Ухвала

від 09.12.2022 по справі 2-2401/10

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-2401/10

Провадження 6/522/351/22

УХВАЛА

09 грудня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Науменко А.В.

за участю секретаря Звонецької І.М.

розглянувши заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, за участі: стягувача АБ «Діамант», Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).,-

В С Т А Н О В И В:

30.11.2022 року до Приморського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України, яке було встановлено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2010 року за поданням В.о. начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Свою заяву обґрунтовує тим, що як на момент винесення ухвали, так і на теперішній час ОСОБА_1 в жодному разі не ухилявся та не ухиляється від виконання обов`язків, покладених на нього рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.02.2010 року по справі №2-2401/10, а докази ухилення в матеріалах справи відсутні.

09.12.2022 року учасники процесу у судове засідання не з`явилися, повідомлялися про дату, час та місце належним чином та своєчасно. Представник заявника ОСОБА_1 , подав заяву до суду, в якій просить, що заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України задовольнити та слухати справу без їх особистої участі.

Відповідно до листа Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса), згідно даних АСВП, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2169/10 від 25.03.2010 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 , на користь АБ «Діамант» заборгованості за кредитним договором на теперішній час у відділі не перебуває.

Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року №2274/5 строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Статтею 38 Закону передбачено, що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Такий випадок передбачений ст.41 Закону, відповідно до якої, якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника або керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

За даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень провадження, в якому було задоволення подання державного виконавця, відсутнє (надається роздрукована інформація про виконавче провадження).

Відносно Заявника не відкрито інших виконавчих проваджень (надається роздрукована інформація з Єдиного реєстру боржників).

ОСОБА_1 , про відкриття вказаного вище виконавчого провадження №В-11/563 по виконанню виконавчого листа №2-2169/10 від 25.03.2010 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, нічого не було відомо та доказів, що він ухилявся від будь-яких зобов`язань, виконавцем не надано.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що в провадженні Першого Малиновського ВДВС Одеського міського управління юстиції знаходилось виконавче провадження №В-11/563 по виконанню виконавчого листа №2-2169/10 від 25.03.2010 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 , на користь АБ «Діамант» заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2010 року за поданням В.о. начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, про тимчасове обмеження ОСОБА_1 управі виїзду за межі України без вилучення паспортного документа задоволено.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи учасників справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 04.02.2010 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення по цивільній справі за позовом АБ „Діамант до ОСОБА_1 , про стягнення з ОСОБА_1 , на користь АБ «Діамант» заборгованості за кредитним договором.

08.04.2010 року державним виконавцем Першого Малиновського ВДВС Одеського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №В-11/563 по виконанню виконавчого листа №2-2169/10 від 25.03.2010 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 , на користь АБ «Діамант» заборгованості за кредитним договором.

З матеріалів виконавчого провадження №В-11/563 вбачається, що не проводилась заміни сторони виконавчого провадження, а саме стягувача після припинення юридичної особи АБ „Діамант, що була стороною у виконавчому провадженні відповідно до змісту ст. ст. 512, 514 ЦК України.

Відповідно до п. 123 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документу при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст 18 ЗУПро виконавче провадження, виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі Україниза умовиухиленняборжника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням.

Однак з матеріалів справи вбачається, що виконавцем достовірно не встановлено, чи дійсно боржник ухиляється від виконання своїх обов`язків та не вчинено жодних дій щодо виявлення та звернення стягнення на майно боржника на момент подачі подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межу України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно зі статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишити будь-яку країну, включно зі своєю волею. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з несплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordov. Italy), скарга № 32190/96, § 96, рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlikv. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (згадуване вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини», § 35).

Тобто,застосовуючи статтю2Протоколу 4до Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що після подачі подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконавцем у 2013 році вчинялися дії щодо реалізації майна боржника, (тобто обмеження та позбавлення боржника права власності на майно), потреба у додатковому забезпеченні виконання судового рішення шляхом обмеження права на пересування відпала.

Також встановлено, що на цей час будь-які виконавчі дії не здійснюються, виконавчий лист на виконанні не перебуває.

Також слід зазначити, що у Рішенні "Стецов проти України" від 11.05.2021 року Європейський Суд зазначив, що "... у світлі принципу пропорційності намір боржника у разі несплати заборгованості, встановленої рішенням суду, ... не може бути єдиною причиною, що виправдовує оскаржуване обмеження... . Відповідний орган має пояснити, як заборона виїзду може бути використана для стягнення боргу, враховуючи індивідуальні обставини заявника та інші обставини справи".

Таким чином, застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не вбачається обґрунтованим та співмірним заходом, який міг би справедливо та виправдано обмежити права боржника задля забезпечення виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.09.2020 року, справа № 488/926/16-ц, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз викладених вище норм та встановлених обставин справи дає суду підстави дійти висновку, що наразі відпали обставини, які стали підставою для застосування відносно ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що заява ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є обґрунтованою.

Враховуючи викладене та керуючись,ст. 33 Конституції України,ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»,ст. 313 ЦК України, ст. ст.263,354,441 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, за участі: стягувача АБ «Діамант», Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса)- задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: № НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у справі № 6-87/10, за поданням В.о. начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України у зв`язку з невиконанням ним зобов`язань.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя А.В. Науменко

У зв`язку з відсутністю електропостачання у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси повний текст ухвали виготовлений 13.12.2022 року.

Суддя А.В. Науменко