Рішення

від 10.11.2022 по справі 761/34026/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/34026/20

Провадження № 2/761/2747/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Пономаренко Н.В.

за участю секретаря Бражніченко І.О.

представника позивача Побережник А.О.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрихи» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесніченко Максим Олексійович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дурбій Андрій Володимирович, про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним договору дарування та витребування майна, -

в с т а н о в и в :

в жовтні 2020 року ТОВ "Штрихи" звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесниченко М.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дурбій А.В., згідно з яким, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог від 23.03.2020 року, просило суд:

- розірвати Договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ТОВ "Штрихи" та ОСОБА_3 , посвідчений 21.07.2017 року приватним нотаріусом КМНО Бойком О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1590;

- визнати недійсним Договір дарування квартири від 28.01.2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дурбієм А.В., зареєстрований в реєстрі за № 185;

- витребувати квартиру АДРЕСА_2 , у ОСОБА_4 на користь ТОВ "Штрихи";

- судові витрати покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 21.07.2017 року між ТОВ "Штрихи" та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бойком О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1590, відповідно до п.п. 1, 2 якого продавець продає (передає), а покупець купує (приймає) ... квартиру за АДРЕСА_2 , загальна площа 100,9 кв.м., житлова площа 54, 5 кв.м., складається з 3 житлових кімнати.

Згідно з п.п. 5,7 Договору купівлі-продажу нерухомого майна продаж квартири здійснено сторонами за ціною у розмірі 201 800,00 грн., а покупець зобов`язується провести розрахунок за квартиру в безготівковому порядку у повному обсязі протягом трьох місяців з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору до 21.10.2017 року.

При цьому, відповідно до п. 8 Договору продавець не пізніше наступного робочого дня з моменту нотаріального посвідчення цього Договору, зобов`язаний передати покупцю квартиру, що підтверджується Актом приймання-передачі, підписаним сторонами.

Разом з тим, не зважаючи на повне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, про що свідчить підписаний між сторонами договору Акт приймання-передачі квартири від 21.07.2017 року, відповідач станом на день звернення до суду з даним позовом не здійснив оплату квартири, визначену у п. 5 Договору.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що порушення покупцем обов`язку щодо повної оплати фактично переданого нерухомого майна є істотним порушенням договору, позивач просив суд розірвати договір купівлі-продажу квартири від 21.07.2017 року.

Також, позивач вказує, що, як йому стало відомо, 28.01.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дурбієм А.В., зареєстрований у реєстрі № 185.

Крім того, 04.02.2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу цієї квартири, серія та номер 310, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Колесниченко М.О.

У свою чергу, позивач просить визнати вказаний договір дарування недійсним, а квартиру витребувати на його користь, оскільки він, як заставодержатель за договором в силу закону, не надав свою згоду на укладення наступного договору дарування майна відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, яка є обов`язковою.

Тобто, у даному випадку, позивач вважає, що майно вибуло з його власності поза його волею, оскільки розрахунок за договором купівлі-продажу майна так і не відбувся.

При цьому, позивач вважає, що укладення договору дарування було очевидно направлено на уникнення можливості повернення позивачем квартири та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Ухвалою від 26.10.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального провадження.

Ухвалою від 10.06.2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_4 у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог.

Інші відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У матеріалах справи наявні заяви третіх осіб - приватних нотаріусом КМНО Колесниченко М.О. та Дурбій А.В. про розгляд справи за їх відсутністю.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 21.07.2017 року між ТОВ "Штрихи" та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бойком О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1590, відповідно до п.п. 1, 2 якого продавець продає (передає), а покупець купує (приймає) квартиру за АДРЕСА_2 , загальна площа 100,9 кв.м., житлова площа 54, 5 кв.м., складається з 3 житлових кімнати.

Згідно з п.п. 5, 7 Договору купівлі-продажу нерухомого майна продаж квартири здійснено сторонами за ціною у розмірі 201 800,00 грн., а покупець зобов`язується провести розрахунок за квартиру в безготівковому порядку у повному обсязі протягом трьох місяців з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору до 21.10.2017 року.

При цьому, відповідно до п. 8 Договору продавець не пізніше наступного робочого дня з моменту нотаріального посвідчення цього Договору, зобов`язаний передати покупцю квартиру, що підтверджується Актом приймання-передачі, підписаним сторонами.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для задоволення позову в частині позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу квартири від 21.07.2017 року, вказував, що, не зважаючи на повне виконання ним своїх зобов`язань за договором, а саме підписання між сторонами договору Акту приймання-передачі квартири від 21.07.2017 року, відповідач станом на день звернення до суду з даним позовом не здійснив оплату квартири, визначену у п. 5 Договору, та, як наслідок, порушив істотні умови договору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

При цьому, тлумачення ст.629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Разом з тим, розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

У свою чергу, глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до ч. 4 ст. 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну.

Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

Водночас, у своїй постанові від 02.06.2021 року у справі № 636/5261/18 Верховний Суд дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми ст. 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08.09.2020 року у справі № 916/667/18 про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню ч. 3 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від покупця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».

Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року у справі № 191/342/15-ц.

Таким чином, враховуючи часткове виконання позивачем договору купівлі-продажу квартири а частині передачі відповідачу товару, який його прийняв, а також те, що, як вбачається, позивач лише у березні 2020 року звернувся до ОСОБА_3 з претензією щодо оплати нерухомого майна та штрафних санкцій, суд приходить до висновку про відсутність підстав для розірвання договору через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права, адже, у даному випадку, позивач, який вважає своє право на отримання коштів порушеним, може звернутися до суду з вимогою про стягнення неотриманих коштів.

Більш того, суд вважає за необхідне зауважити, що позивач, обгрунтовуючи свій позов несплатою відповідачем ціни договору, не надав жодних належних доказів, зокрема, відповідної виписки з банківської установи, на підтвердження викладених ним у позовній заяві обставин щодо непроведення відповідачем протягом трьох місяців на виконання вимог п.7 договору від 01.07.2017 розрахунку в безготівковому порядку в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири та витребування майна слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дурбієм А.В., зареєстрований у реєстрі № 185.

Крім того, 04.02.2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу вказаної квартири, серія та номер 310, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Колесниченко М.О.

У свою чергу, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить визнати вказаний договір дарування недійсним, а квартиру витребувати на його користь, оскільки він, як заставодержатель за договором в силу закону, не надав свою згоду на укладення наступного договору дарування майна відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, яка є обов`язковою.

Тобто, у даному випадку, позивач вважає, що майно вибуло з його власності поза його волею, оскільки розрахунок за договором купівлі-продажу майна так і не відбувся.

Так, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Так, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Разом з тим, у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При цьому, як вже зазначалось вище, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з урахуванням цих норм, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено, що оспорюваним договором було порушено його права, а також, як вже зазначалося вище, не надано будь-яких належних та допустимих доказів, зокрема, відповідної виписки з банківської установи, на підтвердження несплати відповідачем ціни договору та, як наслідок, наявності підстав для необхідності отримання у позивача, як заставодержателя за договором, надавати згоду на відчуження спірної квартири.

На підставі викладеного та зважаючи на встановлені обставини справи, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним та витребування майна, як, фактично, похідної вимоги, у повному обсязі, як необґрунтованих на вимогах закону та не доведених належними і допустимим доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 609, 526, 530, 610, 611, 629, 651, 691, 692 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 95, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354, ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрихи» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесніченко Максим Олексійович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дурбій Андрій Володимирович, про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним договору дарування та витребування майна - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст складений 09.12.2022.

Суддя: