Постанова

від 07.12.2022 по справі 369/5912/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11299/2022

Справа 369/5912/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РИВЕР21» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Янченко А.В. в м. Київ 13 липня 2022 року щодо відмови в забезпеченні позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РИВЕР21» до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Топілко Оксани Олександрівни про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В липні 2022 року позивач ТОВ «РИВЕР21» звернувся до суду з даним позовом, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 509 від 29 березня 2019 року.

Одночасно в липні 2022 року ТОВ «РИВЕР21» звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, земельну ділянку пл. 9,99999 га., кадастровий номер 3222486600:04:004:0795, яку було поділено на земельні ділянки пл. 5,2725 га. та 4,7274 га.

Заяву мотивував тим, що в даному випадку існує гостра необхідність у забезпечення позову, оскільки в подальшому майно позивача може бути реалізовано відповідачем, і складнощі в поновленні прав позивача у випадку невжиття заходів забезпечення позову полягають у можливій реалізації майна, для повернення потрібно буде ініціювати судові процеси, втрачати час, грошові кошти та здоров`я. Також буде складно повертати майно, на яке планується звернення стягнення, потрібно буде подавати відповідний позов, оскільки повернення виконання за заявою неможливе.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2022 року у задоволенні заяви ТОВ «РИВЕР21» про забезпечення позову відмовлено.

Позивач ТОВ «РИВЕР21», не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на упередженість ухвали, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2022 року та задовольнити його заяву, вживши заходи забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що не був присутній в судовому засіданні, в матеріалах справи відсутні докази інформування його про час і місце судового засідання.

Наводив зміст ст. 149, 150 ЦПК України, п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», зазначав, що даний вид забезпечення не нашкодить відповідачу та іншим учасникам справи та вживається лише на час розгляду даної справи до винесення рішення судом у даній справі, а також що наразі ним замовлена та виготовляється незалежна оцінка арештованого майна, яке виставлено на прилюдні торги, та відразу після її виготовлення буде надана суду.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та направленням листа на відповідну електронну адресу представника позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, ТОВ «РИВЕР21» посилався на те, що 29 березня 2019 року ним помилково укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 , за умовами якого відповідач прийняв у власність земельну ділянку пл. 9,99999 га., кадастровий номер 3222486600:04:004:0795, в подальшому цю земельну ділянку за заявою нового власника було поділено наступним чином: земельна ділянка пл. 5,2725 та 4,7274 га. Помилковість полягає в тому, що в п. 3.1 договору вказано, що продаж земельної ділянки вчинено за 2 000 000 грн., в той час як відповідно до звіту про експертну грошову оцінку, складеного на замовлення позивача, вартість даної земельної ділянки становить 20 756 672,43 грн., тобто угода є помилковою, а тому відповідно до ст. 229 ЦК України підлягає скасуванню.

До позовної заяви ТОВ «РИВЕР21» надано копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 березня 2019 року, згідно якого продаж земельної ділянки вчинено за 2 000 000 грн., заяви про поділ земельної ділянки, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, статуту ТОВ «РИВЕР21», звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки № 18-220624-005, складеного ТОВ «КЕТО ГРУП», згідно якого ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 3222486600:04:004:0795 пл. 9,999 га. за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська с/рада станом на 29 березня 2019 року становить 20 756 672,43 грн.

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18 і підтримано в подальшому в інших постановах, зокрема від 10 листопада 2021 року в справі № 344/2900/21, провадження № 61-7455св21).

Із наданих заявником доказів вбачається, що ТОВ «РИВЕР21» звернувся із позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Топілко О.О. з немайновою вимогою про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, що вказує на наявність спору між сторонами, і у випадку задоволення позову настануть наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Апеляційний суд приймає до уваги, що оскільки належне відповідачу нерухоме майно, яке було предметом спірного договору купівлі-продажу від 29 березня 2019 року як об`єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик його відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.

Разом із тим, заявником не доведено, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав в разі задоволення заявлених позовних вимог.

Таким чином обґрунтованими є висновки суду про те, що наведені в заяві про забезпечення позову доводи про необхідність забезпечення позову не є безспірними, а припущення про можливе невиконання чи утруднення виконання рішення суду не є достатньо обґрунтованим, адже в позовній заяві заявлено лише вимоги немайнового характеру.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов в цілому правильних висновків про

відсутність підстав для задоволення позову в межах заявлених ТОВ «РИВЕР21» вимог.

Наведення позивачем в апеляційній скарзі змісту ст. 149, 150 ЦПК України, п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» без зазначення, яким чином, на думку позивача, судом першої інстанції було неправильно застосовано вказані норми матеріального права, не є підставою для скасування правильної ухвали суду, є необґрунтованим та відхиляється апеляційним судом.

Апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга не містить доводів, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо), а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правильними висновками суду першої інстанції.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що ТОВ «РИВЕР21» не був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Таким чином, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про упередженість ухвали суду першої інстанції.

Апеляційний суд приймає до уваги, що заявник ТОВ «РИВЕР21» не позбавлений можливості повторно звернутися до суду з заявою про забезпечення позову, заявивши вимоги, які є співмірними з предметом позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду і переоцінки доказів, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РИВЕР21»залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.