Постанова

від 21.03.2023 по справі 911/2260/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2023 р. Справа№ 911/2260/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2022 у справі №911/2260/19 (суддя Антонова В.М., повний текст рішення складено та підписано 13.12.2022)

за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

до Козинської селищної ради,

Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма "Дніпро"

про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернувся Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (позивач 1) та Державного підприємства «Київське лісове господарство» (позивач 2) з позовом до Козинської селищної ради (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма «Дніпро» (відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати недійсним рішення Козинської селищної ради № 9 від 03.02.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро»;

- визнати недійсним договір оренди земельних ділянок площею 0,5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0,19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 від 26.05.2010, укладений між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за №1333 з усіма змінами та доповненнями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що прийняття рішення 31 сесії 5 скликання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 03.02.2010 № 9 та укладення у подальшому договору оренди земельної ділянки відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки передача у користування земельних ділянок лісового фонду та зміна їх цільового призначення суперечить вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 1, 2, 3 ст. 149 Земельного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2022 в частині позовних вимог, заявлених в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», позов залишено без розгляду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.11.2022 відмовлено у задоволенні позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Козинської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма "Дніпро" про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки..

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2022 у справі №911/2260/19 та ухвалите нове рішення , яким позов задовольнити. Судові витрати стягнути з відповідачів на рахунок Київської обласної прокуратури.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано того, що селищна рада не мала повноважень на вилучення і розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні в межах смт. Козин Обухівського району Київської області. Прокурор зазначає, що оскаржуваним рішенням селищної ради порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

09.01.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2022 у справі №911/2260/19.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Коробенко Г.П.

09.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду від Київської обласної прокуратури надійшов лист с платіжним дорученням про сплату судового збору.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/2260/19 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 12.01.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2022 у справі №911/2260/19 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Київської області надіслати матеріали справи №911/2260/19 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

26.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/2260/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/2260/19 та призначено справу до розгляду на 06.03.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/732/23 від 06.03.2023, у зв`язку з перебуванням судді Коробенко Г.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2022 у справі №911/2260/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А. та призначено до розгляду на 21.03.2023.

В судове засідання 21.03.2023 з`явились прокурор та представники відповідача1 та 2, надали свої пояснення по суті заявлених вимог та заперечень.

Представники позивачів в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, які не з`явились в судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням 31 сесії 5 скликання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 03.02.2010 № 9 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» для комерційного використання (під готельно-офісний центр)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,7348 га для комерційного використання (під готельно- офісний центр), яка розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Обухівське шосе.

Надано в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,7348 га для комерційного використання (під готельно-офісний центр).

На підставі вказаного рішення, 26.05.2010 між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,7348 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0040 строком на 25 років для комерційного використання, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за № 1333.

26.05.2010 між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» складено акт приймання-передачі земельної ділянки.

В подальшому, рішенням 50 сесії 6 скликання Козинської селищної ради від 22.05.2014 № 19 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває у користуванні ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» площею 0,7348 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0040 на земельну ділянку площею 0,3526 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0059 та площею 0,3822 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0058.

12.11.2014 між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за № 2313.

Рішенням 60 сесії 6 скликання Козинської селищної ради від 21.01.2015 № 16 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,3822 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0058 на дві земельні ділянки: площею 0,3593 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0060 та площею 0,0229 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0061.

На підставі вказаного рішення 14.04.2015 між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за № 486.

Разом з цим, ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» відмовилась від земельної ділянки площею 0,0229 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0061, що також відображено у даному договорі.

Рішенням 17 сесії 7 скликання Козинської селищної ради від 18.10.2016 № 14 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок з кадастровими 3223155400:05:016:0059 та 3223155400:05:016:0060, об`єднаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:05:016:0064. На підставі вказаного рішення, 01.11.2016 року, між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за№ 1512.

Також, рішенням 15 сесії 7 скликання Козинської селищної ради від 09.08.2018 № 24 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:016:0064 на земельну ділянку площею 0.5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0.19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068. На підставі вказаного рішення, 20.08.2018 року, між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за№ 1099.

Рішенням 54 сесії 7 скликання Козинської селищної ради від 31.10.2018 № 16 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 на якій змінюється цільове призначення, що перебуває у користуванні на умовах оренди ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» із «для комерційного використання (під готельно-офісний центр)» на «для будівництва і обслуговування інших будівель господарської забудови». На підставі вказаного рішення, 15.11.2018 року, між Козинською селищною радою та ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.05.2010 № 1333, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за№ 1409.

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що за інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 17.05.2019 №02-02/424 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:016:0067 та 3223155400:05:016:0068 розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 22 Козинського лісництва, виділи 17, 21 згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 становлять єдиний масив лісових насаджень. Також дані відомості підтверджуються Планом лісонасаджень Козинського лісництва ВЧ ДЛГО «Київліс» за матеріалами лісовпорядкування 2003 року та Проектом організації та розвитку лісового господарства ВЧ ДЛГО «Київліс» за 2004 рік.

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 292 від 09.07.2019 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:016:0067, 3223155400:05:016:0068 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року відносяться до лісів Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і накладаються на квартал 22 виділи 17,21 вказаного лісництва.

Прокурор вважає, що прийняття рішення 31 сесії 5 скликання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 03.02.2010 № 9 та укладення у подальшому договору оренди земельної ділянки відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки передача у користування земельних ділянок лісового фонду та зміна їх цільового призначення суперечить вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 1, 2, 3 ст. 149 Земельного кодексу України.

Крім того, прокурор зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято поза межами компетенції селищної ради, оскільки відсутні погодження щодо вилучення спірних земельних ділянок з ДП «Київське лісове господарство», як землекористувача та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як контролюючого органу.

З урахуванням викладеного, прокурор просить визнати недійсним рішення Козинської селищної ради № 9 від 03.02.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро»; визнати недійсним договір оренди земельних ділянок площею 0,5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0,19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 від 26.05.2010, укладений між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за №1333 з усіма змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу. (ч. ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Як вже було зазначено вище, ухвалою від 08.11.2022 суд залишив без розгляду позов в частині позовних вимог заявлених в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» оскільки, ДП «Київське лісове господарство» являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді і прокурором не надано доказів, що ДП у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі даного державного підприємства, відбулось із порушенням вимог абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У той же час судом першої інстанції вірно встановлено, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурором правомірно заявлені позовні вимоги в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Колегією суддів при розгляді даної справи враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення інформації про вжиті, зокрема Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, заходи цивільно-правового характеру щодо захисту інтересів держави за викладеними у позовній заяві доводам, прокуратурою спрямовувались запити, у відповідь на які Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства зазначило про те, що була відсутня можливість звернутись до суду із позовом у зв`язку з недостатністю коштів на сплату судового збору.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито, що свідчить у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про не здійснення захисту інтересів держави та наявності підстав для звернення з відповідним позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області.

А тому прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин та суб`єктного складу сторін.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України було передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно приписів частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 26 вказаного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26).

За приписами пунктів а та в статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За приписами ч. 1 ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 1 ст. 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За приписами ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно приписів ст. 16 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно з ст. 18 ЛК України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 16 ЛК України до відання селищних і сільських Рад у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Козинської селищної ради №18 від 16.12.2008р. «Про затвердження ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки» були затверджені матеріали попереднього погодження та надано ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7348 га в користування на умовах оренди.

На підставі вказаного рішення ТОВ «Кадастровий квартал» (ліцензія на проведення робіт із землеустрою АВ№421073 від 24.07.2008р., Київська область, Обухівський район, смт.Козин, вул. Партизанська, 2) у 2008р. розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» для комерційного використання (під готельно-офісний центр) в смт. Козин Козинської селищної ради Обухівського району Київської області по вулиці Обухівське шосе.

Вказаний проект землеустрою був погоджений: управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі від 07.05.2009 №913; Обухівським районним відділом містобудування і архітектури від 02.02.2009р. №130; Київською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 18.05.2009р. №05.03.02-07/28686; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 20.05.2009р. №06-13/4208;Управлінням культури і туризму від 18.03.2008р. №11/323.

Державним підприємством «Київське лісове господарство» було виставлено рахунок-фактуру №СФ00-00021 від 03.02.2009р. директору ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» для сплати відшкодування збитків за вилучення ділянки держлісфонду в Козинському лісництві, кварталі 22, виділах 17, 21 площею 0,7348га в розмірі 21925,00грн. з терміном сплати до 01.03.2009р.

Розрахунок збитків лісогосподарського виробництва за вилучення земельної ділянки лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 22, виділах 17, 21 площею 0,7348га на території Козинської селищної ради, яка надається ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» був підписаний заступником директора ДП «Київський лісгосп» Савичем О.Ф.

ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» було сплачено збитки лісогосподарського виробництва за вилучення ділянки держлісфонду в Козинському лісництві, кварталі 22, виділах 17, 21 площею 0,7348га в розмірі 21925,00грн на підставі розрахунку ДП «Київський лісгосп» 05 лютого 2009р.

05 лютого 2009р. представником лісгоспу Савичем О.Ф. та селищним головою смт. Козин Гартіком В.В. було складено Акт технічного обстеження ділянки лісових земель згідно якого земельна ділянка не має особливого захисного значення, земельна ділянка може бути передана в оренду ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» при умові відшкодування збитків лісогосподарського виробництва, за наявності рішення відповідного органу влади про надання вказаної земельної ділянки, оформлення правовстановлюючих документів згідно законодавства.

Відділом грунтово-екологічних досліджень Державного підприємства «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було складено Розрахункові матеріали для визначення розміру втрат лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням лісових угідь, які відводяться ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» для використання їх у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, на території смт. Козин по вул.Обухівське шосе Обухівського району Київської області, які становили 51280,00грн TOB «Комерційна фірма «Дніпро» сплатило втрати лісогосподарського виробництва в розмірі 51280,00грн 10 лютого 2009р., що підтверджується квитанціями, які також містяться в проекті.

Згідно довідки про наявні обмеження на використання земельної ділянки ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» Управління земельних ресурсів в Обухівському районі вих.№912 від 07.05.2009р.. земельна ділянка розташована в смт. Козин Козинської селищної ради Обухівського району Київської області і згідно форми 6-зем рахується як землі не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів.

Згідно висновку Управління земельних ресурсів в Обухівському районі вих.№912 від 06.02.2009р. №05-09/131 будь-яких інших обмежень у використанні земельної ділянки, окрім як обов`язків землекористувача використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, дотримуватись обов`язків землевласників, правил добросусідства, правил охорони навколишнього середовища встановлено не було.

Згідно висновку про наявні обмеження на використання земельної ділянки ТОВ «Комерційна фірма «Дніпро» відділу містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації №131 від 02.02.2009р. земельна ділянка розташована в смт.Козин по вул. Обухівське шосе Обухівського району Київської області і немає інших обмежень у використанні, окрім як обов`язку землекористувача використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням.

Стосовно посилання прокурора на те, що спірна земельна ділянка не вилучались зі складу земель лісового фонду, суд першої інстанції вірно зазначив, що матеріали попереднього погодження для надання в користування земельної ділянки в оренду містять копію листа Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» від 05.06.2002р. №258-а-01, адресоване Козинській селищній раді, в якому Державне лісогосподарське об`єднання «Київліс» не заперечувало проти вилучення зі складу держлісфонду Козинського лісництва земельної ділянки в кварталі 22 виділі 17, площею 0,60га, виділі 21 площею 0,60га, виділі 31 площею 0,60га, виділі 28 площею 0,90га, яку просила передати до земель запасу Козинської селищної ради.

Поданий Козинською селищною радою в якості доказу Акт перевірки правомірності відведення та використання земель лісового фонду для потреб житлового будівництва на території Конча-Заспа від 27.11.2002р, яка проводилась згідно з дорученням Генеральної прокуратури України від 21.11.2002р за №7/3-10311-02 підтверджує, що станом на листопад 2002 року землі лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 22 були включені в межі селища Козин рішенням Обухівської районної ради №135 від 18.06.1998р. згідно з генеральним планом розширення та забудови селища.

Перевіркою також встановлено, що ДЛГО «Київліс» «в 2000-2002 рр. в установленому порядку погоджено вилучення земель лісового фонду для потреб житлового будівництва в межах ...в кв... 22... Козинського лісництва загальною площею 215 га.». «...освоєння території, що вилучена із складу земель лісового фонду, проводиться за відповідними рішеннями Козинської селищної ради і погодженням районних та обласних служб».

Актом встановлено, що порушень вимог чинного законодавства при погодженні передачі вищезгаданих земель об`єднанням «Київліс» для потреб житлового будівництва в межах території Конча-Заспи не встановлено.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.19. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору не належала до земель лісового фонду, а прокурором разом з позовом не надано достатніх, достовірних та належних доказів невідповідності рішень про передачу в оренду та проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в користування вимогам законодавства, а також доказів того, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення на час прийняття оскаржуваного рішення та передачі її відповідачем 1 відповідачу 2 в оренду.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Приписи ст. 152 Земельного кодексу України передбачають, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

А тому, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним рішення Козинської селищної ради № 9 від 03.02.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Комерційна фірма «Дніпро» є недоведеною і необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Згідно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на момент укладення спірного договору оренди) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження обставин існування самостійних (не похідних) підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору.

Оскільки вимоги про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок площею 0,5219 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0067 та площею 0,19 га з кадастровим номером 3223155400:05:016:0068 від 26.05.2010, укладений між Козинською селищною радою та ТОВ Комерційна фірма «Дніпро», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. за №1333 з усіма змінами та доповненнями, є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення Козинської селищної ради № 9 від 03.02.2010, в задоволенні якої судом правомірно відмовлено, а прокурором не надано належних і допустимих доказів у підтвердження обставин існування самостійних (не похідних) підстав для визнання недійсним договору, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Щодо заяв відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки судом було відмовлено у позові по суті в зв`язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, а тому підстав для застосування строків позовної давності відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України у даному випадку немає.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №911/2260/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2022 у справі №911/2260/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2022 у справі №911/2260/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/2260/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 31.03.2023

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв