спосіб передбачений законом. Позивачка тривалий час перебуває на території України без законних підстав, тому стосовно неї був складений протокол про адміністративне правопорушення, прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП, а також винесене оскаржуване рішення про повернення до країни походження або третьої країни. Представник вказує, що приймаючи оспорюване рішення відповідач врахував тривалий час проживання позивачки в Україні та наявність родичів в Україні, а тому не встановлював щодо неї будь-якого терміну заборони в`їзду. Також, представник пояснив, що система «Аркан» зберігає дані лише за останні 5 років і згідно поданих суду даних з системи «Аркан» позивачка за останні 5 років кордону України не перетинала. Представник зазначив, що позивачка має можливість виїхати в третю країну, а не в росію. До прикладу, без візи вона має можливість виїхати до Республіки Молдавія, в установленому законом порядку повернутись до України та звернутись до органів ДМС з метою належної легалізації свого проживання в Україні, отримання посвідки на проживання, оформлення громадянства тощо.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Магістральне, Козачинсько-Ленінського р-ну, Іркутської області (росія), що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є громадянкою російської федерації, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією її закордонного паспорту громадянина рф, який отриманий 20.10.2021 року.

Батьки позивачки уклали шлюб на території російської федерації 30.04.1993 року та розлучились 07.06.1996 року, що підтверджується копіями довідки про укладення шлюбу №175 від 09.12.2016 року та свідоцтва про розірвання шлюбу від 07.06.1996 року.

Згідно довідок Міського комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №7 від 17.01.2013 року та №36 від 06.10.2014 року, позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 23.08.1997 року.

Згідно довідки Міського комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1317 від 23.11.2016 року, ОСОБА_3 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , і разом з нею проживає та зареєстрована, зокрема, її онука ОСОБА_1 , 1994 р.н.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка навчалась у загальноосвітній школі з 2007 року та коледжі на території України, що підтверджується копією характеристики на ученицю 9 класу та копією студентського квитка від 01.10.2010 року.

За змістом листа Управління ДМС України в Житомирській області від 19.02.2016 року на ім`я позивачки, остання не зверталась до Управлінням з питанням отримання громадянства України, а з метою отримання документів, які посвідчують особу позивачка має звернутись до компетентних органів країни свого походження. Позивачці також було роз`яснено, що вона має правові підстави для набуття громадянства України та територіальним походженням, оскільки її мати народилась на території України. При зверненні з відповідним клопотанням позивачка має перебувати на території України на законних підставах та мати документ, що посвідчує її особу і громадянство.

За змістом рапорту працівника поліції від 03.06.2022 року на ім`я начальника Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, 03.06.2022 року за адресою: АДРЕСА_2 , під час перетину блокпосту було виявлено особу, яка представилась громадянкою рф на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебувала на території України з порушенням міграційного законодавства, а саме з порушенням терміну перебування. В подальшому вказану громадянку було запрошено до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області для прийняття рішення згідно чинного законодавства.

Подані стороною відповідача дані у вигляді викопіювання з електронної системи «Аркан» свідчать, що позивачка у період з 03.06.2017 по 03.06.2022 років державного кордону України не перетинала.

Згідно відібраних від позивачки письмових пояснень від 03.06.2022 року, остання вказала що прибула в України разом зі своєю матір`ю у 1997 році. Мати позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України. У місті Бердичіві позивачка закінчила школу, а згодом вступила до коледжу. Проживає разом зі своєю матір`ю. Після досягнення повноліття почала займатись питанням щодо отримання документів для проживання в Україні на законних підставах, у зв`язку з відсутністю всіх необхідних документів не могла своєчасно звернутись до органів ДМС. Залишаючись на території України усвідомлювала, що порушує законодавство України. З питань оформлення посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію в Україну, продовження строків перебування, набуття статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не зверталась, претензій до співробітників міграційної служби не має.

03.06.2022 року стосовно позивачки був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №010716, у зв`язку із тим, що позивачка порушила правила перебування іноземців на території України, а саме проживала без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 03.06.2022 року серії ПН МКМ №010695 позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

03.06.2022 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За змістом вказаного рішення установлено, що 03.06.2022 року співробітниками Голосіївського УП ГУНП у м. Києві виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка порушила Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживання без документів на право проживання. У ході опитування громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що до України прибула разом з мамою у 1997 році. Мама - громадянка України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У місті Бердичів закінчила школу. Згодом вступила до коледжу. Після досягнення повноліття почала займатись питанням, щодо отримання документів для проживання в Україні на законних підставах, але у зв`язку з відсутністю всіх необхідних документів не могла своєчасно звернутись в органи ДМС. До російської федерації не виїжджала, територію України не покидала. Залишаючись на території України усвідомлювала, що порушує законодавство України. З питань оформлення посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію в Україну, продовження строків перебування, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів - не зверталась. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП (ПР МКМ №010716 від 03.06.2022). Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідчать про те, що нею порушені вимоги ст.ст. 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Ураховуючи вищевикладене та з метою виконання положень ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено: 1. Примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язати її покинути територію України у термін до 13.06.2022; 2. Копію рішення вручити громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та роз`яснити порядок оскарження; 3. Повідомити прокуратуру м. Києва про прийняте рішення про примусове повернення з України. Зазначене рішення може бути оскаржене в суді.

Згідно наявної в матеріалах справи розписки від 03.06.2022 року, підписаної позивачкою, останній повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, прийнято рішення про її примусове повернення. Позивачка зобов`язалась не пізніше 13.06.2022 року залишити територію України. З вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк ознайомлена.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом п. 9, п. 4 Положення, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Поряд із цим, частиною 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є основним нормативно-правовим актом, що визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, і встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 6) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; 11) країна громадянської належності - країна чи країни, громадянином (підданим) якої (яких) особа є; 13) країна походження іноземця або особи без громадянства - країна чи країни громадянської належності або країна попереднього постійного проживання; 14) нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України; 25) третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства; 26) члени сім`ї іноземця або особи без громадянства - чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім`ї відповідно до права країни походження.

Згідно ч. 17 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

За змістом ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства можуть набути громадянства України в порядку, встановленому Законом України «Про громадянство України».

Частиною 2 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено:

1. Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення;

2. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

3. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

4. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

5. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

6. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

8. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Відповідно до п. 5 розділу 1 Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

За приписами пункту 6 розділу I Інструкції №353/271/150 примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Установлено, що позивачка є громадянкою російської федерації та без законних підстав, без документів на право проживання в Україні, тривалий час проживає в Україні.

Посилання сторони позивача на те, що позивачка з малолітства проживає в Україні, закінчила на території України загальноосвітню школу, навчалась в коледжі, ніколи не виїжджала до росії та немає там жодних соціальних зв`язків, не є підставою для визнання рішення відповідача про примусове повернення іноземця протиправним, адже такі обставини не звільнять іноземця від необхідності дотримуватись норм та правил законодавства України щодо необхідності оформлення законності свого проживання на території України.

Жодних даних, які б підтверджували, що позивачка зверталась до органів ДМС з питань оформлення посвідок на тимчасове чи постійне проживання, оформлення статусу біженця або особи, яка потребує додатково захисту матеріали справи не містять.

Не дивлячись на те, що як зазначає позивачка вона має право на набуття громадянства України, про що їй також повідомлялось у листі УДМС України в Житомирській області від 19.02.2016 року, відсутні будь-які докази про те, що вона здійснила реальні дії для набуття громадянства України, а саме про те, що вона звернулась до органів ДМС для вирішення цього питання.

Навіть якщо урахувати, що закордонний паспорт громадянки російської федерації позивачка отримала 20.10.2021 року, до прийняття рішення про її примусове повернення (03.06.2022 року) у неї було достатньо часу аби звернутись до органів ДМС для легалізації свого проживання на території України у будь-який прийнятний для неї спосіб, що передбачений законодавством України.

Посилання сторони позивача на наявність об`єктивних причин не оформлення документів, як то діючи карантинні обмеження та збройна агресія росії проти України, суд до уваги не приймає, оскільки станом на час отримання позивачкою паспорту росії таких карантинних обмежень, які б непереборно перешкоджали позивачу звернутись до органу ДМС в України введено не було, органи ДМС працювали у штатному режимі, а позивачем не доведено яким чином триваючий в країні карантин позбавляв саме її можливості звернутись до компетентних органів для вирішення питання узаконення її перебування на території України.

Те саме стосується і обставин агресії росії проти України, оскільки станом на час прийняття щодо позивачки оскаржуваного рішення про її примусове повернення, активних бойових дій на території Київської області не велось і органи ДМС працювали та в повній мірі здійснювали своєї повноваження.

Отже, суд вважає, що не звернення позивачки до компетентних державних органів, в даному випадку було обумовлене лише її власною волею та власним розсудом.

Також суд звертає увагу, що посилання сторони позивача на те, що позивачка не мала документів та вимушена була їх отримувати і поновлювати, не можуть бути належним виправданням десятирічного терміну від дня набуття позивачем повноліття до прийняття оскаржуваного рішення відповідача, для невчинення реальних дій з легалізації правового становища позивача на території України.

За містом частині 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» на яку посилається сторона позивача зазначаючи про те, що позивачка не може бути примусово повернута до країни походження, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що на неї мають розповсюджуватись положення 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки при застосування норм вказаної статті закону необхідним є встановлення зазначених у ній обставин стосовно конкретної людини, тобто позивача у справі, і позивач не звільняється від доказування наявності таких обставин саме щодо нього.

Жодних даних про національність у закордонному паспорті громадянки російської федерації (позивачки у справі) не вказано.

Обставини зазначені у ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», і зокрема ті на які посилається позивачка, у даному випадку мають індивідуальний характер, а позивачем не доведено, що вона, до прикладу, має публічну антиросійську позицію щодо агресії рф проти України, висвітлювала цю позицію у будь-яких соціальних мережах чи розповсюджувала її будь-яким іншим способом, і така позиція позивачки із цього приводу відома чи реально може бути відома державним, правоохоронним органам росії та/або громадянам росії, що в свою чергу вказувало б на наявність реальної небезпеки незаконного переслідування позивачки на території рф.

Натомість сторона позивача вдалась лише до загальних посилань ворожого ставлення громадян росії до українців, без наведення конкретних доказів стосовно обставин, що мають відношення безпосередньо до особи позивачки.

Крім того, позивачка не позбавлена можливості виїхати з території України до будь-якої третьої країни, а не лише до росії. При цьому, відсутність коштів чи питання необхідності оформлення візи не є обставинами, які вказують на протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.

Відсутність у позивачки соціальних зв`язків на території росії не звільняє її від необхідності дотримуватись вимог міграційного законодавства України та не свідчить про незаконність чи протиправність прийнятого відповідачем рішення.

При цьому, суд звертає увагу, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач прийняв до уваги тривалий час проживання позивачки на території України, наявність сталих соціальних зв`язків та родичів в Україні і дотримуючись норм міграційного законодавства та вимог Конвенції про права людини і основоположних свобод вірно не застосував до неї встановлення терміну заборони в`їзду в Україну.

З приводу зазначеного слід відмітити постанову Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі №522/14416/18, в якій суд вказав, що чинне законодавство не передбачає виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території Україні і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Також, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення не може тлумачись у світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як втручання у сімейне та приватне життя, оскільки жодних даних про те, що позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України чи іншою особою, яка на законних підставах проживає в Україні, або що позивачка на території України має неповнолітніх дітей матеріали справи не містять.

Позивачка лише посилалась на наявність її проживання з чоловіком на території України однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, але і цих обставин стороною позивача жодними засобами доказування не доведено.

Стосовно матері позивачки, то з огляду на дату її народження та враховуючи відсутність будь-яких інших даних щодо її особи, остання не є непрацездатною, тож в розумінні п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не може рахуватись членом сім`ї іноземця.

З урахуванням наведених вище положень ч. 1 ст. 26 та ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та встановленого факту порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців щодо проживання без документів на право проживання в Україні, вказане свідчить, що у відповідача станом на 03.06.2022 року були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливлює висновок про його протиправність стосовно примусового повернення позивача та зобов`язання її покинути територію України.

Порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження або третю країну та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без заборони в`їзду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 26, 33 Конституції України, ст.ст. 77, 241-246, 250, 251, 255, 288, 295, 297 КАС України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012р. №353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні адміністративного позову громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст судового рішення складений 09.12.2022 року.

Учасники справи:

Позивач - громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , закордонний паспорт громадянина російської федерації НОМЕР_1 );

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (м. Київ, вул. Березняківська, 4а, код ЄДРПОУ 42552598).

Суддя -