Постанова

від 12.12.2022 по справі 388/1903/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2022 року м. Кропивницький

справа № 388/1903/21

провадження № 22-ц/4809/1055/22

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

за участі секретаря Гончар В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне сільськогосподарське підприємство «Садівник»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Садівник» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2022 року та додаткове рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2022 року у складі судді Кнурова О. А. і

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Садівник» (далі ПСП «Садівник) та просив:

-усунути перешкоди у користуванні належними йому на праві приватної власності земельними ділянками, шляхом зобов`язання ПСП «Садівник» повернути йому земельну ділянку площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та земельну ділянку площею 1,6403 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області;

-скасувати державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 01.04.2005 та додаткової угоди від 03.03.2020, зареєстрованого 30.05.2005 у ДП «Центр ДЗК» за № 352190004001801 щодо земельної ділянки площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.04.2020 індексний номер 52016073, номер запису про інше речове право 36296637;

-скасувати державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 10.10.2012, зареєстрованого 23.11.2012 у ДП «Центр ДЗК» за № 407 щодо земельної ділянки площею 1,6403 га кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.06.2020 індексний номер 52804027, номер запису про інше речове право 37105652.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами 3521910100:02:000:2144 та 3521910100:02:000:0120.

Позивач дізнався про те, що щодо вказаних земельних ділянок від його імені було укладено договори оренди з ПСП «Садівник» від 01.04.2005 та 10.10.2012 із наступною їх державною реєстрацією.

Крім того, 21.04.2020 була зареєстрована додаткова угода від 03.03.2020 до договору оренди землі від 01.04.2005.

ОСОБА_1 зазначав, що вказані договори він не укладав, не підписував та не мав волевиявлення на їх укладення, що підтверджується висновком експерта № 1095-21 від 08.04.2021.

Оскільки належні позивачу земельні ділянки перебувають у незаконному користуванні ПСП «Садівник», останній звернувся до суду з позовом.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПСП «Садівник» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування реєстрації договорів оренди землі задоволено.

Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належними йому на праві приватної власності земельними ділянками, шляхом зобов`язання ПСП «Садівник» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та земельну ділянку площею 1,6403 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області.

Скасовано державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 01.04.2005 та додаткової угоди від 03.03.2020, зареєстрованого 30.05.2005 у ДП «Центр ДЗК» за № 352190004001801 щодо земельної ділянки площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.04.2020 індексний номер 52016073, номер запису про інше речове право 36296637.

Скасовано державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 10.10.2012, зареєстрованого 23.11.2012 у ДП «Центр ДЗК» за № 407 щодо земельної ділянки площею 1,6403 га кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.06.2020 індексний номер 52804027, номер запису про інше речове право 37105652.

Стягнуто з ПСП «Садівник» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 724 грн.

Рішення судумотивовано тим,що ОСОБА_1 є законним власником зазначених вище земельних ділянок, договорів оренди щодо яких з відповідачем він не підписував, а відповідач безпідставно використовує ці земельні ділянки, тим самим чинить перешкоди власнику у реалізації ним прав на це майно.

Додатковим рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2022 року стягнуто з ПСП «Садівник» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 10 000 грн.

Додаткове рішення суду мотивовано тим, що враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності досудової підготовки, підготовки позову, процесуальних заяв та участі у судових засіданнях і значимості таких дій у справі, беручи до уваги складність справи, характер виконаної адвокатом роботи, її обсяг та витрачений ним час (з`ясування суті правовідносин із вивченням необхідних документів, складання позовної заяви та інших процесуальних заяв, участь у судових засіданнях), їх пропорційність до предмета спору, обґрунтованими є заявлені позивачем до відшкодування витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 10000 грн.

В апеляційній скарзі ПСП «Садівник» просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2022 року та додаткове рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПСП «Садівник» відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилався на докази, які на думку відповідача не є допустимими, адже позовна заява ОСОБА_1 не містила доказів, на які посилався суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а докази, що подані позивачем окремо від позовної заяви, були подані не в порядку передбаченому ЦПК України.

При цьому, судом першої інстанції не встановлювався додатковий строк для подання доказів відповідно до ч. 5 ст. 83 ЦПК України, їх направлення відповідачу поза визначеного порядку не має значення для оцінки відповідного доказу, а ОСОБА_1 не наведено будь-яких аргументів, які б перешкоджали в отриманні відповідного доказу в порядку та строки, визначені ч. 2 ст. 83 ЦПК України.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що ОСОБА_1 допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилався та які суд першої інстанції вважав встановленими, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками.

Відповідно до положень частини першої статті 372ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

За змістом ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 10 годину 00 хвилин 08 грудня 2022 року, не з`явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановленихстаттею 367 ЦПК Українимежах, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельна ділянка площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та земельна ділянка площею 1,6403 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується державними актами на право приватної власності на землю серія Р2 № 499361 від 14.08.2002 та серія Р2 № 499391 від 19.04.2002 відповідно, та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до змісту договору оренди землі від 01.04.2005 його сторонами зазначені: орендодавець - ОСОБА_1 , орендар ПСП «Садівник», предмет договору оренди - земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,63 га, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області.

За даними додаткової угоди від 03.03.2020 до договору оренди землі від 01.04.2005 строк дії договору оренди земельної ділянки площею 1,63 га продовжено на 15 років до 30.05.2035.

Відповідно до змісту договору оренди землі від 10.10.2012 його сторонами зазначені: орендодавець - ОСОБА_1 , орендар ПСП «Садівник», предмет договору оренди - земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 1,64 га, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2021 проведено державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 01.04.2005 та додаткової угоди від 03.03.2020, зареєстрованого 30.05.2005 в ДП «Центр ДЗК» за № 352190004001801 щодо земельної ділянки площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.04.2020 індексний номер 52016073, номер запису про інше речове право 36296637.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2021 проведено державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 10.10.2012, зареєстрованого 23.11.2012 в ДП «Центр ДЗК» за № 407 щодо земельної ділянки площею 1,6403 га кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.06.2020 індексний номер 52804027, номер запису про інше речове право 37105652.

Відповідно до висновку експерта № 1095-21 від 08.04.2021, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи:

1) підпис від імені ОСОБА_1 в Договорі оренди землі, що укладений 01 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ПСП «Садівник», зареєстрований у ДП «Центр ДЗК» 30.05.2005 за № 407, що міститься в графі «Орендодавець_» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Будь-які ознаки ретельного наслідування вище зазначеного підпису - не виявлені;

2) підпис від імені ОСОБА_1 в Договорі оренди землі що укладений 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПСП «Садівник», зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі 23.11.2012 року за № 352190004001801, що міститься у графі «Орендодавець_» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою способом наслідування «на око» справжньому підпису ОСОБА_1 , який міститься на копії першої сторінки його паспорта (серія НОМЕР_3 виданий 14.02.1997).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» (далі Закон).

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі від 01 квітня 2005 року та від 10 жовтня 2012 року), договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону (в редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди від 03.03.2020) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Відповідно до абзацу 1 частини першої, абзацу 1 частини другої статті 207 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першоїп`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та земельна ділянка площею 1,6403 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується державними актами на право приватної власності на землю серія Р2 № 499361 від 14.08.2002 та серія Р2 № 499391 від 19.04.2002 відповідно, та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 7-8).

Відповідно до змісту договору оренди землі від 01.04.2005 його сторонами зазначені: орендодавець - ОСОБА_1 , орендар ПСП «Садівник», предмет договору оренди - земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,63 га, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області (а. с. 59-60).

За даними додаткової угоди від 03.03.2020 до договору оренди землі від 01.04.2005 строк дії договору оренди земельної ділянки площею 1,63 га. продовжено на 15 років до 30.05.2035 (а. с. 9).

Відповідно до змісту договору оренди землі від 10.10.2012 його сторонами зазначені: орендодавець - ОСОБА_1 , орендар ПСП «Садівник», предмет договору оренди - земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 1,64 га, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області (а. с. 61-62).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2021 проведено державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 01.04.2005 та додаткової угоди від 03.03.2020, зареєстрованого 30.05.2005 в ДП «Центр ДЗК» за № 352190004001801 щодо земельної ділянки площею 1,6282 га, кадастровий номер 3521910100:02:000:2144, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.04.2020 індексний номер 52016073, номер запису про інше речове право 36296637 (а. с. 12-13).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2021 проведено державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі від 10.10.2012, зареєстрованого 23.11.2012 в ДП «Центр ДЗК» за № 407 щодо земельної ділянки площею 1,6403 га кадастровий номер 3521910100:02:000:0120, що розташована на території Долинської міської ради Кіровоградської області та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.06.2020 індексний номер 52804027, номер запису про інше речове право 37105652 (а. с. 14-15).

Відповідно до висновку експерта № 1095-21 від 08.04.2021, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи:

1) підпис від імені ОСОБА_1 в Договорі оренди землі, що укладений 01 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ПСП «Садівник», зареєстрований у ДП «Центр ДЗК» 30.05.2005 року за № 407, що міститься в графі «Орендодавець_» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Будь-які ознаки ретельного наслідування вище зазначеного підпису - не виявлені;

2) підпис від імені ОСОБА_1 в Договорі оренди землі що укладений 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПСП «Садівник», зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі 23.11.2012 року за № 352190004001801, що міститься у графі «Орендодавець_» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою способом наслідування «на око» справжньому підпису ОСОБА_1 , який міститься на копії першої сторінки його паспорта (серія НОМЕР_3 виданий 14.02.1997) (а. с. 50-64).

За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З аналізу відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 388/590/20 рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 15 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПСП «Садівник» про визнання договору оренди землі від 01 квітня 2005 року, додаткової угоди від 03 березня 2020 року, договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року відмовлено.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 1095-21 від 08.04.2021, що підпис від імені ОСОБА_1 в Договорі оренди землі, що укладений 01 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ПСП «Садівник», зареєстрований у ДП «Центр ДЗК» 30.05.2005 за № 407, що міститься в графі «Орендодавець_» - виконаний не ОСОБА_1 ; що укладений 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПСП «Садівник», зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі 23.11.2012 за № 352190004001801, що міститься у графі «Орендодавець_» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Тому апеляційний суд виходив з того, що вказані договори є неукладеними, а позов у частині визнання цього договору недійсним не підлягає задоволенню з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, так як неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Тобто, вищенаведеною постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 388/590/20 були встановлені обставини, які підтверджують факт неукладення договорів оренди землі.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що зазначені договори ним не підписувались, а тому вони є неукладеними, і відповідач без належних правових підстав продовжує використовувати земельні ділянки, належні позивачу.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц викладено такі правові висновки.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). В пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина першастатті 317 ЦК України).

Разом із тим, реєстрація речового права щодо неукладених між сторонами договорів оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю.

Отже, реєстрація права оренди ПСП «Садівник» на спірні земельни ділянки, що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, відбулись коли договори оренди від 01 квітня 2005 року та 10 жовтня 2012 року, позивач фактично не підписував, тобто ці правочини є неукладеними, не відповідає вимогам закону.

За змістомстатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до положень частини третьоїстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судом обставини справи, суд вважає, що позивач обрав ефективний спосіб захисту порушеного права ставлячи вимогу про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, якому вони належать на праві приватної власності та похідних вимог про скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок.

При цьому, обраний позивачем спосіб є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Оскільки договори є неукладеними, а відтак у сторін немає жодних прав та обов`язків, передбачених зазначеними правочинами.

За таких обставин, оскільки відповідач використовує спірні земельні ділянки, належні на праві власності позивачу, без належних правових підстав, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 478/1018/21 (провадження № 61-2846св22).

Помикловими є посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилався на докази, які на думку відповідача не є допустимими, адже позовна заява ОСОБА_1 не містила доказів, на які посилався суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а докази, що подані позивачем окремо від позовної заяви, були подані не в порядку передбаченому ЦПК України, з огляду на те, що зазначені докази були подані до суду першої інстанції в порядку, визначеному п. 10 ст. 83 ЦПК України, із зазначенням причин неподання їх разом з позовною заявою, які суд ввважав поважними.

Крім того, зазначені докази були дослідженні апеляційним судом при розгляді справи № 388/590/20, а їм надано оцінку та встановлено відповідні обставини у постанові Кропивницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, яка набрала законної сили.

Також, є правильними є висновки суду першої інстанції, викладені в додатковому рішенні Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2022 року про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення з ПСП «Садіник» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, з огляду на таке.

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом,за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1Закону України«Про адвокатуруіадвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність -це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26Закону України«Про адвокатуруі адвокатськудіяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги містяться в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідноз якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку,що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК Україниоднією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на коритсть якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказі, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1ст. 134 ЦПК Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини першої та другоїстатті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язанузі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості,що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідноз умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно п. 1 п. 2 ч. 3 ст. 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує; чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові по справі № 755/9215/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, зроблено висновок, згідно якогоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження розміру понесених витрат стороною позивача до суду першої інстанції було надано: орієнтовний розрахунок суми судових витрат на загальну суму 10000 грн (а. с. 16); ордер серії ВА № 1023552 від 29 листопада 2021 року (а. с. 17); договір про надання правничої допомоги від 29.11.2021 (а. с. 91); акт про обсяг наданої правничої допомоги від 02.08.2022 (а. с. 92), квитанцію № 779215 від 01.08.2022 про оплату правової допомоги в розмірі 10000 грн (а. с. 92), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 151 (а. с. 94); докази направлення заяви про ухвалення додаткового рішення з додатками відповідачу (а. с. 95).

Враховуючи, що рішенням Долинського районного суду Кіровградської області від 02 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 були повністю задоволені, а також складність справи, витрачений час та обсяг виконаних адвокатом робіт і послуг, надані позивачем докази понесення витрат та відсутність заяви про зменшення розміру судових витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ПСП «Садівник» на користь ОСОБА_1 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Садівник» залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2022 року та додаткове рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник