Постанова

від 13.07.2023 по справі 761/34026/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Пономаренко Н.В.

Провадження №22-ц/824/5288/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрихи» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрихи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесніченко Максим Олексійович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дурбій Андрій Володимирович, про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним договору дарування та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ТОВ «Штрихи» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесніченко М.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дурбій А.В., згідно з яким, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог від 23.03.2020 року, просило суд: розірвати Договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ТОВ «Штрихи» та ОСОБА_1 , посвідчений 21.07.2017 року приватним нотаріусом КМНО Бойком О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1590; визнати недійсним Договір дарування квартири від 28.01.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дурбієм А.В., зареєстрований в реєстрі за № 185; витребувати квартиру АДРЕСА_1 , у ОСОБА_2 на користь ТОВ «Штрихи»; судові витрати покласти на відповідачів.

Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що 21.07.2017 року між ТОВ "Штрихи" та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бойком О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1590, відповідно до п.п. 1, 2 якого продавець продає (передає), а покупець купує (приймає) квартиру за АДРЕСА_2 , загальна площа 100,9 кв.м., житлова площа 54,5 кв.м., складається з 3 житлових кімнат.

Згідно з п.п. 5, 7 Договору купівлі-продажу нерухомого майна продаж квартири здійснено сторонами за ціною у розмірі 201 800,00 грн., при цьому покупець зобов`язується провести розрахунок за квартиру в безготівковому порядку у повному обсязі протягом трьох місяців з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору до 21.10.2017 року.

Відповідно до п. 8 Договору продавець не пізніше наступного робочого дня з моменту нотаріального посвідчення цього Договору, зобов`язаний передати покупцю квартиру, що підтверджується Актом приймання-передачі, підписаним сторонами.

Не зважаючи на повне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, про що свідчить підписаний між сторонами договору Акт приймання-передачі квартири від 21.07.2017 року, відповідач ОСОБА_1 станом на день звернення до суду з даним позовом не здійснив оплату квартири, визначену у п. 5 Договору.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що порушення покупцем обов`язку щодо повної оплати фактично переданого нерухомого майна є істотним порушенням договору, позивач просив суд розірвати договір купівлі-продажу квартири від 21.07.2017 року згідно вимог ст. 651 ЦК України.

Крім того, позивач у позові зазначив, що 28.01.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дурбієм А.В., зареєстрований у реєстрі № 185.

04.02.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , серія та номер 310, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Колесніченко М.О.

Позивач у позові просив визнати договір дарування квартири від 28.01.2019 року недійсним, а квартиру витребувати на його користь, оскільки у відповідності до ч. 6 ст. 694 ЦК України з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар, тобто позивач є заставодержателем квартири в силу вказівки закону і він не надавав своєї згоди на укладення договору дарування майна відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, яка є обов`язковою.

Позивач вважає, що майно вибуло з його власності поза його волею, оскільки розрахунок за договором купівлі-продажу майна так і не відбувся. При цьому, на думку позивача, укладення договору дарування було очевидно направлено на уникнення можливості повернення позивачем квартири та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом та просив про його задоволення з викладених у ньому підстав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року в задоволенні позову ТОВ «Штрихи» відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ТОВ «Штрихи» через представника - адвоката Побережник В.О. подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючисьна порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Штрихи» в повному обсязі.

Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилається на те, що наявність способу захисту у вигляді права вимагати оплати товару у відповідності до ст. 692 ЦК України не свідчить про те, що, враховуючи правову природу Договору з відстроченням платежу, особа, як його сторона, не може вимагати захисту свого права на підставі ст.651, ч.4 ст.694 ЦК України, і ефективний спосіб захисту в такому разі позивач визначає сам.

Статтею 651 ЦК України встановлені підстави для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушеннястороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

При цьому, ч. 2 ст. 651 ЦК України не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.

У ст. 653 ЦК України передбачені правові наслідки розірвання договору. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом, а саме ч.4 ст.694 ЦК України, тому продавець, який продав товар з відстроченням платежу та не отримав оплати від покупця, має право вимагати його повернення.

Суд при прийнятті оскаржуваного рішення послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18. Однак, у справі №916/667/18 спір виник щодо договору купівлі-продажу корпоративних прав, яким було передбачено, що розрахунки між сторонами були проведені до укладення договору, тобто до правовідносин підлягала застосуванню ст.692 ЦК України, а не ст. 694 ЦК України, тоді як у справі, що розглядається - у договорі передбачалася післяоплата, відстрочення платежу (тобто продаж відбувався у кредит, а відповідно застосуванню підлягає не тільки ст.692 ЦК України, але й ст.694 ЦК України, як спеціальна норма.

На думку позивача, правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 про безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу товару у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу).

Апелянт у скарзі також посилається на те, що позивач є первісним власником оспорюваної квартири. Неоплата ОСОБА_1 вартості за Договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , посвідченого 21.07.2017 року приватним нотаріусом КМНО Бойком О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1590, є істотним порушенням договірних зобов`язань. Враховуючи те, що позивач просить в судовому порядку розірвати вказаний договір, у випадку задоволення вказаних вимог та застосування реституції, саме позивач є належним власником квартири, а відтак, всі договори, які б в майбутньому укладались, є такими, що зачіпають його права та інтереси, як належного власника квартири.

За вищенаведених обставин, на думку апелянта, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача ТОВ «Штрихи» - адвокат Побережник А.О. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.

Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у справі матеріалів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2017 року між ТОВ «Штрихи» та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бойком О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1590 (том 1, а.с.18-19), відповідно до п.п. 1, 2 якого продавець продає (передає), а покупець купує (приймає) квартиру за АДРЕСА_2 , загальна площа 100,9 кв.м., житлова площа 54,5 кв.м., складається з 3 житлових кімнат.

Згідно з п.п. 5, 7 Договору купівлі-продажу нерухомого майна продаж квартири здійснено сторонами за ціною у розмірі 201 800,00 грн., а покупець зобов`язується провести розрахунок за квартиру в безготівковому порядку у повному обсязі протягом трьох місяців з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору до 21.10.2017 року.

Відповідно до п. 8 Договору продавець не пізніше наступного робочого дня з моменту нотаріального посвідчення цього Договору, зобов`язаний передати покупцю квартиру, що підтверджується Актом приймання-передачі, підписаним сторонами.

28.01.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дурбієм А.В., зареєстрований у реєстрі № 185 (том 1, а.с.134).

Крім того, 04.02.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , серія та номер 310, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Колесниченко М.О. (том 2, а.с.4-5).

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач, як на підставу для задоволення позову в частині позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу квартири від 21.07.2017 року, вказував, що, не зважаючи на повне виконання ним своїх зобов`язань за договором, що підтверджується підписанням між сторонами договору Акту приймання-передачі квартири від 21.07.2017 року, відповідач станом на день звернення до суду з даним позовом не здійснив оплату квартири, визначену у п. 5 Договору, чим порушив істотні умови договору.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, суд першої інстанції виходив з її недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

При цьому, тлумачення ст.629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Разом з тим, розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

У свою чергу, глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до ч. 4 ст. 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну.

Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

Водночас, у своїй постанові від 02.06.2021 року у справі № 636/5261/18 Верховний Суд дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми ст. 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08.09.2020 року у справі № 916/667/18 про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню ч. 3 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від покупця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком ненавмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».

Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року у справі № 191/342/15-ц.

Таким чином, враховуючи часткове виконання позивачем договору купівлі-продажу квартири в частині передачі товару відповідачу, який його прийняв, а також те, що позивач лише у березні 2020 року звернувся до ОСОБА_1 з претензією щодо оплати нерухомого майна та штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання договору через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права, адже, у даному випадку, позивач, який вважає порушеним своє право на отримання коштів, може звернутися до суду з вимогою про стягнення неотриманих коштів та сплату штрафних санкцій.

При цьому, судом першої інстанції правильно закцентовано увагу і на тому, що позивач, обґрунтовуючи свій позов несплатою відповідачем ціни договору, не надав жодних належних доказів на підтвердження викладених ним у позовній заяві обставин щодо непроведення відповідачем протягом трьох місяців на виконання вимог п.7 договору від 21.07.2017 розрахунку в безготівковому порядку в повному обсязі.

Погоджується колегія суддів і з висновком суду в частині відсутності підстав для визнання недійсним договору дарування та витребування квартири із власності відповідача ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дурбієм А.В., зареєстрований у реєстрі № 185.

04.02.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу вказаної квартири, серія та номер 310, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Колесниченко М.О.

У позовній заяві позивач просив визнати вказаний договір дарування недійсним, а квартиру витребувати на його користь, оскільки він, як заставодержатель за договором в силу закону, не надав свою згоду на укладення наступного договору дарування майна відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, яка є обов`язковою згідно вимог закону.

Тобто, позивач вважає, що майно вибуло з його власності поза його волею, оскільки розрахунок за договором купівлі-продажу майна так і не відбувся.

За загальним правилом, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права, та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При цьому, відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При цьому, як вже зазначалось вище, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з урахуванням цих норм, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під час розгляду справи позивачем не було доведено, що оспорюваним ним договором дарування від 28.01.2019 року порушено його права та законні інтереси, а також, як зазначалося вище, не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження несплати відповідачем ціни договору та, як наслідок, наявності підстав для необхідності отримання у позивача, як заставодержателя за договором, згоди на відчуження спірної квартири.

На підставі викладеного та зважаючи на встановлені обставини справи, законним та обґрунтованим є висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Штрихи» про визнання договору дарування недійсним та витребування майна, як, фактично, похідних вимог, які не підтверджуються належними та допустимими доказами та не ґрунтуються на вимогах закону.

Доводиапеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому,докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ТОВ «Штрихи» обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову останнього.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ТОВ «Штрихи» - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрихи» - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: