Рішення

від 29.11.2022 по справі 911/2260/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. м. Київ Справа № 911/2260/19

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участю секретаря судового засідання Налапко Ю.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Козинської селищної ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма «Дніпро»

про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурор: Філіпенко О.І.;

представники позивача: не з`явився;

представник відповідача 1: не з`явився;

представник відповідча 2: Чимерис Т.П.

До Господарського суду Київської області звернувся Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (позивач 1) та Державного підприємства «Київське лісове господарство» (позивач 2) з позовом до Козинської селищної ради (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма «Дніпро» (відповідач 2), в якому просить суд:

-визнати недійсним рішення Козинської селищної ради № 9 від 03.02.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро»;

-визнати недійсним договір оренди земельних ділянок площею 0,5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0,19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 від 26.05.2010, укладений між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за №1333 з усіма змінами та доповненнями.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

На адресу Господарського суду Київської області 09.10.2019 від представника відповідача-1 надійшов лист із відзивом на позовну заяву.

04.11.2019 на електронну адресу Господарського суду Київської області від прокуратури надійшов лист із відповіддю на відзив.

06.11.2019 на адресу Господарського суду Київської області від прокуратури надійшов лист із відповіддю на відзив.

Через канцелярію Господарського суду Київської області представником відповідача-2 було подано клопотання про застосування наслідків сплину строку позовної давності та відзив на позовну заяву.

12.12.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача-2 надійшли додаткові письмові пояснення.

12.12.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.12.2019 зупинено провадження у справі №911/2260/19 до моменту перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

17.12.2019 від відповідача 2 надійшло клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.

20.07.2022 на підставі розпорядження в.о. керівника апарату Господарського суду Київської області № 84-АР здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Антоновій В.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2022 прийнято справу №911/2260/19 до провадження.

16.09.2022 від відповідача 2 надійшло клопотання, відповідно до якого, з огляду на висновки про застосування норм права стосовно повноважень органів прокуратури, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, просить залишити позов без розгляду, на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2022 поновлено провадження по справі. Призначено справу до підготовчого засідання на 18.10.2022 о 15:00. Витребувано в учасників справи письмові пояснення щодо клопотання відповідача 2 - ТОВ Комерційна фірма «Дніпро».

29.09.2022 на адресу суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення на клопотання відповідача 2 - ТОВ Комерційна фірма «Дніпро».

04.10.2022 на адресу суду від прокуратури надійшли письмові пояснення на клопотання відповідача 2 - ТОВ Комерційна фірма «Дніпро».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.10.2022 відкладено підготовче засідання на 08.11.2022 об 15:00,задоволено заяву керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області від 04.10.2022 (вх. №13750/22 ) про зміну найменування органу прокуратури, змінено найменування органу прокуратури, який звернувся з позовною заявою до суду у справі 911/2260/19, із «першого заступника керівника Києво Святошинської місцевої прокуратури Київської області» (08131, с.Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, код ЄДРПОУ 02909996) на «керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області» (08700, Київська область, м. Обухів, вул. В.Чаплінського,7, код ЄДРПОУ 02909996); відкладено підготовче засідання на 08.11.2022 об 15:00; повторно витребувано у позивачів письмові пояснення щодо клопотання відповідача 2 - ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» від 29.08.2022 (вх. №12580).

03.11.2022 на адресу суду від позивача 2 надійшли письмові пояснення на клопотання відповідача 2 - ТОВ Комерційна фірма «Дніпро».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма «Дніпро» про залишення позову без розгляду задоволено частково. В частині позовних вимог заявлених в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» позов залишено без розгляду. В частині позовних вимог заявлених в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства відмовлено у задоволенні клопотання. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2022 о 15:00.

У судове засідання 29.11.2022 позивач та відповідач 1, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, своїх уповноважених представників не направили.

Прокурор у судовому засіданні 29.11.2022 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача 2 просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

29.11.2022 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Києво-Святошинською місцевою прокуратурою, за результатами опрацювання відомостей ДП «Київське лісове господарство» виявлені порушення вимог земельного та лісового законодавства під час відведення у користування земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення, які використовувалися для ведення лісового господарства та знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Так встановлено, що рішенням 31 сесії 5 скликання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 03.02.2010 № 9 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» для комерційного використання (під готельно-офісний центр)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,7348 га для комерційного використання (під готельно- офісний центр), яка розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Обухівське шосе.

Надано в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,7348 га для комерційного використання (під готельно-офісний центр).

На підставі вказаного рішення, 26.05.2010 між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,7348 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0040 строком на 25 років для комерційного використання, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за № 1333.

У зв`язку з чим, 26.05.2010 між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» складено акт приймання-передачі земельної ділянки.

Надалі, рішенням 50 сесії 6 скликання Козинської селищної ради від 22.05.2014 № 19 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває у користуванні ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» площею 0,7348 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0040 на земельну ділянку площею 0,3526 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0059 та площею 0,3822 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0058.

У зв`язку з чим, 12.11.2014 між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за № 2313.

В подальшому, рішенням 60 сесії 6 скликання Козинської селищної ради від 21.01.2015 № 16 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,3822 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0058 на дві земельні ділянки: площею 0,3593 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0060 та площею 0,0229 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0061.

На підставі вказаного рішення 14.04.2015 між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за № 486.

Разом з цим, ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» відмовилась від земельної ділянки площею 0,0229 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0061, що також відображено у даному договорі.

Надалі, рішенням 17 сесії 7 скликання Козинської селищної ради від 18.10.2016 № 14 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок з кадастровими 3223155400:05:016:0059 та 3223155400:05:016:0060, об`єднаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:05:016:0064. На підставі вказаного рішення, 01.11.2016 року, між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за№ 1512.

Також, рішенням 15 сесії 7 скликання Козинської селищної ради від 09.08.2018 № 24 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:016:0064 на земельну ділянку площею 0.5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0.19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068. На підставі вказаного рішення, 20.08.2018 року, між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за№ 1099.

Рішенням 54 сесії 7 скликання Козинської селищної ради від 31.10.2018 № 16 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 на якій змінюється цільове призначення, що перебуває у користуванні на умовах оренди ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» із «для комерційного використання (під готельно-офісний центр)» на «для будівництва і обслуговування інших будівель господарської забудови». На підставі вказаного рішення, 15.11.2018 року, між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за№ 1409.

Прокурор у свою чергу зазначив, що за інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 17.05.2019 №02-02/424 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:016:0067 та 3223155400:05:016:0068 розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 22 Козинського лісництва, виділи 17, 21 згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 становлять єдиний масив лісових насаджень. Також дані відомості підтверджуються Планом лісонасаджень Козинського лісництва ВЧ ДЛГО «Київліс» за матеріалами лісовпорядкування 2003 року та Проектом організації та розвитку лісового господарства ВЧ ДЛГО «Київліс» за 2004 рік.

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 292 від 09.07.2019 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:016:0067, 3223155400:05:016:0068 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року відносяться до лісів Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і накладаються на квартал 22 виділи 17,21 вказаного лісництва.

Прокурор вважає, що прийняття рішення 31 сесії 5 скликання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 03.02.2010 № 9 та укладення у подальшому договору оренди земельної ділянки відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки передача у користування земельних ділянок лісового фонду та зміна їх цільового призначення суперечить вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 1, 2, 3 ст. 149 Земельного кодексу України.

Крім того, прокурор зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято поза межами компетенції селищної ради, оскільки відсутні погодження щодо вилучення спірних земельних ділянок з ДП «Київське лісове господарство», як землекористувача та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як контролюючого органу.

З урахуванням викладеного, прокурор просить визнати недійсним рішення Козинської селищної ради № 9 від 03.02.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро»; визнати недійсним договір оренди земельних ділянок площею 0,5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0,19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 від 26.05.2010, укладений між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за №1333 з усіма змінами та доповненнями.

Як зазначено в позові, вилучення з порушенням вимог законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у користування, порушує інтереси держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, як контролюючого органу та ДП «Київське лісове господарство», як землекористувача, у зв`язку з чим прокурор і звернувся з даним позовом в інтересах держави.

Разом з тим, ухвалою від 08.11.2022 суд залишив без розгляду позов в частині позовних вимог заявлених в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» оскільки, ДП «Київське лісове господарство» являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді і прокурором не надано доказів, що ДП у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі даного державного підприємства, відбулось із порушенням вимог абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У той же час судом встановлено, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що прокурором правомірно заявлені позовні вимоги в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Також питання представництва інтересів держави у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 1 ст. 23 вказаного Закону, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У Постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного суду надаючи висновок щодо представництва прокурором держави в суді, зазначила, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою встановлення інформації про вжиті, зокрема Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, заходи цивільно-правового характеру щодо захисту інтересів держави за викладеними у позовній заяві доводам, прокуратурою спрямовувались запити, у відповідь на які Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства зазначило про те, що була відсутня можливість звернутись до суду із позовом у зв`язку з недостатністю коштів на сплату судового збору.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито, що свідчить у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про не здійснення захисту інтересів держави та наявності підстав для звернення з відповідним позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області.

Отже суд вважає, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин та суб`єктного складу сторін.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно приписів ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується (ст. 1 Земельного кодексу України).

За приписами статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України було передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 26 вказаного Закону встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26).

За приписами пунктів а та в статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За приписами ч. 1 ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 1 ст. 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За приписами ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 6 ЛК України визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно приписів статті 9 ЛК України користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором.

Відповідно до ст. 16 ЛК України до відання селищних і сільських Рад у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Згідно статті 42 Лісового кодексу переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Козинської селищної ради №18 від 16.12.2008р. «Про затвердження ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки» були затверджені матеріали попереднього погодження та надано ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7348 га в користування на умовах оренди.

На підставі вказаного рішення ТОВ «Кадастровий квартал» (ліцензія на проведення робіт із землеустрою АВ№421073 від 24.07.2008р., Київська область, Обухівський район, смт.Козин, вул. Партизанська, 2) у 2008р. розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» для комерційного використання (під готельно-офісний центр) в смт. Козин Козинської селищної ради Обухівського району Київської області по вулиці Обухівське шосе. Вказаний проект землеустрою був погоджений: управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі від 07.05.2019. №913; Обухівським районним відділом містобудування і архітектури від 02.02.2009р. №130; Київською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 18.05.2009р. №05.03.02-07/28686; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 20.05.2009р. №06-13/4208;Управлінням культури і туризму від 18.03.2008р. №11/323.

Державним підприємством «Київське лісове господарство» було виставлено рахунок-фактуру №СФ00-00021 від 03.02.2009р. директору ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» для сплати відшкодування збитків за вилучення ділянки держлісфонду в Козинському лісництві, кварталі 22, виділах 17, 21 площею 0,7348га в розмірі 21925,00грн. з терміном сплати до 01.03.2009р.

Розрахунок збитків лісогосподарського виробництва за вилучення земельної ділянки лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 22, виділах 17, 21 площею 0,7348га на території Козинської селищної ради, яка надається ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» був підписаний заступником директора ДП «Київський лісгосп» Савичем О.Ф.

ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» було сплачено збитки лісогосподарського виробництва за вилучення ділянки держлісфонду в Козинському лісництві, кварталі 22, виділах 17, 21 площею 0,7348га в розмірі 21925,00грн на підставі розрахунку ДП «Київський лісгосп» 05 лютого 2009р.

05 лютого 2009р. представником лісгоспу Савичем О.Ф. та селищним головою смт.Козин Гартіком В.В. було складено Акт технічного обстеження ділянки лісових земель згідно якого земельна ділянка не має особливого захисного значення, земельна ділянка може бути передана в оренду ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» при умові відшкодування збитків лісогосподарського виробництва, за наявності рішення відповідного органу влади про надання вказаної земельної ділянки, оформлення правовстановлюючих документів згідно законодавства.

Відділом грунтово-екологічних досліджень Державного підприємства «Головний науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» було складено Розрахункові матеріали для визначення розміру втрат лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням лісових угідь, які відводяться ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» для використання їх у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, на території смт.Козин по вул.Обухівське шосе Обухівського району Київської області, які становили 51280,00грн TOB «Комерційна фірма «Дніпро» сплатило втрати лісогосподарського виробництва в розмірі 51280,00грн 10 лютого 2009р., що підтверджується квитанціями, які також містяться в проекті.

Згідно довідки про наявні обмеження на використання земельної ділянки ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» Управління земельних ресурсів в Обухівському районі вих.№912 від 07.05.2009р.. земельна ділянка розташована в смт.Козин Козинської селищної ради Обухівського району Київської області і згідно форми 6-зем рахується як землі не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів.

Згідно висновку Управління земельних ресурсів в Обухівському районі вих.№912 від 06.02.2009р. №05-09/131 будь-яких інших обмежень у використанні земельної ділянки, окрім як обов`язків землекористувача використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, дотримуватись обов`язків землевласників, правил добросусідства, правил охорони навколишнього середовища встановлено не було.

Згідно висновку про наявні обмеження на використання земельної ділянки ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» відділу містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації №131 від 02.02.2009р. земельна ділянка розташована в смт.Козин по вул.Обухівське шосе Обухівського району Київської області і немає інших обмежень у використанні, окрім як обов`язку землекористувача використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням.

Стосовно посилання прокурора на те, що спірна земельна ділянка не вилучались зі складу земель лісового фонду, варто зазначити, що матеріали попереднього погодження для надання в користування земельної ділянки в оренду містять копію листа Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» від 05.06.2002р. №258-а-01, адресоване Козинській селищній раді, в якому Державне лісогосподарське об`єднання «Київліс» не заперечувало проти вилучення зі складу держлісфонду Козинського лісництва земельної ділянки в кварталі 22 виділі 17, площею 0,60га, виділі 21 площею 0,60га, виділі 31 площею 0,60га, виділі 28 площею 0,90га, яку просила передати до земель запасу Козинської селищної ради.

Як зазначає в своєму відзиві на позов Козинська селищна рада, в її архівах не збереглись рішення до 2006 року, що не виключає того, що вилучення спірних земельних ділянок відбулось у період з 05.06.2002р. по 01.01.2006р. Прокурором така можливість не спростована.

Поданий Козинською селищною радою в якості доказу Акт перевірки правомірності відведення та використання земель лісового фонду для потреб житлового будівництва на території Конча-Заспа від 27.11.2002р, яка проводилась згідно з дорученням Генеральної прокуратури України від 21.11.2002р за №7/3-10311-02 підтверджує, що станом на листопад 2002 року землі лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 22 були включені в межі селища Козин рішенням Обухівської районної ради №135 від 18.06.1998р. згідно з генеральним планом розширення та забудови селища.

Перевіркою також встановлено, що ДЛГО «Київліс» «в 2000-2002 рр. в установленому порядку погоджено вилучення земель лісового фонду для потреб житлового будівництва в межах ...в кв... 22... Козинського лісництва загальною площею 215 га.». «...освоєння території, що вилучена із складу земель лісового фонду, проводиться за відповідними рішеннями Козинської селищної ради і погодженням районних та обласних служб».

Актом встановлено, що порушень вимог чинного законодавства при погодженні передачі вищезгаданих земель об`єднанням «Київліс» для потреб житлового будівництва в межах території Конча-Заспи не встановлено.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до приписів ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Для виконання вимог ст. 86 ГПК України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатом такого аналізу.

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічні по змісту висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №129/1033/13ц від 18.03.2020.

Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судому складі Верховного Суду у постановах від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку передбаченому нормами ГПК України, відповідна оцінка доказів у ній здійснюється, зокрема, через призму такого стандарту доказування, як баланс «вірогідностей».

З огляду на викладене, дослідивши у справі докази кожний окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору не належала до земель лісогосподарського призначення і до матеріалів справи прокурором не надано достатніх, достовірних та належних доказів невідповідності рішень про передачу в оренду та проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в користування вимогам законодавства, а також доказів того, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення на час прийняття оскаржуваного рішення та передачі її відповідачем 1 відповідачу 2 в оренду.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Приписи ст. 152 Земельного кодексу України передбачають, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи наведені положення норм чинного законодавства України та беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним рішення Козинської селищної ради № 9 від 03.02.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» недоведеною і необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок площею 0,5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0,19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 від 26.05.2010, укладений між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за №1333 з усіма змінами та доповненнями, суд відзначає, що останні є похідними від вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено, і, як наслідок, зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що згідно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на момент укладення спірного договору оренди) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження обставин існування самостійних (не похідних) підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги у даній справі є недоведеними, необґрунтованими і такими, що не підтверджуються матеріалами справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо заяв відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд відзначає, що заяви відповідачів про застосування позовної давності не підлягають задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки у даній справі суд відмовляє в позові по суті в зв`язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, то питання спливу строку позовної давності за даних обставин не впливає на суть прийнятого рішення і, в свою чергу, вирішенню не підлягає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та висловлених учасниками процесу пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Козинської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма «Дніпро» про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст складено 13.12.2022

Суддя В.М. Антонова