Постанова

від 29.11.2022 по справі 354/840/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/840/20

Провадження № 22-ц/4808/1046/22

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.

суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.,

секретаря Працун В.В.

за участі представника апелянта адвоката Фоменко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Фоменка Сергія Олександровича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 липня 2022 року, повний текст якого складено 15 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Ваврійчук Т.Л. у м.Яремче, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Фоменко С.О. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 1-7, том 1).

Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, представник позивача просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 01 квітня 2015 року між ОСОБА_1 від імені та за довіреністю якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В., за реєстром № 918; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:001:0788, площею 0,0600 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та витребувати вказану земельну ділянку із незаконного володіння ОСОБА_2 .

В обґрунтування збільшених позовних вимог представник позивача вказував на те, що 27 лютого 2015 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено усну угоду про те, що останній змінить цільове призначення спірної земельної ділянки та за попереднім погодженням із позивачем, якщо останній забажає, укладе договір купівлі-продажу земельної ділянки. На виконання цієї домовленості позивачем була видана нотаріально посвідчена довіреність від 27 лютого 2015 року, за реєстровим номером № 292, в якій передбачено право ОСОБА_4 на розпорядження земельною ділянкою, однак не надано повноважень на отримання грошових коштів в рахунок оплати. Як наслідок, повірений мав попередньо в усній формі погодити з позивачем умови продажу земельної ділянки, одночасно з цим покупець мав сплатити її вартість безпосередньо позивачу. Протягом усього часу володіння спірною ділянкою позивач отримував податкові повідомлення-рішення про сплату земельного податку, які оплачував, що свідчить про його впевненість щодо належності йому спірної земельної ділянки і лише у 2020 році, перевіряючи статус земельної ділянки та її цільове призначення, позивач випадково дізнався, що вказана ділянка була відчужена. Так, відповідач ОСОБА_3 набув право власності на спірну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2015 року, за реєстровим номером № 918, укладеного із ОСОБА_4 , очевидно його рідним батьком, який діяв від імені позивача. При цьому покупець не сплатив грошові кошти ані ОСОБА_4 , ані позивачу. Такі дії вказують на незаконне заволодіння майном позивача та відсутність у сторін договору наміру настання реальних наслідків укладеного правочину. Отже, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, який підписав його власний батько без фактичної оплати майна, незаконним способом заволодів спірною ділянкою, після чого вона була продана відповідачу ОСОБА_2 . При цьому, позивач, як власник майна, не укладав договору про відчуження права власності на земельну ділянку та не погоджував такий продаж. З наведеного можна зробити висновок, що справжньою метою укладання між близькими родичами договору купівлі-продажу, який не був виконаний в частині оплати майна, було штучне виведення нерухомості на користь пов`язаної особи, що свідчить про фіктивність даного правочину. Укладення вказаного договору, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків є порушенням вимог частин 1, 5 статті 203 ЦК України. Даний договір був укладений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_4 та його сина ОСОБА_3 , є фіктивним і жодним чином не відповідає волі сторін правочину та волі власника земельної ділянки щодо настання реальних наслідків, оскільки позивач не бажав та не бажає надалі вчиняти дії щодо продажу своєї ділянки, не надавав дозволу на її продаж та не отримував коштів від реалізації. За таких обставин, в силу вимог статей 232, 234 ЦК України даний правочин є недійсним, оскільки він вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлюються, що свідчить про його фіктивність, а тому відповідно до вимог статті 388 ЦК України позивач має право витребувати від останнього набувача своє майно як таке, що вибуло з його володіння не з його волі та набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2021 року за клопотанням представника позивача залучено до участі в якості співвідповідача ОСОБА_3 та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 (а.с. 53-54, том 2).

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено (а.с. 165-173, том 2).

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Фоменко С.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його необґрунтованість, у зв`язку із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні, обставинам справи.

Зокрема представник апелянта вказує на те, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору не надав правової оцінки тому факту, що відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 є близькими родичами, не врахував, що в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження тверджень ОСОБА_4 про передачу ним грошових коштів апелянту, у той же час, згідно довідки АТ «Укргазбанк» надходження на банківський рахунок апелянта від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не зараховувалися, що в сукупності свідчить про наявність зловмисної домовленості між третьою особою та відповідачем ОСОБА_3 під час укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки. За таких обставин, представник апелянта вважає, що укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 із близьким родичем призвело до негативних наслідків для ОСОБА_1 , які полягають у вибутті спірної земельної ділянки з володіння апелянта без його волевиявлення та без належної оплати, що є підставою для визнання такого договору недійсним. При цьому, представник апелянта посилається на те, що надання апелянтом довіреності на розпорядження його майном саме по собі не може трактуватися як однозначне і беззаперечне волевиявлення останнього на відчуження майна.

Із урахуванням викладеного, представник апелянта просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Крім того, просить долучити до матеріалів справи копію протоколу допиту свідка ОСОБА_4 , проведеного в рамках кримінального провадження, дослідити його та надати оцінку в сукупності з іншими доказами у справі (а.с. 181-187, том 2).

Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на обґрунтованість та законність рішення суду, повне та всебічне з`ясування судом всіх обставин справи, просить залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Фоменка С.О. без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що суд першої інстанції зважаючи на подані апелянтом докази дійшов вірного висновку про те, що останнім не доведено, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 як повірений ОСОБА_1 діяв у своїх власних інтересах, які суперечили інтересам довірителя. Так, ОСОБА_4 , укладаючи від імені апелянта договір купівлі-продажу земельної ділянки, діяв виключно у межах повноважень та у обсязі прав, які йому були надані останнім згідно довіреності. За таких обставин, доводи апеляційної скарги, що укладення спірного договору не відповідало волі апелянта є безпідставними.

Крім того, відповідач погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту отримання апелянтом коштів з реалізації земельної ділянки не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним, так як вказане свідчить виключно про неналежне виконання умов договору та не позбавляє апелянта з метою захисту його прав звернутися до суду із відповідним позовом. Також відповідач вважає безпідставним посилання представника апелянта на довідку АБ «Укргазбанк», згідно із якою надходжень коштів на рахунок ОСОБА_1 від ОСОБА_4 та від нього не було, як на підтвердження факту того, що оплата за договором не проводилася, оскільки фізичні особи мають право здійснювати за укладеними договорами купівлі-продажу на суму до 150000 грн готівкові розрахунки, що узгоджується із пунктом 1 постанови Правління НБУ від 06 червня 2013 року «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою».

ОСОБА_3 також наголошує на тому, що посилання представника апелянта як на недійсність спірного договору на родинні відносини між ним та ОСОБА_4 не належить до обставин, за яких договір може бути визнаний недійсним, та не свідчить про зловмисну поведінку представника продавця із покупцем, що правильно встановив суд першої інстанції.

Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У судовому засіданні представник апелянта адвокат Фоменко С.О. вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задоволити.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, подали заяви, в яких просили розгляд справи здійснювати за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до статті 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість.

Відповідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 06 вересня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_1 , посвідченого Питлюком В.І., приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу за реєстровим № 1426, ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,0600 га із кадастровим номером 2611092001:22:001:0788, що розташована в с. Поляниця Івано-Франківської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 11-12, том 1).

Відповідно до довіреності, посвідченої 27 лютого 2015 року ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 292 Крамаренко О.О. уповноважив ОСОБА_4 , з яким попередньо в усній формі уклав договір доручення на виконання від його імені наступних повноважень: розпоряджатися (продати) належним йому нерухомим майном та земельними ділянками в селі Паляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області на умовах на його розсуд, укласти та підписати договори купівлі-продажу в установленому законом порядку.

Для чого надав представнику такі повноваження: представляти його інтереси та діяти від його імені в органах державної влади та управління, підприємствах, установах, організаціях, включаючи міські та районні державні адміністрації виконавчі комітети, їх структурні підрозділи, відділи, управління установи житлово-комунального господарства, у нотаріусів, в будь-яких інших установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування із усіх без винятку питань; подавати та підписувати від імені його імені будь-які заяви, подавати і отримувати будь-які довідки, підписувати від його імені договори купівлі-продажу щодо вказаного нерухомого майна, здійснювати розрахунки за вчиненими правочинами, договорами; виконувати будь-які інші дії, передбачені законодавством України, які представник буде вважати за необхідне і доцільне, з метою належного виконання повноважень, наданих цією довіреністю. За цією довіреністю представник користується правом подання та підписання всіх документів, необхідних для виконання наданих цією довіреністю повноважень, в тому числі і заяв. Довіреність видана строком до 27 лютого 2016 року.

У довіреності зазначено, що нотаріусом роз`яснено ОСОБА_1 зміст статей 203,214, 240,244, 245, 247-250, 1000 ЦК України щодо поняття довіреності, її форми, строків припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю, що останній засвідчив своїм особистим підписом (а.с. 127, том 1).

Право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 20 березня 2015 року на підставі державного акта на право власності, серія та номер: 2611000010011364, виданого Поляницькою сільською радою 04 вересня 2012 року, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний №35224255, дата формування: 20 березня 2015 року (а.с. 25, том 1).

27 березня 2015 року ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу засвідчено справжність підпису ОСОБА_9 на заяві, якою вона дала згоду на розпорядження (продаж, обмін, найм (оренда), іпотека, за ціну та на умовах його розсуд та будь-які інші дії) її чоловіком ОСОБА_1 земельною ділянкою, що розташована за адресою: село Поляниця, Яремчанська міська рада, Івано-Франківська область, кадастровий номер якої: 2611092001:22:001:0788 (а.с. 130, том 1).

01 квітня 2015 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0600 га із кадастровим номером 2611092001:22:001:0788, що розташована за адресою: Івано-Франківська область, с. Поляниця, уч. Прохідний, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства. Зазначений договір посвідчено ОСОБА_10 , приватним нотаріусом Яремчансього міського нотаріального округу за реєстровим № 918.

У пункті 5 договору зазначено, що продаж земельної ділянки вчинено за ціною 69000 грн, які покупець передав продавцю, а продавець прийняв готівкою до підписання договору купівлі-продажу (а.с. 125, том 1).

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим 23 вересня 2017 року ОСОБА_11 , приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу за реєстровим № 102, ОСОБА_3 відчужив належну йому земельну ділянку площею 0,0600 га із кадастровим номером 2611092001:22:001:0788, що розташована на уч. Прохідний в с. Поляниця Івано-Франківської області, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на користь ОСОБА_2 (а.с. 219-222, том 1).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 218, том 1).

З долучених податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2019 року та від 29 квітня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 сплачувався земельний податок на рахунок Управління ДКС України у м. Яремче Івано-Франківської області (а.с. 13-14, том 1).

Відповідно до довідки АБ «Укргазбанк» № 1252/40971/20921 від 19 жовтня 2021 року у вказаному банку відкрито поточний рахунок на ім`я ОСОБА_1 з використанням електронного платіжного засобу у національній валюті, на який з моменту його відкриття надходження від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не зараховувались (а.с. 106, том 2).

Звертаючись до суду з позовом та в подальшому збільшуючи позовні вимоги, представник позивача просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2015 року, оскільки такий вчинено внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , є фіктивним і жодним чином не відповідає його волі, визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку та витребувати її з чужого незаконного володіння.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що умови укладеного договору суперечать його дійсній волі, а наслідки, що настали, є неприйнятними для нього.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, може в будь-який час її скасувати. Припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду необхідно виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

Зокрема, у разі вчинення правочину представником позивача, суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

За змістом довіреності, посвідченої 27 лютого 2015 року ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 292 Крамаренко О.О. уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися (продати) належним йому нерухомим майном та земельними ділянками в селі Паляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області на умовах на його розсуд, укладати та підписувати договори купівлі-продажу в установленому законом порядку.

Для виконання цих повноважень ОСОБА_1 надав представнику право здійснювати конкретні, визначені у довіреності дії.

Отже, зміст вказаної довіреності свідчить про те, що довіритель надав право представнику на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, земельних ділянок в селі Паляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Довіреність видана з дотриманням положень статті 245 ЦК України, на час укладення спірного договору не була припинена та/або скасована довірителем чи визнана в установленому законом порядку недійсною, а отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідають волі та інтересам позивача, який наділив повіреного відповідними правами. При цьому, вказана довіреність не містила застережень щодо попереднього узгодження із позивачем повіреним своїх дій перед укладенням договору, а тому посилання в апеляційній скарзі на зазначене є безпідставним.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Необхідними ознаками правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 22 квітня 2019 року у справ № 623/2518/17, провадження № 61-22897св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, провадження № 61-11158св19, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц, провадження № 61-16084св18, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18, провадження № 61-12793св19, від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20, провадження № 61-18420св20 та інших.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2015 року, а також наявності у діях ОСОБА_4 зловмисної домовленості зі ОСОБА_3 на укладення оспорюваного правочину, та виникнення через це негативних наслідків для позивача.

Долучення до апеляційної скарги протоколу допиту свідка ОСОБА_4 , проведеного в межах кримінального провадження, за відсутності відомостей про встановлення вини особи, вироку суду, який набрав законної сили по даному кримінальному провадженню, не дає підстав для визнання цього правочину недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи щодо наявності між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 родинних відносин, висновків суду першої інстанції не спростовують та вказаний факт сам по собі не свідчить про зловмисну домовленість учасників правочину.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в разі доведення позивачем неотримання коштів від продажу спірного майна, довіритель не позбавлений права на їх стягнення, однак, така обставина не може слугувати підставою для визнання спірного договору недійсним, що правильно встановив суд першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2015 року недійсним. Крім того, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо того, що оскільки відсутні підстави для визнання договору недійсним, то інші позовні вимоги також не підлягають задоволенню, так як є похідними.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Фоменка Сергія Олександровича залишити без задоволення. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2022 року.

Суддя-доповідач Л.В. Василишин

Судді: В.Д. Фединяк

І.О. Максюта